Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №751/2051/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року

м. Київ

справа №751/2051/24

провадження № 51-3163 км 25

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

представника потерпілої ОСОБА_7 (у режимі відеоконференції),

захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_9 (у режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_6 на ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2025 року, а також засудженого ОСОБА_9 і його захисника ОСОБА_8 на вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 травня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023270340003949, за обвинуваченням

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Воровського Прилуцького району Чернігівської області, жителя АДРЕСА_1 , на підставі ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 травня 2024 року ОСОБА_9 засуджено за ч.1 ст.121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 15 жовтня 2023 року, зараховано в строк відбування покарання попереднє ув`язнення.

Вирішено цивільний позов, а також питання щодо речових доказів і судових витрат у провадженні, скасовано арешт на майно.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2025 року апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_10 , а також захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_9 , 14 жовтня 2023 року з 23:00 до 23:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у квартирі АДРЕСА_2 , в ході конфлікту, що виник з мотивів раптово виниклих особистих неприязних відносин із ОСОБА_11 , з якою він спільно проживав однією сім`ю, але не перебував у шлюбі, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння шкоди здоров`ю та бажаючи їх настання, наніс ОСОБА_11 не менше восьми ударів кулаками в область голови, тулуба та кінцівок, внаслідок чого від одного з ударів спричинив потерпілій закриту травму живота з травматичним двохмоментним розривом селезінки, ускладнену внутрішньочеревною кровотечею, яка відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, а від решти ударів - легкі тілесні ушкодження, крім того, ОСОБА_9 наніс потерпілій один удар лезом ножа в область грудної клітки ліворуч, чим спричинив останній колото-різане поранення лівої половини грудної клітки, ускладнене лівобічним гемопневмотораксом, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Суди встановили, що засуджений спільно проживав із потерпілою однією сім`ю, але не перебував у шлюбі, тому він вчинив злочин, пов`язаний із домашнім насильством.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

Засуджений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_8 у своїх касаційних скаргах просять скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Зазначають, що місцевий суд в порушення приписів ст. 91 КПК України не встановив обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, внаслідок чого неправильно кваліфікував дії засудженого за ч.1 ст. 121 КК України.

Вважають, що дії ОСОБА_9 необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК України, тому що він не мав умислу на заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень, а ножове поранення спричинив ненавмисно.

Посилаються на невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого через суворість, оскільки суд не врахував думку потерпілої щодо можливості застосування до засудженого норм ст.75 КК України, а також те, що вони мають спільну доньку та 19.06.2024 зареєстрували шлюб.

Суд апеляційної інстанції в порушення приписів ст. 419 КПК України доводи апеляційної скарги сторони захисту з цього приводу належним чином не перевірив і в ухвалі не дав відповідей на них.

В решті наводять доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, оскаржують фактичні обставини та дають власну оцінку доказам.

Потерпіла ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог КПК України, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_9 та призначити новий розгляд у цьому суді.

Зазначає, що засуджений спричинив їй ножове поранення ненавмисно, тому його дії необхідно кваліфікувати за ст.128 КК України.

Вважає, що вирок ґрунтується на недопустимих доказах, а саме: протоколі зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото,-кінозйомки, відеозапису від 15.10.2023, тому що відеозаписи з нагрудних камер поліцейських перериваються та частина з них видалена; рапортах працівників поліції, оскільки рапорти в розумінні ст. 84 КПК України не є доказами.

Апеляційний суд всупереч норм ст. 419 КПК України допущені порушення проігнорував та не зазначив в ухвалі підстав, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

В решті потерпіла наводить доводи, які стосуються неповноти судового розгляду, оскаржує фактичні обставини та дає власну оцінку доказам.

Позиції інших учасників судового провадження

Потерпіла ОСОБА_12 , її представник - адвокат ОСОБА_7 , засуджений ОСОБА_9 і його захисник ОСОБА_8 в суді касаційної інстанції вимоги касаційних скарг підтримали в повному обсязі та просили задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засіданні висловився про безпідставність доводів касаційних скарг та просив залишити їх без задоволення.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

За змістом ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст.438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційних скарг суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням досліджує всі обставини кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Наведені норми закону вимагають від суду зробити ґрунтовну, всебічну оцінку сукупності усіх зібраних у справі доказів, співставити їх між собою та зробити остаточний висновок на підставі повного обсягу усіх досліджених доказів. Жоден окремо взятий доказ не має наперед встановленої сили. Тому суд робить свій висновок не на окремо взятому доказі, а на сукупності доказів (як прямих, так і непрямих), які доповнюють та уточнюють один одного.

Статтею 91 КПК України передбачено, що в кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Обвинувальний вирок ухвалюється судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_9 наведених вимог кримінального процесуального закону суди дотрималися.

Місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, у відповідності до вимог ст. 94 КПК України безпосередньо дослідив та оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного та в повній мірі підтверджують висновок про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

Сторона захисту та потерпіла у касаційних скаргах висловлюють свою незгоду із кваліфікацією дій засудженого та вважають, що дії ОСОБА_9 необхідно кваліфікувати за ст. 128 КК України, як необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, оскільки він ненавмисно спричинив потерпілій ножове поранення. Ці доводи не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Розмежування складів злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень), від злочину, передбаченого ст. 128 КК України (необережне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень), здійснюється як за об`єктивною, так і суб`єктивною стороною цих кримінальних правопорушень.

До того ж, при визначенні ступеня тяжкості заподіяних тілесних ушкоджень за способом вчинення діяння враховуються локалізація, характер, механізм утворення травм та ушкоджень, а зміст і характер інтелектуального та вольового критеріїв вини у зазначених злочинах з матеріальним складом обумовлюються усвідомленням особою характеру вчиненого злочинного діяння, передбаченням його негативних наслідків та ставленням до цих наслідків.

Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження (стаття 121 ККУкраїни) з об`єктивної сторони характеризується протиправним посяганням на здоров`я іншої людини, шкідливими наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тілесних ушкоджень, встановлення причинного зв`язку між зазначеним діянням та наслідками. Із суб`єктивної сторони злочин може бути вчинений із прямим або непрямим умислом (умисна форма вини).

Між тим кримінальна відповідальність за необережне тілесне ушкодження (стаття 128 КК України) настає за наявності таких самих елементів об`єктивної сторони, як і складу злочину, передбаченого статтею 121 КК України, за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, але суб`єктивна сторона злочину є основним елементом, за яким він відрізняється від заподіяння тяжкого чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень і вона проявляється у необережній формі вини.

Суди попередніх інстанцій чітко встановили, що засуджений ОСОБА_9 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, в ході раптового конфлікту зі своєю співмешканкою ОСОБА_11 , умисно наніс останній не менше восьми ударів кулаками в голову, тулуб і кінцівки, а також один удар лезом ножа в область грудної клітки зліва, внаслідок чого заподіяв потерпілій тілесні ушкодження, зокрема, закриту травму живота з травматичним двохмоментним розривом селезінки, ускладнену внутрішньочеревною кровотечею, а також колото-різане поранення лівої половини грудної клітки, ускладнене лівобічним гемопневмотораксом.

Згідно висновку судової медичної експертизи від 08 січня 2024 року виявлені у потерпілої тілесні ушкодження, зокрема, у вигляді травми живота з травматичним двохмоментним розривом селезінки та колото-різане поранення лівої половини грудної клітки, ускладнене лівобічним гемопневмотораксом,кожне окремо, за ступенем тяжкості відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Засуджений у своїй касаційній скарзі стверджує, що ножове поранення потерпілій він спричинив ненавмисно, при цьому не оспорює саму подію злочину та механізм заподіяння ним потерпілій тілесних ушкоджень, в тому числітравми живота з розривом селезінки, яка теж відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень.

Суд першої інстанції всебічно перевірив версію сторони захисту про відсутність умислу та обґрунтовано визнав її такою, що суперечить встановленим фактичним обставинам. Переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника та представника потерпілої суд апеляційної інстанції погодився із таким висновком, зазначив, що ця версія не підтверджена доказами.

Такого висновку суд дійшов на підставі: даних висновків судових медичних експертиз, детально описаних у вироку, якими встановлено, що під час нанесення ножового поранення потерпілій рукоятка ножа була жорстко зафіксована у кисті руки засудженого, що спростовує аргументи останнього про те, що ніж він тримав за лезо і поранення сталося ненавмисно коли потерпіла падала. Характер та локалізація тілесних ушкоджень вказує на те, що утворення їх комплексу при падінні на площину з висоти власного зросту, в тому числі і при попередньому наданні тілу прискорення, та ударів об виступаючі предмети - виключається. Також вони не відповідають механізму, на який вказувала потерпіла ОСОБА_11 під час проведення слідчого експерименту за її участю; показаньсамого засудженого ОСОБА_9 , котрий хоча не визнав свою вину у вчиненому, однак не заперечував те, що в день події декілька разів бив потерпілу кулаками, завдав один удар ножем і наносив ляпаси по обличчю. Не заперечував засуджений і механізм нанесення потерпілій тілесних ушкоджень; послідовних показань свідків ОСОБА_14 (мати потерпілої) та ОСОБА_15 (брат потерпілої) про те, що засуджений часто випивав і неодноразово застосував до потерпілої фізичне та психологічне насильство, остання весь час була в синцях. Свідок ОСОБА_14 вказала, що бачила доньку в той же день і за кілька днів до події, тілесних ушкоджень на ній не було, про падіння з велосипеду вона не повідомляла. Свідок ОСОБА_15 зауважив, що ввечері того дня, коли сталася подія, чув сварку в будинку сестри, однак у квартиру не заходив; даних про притягнення ОСОБА_9 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП за вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_11 , а також про перебування засудженого на профілактичному обліку «Кривдник» ЧРУП ГУНП в Чернігівській області; даних протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото-, кінозйомки, відеозапису від 15.10.2023, зафіксованих нагрудними камерами працівників поліції під час прибуття на виклик за адресою: АДРЕСА_1 , згідно яких до них вийшов ОСОБА_9 та зазначив про конфлікт між ним та співмешканкою, який виник на ґрунті ревнощів та під час якого він завдав ножове поранення, зневажливо повідомивши: «Я резанул девочку, она мне изменила, нечего было изменять, она живучая», однак у подальшому побачив, що ведеться відеозапис та змінив риторику, вказуючи, що потерпіла неправильно повернулася та ножове поранення було незначне; показаннями свідка ОСОБА_16 - старшого інспектора сектору протидії домашнього насильства ЧРУП ГУНП в Чернігівській області, який підтвердив те, що по прибуттю на виклик вони виявили потерпілу на підлозі в будинку з ножовим пораненням, біля неї лежав ніж. Крім того, на її обличчі були видимі синці та подряпини. Засуджений ОСОБА_9 перебував у стані алкогольного сп`яніння та повідомив поліції, що між ними виник конфлікт на ґрунті ревнощів.

Наведені обставини в сукупності з даними про кількість, характер і локалізацію утворення тілесних ушкоджень, заподіяних у життєво-важливі органи, знаряддя, яке обрав засуджений (ніж довжиною леза 15.5 см), свідчать про те, що ОСОБА_9 умисно завдав удари потерпілій, він розраховував на вразливу дію застосованого ним знаряддя і такі можливі наслідки, як поранення потерпілої, від якого її здоров`ю буде спричинена шкода.

Про наявність умислу також вказує ставлення засудженого ОСОБА_9 до наслідків своїх дій, який після нанесення потерпілій ножового поранення не намагався якнайшвидше викликати швидку медичну допомогу, а телефонував близьким, котрі вже з його слів викликали поліцію, які, в свою чергу, медичну допомогу. По приїзду поліцейських засуджений не виявляв жалю з приводу вчиненого, а навпаки, демонструючи зухвалість, звинувачував потерпілу в тому, що так сталося, що характерно для поведінки суб`єктів домашнього насильства. Прояви такого як у формі психологічного так і фізичного, підтверджені показаннями свідків та іншими доказами у справі.

За таких обставин дії ОСОБА_9 правильно кваліфіковані за ч.1 ст. 121 КК України.

Щодо позиції потерпілої ОСОБА_11 , котра підтримує версію засудженого, то суди правильно врахували, що вона опинилася в складній життєвій ситуації внаслідок регулярного фізичного та психологічного насильства з боку засудженого.

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція), яка 20 червня 2022 року ратифікована Україною, визначає домашнє насильство як одну з форм насильства стосовно жінок, що непропорційно зачіпає саме права жінок - жертв насильства за гендерною ознакою.

Відповідальність за правопорушення, установлені відповідно до цієї Конвенції, настає незалежно від характеру відносин між жертвою та правопорушником (ст. 43).

При цьому ст. 56 Конвенції зобов`язує сторін вживати необхідних законодавчих або інших заходів для захисту прав та інтересів жертв, у тому числі їхніх особливих потреб як свідків, на всіх стадіях розслідування та судового провадження, зокрема шляхом забезпечення їхньої безпеки, а також безпеки їхніх сімей та свідків від погроз, помсти та повторної віктимізації.

Також сторони повинні забезпечити, щоб розслідування або кримінальне переслідування правопорушень, установлених відповідно до цієї Конвенції, не залежали цілком від повідомлення або скарги, поданої жертвою, якщо правопорушення було вчинено цілком або частково на її території, і щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо жертва відкликає свою заяву або скаргу (ст. 55).

Стосовно доводів потерпілої про те, що в основу вироку покладено недопустимі докази, слід зазначити таке.

За змістом п.7 ч.1 ст. 425 КПК України потерпілий має право подати касаційну скаргу у частині, що стосується його інтересів, але в межах вимог, заявлених ним в суді першої інстанції.

Потерпіла ОСОБА_12 , висловлюючи у касаційній скарзі доводи щодо недопустимості доказів, фактично стверджує, що її інтерес порушено через ув`язнення її теперішнього чоловіка ОСОБА_9 .

Аналогічні доводи потерпіла наводила під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, які їх всебічно перевірили та обґрунтовано визнали безпідставними.

Твердження про недопустимість протоколу зняття показань технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото,-кінозйомки, відеозапису від 15.10.2023 через те, що відеозаписи з нагрудних камер поліцейських перериваються та частина з них видалена, визнані такими, що повністю спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких слідує, що до протоколу долучені усі відеозаписи, зафіксована на відеофайлах зйомка, яка відбувалася відкрито, є безперервною та належної якості. Відомості, які містяться на дослідженому відеозаписі, повністю співпадають з показаннями свідка ОСОБА_16 , а також узгоджуються з іншими доказами у справі. Тому порушення вимог КПК України відсутні.

Щодо неправомірності посилань на рапорти працівників поліції, як доказ вини засудженого, то такі теж визнані недоречними, тому що рапорти були враховані судом на підтвердження факту звернення до поліції громадянки ОСОБА_17 з приводу побиття чоловіком своєї дружини по АДРЕСА_1 , а також отримання повідомлення з приймального відділення ЕМД Чернігівської міської лікарні №2, куди була доставлена потерпіла з тілесними ушкодженнями.

Посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 29 червня 2023 року в справі №759/9497/17 є нерелевантними, оскільки це кримінальне провадження стосувалося кримінального правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, у якому були встановлені зовсім інші обставини.

Так само не заслуговують на увагу доводи сторони захисту про суворість призначеного засудженому покарання.

Відповідно до приписів ст. 65 КК України суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Суд першої інстанції, дотримуючись наведених вимог матеріального закону, при призначенні ОСОБА_9 покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який відповідно до ст.12 КК України є тяжким та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років,характер суспільної небезпеки та обставини скоєного.

Водночас взяв до уваги дані про особу винного, зокрема його вік, стан здоров`я, перебування на утриманні малолітньої дитини, відсутність офіційного працевлаштування, те, що він в силу ст. 89 КК України такий, що немає судимості, однак неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі, за вчинення домашнього насильства за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, перебуває на профілактичному обліку «Кривдник» ЧРУП ГУНП в Чернігівській області, а також 27.09.2021 та 15.10.2023 звертався в медичні заклади, де засудженому було встановлено діагноз: «психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності».

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_9 , суд обґрунтовано визнав відшкодування завданої шкоди потерпілій, а обставинами, що обтяжують покарання - вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння та щодо особи, з якою обвинувачений перебуває у сімейних відносинах.

Небезпідставно суд врахував дані досудової доповіді органу пробації, відповідно до яких, виправлення обвинуваченого без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк неможливе та він становить високу небезпеку для суспільства.

Взявши до уваги всі обставини, які за законом мають правове значення, в тому числі й ті, на які посилається сторона захисту у своїх касаційних скаргах, суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено.

При цьому суд правильно зазначив, що наведені дані про особу винного, наявність двох обтяжуючих обставин та лише однієї обставини, що пом`якшує покарання, не дають підстав зробити висновок про можливість виправлення ОСОБА_9 без реального відбування ним покарання.

Суд касаційної інстанції погоджується з таким висновком та вважає, що призначене ОСОБА_9 покарання є законним, справедливим, воно буде відповідати тяжкості кримінального правопорушення, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та в порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційних скарг сторони захисту та представника потерпілої, навів в ухвалі змістовні мотиви, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України, тому аргументи скаржників про протилежне теж неприйнятні.

Потерпіла та сторона захисту в своїх касаційних скаргах, крім іншого, також висловлюють доводи щодо неповноти судового розгляду, оскаржують фактичні обставини справи та дають власну оцінку доказам.

Втім, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому згідно приписів ст.433 КПК України не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, а тому підстав для задоволення касаційних скарг немає.

У зв`язку із цим та, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити оскаржувані судові рішення без зміни.

З цих підстав Суд ухвалив:

Вирок Новозаводського районного суду м. Чернігова від 29 травня 2024 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 11 червня 2025 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційні скарги потерпілої, засудженого та захисника - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3