Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №757/26792/21-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 757/26792/21

провадження № 61-2523св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінілон»,

розглянув на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 року у складі колегії суддів Желепи О. В., Мазурик О. Ф., Немировської О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінілон», про зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінілон» (далі - ТОВ «Фінілон»), у якому просив зобов`язати банк надати йому дублікат квитанції від 03 вересня 2012 року про внесення готівкових коштів у сумі 14 000,00 дол. США як платником ОСОБА_1 за договором банківського вкладу від 03 вересня 2012 року № SAMDN80000728373897 «Стандарт», а також виписки з особових рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкритих на підставі цього договору, за період із 03 вересня 2012 року до 20 лютого 2014 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Печерський районний суд міста Києва у складі судді Григоренко І. В. рішенням від 04 липня 2022 року позов задовольнив частково.

Зобов`язав АТ КБ «ПриватБанк» надати ОСОБА_1 виписки з особових рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкритих на підставі договору банківського вкладу від 03 вересня 2012 року № SAMDN80000728373897 «Стандарт» за період з 03 вересня 2012 року до 20 лютого 2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що припинення діяльності відокремлених підрозділів АТ КБ «ПриватБанк», розташованих на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, не звільняє банк як юридичну особу від виконання взятих на себе зобов`язань, оскільки стороною договору банківського вкладу є саме банк, а не його відокремлений структурний підрозділ.

За таких обставин АТ КБ «ПриватБанк» як сторона договору банківського вкладу від 03 грудня 2012 року № SAMDN80000728373897 після звернення позивача було зобов`язане надати йому запитувану інформацію, зокрема виписки з особових рахунків. Невиконання відповідачем цього обов`язку суд визнав порушенням вимог законодавства, що зумовлює наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача.

Водночас суд установив, що наданими відповідачем доказами, зокрема довідкою від 23 листопада 2021 року про перерахування коштів ОСОБА_1 на рахунки ТОВ «Фінілон» та витягом з електронного додатку до договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, підтверджено факт укладення між сторонами договору банківського вкладу та внесення позивачем грошових коштів у сумі 14 000,00 дол. США, які були зараховані на відповідний рахунок. З огляду на це суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання надати дублікат квитанції від 03 вересня 2012 року, оскільки обставини внесення коштів уже належним чином підтверджені іншими доказами.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, АТ КБ «ПриватБанк» 04 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати зазначене рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року у цій справі на підставі частини другої статті 358 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційний суд мотивував ухвалу тим, що наведені заявником у клопотанні про поновлення строку на апеляційне оскарження обставини не свідчать про наявність поважних причин його пропуску та не утворюють виключних випадків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, які б давали підстави для поновлення такого строку після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

При цьому суд урахував, що представник банку брав участь у судовому засіданні 04 липня 2022 року та був присутній під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а отже, відповідач був належним чином обізнаний про ухвалення рішення суду першої інстанції та мав реальну можливість своєчасно реалізувати право на його апеляційне оскарження.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У лютому 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 рокуі направити справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» подало на підставі абзацу другого частини другої статті 389 ЦПК України і обґрунтовувало тим, що суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, допустивши надмірний формалізм і порушивши принцип пропорційності між застосованими процесуальними засобами та метою судочинства.

Заявник зазначає, що сам собою факт присутності представника відповідача під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення не може свідчити про початок перебігу строку на апеляційне оскарження, оскільки відповідно до положень ЦПК України та усталеної практики його перебіг пов`язується з днем складення повного тексту судового рішення або його вручення учаснику справи. При цьому матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу повного тексту рішення суду першої інстанції у день його проголошення або у розумний строк після складення.

Натомість, за твердженням заявника, повний текст судового рішення фактично не було виготовлено у строки, передбачені процесуальним законом, що підтверджується відповіддю Печерського районного суду міста Києва від 25 серпня 2023 року № 4115/23, згідно з якою в автоматизованій системі документообігу суду відсутні повні тексти відповідних судових рішень.

Представник банку неодноразово звертався до суду з метою отримання повного тексту рішення, однак його не отримав, у зв`язку з чим був змушений подати адвокатський запит, відповідь на який стала єдиним можливим офіційним підтвердженням відсутності такого рішення станом на серпень 2023 року.

Крім того, заявник вказує, що суд апеляційної інстанції не перевірив обставини направлення судом першої інстанції повного тексту рішення сторонам, оскільки матеріали справи містять лише супровідний лист без зазначення дати його направлення та без доказів фактичного вручення. За твердженням банку, повний текст судового рішення було отримано ним лише 06 листопада 2023 року через підсистему «Електронний суд», що також узгоджується з датою його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 07 листопада 2023 року.

За таких обставин заявник вважає, що строк на апеляційне оскарження не може обчислюватися з моменту проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а підлягає обчисленню з дня фактичного отримання повного тексту судового рішення, у зв`язку з чим подана 04 грудня 2023 року апеляційна скарга є такою, що подана у межах процесуального строку або, принаймні, за наявності поважних причин для його поновлення, які суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 11 березня 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.

20травня 2026 року матеріали справи № 757/26792/21 надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа - ТОВ «Фінілон», про зобов`язання вчинити певні дії.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» брав участь у розгляді справи, подавав заперечення та письмові пояснення і, зокрема, був присутній у судовому засіданні 04 липня 2022 року під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

Печерський районний суд міста Києва рішенням від 04 липня 2022 року, повний текст якого оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 07 листопада 2023 року,позов задовольнив частково. Зобов`язав АТ КБ «ПриватБанк» надати ОСОБА_1 виписки з особових рахунків № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , відкритих на підставі договору банківського вкладу від 03 вересня 2012 року № SAMDN80000728373897 «Стандарт» за період з 03 вересня 2012 року до 20 лютого 2014 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

На зазначеному рішенні міститься відмітка про складення його повного тексту 01 серпня 2022 року.

На адвокатський запит представника банку від 14 серпня 2023 року Печерський районний суд міста Києва у відповіді від 25 серпня 2023 року № 4115/23 повідомив, що в автоматизованій програмі «Діловодство-3» в обліково-статистичних картках цивільної справи № 757/26792/21-ц повні тексти судових рішень відсутні.

04 грудня 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» засобами поштового зв`язку подало до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 15 січня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року у цій справі на підставі частини другої статті 358 ЦПК України у зв`язку з тим, що апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку, зокрема ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження.

Згідно з абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

У пункті 1 частини другої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

За приписами частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Отже, сплив річного строку з дня складення повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.

Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Такі висновки сформульовано у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 733/112/20 (провадження № 61-16703св23) та від 06 березня 2024 року у справі № 953/5340/21 (провадження № 61-16122св23).

У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може бути поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.

Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначила, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка, відповідно, не знала / не могла знати про розгляд справи.

Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 201/13990/15 (провадження № 61-22496св19), від 29 січня 2021 року у справі № 308/2739/16 (провадження № 61-9648св19), від 21 червня 2023 року у справі № 202/32361/13 (провадження № 61-3546св23) зазначено, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи у провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання у справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України» зазначив, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки (параграф 53).

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).

У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13, ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що представник АТ КБ «ПриватБанк» брав участь у розгляді справи, подавав заперечення та письмові пояснення і, зокрема, був присутній у судовому засіданні 04 липня 2022 року під час проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду першої інстанції, а отже, сторона відповідача була повідомлена судом про розгляд цієї справи.

Відповідно до матеріалів справи повний текст рішення суду першої інстанції складено та підписано 01 серпня 2022 року, тоді як апеляційну скаргу відповідач подав лише 04 грудня 2023 року.

Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania») [GC], заява № 28342/95, пункт 61, ECHR 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, пункт 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти росії» («Ryabykh v. russia»), заява № 52854/99, пункт 52, ECHR 2003-IX).

Установивши, що представник АТ КБ «ПриватБанк» брав участь у судовому засіданні 04 липня 2022 року та був обізнаний про ухвалення рішення суду першої інстанції, а також врахувавши наявність у матеріалах справи відмітки про складення повного тексту рішення 01 серпня 2022 року, апеляційний суд правильно керувався тим, що відповідач мав об`єктивну можливість у розумні строки дізнатися про зміст повного судового рішення та реалізувати своє право на апеляційне оскарження.

Доводи касаційної скарги про відсутність повного тексту судового рішення та його невручення не спростовують встановленого факту складення такого рішення, підтвердженого відповідною відміткою суду, та не можуть свідчити про наявність виключних обставин, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 358 ЦПК України, які б уможливлювали поновлення строку на апеляційне оскарження після спливу одного року. Надана відповідь суду на адвокатський запит щодо відсутності текстів у автоматизованій системі сама собою не є належним доказом того, що повний текст рішення не було складено у визначений законом строк, та не спростовує даних, зазначених у самому судовому рішенні.

Посилання у касаційній скарзі на те, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 липня 2022 року надіслано до Єдиного державного реєстру судових рішень 06 листопада 2023 року, а оприлюднено 07 листопада 2023 року, що, на думку заявника, свідчить про його необізнаність зі змістом оскаржуваного судового рішення, колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Законодавець, визначаючи у частині другій статті 358 ЦПК України правові наслідки подання апеляційної скарги після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, не пов`язує можливість застосування цієї норми з датою внесення судового рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень чи його оприлюднення.

Сам собою факт несвоєчасного направлення судом першої інстанції рішення до Реєстру не змінює моменту складення повного тексту судового рішення та не впливає на перебіг преклюзивного річного строку, встановленого процесуальним законом.

Крім того, з урахуванням того, що представник відповідача брав участь у розгляді справи та був обізнаний про її перебіг, у відповідача була об`єктивна можливість у розумний строк, у тому числі в межах річного строку, вжити заходів для отримання інформації про стан відомого йому судового провадження та зміст ухваленого рішення.

Схожий за змістом висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах (частини другої статті 358 ЦПК України) міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року у справі № 405/4689/19 (провадження № 61-1979сво24), а також у постановах Верховного Суду від 23 грудня 2024 року у справі № 757/14160/18 (провадження № 61-12032св24), від 05 березня 2025 року у справі № 757/50670/19 (провадження № 61-9109св24).

З огляду на викладене апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, а наведені заявником обставини не свідчать про наявність передбачених законом виключних підстав для поновлення такого строку, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом цієї справи в суді касаційної інстанції, покладаються на заявника.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:Є. В. Петров

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко