Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №295/19388/14-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 295/19388/14

провадження № 61-13594св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в місті Житомирі, ОСОБА_2 , Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року у складі колегії суддів Коломієць О. С., Талько О. Б., Григорусь Н. Й. у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в місті Житомирі, ОСОБА_2 , Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії АТ «Укрексімбанк» в місті Житомирі (далі - АТ «Укрексімбанк»), ОСОБА_2 , Богунський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якій просила визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 295/19388/14, виданий 02 березня 2016 року Богунським районним судом міста Житомира, про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 52108C21 за період з 07 грудня 2010 року до 27 березня 2014 року, а саме за процентами у сумі 27 576,82 дол. США та пенею у сумі 243 786,38 грн, у частині стягнення процентів у сумі 27 576,82 дол. США та пені у сумі 136 249,84 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Богунський районний суд міста Житомира у складі судді Чішман Л. М. ухвалою від 22 серпня 2025 року призначив заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, до розгляду в судовому засіданні.

Зупинив стягнення за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 295/19388/14, виданого 02 березня 2016 року Богунським районним судом міста Житомира, про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 52108C21 за період з 07 грудня 2010 року до 27 березня 2014 року, а саме за процентами у сумі 27 576,82 дол. США та пенею у сумі 243 786,38 грн.

Витребував із Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчих проваджень.

Не погоджуючись із указаною ухвалою суду першої інстанції, АТ «Укрексімбанк» подало апеляційну скаргу.

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 серпня 2025 року повернув заявнику.

Суд апеляційної інстанції мотивував ухвалу тим, що ухвала суду першої інстанції про призначення до розгляду заяви ОСОБА_1 не належить до переліку ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає поверненню заявнику.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У жовтні 2025 року АТ «Укрексімбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу подано на підставі абзацу другого частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, неправильно застосував норми процесуального права, зокрема застосував нерелевантну судову практику, що призвело до безпідставного обмеження права банку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції у цій справі.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою ту обставину, що заява ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, була розглянута судом першої інстанції без участі належного стягувача - АТ «Укрексімбанк», оскільки у зазначеній заяві умисно як стягувача вказано філію банку, яка не є юридичною особою та не наділена цивільною процесуальною правоздатністю, що, на думку заявника, було використано з метою розгляду заяви без участі належної сторони виконавчого провадження.

Крім того, без участі стягувача суд першої інстанції вирішив питання про зупинення стягнення у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 295/19388/14, що безпосередньо впливає на права та інтереси банку як стягувача.

При цьому суд апеляційної інстанції не врахував правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2024 року у справі № 757/47946/19, відповідно до якої ухвали суду, не зазначені у переліку частини першої статті 353 ЦПК України, можуть бути оскаржені окремо від рішення суду у випадку, якщо це необхідно для забезпечення права особи на ефективний судовий захист.

На переконання заявника, суд першої інстанції за наявності ознак зловживання процесуальними правами з боку ОСОБА_1 мав залишити подану нею заяву без розгляду або повернути її, оскільки свідоме зазначення у ній неналежного стягувача було спрямоване на уникнення участі АТ «Укрексімбанк» у розгляді справи, тоді як вирішені ухвалою суду першої інстанції питання безпосередньо стосуються прав та інтересів банку і впливають на можливість належного виконання судового рішення, що, на думку заявника, свідчить про порушення його права на судовий захист.

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 17 листопада 2025 рокувідмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Укрексімбанк» на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року в частині повернення апеляційної скарги на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 серпня 2025 року про призначення до розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, водночас відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою цього ж заявника на зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції в частині повернення апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції про зупинення стягнення за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 295/19388/14, та витребував матеріали цивільної справи з Богунського районного суду міста Житомира.

21 квітня 2026 року матеріали справи № 295/19388/14 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (том 1, а. с. 1-5).

Богунський районний суд міста Житомира ухвалою від 22 серпня 2025 року призначив заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, до розгляду в судовому засіданні. Зупинив стягнення за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 295/19388/14, виданого 02 березня 2016 року Богунським районним судом міста Житомира, про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 52108C21 за період з 07 грудня 2010 року до 27 березня 2014 року, а саме за процентами у сумі 27 576,82 дол. США та пенею у сумі 243 786,38 грн. Витребував із Богунського відділу державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) матеріали виконавчих проваджень (том 1, а. с. 45).

Не погоджуючись із указаною ухвалою суду першої інстанції, АТ «Укрексімбанк» подало апеляційну скаргу (том 1, а. с. 54-59).

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 30 вересня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 серпня 2025 року повернув заявнику (том 1, а. с. 89).

Богунський районний суд міста Житомира ухвалою від 22 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист №295/19388/14, виданий 02 березня 2016 року Богунським районним судом міста Житомира, про стягнення із ОСОБА_1 на користь АТ «Укрексімбанк» заборгованості за кредитним договором від 11 квітня 2008 року № 52108C21 за період з 07 грудня 2010 року до 27 березня 2014 року, а саме за процентами у сумі 27 576,82 дол. США та пенею у сумі 243 786,38 грн, у частині стягнення процентів у сумі 641 250,00 грн, що з урахуванням курсу валют на дату зарахування коштів 24 березня 2017 року становить 23 804,35 дол. США (том 2, а. с. 127-129).

Не погоджуючись з ухвалами суду першої інстанції від 22 серпня 2025 року та від 22 грудня 2025 року,АТ «Укрексімбанк» подало апеляційну скаргу (том 2, а. с. 143-151).

Житомирський апеляційний суд ухвалою від 20 січня 2026 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Укрексімбанк» на ухвали Богунського районного суду міста Житомира від 22 серпня 2025 року та від 22 грудня 2025 року у цій справі (том 2, а. с. 206).

Житомирський апеляційний суд постановою від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» задовольнив частково. Ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 серпня 2025 року залишив без змін. Ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 грудня 2025 року скасував і ухвалив нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа № 295/19388/14 таким, що не підлягає виконанню (том 3, а. с. 30-35).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема, ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі -Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині першій статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України визначено, що до основних засад судочинства належить забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава - учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції», заява № 12964/87, § 59).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97 проти України»).

Предметом касаційного оскарження у цій справі є ухвала Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року в частині повернення апеляційної скарги на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 22 серпня 2025 року про зупинення стягнення за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 295/19388/14, тобто процесуальне рішення, яким, за твердженням заявника, було обмежено його право на апеляційний перегляд судового рішення.

У частині першій статті 353 ЦПК України визначено перелік ухвал, на які можуть бути подані скарги окремо від рішення суду.

Можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про зупинення виконання за виконавчим документом частиною першою статті 353 ЦПК України не передбачена.

Відповідно до частин другої, третьої та п`ятої статті 432 ЦПК України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Суд розглядає заяву в десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє ухвалу. Неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. До розгляду заяви суд має право своєю ухвалою зупинити виконання за виконавчим документом або заборонити приймати виконавчий документ до виконання. Ухвала суду за результатами розгляду заяви може бути оскаржена у порядку, встановленому цим Кодексом.

Системний аналіз положень частин другої, третьої та п`ятої статті 432 ЦПК України дає підстави для висновку, що апеляційному оскарженню підлягає лише ухвала суду першої інстанції, постановлена за результатами розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Водночас питання про зупинення виконання за виконавчим документом вирішується судом до розгляду відповідної заяви по суті шляхом постановлення окремої ухвали, заперечення на яку можуть бути включені до апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду зазначеної заяви.

Аналогічних висновків щодо неможливості оскарження ухвали про зупинення виконання за виконавчим документом окремо від вирішення судом по суті питання щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, Верховний Суд дійшов, зокрема в ухвалі від 14 листопада 2019 року у справі № 548/205/16-ц (провадження № 61-19913ск19) та у постановах від 25 січня 2021 року у справі № 2-2487/11 (провадження № 61-25450св18), від 14 грудня 2021 року у справі № 370/1226/15 (провадження № 61-6936св21), від 10 січня 2023 року у справі № 523/20269/21 (провадження № 61-8161св22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.

З урахуванням наведеного апеляційний суд, повертаючи у цій справі апеляційну скаргу з підстав, передбачених пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскарження ухвали суду першої інстанції в частині зупинення виконання за виконавчим документом окремо від вирішення по суті питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, ЦПК України не передбачено.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно зупинив виконання за виконавчим документом, оскільки до заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, долучено неналежні докази, а також про те, що відповідна заява розглянута без участі належного стягувача - АТ «Укрексімбанк» та подана з метою перешкодити виконанню судового рішення, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони стосуються правильності вирішення судом першої інстанції заяви по суті, що не є предметом касаційного перегляду у цій справі.

Так само необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що ухвала про зупинення виконання за виконавчим документом підлягає самостійному апеляційному оскарженню з огляду на те, що вона постановляється на стадії виконання судового рішення, оскільки такі доводи не спростовують імперативних положень частини першої статті 353 ЦПК України, якою визначено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що після постановлення оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції заявник повторно подав апеляційну скаргу на ту саму ухвалу суду першої інстанції разом з апеляційною скаргою на ухвалу, постановлену за результатами розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з чим Житомирський апеляційний суд ухвалою від 20 січня 2026 року, постановленою відповідно до статті 359 ЦПК України, відкрив апеляційне провадження та здійснив перегляд відповідних процесуальних судових рішень по суті, ухваливши постанову від 25 березня 2026 року.

Таким чином, право заявника на апеляційний перегляд, гарантоване статтями 353, 354 ЦПК України, було фактично реалізовано, а тому відсутні підстави вважати, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції призвела до остаточного позбавлення заявника доступу до апеляційного перегляду.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків не спростовують, зводяться до іншого тлумачення норм процесуального права та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана ухвала апеляційного суду постановлена з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для її скасування немає.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду -без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення.

Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 30 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко