Окрема думка від 28 квітня 2026 р. у справі №761/7542/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Окрема думка

Судді Верховного Суду у Касаційному цивільному судіГрушицького А. І.

29 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 761/7542/23

провадження № 61-9648св25

У березні 2023 року Акціонерне товариство «Юнекс Банк» (далі - АТ «Юнекс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутого майна, стягнення процентів за користування безпідставно одержаними коштами.

Позовні вимоги АТ «Юнекс Банк» обґрунтовувало тим, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року ОСОБА_1 поновлено на роботі та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 1 241 951,20 грн і невиплачену заробітну плату внаслідок простою у сумі 29 479,47 грн. При цьому судове рішення не містить застереження про те, що визначені до стягнення суми підлягають виплаті без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

На виконання рішення суду позивач здійснив відповідну виплату, однак, на його переконання, належна до виплати відповідачу сума мала бути зменшена на суму податків та зборів.

Виконуючи функції податкового агента, АТ «Юнекс Банк» був зобов`язаний утримати та перерахувати до бюджету податок із сум, присуджених судом. Набуття відповідачем коштів у частині сум податків та зборів слід кваліфікувати як безпідставне збагачення відповідно до положень статті 1215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь неправомірно отримані кошти у розмірі 428 529,27 грн, інфляційні втрати у сумі 8 689,30 грн та три проценти річних у розмірі 2 543,96 грн.

Шевченківський районний суд м. Києва рішенням від 08 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

Стягнув з АТ «Юнекс Банк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 15 000,00 грн.

Київський апеляційний суд постановою від 01 липня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Юнекс Банк» задовольнив частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2024 року скасував і ухвалив нове судове рішення, яким позов АТ «Юнекс Банк» задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь АТ «Юнекс Банк» неправомірно отримані кошти у розмірі 319 088,25 грн, а також інфляційні втрати та три проценти річних у загальному розмірі 11 233,26 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Юнекс Банк» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 12386,46 грн та різницю витрат на правничу допомогу у розмірі 16 310,50 грн.

Верховний Суд постановою від 29 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 рокув частині задоволених позовних вимог залишив без змін.

Стягнув зі ОСОБА_1 на користь АТ «Юнекс Банк» 22533,00 грн витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги у суді касаційної інстанції.

Не погоджуюсь із висновком колегії суддів Верховного Суду, у зв`язку з чим на підставі статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку на вказану постанову.

Ця постанова є чи не найпершою у практиці Верховного Суду, коли суд стягнув з працівника сплачені роботодавцем податки і збори як безпідставно набуте майно. Зокрема, в тексті постанови Верховного Суду, відсутні посилання на інші його постанови у подібних правовідносинах.

У цій справі отримані відповідачем кошти не є безпідставно набутим майном у розумінні статті 1212 ЦК України, оскільки такі суми стягнуті рішенням Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року та перераховані ОСОБА_1 державним виконавцем в процесі примусового виконання рішення суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 461/2729/22 (провадження № 61-10834сво22) зробив висновок, що перерахування стягувачеві суми меншої, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), не вважається належним виконанням судового рішення. Предметом грошового зобов`язання є грошові кошти, виражені у відповідній валюті. Сплата (перерахування) коштів у розмірі меншому, ніж зазначена у резолютивній частині судового рішення (виконавчому документі), свідчить про порушення принципу належного виконання в частині предмета виконання.

Як роз`яснено у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є, відповідно, обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Роз`яснення, що міститься у цій постанові Пленуму Верховного Суду України фактично звертає увагу суддів на необхідність розмежовувати терміни брутто (brutto - «грубий») та нетто (netto - «чистий»), які походять з італійської мови і доволі широко використовуються у різноманітних економічних розрахунках. Виходячи з правової природи вказаних термінів, можна зробити висновок про те, що брутто - це грошові кошти без проведення відрахувань, передбачених законодавством, у той час як нетто варто розуміти як виплати вже після проведення таких відрахувань, тобто грошову суму, яку фактично отримує особа.

Роботодавець під час розгляду справи № 758/10828/20 мав можливість покликатись на висновки Верховного Суду про те, що оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення [постанова Верховного Суду від 21 січня 2026 року у справі № 704/1104/20 (провадження № 61-13402св24)].

Також роботодавець вправі був оскаржувати рішення державного виконавця, якщо вважав, що в примусовому порядку з нього стягнуто більшу суму, ніж належить стягувачу за судовим рішенням, подати заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню (в частині розміру витрат на правову допомогу з урахуванням зменшення їх розміру апеляційним судом).

Натомість, роботодавець за допомогою нового позову фактично домігся зміни судового рішення у трудовому спорі у справі № 758/10828/20.

Крім того, касаційний суд належно не перевірив проведений апеляційним судом розрахунок сум, належних до стягнення.

Зокрема, погодився зі стягненням з відповідача 62 200,00 грн середнього заробітку за один місяць, які було виплачено 27 липня 2022 року та з яких вже було утримано податки і збори.

В оскаржуваній постанові апеляційний суд вказав, що відповідач безпідставно набула не заробітну плату та платежі, що прирівнюються до неї, а кошти податків та зборів.

Проте 62 200,00 грн - це не податки і збори, а середній заробіток (нетто - 50 071,00 грн).

Апеляційний суд не врахував, що у справі № 758/10828/20 постановою Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Юнекс Банк» задоволено частково. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 26 липня 2022 року в частині вирішення питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінено, зменшено суму стягнутих витрат на професійну правничу допомогу з АТ «Юнекс Банк» до 50 487,00 грн.

Апеляційний суд виходив із бази розрахунку 84 145,00 грн і саме на цю суму нарахував податок на доходи фізичних осіб та військовий збір, хоча за судовим рішенням сума витрат на професійну правничу допомогу становить 50 487,00 грн.

Отже, податки та збори нараховані на більшу суму, ніж підлягала до виплати стягувачеві за остаточним судовим рішенням.

Крім того, присудження за рішенням суду судових витрат за своєю суттю має компенсаційний характер та не є доходом, що підлягає оподаткуванню, тому податковий агент не вправі був нараховувати податок на доходи фізичних осіб та військовий збір на розмір відшкодованих працівникові судових витрат.

Виходячи з наведеного, вважаю, що Верховний Суд мав задовольнити касаційну скаргу ОСОБА_1 , постанову Київського апеляційного суду від 01 липня 2025 року скасуватита залишити в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва.

Суддя А. І. Грушицький