Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №761/22229/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року

м. Київ

справа № 761/22229/21

провадження № 61-13745св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Новікова Іллі Сергійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у складі судді Романишеної І. П. та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 рокуу складі колегії суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання інформації недостовірною.

В обґрунтування позову вказував на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі «Україна» в прямому ефірі транслювалось суспільно-політичне ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_2 » за участю відповідача, який під час свого публічного виступу, серед іншого, висловлювався щодо обставин захоплення і звільнення м. Маріуполя Донецької області, які відбулися в травні-червні 2014 року, а також щодо ролі у цих подіях п`ятого Президента України.

Позивач зазначав, що відповідач висловив твердження про нібито укладення злочинної угоди з президентом російської федерації про відведення української армії з м. Маріуполя Донецької області, за результатами якої віддано наказ українській армії залишити м. Маріуполь. Вказані висловлювання, поширені відповідачем, містять недостовірну інформацію та наносять шкоду його честі, гідності та діловій репутації.

Крім того, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач додатково опублікував на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » фрагмент запису вказаного ток-шоу під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_4» і станом на день подання позовної заяви, відеоматеріал, розміщений на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» і надалі доступний необмеженому колу осіб.

Відповідач безпосередньо назвав його по імені у останньому зі своїх висловлювань, які побудовані таким чином, що окремі елементи продовжують і взаємно доповнюють один одного, створюючи разом єдине твердження. У сукупності це виключає будь-яку можливість розумно сприймати висловлювання відповідача в кожній їх частині як такі, що стосуються не позивача.

Загальновідомим фактом є те, що позивач перебував на посаді Президента України з 07 червня 2014 року, а до вказаної дати не мав юридичної чи фактичної можливості віддати наказ армії залишити м. Маріуполь. Також загальновідомим фактом є те, що жодних військових переміщень, які можна розумно окреслити як вихід чи відведення з м. Маріуполя підрозділів української армії, починаючи з 07 червня 2014 року не було. Жодного іншого підтвердження поширеної відповідачем інформації про його угоду з росіянами чи про наказ залишити м. Маріуполь, чи джерел такої інформації не було наведено ні під час публічного виступу відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1, ні пізніше.

ОСОБА_2 під час свого публічного виступу двічі безпосередньо окреслив угоду, яку за його словами позивач нібито уклав з керівництвом росії, як «злочинну», тобто таку, що порушує чинне кримінальне законодавство. Щодо наказу про вихід армії з м. Маріуполя, то хоча як такий він не обов`язково є злочинним чи аморальним, проте, в конкретних умовах, про які стверджував відповідач, тобто як частина і результат вказаної «злочинної угоди» він безумовно сприймається аудиторією так само як злочин. Таким чином, обидва неправдиві твердження відповідача містять негативну інформацію щодо нього, порушують його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права, принижує честь, гідність та ділову репутацію, інформацію, яка розповсюджена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_2 » та додатково поширена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на власному YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» про те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 Президент України ОСОБА_1 уклав злочинну угоду з президентом російської федерації про відведення української армії з м. Маріуполя Донецької області, за результатами якої віддав наказ українській армії вийти з м. Маріуполя, а саме: «…руководство Украины совершило преступную сделку с руководством россии… Я знаю, что руководство Украины совершило преступную сделку с руководством россии и отдало приказ украинской армии оставить Мариуполь. … ОСОБА_1 с ОСОБА_3 договорились, я считаю, о том, чтобы Мариуполь сдать. Армии был дан приказ выйти из Мариуполя …».

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 04 серпня 2022 року, яке залишив без змін Київський апеляційний суд постановою від 22 березня 2023 року, у задоволенні позову відмовив.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивував рішення тим, що в ході судового розгляду не доведено факту вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка відповідно до вимог закону може мати статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, оскільки відповідач висловив оціночні судження щодо публічної особи, які не підлягають спростуванню. Висновок експерта, наданий позивачем, не спростовує інформацію, що поширена відповідачем та не вказує, що інформація поширена відповідачем у формі фактичних тверджень, а лише вказує на ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, залежно від характеру використання мовно-стилістичних засобів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Новіков І. С. засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення у цій справі.

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті

389 ЦПК України та просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 26 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у даній справі, витребував її з Шевченківського районного суду міста Києва.

11 жовтня 2023 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Представник заявника посилається на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 02 червня 2021 року у справі № 755/17554/19, від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 216/739/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19.

Суди неправильно застосували норми матеріального права, зокрема норму статті 30 Закону України «Про інформацію», належним чином не дослідили висновку експерта від 24 червня 2021 року № 056/145.

Доводи інших учасників справи

Від іншого учасника справи відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на телеканалі «Україна» в прямому ефірі транслювалось суспільно-політичне ток-шоу «ІНФОРМАЦІЯ_2» за участю ОСОБА_2 , який під час свого публічного виступу, висловлювався, зокрема, щодо обставин захоплення і звільнення м. Маріуполя Донецької області, які відбувалися в травні-червні 2014 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач додатково опублікував на веб-сайті відеохостингу «YouTube» на YouTube-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» фрагмент запису вказаного ток-шоу.

З наявного в матеріалах справи відеозапису суд установив, що ОСОБА_2 зазначив (мовою оригіналу): «...Мариуполь спас полк « Азов », руководство Украины совершило преступную сделку с руководством россии, ОСОБА_4 может меня опровергнуть, а может и нет, я знаю, что руководство Украины совершило преступную сделку с руководством россии и отдало приказ украинской армии оставить Мариуполь , да или нет ОСОБА_4 ?

…- ОСОБА_1 с ОСОБА_3 договорились, я считаю, о том чтобы Мариуполь сдать, армии был дан приказ выйти из Мариуполя…».

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно із частиною четвертою статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим, згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образливих, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму пов`язане із такими психологічними станами як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 та від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Thoma v. Luxembourg» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ «Brasilier v. France», № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

ЄСПЛ, розглядаючи подібні справи, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ «Sunday Times v. the United Kingdom», № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

Верховний Суд підкреслює, що оскільки ОСОБА_1 є українським політиком та підприємцем, був ІНФОРМАЦІЯ_5 Президентом України та наразі є народним депутатом України, тобто публічною особою, його діяльність впливає на суспільство значною мірою, відповідно, і суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність.

У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

Верховний Суд, застосовуючи усталений підхід, в черговий раз повторює, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.

Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Позивач в силу його публічності відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Верховний Суд враховує, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса» суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справах «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark», № 49017/99, 19 червня 2003 року; «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland», № 56925/08, 07 листопада 2008 року; «Jersild v. Denmark», № 15890/89, 23 вересня 1994 року).

Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

Суди першої та апеляційної інстанцій при правовій оцінці поширеної інформації врахували, що, по-перше, позивач є публічною особою, отже інформація про його діяльність становить суспільний інтерес; по-друге, відповідач висловив оціночні судження щодо публічної особи, які не підлягають спростуванню; по-третє, оспорювана інформація не містить твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення.

Позивач просив спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічної особи. Зазначені висловлювання щодо позивача не переходять межі допустимої критики публічної особи найвищого рівня.

Разом з тим, позивач не довів, що оспорена ним інформація порушувала його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або призвела до негативних наслідків внаслідок її поширення, як і не надав доказів того, що метою поширення оспореної інформації було саме намагання зганьбити його честь, гідність та ділову репутацію.

Отже, Верховний Суд у цій справі погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію позивача, поширену інформацію.

Верховний Суд зауважує, що опублікована відповідачем спірна інформація хоча і містить деякі елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що включає фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Аргументи касаційної скарги щодо неналежного дослідження судами висновку експерта від 24 червня 2021 року № 056/145 є безпідставними, оскільки суди, оцінивши надані сторонами докази та враховуючи, що зазначені докази не підтверджують, що інформація висловлена у вказаній формі принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

При цьому, доводи, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, за приписами статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги на застосування судами першої та апеляційноїінстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, у постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 02 червня 2021 року у справі № 755/17554/19, від 20 січня 2021 року у справі № 757/45270/19-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 757/58351/19-ц, від 27 травня 2020 року у справі № 216/739/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 758/5355/17, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19колегія суддів відхиляє, оскільки такі зводяться до незгоди заявника з висновками судів щодо встановлення обставин справи та оцінкою ними доказів. Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, на які посилається заявник.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень.

Щодо клопотання про розгляд цієї справи з викликом учасників справи

В жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Е. О., подала до Верховного Суду клопотання, в якому просила провести розгляд справи з викликом учасників справи.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складання доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

У частині тринадцятій статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Таким чином, питання про виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.

Колегія суддів не вбачає необхідності виклику учасників справи для надання пояснень у цій справі, а тому заявлене клопотання про розгляд справи з викликом учасників справи задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Лазаренко Ельвіри Олександрівни про розгляд цієї справи з викликом учасників справи.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Новікова Іллі Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров