Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №759/9818/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа № 759/9818/25

провадження № 51-642км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду

у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100120000096, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Петрівка Чернігівської області, зареєстрованого у АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року щодо засудженого ОСОБА_7 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 08 липня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК, та із застосуванням ст. 69 КК призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна.

Суд також вирішив питання щодо запобіжного заходу, процесуальних витрат, обрахування строку відбування покарання і долю речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці у ОСОБА_7 з корисливих мотивів виник злочинний умисел, направлений на незаконне придбання, зберігання психотропних речовин з метою їх збуту.

Реалізуючи свій злочинний умисел та переслідуючи корисливі мотиви, ОСОБА_7 за невстановлених досудовим розслідуванням обставин у березні 2025 року, більш точний час встановити неможливо, незаконно придбав через мережу Інтернет особливо небезпечні психотропні речовини - МДМА та 4-ММС, які продовжив незаконно зберігати з метою збуту шляхом «закладок».

Продовжуючи свої злочинні дії, 20 березня 2025 року, більш точний час не встановлено, ОСОБА_7 , перебуваючи на території Святошинського району м. Києва, шляхом чотирьох «закладок» збув особливо небезпечну психотропну речовину МДМА за таким маршрутом: м. Київ, просп. Берестейський, 131-а, 135 та 138.

21 березня 2025 року близько 14:20 ОСОБА_7 , знаходячись у вестибюлі станції метро «Житомирська» КП «Київський метрополітен», був зупинений працівниками поліції, яким добровільно повідомив про наявність у нього заборонених речовин, після чого у присутності понятих та захисника під час особистого обшуку ОСОБА_7 в порядку ст. 208 КПК серед його особистих речей були вилучені особливо небезпечні психотропні речовини - МДМА та 4-ММС у 16 згортках, які були замотані в клейку стрічку, а саме у вигляді таблеток зеленого кольору з логотипом у виді крокодилу та у вигляді порошкоподібної речовини бежевого кольору.

Вилучена у ОСОБА_7 речовина в таблетках зеленого кольору з логотипом у виді крокодилу містить в собі особливо небезпечну психотропну речовину - МДМА (3,4-метилен-діоксиметамфетамін), обіг якої заборонено згідно з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (Таблиця 1, Список № 2), загальний розмір якої у речовині становив 3,244 г, а порошкоподібна речовина бежевого кольору містить в собі особливо небезпечну психотропну речовину - 4-ММС, обіг якої заборонено згідно з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (Таблиця 1, Список № 2), розмір якої у речовині (1,215 г) не є великим (Таблиця 2, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 серпня 2000 року № 188).

Крім того, 21 березня 2025 року в період часу з 18:07 по 18:29 в ході огляду за участі ОСОБА_7 місця події за маршрутом: м. Київ, просп. Берестейський, 131-а, (точні координати: широта 50.454525 та довгота 30.350082), просп. Берестейський, 135 (широта 50.454551 та довгота 30.345557; широта 50.454585 та довгота 30.34537), просп. Берестейський, 138 (широта 50.454299 та довгота 30.342283) виявлено та вилучено у чотирьох створених обвинуваченим 20 березня 2025 року «закладках» чотири згортки, також замотані в клейку стрічку, всередині яких містилися таблетки зеленого кольору з логотипом у виді крокодилу.

Вилучена за вказаних обставин речовина в таблетках зеленого кольору з логотипом у виді крокодилу містить в собі особливо небезпечну психотропну речовину - МДМА (3,4-метилен-діоксиметамфетамін), обіг якої заборонено згідно з Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 (Таблиця 1, Список № 2), загальний розмір якої у речовині (0,827 г) не є великим (Таблиця 2, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 01 серпня 2000 року № 188).

Київський апеляційний суд ухвалою від 20 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції змінив в частині кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК. Постановив кваліфікувати дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 307 КК як незаконне придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту. В решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, за який його засуджено, та кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 307 КК у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність вини ОСОБА_7 та юридичну кваліфікацію дій останнього, прокурор не погоджується з рішенням суду про призначення засудженому із застосуванням ст. 69 КК як основного покарання, так і не призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке є обов`язковим згідно санкції ч. 2 ст. 307 КК, з тих самих підстав.

Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Вказує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам прокурора про те, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав обставинами, що пом`якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Так, ОСОБА_7 під час його затримання в порядку ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) заперечував той факт, що він розкладав вилучені у нього психотропні речовини, під час досудового розслідування відмовився надавати показання та не співпрацював з органами досудового слідства, а визнав свою вину тільки під час допиту вже суді з метою зменшення міри покарання.

Згідно з обвинувальним актом не встановлено обставин, що пом`якшують покарання згідно ст. 66 КК, зокрема і щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, що свідчить про те, що ОСОБА_7 під час досудового розслідування не надавав показання відносно себе та не надавав органам досудового розслідування будь-якої допомоги у встановленні невідомих їм обставин справи, зокрема звідки він отримував психотропні речовини з метою подальшого збуту. Вся фактична поведінка ОСОБА_7 не вказує на те, що він усвідомив недопустимість вчинення кримінальних правопорушень та бажає стати на шлях виправлення. Визнання вини лише в суді не є щирим каяттям ОСОБА_7 , а направлене тільки на призначення більш м`якого покарання, тобто є способом уникнути суворого карання.

Зазначає, що в оскарженій ухвалі не зазначено яким саме чином наведені судом обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення. Також апеляційний суд не зазначив чому призначення мінімального розміру покарання згідно санкції статті є очевидно несправедливим і неспівмірним з тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення.

Прокурор не погоджується з твердженням апеляційного суду про те, що виключення з кваліфікації дій ОСОБА_7 вказівки на вчинення обвинуваченим незаконного збуту психотропної речовини фактично зменшує обсяг кваліфікації та свідчить про те, що призначення обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК є необхідним для виправлення ОСОБА_7 . Вказує, що фактичний обсяг обвинувачення ОСОБА_7 не було зменшено, а виключивши кваліфікаційну ознаку «збут», суд лише констатував правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 щодо здійснення чотирьох закладок психотропної речовини, як придбання та зберігання особливо небезпечної психотропної речовини з метою збуту, а не збут даної психотропної речовини. Однак дії ОСОБА_7 , спрямовані на збут особливо небезпечної психотропної речовини шляхом здійснення закладок чотирьох пакетиків, аж ніяк від цього не стали менш суспільно небезпечними.

Також апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 не працює, вчинив тяжкий умисний корисливий злочин, а також фактичним обставинам вчиненого злочину, зокрема тому, що ОСОБА_7 зберігав з метою збуту особливо небезпечні психотропні речовини (МДМА та 4-ММС). У ОСОБА_7 вилучено аж 16 згортків з психотропною речовиною і ще 4 згортки з психотропною речовиною він залишив у якості «закладок». Таким чином, ОСОБА_7 діяв з метою збуту психотропних речовин великій кількості осіб, а відповідно, підриву здоров`я великої кількості людей. І лише факт затримання ОСОБА_7 працівниками правоохоронного органу припинило подальше розповсюдження ОСОБА_7 психотропних речовин невизначеній (великій) кількості осіб, що підвищує ступінь суспільної небезпечності як вчиненого кримінального правопорушення, так і особи обвинуваченого.

Вважає, що наведені апеляційним судом обставини, зокрема те, що засуджений раніше не судимий та визнав свою вину, є підставою для призначення мінімального розміру покарання чи наближеного до мінімального розміру покарання у виді позбавлення волі згідно санкції статті.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала наведені у касаційній скарзі доводи та просила задовольнити скаргу.

Засуджений та захисник заперечили проти задоволення вимог касаційної скарги та просили оскаржене судове рішення залишити без зміни.

Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Колегія суддів погоджується з викладеними в касаційній скарзі прокурора доводами про те, що апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , наведених вище вимог закону не дотримався та дійшов помилкового висновку про законність і обґрунтованість рішення місцевого суду про наявність підстав до застосування положень ст. 69 КК.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК є тяжким, дані про особу винного, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вік обвинуваченого.

Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.

Як і в касаційній скарзі, у суді першої інстанції прокурор ставив під сумнів наявність вказаних пом`якшуючих обставин, вважаючи такою тільки визнання ОСОБА_7 своєї винуватості.

Разом із тим, на підтвердження своїх висновків місцевий суд вмотивовано зазначив, що обвинувачений: добровільно повідомив працівникам поліції про наявність у нього заборонених речовин, тому фактично видав їх, а результати такої видачі в подальшому лише були процесуально закріплені особистим обшуком затриманого; добровільно надав доступ до свого телефону, що надало можливість виявити раніше створені ним закладки під час огляду місця події; добровільно сприяв проведенню обшуку за місцем свого фактичного проживання, яке не було відомо правоохоронним органам.

Обґрунтовуючи своє рішення про наявність підстав до застосування ст. 69 КК, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений ОСОБА_7 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, у повному обсязі визнав свою вину, сприяв швидкому судовому процесу, до вчинення злочину характеризувався виключно позитивно, що є пріоритетним при вирішенні питання про суспільну небезпечність його особи та про призначення йому покарання. Жодних обставин, які би обтяжували покарання, у справі не встановлено. Зазначені обставини, на переконання суду, пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, а тому відповідно до положень ст. 69 КК дають суду законні підстави для призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 2 ст. 307 КК, без призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна.

Апеляційний суд за результатом апеляційного перегляду з висновками суду першої інстанції в частині призначеного покарання із застосуванням положень ст. 69 КК погодився та відхилив як безпідставні доводи прокурора, аналогічні доводам у касаційній скарзі.

Апеляційний суд, погоджуючись із висновком місцевого суду про наявність підстав до призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 69 КК, послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вік обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Також апеляційний суд зазначив, що виключення з кваліфікації дій ОСОБА_7 вказівки на вчинення незаконного збуту психотропної речовини, за відсутності в справі ознак такого, фактично зменшує обсяг кваліфікації та свідчить про те, що призначене обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням положень ст. 69 КК є необхідним для виправлення ОСОБА_7 , перевиховання та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Колегія суддів не погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а ч. 2 ст. 50 цього Кодексу передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

За ч. 1 ст. 69 КК суду надано дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та принаймні одна з установлених пом`якшуючих обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Взаємне поєднання таких обставин з урахуванням даних про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття «явно несправедливе покарання» охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, яка вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного.

За усталеною практикою Верховного Суду, при визначенні поняття (юридичного змісту) обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, Верховний Суд виходить із системного тлумачення статей 66 та 69 КК, а також положень тих статей Особливої частини цього Кодексу, що визначають певні обставини, які пом`якшують покарання, як ознаки окремих привілейованих складів кримінальних правопорушень. Про взаємозв`язок обставин, що пом`якшують покарання за приписами ст. 66 КК, з обставинами, які є ознаками привілейованих складів кримінальних правопорушень (і віддзеркалюють собою значно менший ступінь суспільної небезпечності порівняно із простим складом правопорушення), свідчать, зокрема, положення ч. 3 ст. 66 цього Кодексу, за якими заборонено враховувати як обставину, що пом`якшує покарання, ту, що вже визначена законом як ознака складу кримінального правопорушення, у вчиненні якого особу визнано винуватою.

Закон про кримінальну відповідальність визначає як обставини, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його вчинення у стані сильного душевного хвилювання, особливий психофізичний стан породіллі під час пологів або відразу після пологів, стан необхідної оборони при перевищенні її меж, які істотно знижують ступінь тяжкості умисних вбивств або тяжкого тілесного ушкодження, у привілейованих видах кримінальних правопорушень, визначених у статтях 116-118, 123, 124 КК. Вказане висвітлює підхід законодавця до визначення обставин, які можуть братися до уваги під час вирішення питання про можливість застосування положень ст. 69 вказаного Кодексу.

Хоча в ст. 69 КК закон передбачає, що можуть існувати й інші обставини чи сукупність обставин, за яких призначення покарання в межах санкції статті кримінального закону може бути явно несправедливим, однак, виходячи з системного тлумачення кримінального закону, обставини чи сукупність обставин, які відповідно до ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовили створення привілейованих складів злочинів.

Обставини чи сукупність обставин, які відповідно до положень ст. 69 КК надають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають бути такого ж характеру і сили, які зумовлюють виокремлення привілейованих складів злочинів. Ці обставини чи сукупність обставин мають перебувати в обумовленому взаємозв`язку із цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, обсягом, характером і змістом дій та іншими факторами, які безпосередньо обумовлюють вчинення кримінального правопорушення та впливають на його характеристику за критеріями суспільної небезпеки вчиненого та винуватого, їх характеру та ступеня.

З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, серед яких і мета загальної превенції, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.

Суд, посилаючись при призначенні покарання на ст. 69 КК, зобов`язаний не лише перерахувати обставини, що що пом`якшують покарання, а й обґрунтувати, виходячи із загальних засад призначення покарання, яким чином певні з них істотно знизили тяжкість вчиненого кримінального правопорушення під час його вчинення.

Надаючи оцінку доводам прокурора про те, що суд необґрунтовано визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченому, колегія суддів виходить із такого.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що щирим каяттям є відверта негативна оцінка винною особою своєї кримінально караної поведінки, визнання тих обставин, які їй ставляться в провину, а отже, характеризує її поведінку після вчинення злочину з позицій психологічної переорієнтації, коли вона справді засуджує свій вчинок та визнає його антисуспільний характер, про що мають свідчити відповідні фактичні дані. Щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом`якшення кримінальної відповідальності. Саме по собі визнання своєї провини ще не означає, що особа стала на шлях виправлення і що її зізнання свідчить про рішучість стати на такий шлях, самоосуд свого вчинку.

Правозастосовні позиції Верховного Суду полягають у тому, що не заперечення особою об`єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про її щире каяття, оскільки останнє завжди пов`язане з відвертим осудом своєї поведінки як причини заподіяної шкоди, отже і відповідним суб`єктивним ставленням до вчиненого порушення спеціальних правил безпеки дорожнього руху, до заподіяних наслідків, до законних інтересів потерпілого, зокрема, в частині здійснення справедливої сатисфакції завданої моральної шкоди, яке суд встановлює в аспекті зовнішнього виявлення винуватим свого співчуття і вибачення, висловлених не тільки в формі, що є переконливим свідченням про наявність таких, а і за умови, що вони відповідають реальному ставленню винуватої особи до заподіяних страждань потерпілого.

Активним сприянням розкриттю злочину є добровільна допомога слідству, яка виявляється у повідомленні правоохоронному органу або суду обставин і фактів по справі, наданні доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, і таке сприяння має бути активним, ініціативним та підтвердженим доказами. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням розкриттю злочину.

В цьому провадженні судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_7 добровільно повідомив працівникам поліції про наявність в нього заборонених речовин, тому фактично видав їх, а результати такої видачі в подальшому лише були процесуально закріплені особистим обшуком затриманого. Також останній добровільно надав доступ до свого телефону, що надало можливість виявити раніше створені ним закладки під час огляду місця події, добровільно сприяв проведенню обшуку за місцем свого фактичного проживання, яке не було відомо правоохоронним органам. По суті місцевий суд за встановлених ним обставин навів достатньо переконливі мотиви на обґрунтування висновку, за яким визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину обставинами, які пом`якшують покарання.

З огляду на викладене, апеляційний суд небезпідставно погодився з висновками місцевого суду про наявність таких обставин, які пом`якшують покарання, як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та вмотивовано відхилив відповідні доводи прокурора.

Наведені у касаційній скарзі доводи про відсутність у ОСОБА_7 щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення не спростовують висновків судів попередніх інстанцій в цій частині.

Разом із тим, за відсутності обставин, які пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення не відіграють вирішального значення для вирішення питання про наявність підстав до застосування положень ст. 69 КК.

При цьому, колегія суддів відхиляє як безпідставне твердження прокурора про те, що суд визнав пом`якшуючою обставиною «активне сприяння розкриттю злочину», хоча в п. 1 ч. 1 ст. 66 КК зазначено про «активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення», оскільки згідно з ч. 1 ст. 12 КК кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини, і злочин є видом кримінального правопорушення, як форма прояву загального, яка відбиває специфічні, притаманні цьому класу кримінальних правопорушень риси, які відрізняють їх від проступків за більш високим ступенем суспільної небезпечності.

Водночас колегія суддів зазначає, що апеляційний суд жодним чином не обґрунтував, яким є зв`язок наведених вище обставин, що пом`якшують покарання, з вчиненим злочином, які з них істотно знизили його тяжкість та яким чином, про що правильно зазначає прокурор у касаційній скарзі.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, з чого слідує, що покарання має досягати як мети спеціальної превенції - попередження вчинення нових правопорушень самим винуватим, так і загальної превенції - попередження вчинення нових правопорушень іншими особами.

Натомість оскаржене судове рішення не містить обґрунтування висновку про те, що досягнення мети загальної превенції, визначеної приписами ст. 50 КК, може бути забезпечено застосуванням саме положень ст. 69 цього Кодексу.

Оскаржене судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки не містить належного спростування доводів апеляційної скарги прокурора.

Отже, призначення покарання із застосуванням положень ст. 69 КК є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого в розумінні приписів ст. 414 КПК.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про те, що оскаржене судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, оскільки не містить належного обґрунтування підстав до застосування положень ст. 69 КК, про що слушно зазначає прокурор у касаційній скарзі.

З огляду на викладене вище, касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню частково, а оскаржена ухвала апеляційного суду - скасуванню на підставі приписів пунктів 1-3 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати наведене та ухвалити рішення, яке відповідає вимогам кримінального процесуального закону та закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом апеляційної інстанції, Верховний Суд уважає за необхідне обрати обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 листопада 2025 року щодо засудженого ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 26 липня 2026 року включно.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3