Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №615/2266/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2026 року

м. Київ

справа № 615/2266/24

провадження № 61-10821св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,

Фаловської І. М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2025 року у складі судді Коваленко А. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2025 року у складі суддів Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Онищенко О. І.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області, Харківської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції в Харківській області про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Харківській області (далі- ГУ ДКСУ у Харківській області), Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі - ГУ НП в Харківській області), Харківської обласної прокуратури, в якому просив стягнути з Державного бюджету держави України на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 792 000,00 грн, 107 900,00 грн витрат на правничу допомогу в кримінальній справі.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що відомості про кримінальне правопорушення за фактом загибелі людини на виробництві були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013220390000006

від 25 березня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. 27 червня 2013 року ОСОБА_2 повідомлено про підозру у вчиненні вказаного правопорушення.

Позивач зазначав, що 25 листопада 2020 року Валківським районним судом Харківської області ухвалено виправдовувальний вирок відносно нього, який залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 грудня 2021 року. Він перебував під слідством і судом з 27 червня 2013 року по 14 грудня 2021 року, тобто протягом восьми років і трьох місяців (99 місяців).

Указував, що більше восьми років він був змушений відчувати себе вкрай некомфортно, був порушений його звичний уклад життя. Він глибоко переживав, що колеги по роботі сприймають його як обвинуваченого, винного в загибелі людини на виробництві. Керівництво фактично змусило

ОСОБА_1 подати заяву про звільнення за власним бажанням, що остаточно і кардинально завдало йому болючого удару з моральної точки зору.

Звертав увагу суду на те, що з самого початку притягнення до кримінальної відповідальності він тримав чітку позицію щодо невинуватості, він був впевнений, що зможе довести у законний спосіб свою невинуватість, але багаторічний термін провадження завдавав йому нестерпних душевних страждань.

Все це свідчать про протиправність і незаконність дій правоохоронних органів, що в свою чергу є причинно-наслідковим зв`язком із погіршенням його здоров`я, надмірним хвилюванням, стресом, приниженням честі та гідності усієї його родини. На емоційно-психологічний стан також вплинули потреба перебувати в залі судових засідань, очікувати результату судового провадження. Був порушений нормальний, соціальний та побутовий ритм життя позивача, постійні допити негативно вплинули на здоров`я як фізичне, так і психологічне, адже допити, та інші слідчі дії спричиняли постійний стрес та страх, що його обвинувачують в тому, чого він не робив.

Завдану незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури моральну шкоду оцінив у 792 000 грн (мінімальний розмір заробітної плати 8 000 грн х 99 місяців).

Зазначав, що окрім моральної шкоди поніс і майнову шкоду у вигляді витрат, пов`язаних з оплатою діяльності адвоката у кримінальному провадженні, що становить 107 900 грн.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 25 березня 2025 року, яке залишено без змін постановою Чергінівського апеляційного суду від 29 липня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди та витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням

до кримінальної відповідальності, 792 000,00 грн.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1

53 950,00 грн витрат на правову допомогу під час здійснення кримінального провадження.

Визначаючи розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди позивачу у сумі 792 000,00 грн, суди виходили з того, що розмір відшкодування слід розраховувати враховуючи встановлений законодавством розмір мінімальної заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом та керувалися Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», де мінімальна заробітна плата встановлена в розмірі 8 000 грн.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 25 березня 2025 року в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 53 950 грн витрат на правову допомогу під час здійснення кримінального провадження, не оскаржувалось в апеляційному порядку та не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20 серпня 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури через підсистему «Електронний Суд» направив до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 25 березня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 29 липня 2025 року.

У касаційній скарзі представник заявника просить змінити оскаржувані судові рішення, зменшивши розмір відшкодування моральної шкоди до 158 400 грн.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 25 березня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 29 липня 2025 року, витребувано справу із суду першої інстанції.

У вересні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме, що суди не врахували правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20, від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23, від 09 липня 2024 року у справі

№ 58/4865/23.

Зазначає, що оскаржувані судові рішення ухвалені за неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин справи та надання належної правової оцінки наявним на підтвердження їх доведеності доказам.

Так, Харківська обласна прокуратура не заперечує проти того, що позивач знаходився під слідством та судом з 27 червня 2013 року по 14 грудня

2021 року, однак вважає, що під час розрахунку розміру спричиненої моральної шкоди необхідно застосувати розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення витрат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Позиція інших учасників справи

29 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» із відзивом на касаційну скаргу, в якому просив залишити без задоволення касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури, а оскаржувані рішення - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 27 червня .2013 року слідчий прокуратури Нововодолазького району Харківської області молодший радник юстиції Малюкін Р. В., розглянувши матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42013220390000006

від 25 березня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та встановивши наявність достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, відповідно до вимог статей 42, 276, 277, 278 КПК України, повідомив ОСОБА_1 про те, що він підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Вироком Валківського районного суду Харківської області від 25 листопада 2020 року у справі №631/1514/13-к ОСОБА_1 визнано невинуватим за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 367 КК України, та виправдано за недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення. Вирок Валківського районного суду Харківської області від 25 листопада 2020 року відносно ОСОБА_1 залишено без змін.

Згідно з розрахунком адвокатських послуг по договору №37 від 21 травня 2020 року адвокат Кіча В.В. надав ОСОБА_1 правову допомогу на суму

53 000 грн, а по договору № 99 від 28 листопада 2016 року - 54 900 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини п`ятої статті 9 та частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Питання про відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю у кримінальному процесі, врегульовано статтею 130 КПК України, якою передбачено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.

Частинами другою та третьою статті 23 ЦК України передбачено, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Нормами, які регламентують відшкодування, зокрема, моральної шкоди є статті 1167,1176 ЦК України.

Статтею 1167 ЦК України (загальна правова норма, що регламентує відшкодування моральної шкоди) передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт (що також передбачено частиною першою статті 1176 ЦК України); 3) в інших випадках, встановлених законом.

Крім того, спеціальною правовою нормою частин другої, шостої, сьомої статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», з статті першої якого слідує, що його дія поширюється на осіб, які незаконно зазнали обмеження будь-якого їх права внаслідок застосування щодо них органами досудового розслідування, прокуратури чи суду заходів впливу за нормами КПК та КК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до пункту 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» громадянинові відшкодовується моральна шкода у наведених в статті 1 цього Закону випадках.

Частинами п`ятою та шостою статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

В той же час за загальним принципом шкода, завдана фізичній або юридичній особі посадовою або службовою особою органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а також завдана органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів чи вини посадової або службової особи (статті 1173, 1174 ЦК України).

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у справі, якщо це передбачено відповідним законом, наприклад, стаття 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.

У справі, що переглядається, встановлено й не оспорюється, що

ОСОБА_1 перебував під слідством та судом 99 місяців (із 27 червня 2013 року по 14 грудня 2021 року).

Заявник оспорює розмір мінімальної заробітної плати, яку необхідно враховувати під час розрахунку відшкодування моральної шкоди. Посилається в касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР у взаємозв`язку з абзацом 3 статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Однак такий висновок Верховний Суд формулював неодноразово.

Зокрема, в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 333/8394/23 зроблено висновок про те, що у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У контексті статті 13 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» застосовуються положення статті 3 Закону України

від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон про оплату праці) щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду.

У постановах Верховного Суду від 05 серпня 2025 року в справі № 710/228/24, від 05 березня 2025 року в справі № 166/789/24, від 10 березня 2025 року в справі № 613/25/24, від 09 квітня 2025 року в справі № 757/1549/21-ц та інших зазначено, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом про держбюджет на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду. Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни до вказаного Закону не вносилися. Отже, стаття 8 Закону про держбюджет у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню під час вирішення спору про відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Установивши, що ОСОБА_1 перебував у статусі обвинуваченого у кримінальному провадженні і в подальшому був виправданий вироком суду, в силу положень пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», суди дійшли правильних висновків, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди, розмір якого визначається, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина друга, третя статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»), за рахунок коштів державного бюджету моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування та прокуратури, оскільки він протягом 99 місяців безпідставно піддавався кримінальному переслідуванню.

У відповідності до проведеного судом першої інстанції розрахунку, який перевірений апеляційним судом, та є таким, що відповідає фактичним обставинам і нормам права, мінімальний законодавчо визначений розмір грошового відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди становить 792 000,00 грн., що визначено шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати -

8 000,00 грн (згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік») - на 99 повних місяців.

Інші доводи касаційної скарги Харківської обласної прокуратури також не спростовують висновків судів про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, викладених у постановах від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20,

від 24 грудня 2024 року у справі № 740/6706/23, від 09 липня 2024 року у справі № 58/4865/23, єбезпідставними, з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 12 жовтня 2021 року

в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) та від 22 лютого 2022 року в справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначила, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово «подібний» в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін «подібні правовідносини» може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так

і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, а саме взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону,

в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня

2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини

є спірними, порівнювати права та обов`язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31)

з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).

Так, у справі № 522/21486/18 предметом судового розгляду було відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки внаслідок загорання автомобіля, правовідносини у якій регулюються статтею 1187 ЦК України. Враховуючи характер спірних правовідносин та предмет судового розгляду, висновки, викладені

у постанові Верховного Суду від 05 грудня 2022 року у справі № 522/21486/18 не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі.

Предметом розгляду у справі № 740/6706/23 хоча і було відшкодування шкоди, завданої неправомірними (незаконними) діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, однак питання визначення розміру такої шкоди не було предметом касаційного перегляду, оскільки в цій частині судові рішення не оскаржувались.

З огляду на викладене, висновок, викладений у зазначеному судовому рішенні, сформований за інших фактичних обставин та у правовідносинах, які не є подібними до спірних, а тому не підлягають застосуванню.

Посилання заявника на постанову Верховного Суду від 09 липня 2024 року

у справі № 758/4865/23 є безпідставним, оскільки така постанова у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня. Натомість, ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2024 року у зазначеній справі відмовлено у відкритті касаційного провадження, а отже справа не переглядалась у касаційному порядку по суті.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги Офісу Генерального прокурора про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у взаємозв`язку зі статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік», для розрахунку відшкодування моральної шкоди за час незаконного перебування під слідством чи судом, є безпідставними та відхиляються колегією суддів з огляду на таке.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України у касаційній скарзі зазначається конкретна норма права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

Окрім формального посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, заявник має чітко зазначити норму права, щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду

від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21 (провадження № 61-5502св22) надано тлумачення статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»,

заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення,

а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції

в оскаржуваній частині без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі судові рішення в оскаржуваній частині підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області

від 25 березня 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 29 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

О. М. Ситнік

І. М. Фаловська