Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №757/51922/24-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Київ

справа № 757/51922/24-ц

провадження № 61-14470св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кручанюк Наталія Леонідівна, на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Петрова Д. В.,та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Болотова Є. В., Музичко С. Г.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» (далі - ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест»), з урахуванням заяви про зміну предмета позову, про визнання частково недійсним попереднього договору та стягнення коштів.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 31 березня 2021 року між ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест», як майбутнім продавцем, та ОСОБА_1 , як майбутнім покупцем, укладено попередній договір, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н. В. за № 332.

Пунктом 3.3. попереднього договору встановлено, що розмір забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) на момент укладення цього договору визначено відповідачем та становить 11 707 790, 20 грн, що еквівалентно 418 592,83 доларам США.

У пункті 3.4. попереднього договору сторони дійшли згоди, що майбутній покупець сплачує майбутньому продавцю забезпечувальний авансовий платіж у строк до 10 березня 2024 року, а також визначили порядок (графік) платежів.

На виконання графіку платежів, встановленого пунктом 3.4. попереднього договору, позивач станом на 10 лютого 2022 року сплатив відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) у розмірі 4 544 087, 90 грн.

Згідно з пунктом 6.6. попереднього договору майбутній покупець може відмовитись від цього договору в односторонньому порядку шляхом направлення ним майбутньому продавцю в порядку, передбаченому пунктом 8.4., повідомлення про розірвання. У такому випадку цей договір припиняє свою дію через 5 календарних днів з дати направлення майбутнім покупцем повідомлення про розірвання. У цьому випадку майбутній продавець зобов`язаний повернути майбутньому покупцю оплачений ним згідно з розділом 3 даного договору забезпечувальний авансовий платіж протягом 90 банківських днів з моменту розірвання цього договору за вирахуванням штрафу в розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу.

У пункті 8.4. визначено, що всі повідомлення (пропозиції) за цим договором, якщо інше не передбачене відповідним пунктом даного договору та/або відповідним абзацом даного пункту, будуть вважатися здійсненими (направленими) належним чином, якщо вони викладені в письмовій формі та надіслані листом з оголошеною цінністю з описом вкладення та/або вручені особисто стороні - одержувачу.

Скориставшись своїм правом на односторонню відмову від договору, яке передбачено пунктом 6.6. попереднього договору, у зв`язку з важким фінансовим становищем, а також форс-мажорними обставинами, що призвели до істотної зміни обставин, за наявності яких перед укладенням договору він не був би підписаний, ОСОБА_1 направив на адресу ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» повідомлення від 24 липня 2023 року про розірвання договору з проханням повернути кошти.

За таких обставин договір відповідно до пункту 6.6. є розірваним 30 липня 2023 року (25 липня 2023 року + 5 календарних днів).

Разом з тим, позивач вважав недопустимим встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору, оскільки розірвання договору відбулось не у зв`язку з його неналежним виконанням, а з його ініціативи, і він виконав умови договору та належним чином направив вимогу про його розірвання.

У розумінні Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) штраф, який зазначений в умовах пункту 6.6. договору, за своєю природою є неустойкою за невиконання умов договору. Отже, оскільки стягнення неустойки можливе лише у разі неналежного виконання умов договору, то така умова договору суперечить чинному цивільному законодавству України.

Таким чином, пункт 6.6. договору стосовно права продавця на вирахування штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору, є недійсним.

ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» зобов`язано повернути забезпечувальний платіж у строк до 28 жовтня 2023 року (30 липня 2023 року + 90 банківських днів), проте свій обов`язок не виконало.

Оскільки за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення про цивільну відповідальність поширюються на всі види грошових зобов`язань, зокрема щодо повернення безпідставно збережених коштів, позивач вважав, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Враховуючи викладене, на підставі статей 203, 213, 217, 525, 546, 549, 611, 625, 626, 627, 628, 629, 637, 1212 ЦК України ОСОБА_1 просив суд:

? визнати недійсною частину речення абзацу 3 пункту 6.6. попереднього договору від 31 березня 2021 року, укладеного між ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н. В. за реєстровим № 332, а саме положення такого змісту: «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору»;

? стягнути з ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у загальному розмірі 5 244 939,62 грн, з яких: 4 394 087,90 грн - основна заборгованість (неповернутий забезпечувальний платіж); 660 826,98 грн - інфляційні втрати; 190 024,74 грн - 3% річних від простроченої суми.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» на користь ОСОБА_1 заборгованість неповернутого забезпечувального платежу у розмірі 3 223 308,88 грн, інфляційні втрати у розмірі 249 483,23 грн та 3% річних від простроченої суми заборгованості у розмірі 86 442,30 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення коштів, суд першої інстанції зазначив, що за умовами попереднього договору ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» було зобов`язано повернути ОСОБА_1 кошти, сплачені як попередня оплата вартості квартири, за вирахуванням визначеного договором штрафу. Позивач свої зобов`язання виконав, проте відповідач повернув лише частину суми, чим порушив умови договору та вимоги щодо належного виконання зобов`язань. У зв`язку з цим суд визначив розмір невиплаченого основного боргу та додатково нарахував на суму прострочення передбачені законом інфляційні втрати і 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо недійсності пункту 6.6. попереднього договору в частині вирахування штрафу в розмірі 10% від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої вартості квартири), визначеного розділом 3 цього договору, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що укладаючи цей правочин, сторони діяли вільно і на власний розсуд визначили його умови, які не суперечать чинному цивільному законодавству України. Тому вимога позивача щодо недійсності пункту 6.6. попереднього договору є такою, що не підлягає задоволенню.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у частині визнання недійсним пункту 6.6. попереднього договору. Суд зазначив, що при укладенні оспорюваного договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їхнє волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Доказів протилежного позивач не надав.

ОСОБА_1 на момент укладення оспорюваного договору не заявляв додаткових вимог щодо його умов та виконав його, сплативши забезпечувальний авансовий платіж у загальному розмірі 4 544 087 90 грн. Відтак, сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов, при цьому ознак для кваліфікації умов договору як несправедливих, судом не встановлено. Укладаючи попередній договір, позивач був ознайомлений з його умовами та не висловив заперечень щодо його змісту, зокрема, й щодо оскаржуваної частини абзацу 3 пункту 6.6. договору.

Позивач не довів факт введення його в оману з боку відповідача при укладенні попереднього договору, який був вчинений за його добровільної згоди. Дії позивача під час укладення договору та щодо його подальшого виконання свідчать про те, що він добре розумів і усвідомлював умови, зміст і правову природу цього правочину.

Переглядаючи справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення основної заборгованості з повернення забезпечувального авансового платежу, інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для їх часткового задоволення. Матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку з невиконанням зобов`язань за попереднім договором у ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» виник обов`язок повернути позивачу сплачені кошти, за вирахуванням визначеного договором штрафу. Оскільки відповідач здійснив лише часткове повернення коштів, то апеляційний суд вважав обгрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення залишку суми основної заборгованості. Також судом правильно встановлено період прострочення зобов`язання, у зв`язку з чим на підставі частини 2 статті 625 ЦК України правомірно нараховано та частково стягнуто інфляційні втрати і 3% річних.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

18 листопада 2025 року ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кручанюк Н. Л.,звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року (повний текст якої складено 20 жовтня 2025 року).

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 757/51922/24-ц.

27 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 757/51922/24-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзіОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кручанюк Н. Л., просить скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року (повний текст якої складено 20 жовтня 2025 року) в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсною частини пункту 6.6. попереднього договору, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги.

Враховуючи зміст прохальної частини касаційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кручанюк Н. Л., Верховний Суд відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не переглядає рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» про стягнення коштів.

ОСОБА_1 ,від імені якого діє адвокат Кручанюк Н. Л., 04 грудня 2025 подано до Верховного Суду клопотання про долучення до касаційної скарги попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом касаційної скарги.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17, від 27 січня 2021 року у справі № 569/16256/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 450/3260/16-ц, від21 квітня 2021 рокуу справі № 552/6997/19, від 01 вересня 2021 року у справі №552/3453/19, від 24 листопада 2021 року у справі № 191/2617/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Встановлення штрафу в пункті 6.6. попереднього договору (частина речення «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору») суперечить сутності неустойки, оскільки її встановлення не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору. Тобто обов`язковість положень акту цивільного законодавства слідує з його змісту.

Цей пункт 6.6. попереднього договору не відповідає також загальним засадам цивільного законодавства України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності. Він призводить до втрати позивачем грошових коштів у розмірі 1 170 779,02 грн за використання встановленого попереднім договором права і спричиняє істотний дисбаланс договірних прав та обо'язків на шкоду позивача.

З урахуванням правил, закріплених у статті 217 ЦК України, часткова недійсність пункту 6.6. попереднього договору в частині встановлення штрафу не має наслідком недійсності інших його частин.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

31 березня 2021 року між ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест», як майбутнім продавцем, та ОСОБА_1 , як майбутнім покупцем, укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н. В. та зареєстрований в реєстрі за № 332. За цим договором сторони домовилися укласти в майбутньому, у визначені строки, основний договір.

Пунктом 1.1.12. попереднього договору встановлено, що відповідач має право на набуття права власності на квартиру на підставі інвестиційного договору № РБЛ/01 Е від 07 грудня 2020 року, укладеного між відповідачем та замовником будівництва - ТОВ «Ріверсайд Девелопмент ЛТД».

Пунктом 2.2. попереднього договору визначено, що сторони домовилися укласти основний договір на умовах, передбачених цим договором, після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, реєстрації права власності відповідача на квартиру за собою та після здійснення позивачем повної оплати забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) на умовах та в порядку, визначених цим договором. Такий основний договір укладається сторонами протягом 90 (дев`яноста) календарних днів з дати настання останньої в часі події з усіх вказаних у цьому пункті подій.

Згідно з пунктом 3.1. попереднього договору сторони погодили, що вартість (ціна продажу) квартири за основним договором дорівнює розміру забезпечувального авансового платежу, що має бути сплачений позивачем згідно з розділом 3 цього договору, та може бути змінена на умовах, передбачених пунктами 3.5.-3.7., пунктами 4.5.-4.6., пунктом 5.4.6., пунктом 6.4. цього договору. Вартість (ціна продажу) квартири є договірною, встановленою за погодженням сторін, та є істотною умовою основного договору.

Пунктом 3.3 попереднього договору встановлено, що розмір забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) на момент укладення цього договору визначений відповідачем та становить 11 707 790,20 грн, що еквівалентно 418 592,83 доларам США.

Положеннями пункту 3.4. попереднього договору визначено, що позивач сплачує відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) у строк до 10 березня 2024 року (включно) з урахуванням зазначеного в цьому пункті договору графіка платежів.

Крім того, пунктом 3.5. попереднього договору встановлено порядок індексації кожного чергового платежу залежно від курсу української гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на дату здійснення такого платежу за договором.

На виконання графіка платежів, встановленого п. 3.4. попереднього договору, позивач станом на 10лютого 2022 року сплатив відповідачу забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) у розмірі 4 544 087, 90 грн.

Підпунктом 5.3.4 пункту 5.3. попереднього договору визначено право позивача до дати укладання основного договору відмовитися від цього договору шляхом його дострокового розірвання та отримати суму сплаченого забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) з урахуванням вимог пункту 6.6 цього договору.

Відповідно до пункту 6.6. попереднього договору позивач може відмовитися від цього договору в односторонньому порядку шляхом направлення відповідачу, в порядку, передбаченому пунктом 8.4., повідомлення про розірвання. У такому випадку цей договір припиняє свою дію через 5 (п`ять) календарних днів з дати направлення позивачем повідомлення про розірвання. У цьому разі відповідач зобов`язаний повернути позивачу сплачений ним згідно з розділом 3 цього договору забезпечувальний авансовий платіж (попередню оплату вартості квартири) протягом 90 (дев`яноста) банківських днів з моменту розірвання цього договору за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 цього договору.

Скориставшись своїм правом, передбаченим пунктом 6.6. попереднього договору, позивач направив на адресу відповідача повідомлення від 24 липня 2023 року про розірвання договору, із проханням повернути грошові кошти.

Після припинення дії попереднього договору 30 липня 2023 року відповідач повернув позивачу частину сплаченого останнім забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири) за попереднім договором, що підтверджується відповідними платіжними документами: 05 лютого 2024 року - 50 000 грн, 31 травня 2024 року - 25 000 грн, 20 вересня 2024 року - 25 000 грн, 01 жовтня 2024 року - 50 000 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Кручанюк Н. Л.,підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

До спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя стаття 215 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, на момент вчинення правочину.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Аналіз статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених у ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, які перелічені у статті 4 ЦК України. Втім, більшість законодавчих актів мають комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах (постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження

№ 61-47158св18), від 11 червня 2020 року у справі № 281/129/17 (провадження

№ 61-14661св19), від 01 вересня 2021 року у справі № 552/3453/19 (провадження № 61-8074св21), від 04 грудня 2024 року у справі № 619/86/24 (провадження

№ 61-13499св24)).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним є необхідним: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Тлумачення змісту пункту 3 статті 3, статті 627 ЦК України свідчить, що свобода договору має декілька складових. Зокрема, це свобода укладання договору, свобода вибору контрагента, виду договору, визначення умов договору. У разі реалізації принципу свободи договору слід враховувати вимоги ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, розумності та справедливості. Тобто законодавець, закріплюючи принцип свободи договору, встановив і його обмеження. При цьому останні є одночасно й межами саморегулювання. Вони передбачені в абзаці 2 частини третьої статті 6 ЦК України, згідно з якою сторони не можуть відступати від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться під час тлумачення, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали під час вчинення правочину, а також чим вони керувалися під час його виконання. Третім рівнем тлумачення (у разі безрезультативності перших двох) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Згідно зі статтею 546 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що за своєю суттю неустойка - це конструкція, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання та правовим наслідком його порушення (мірою цивільно-правової відповідальності).

У статті 549 та в § 2 глави 49 ЦК України регулювання неустойки відбувається тільки з позицій забезпечення виконання зобов`язання. Неустойка (штраф чи пеня) може бути передбачена для забезпечення виконання зобов`язання. При цьому навіть визначення неустойки дає змогу констатувати, що законодавець пов`язує її стягнення саме з порушенням зобов`язання. Це підтверджується застосуванням таких понять та словосполучень, як «забезпечення зобов`язання», «порушення зобов`язання». Тому недопустимим є встановлення неустойки (штрафу чи пені) за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина друга статті 549 ЦК України). Тобто штраф є фіксованою величиною й обчислюється: у відсотках, які рахуються; від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада

2020 року у справі № 591/3176/17 (провадження № 61-47158св18), від 01 вересня 2021 року у справі № 552/3453/19 (провадження № 61-8074св21), від 24 листопада 2021 року у справі № 191/2617/19 (провадження № 61-5146св21), від 21 квітня

2021 року у справі № 552/6997/19 (провадження № 61-1280св21), від 04 грудня

2024 року у справі № 619/86/24 (провадження № 61-13499св24), підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

З огляду на те, що положення абзацу третього пункту 6.6. попереднього договору(зокрема частина речення: «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору») фактично передбачають штраф за правомірне використання покупцем права на односторонню відмову від договору, то такі умови суперечать сутності самої неустойки, а тому є недійсними.

У постанові Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 757/32849/23 (провадження № 61-1016св25) наголошено, що встановлення неустойки (штрафу) не допускається за правомірну відмову від виконання зобов`язання або односторонню відмову від договору, оскільки обов`язковість положень акта цивільного законодавства випливає з його змісту.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що умова договору про сплату покупцем неустойки (штрафу) за правомірну або односторонню відмову від договору є несправедливою, недобросовісною, нерозумною та такою, що вносить істотний дисбаланс між правами та обов`язками сторін. Встановлена у договорі відповідальність покупця є непропорційною до відповідальності продавця, що свідчить про пряму суперечність оскаржуваного пункту попереднього договору принципам, визначеним у пунктах 2 та 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України.

За таких обставин суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсними окремих положень попереднього договору.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судові рішення у цій справі в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку із наведеним, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржені судові рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання частково недійсним попереднього договору, ухвалити нове судове рішення, яким визнати недійсним положення абзацу третього пункту 6.6. попереднього договору від 31 березня 2021 року, укладеного між ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Н. В. за реєстровим № 332, а саме положення такого змісту: «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору».

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в оскаржуваній частині.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

За подання позовної заяви з вимогою немайнового характеру (визнання недійсним частини речення попереднього договору) ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 1 211,20 грн; за подання апеляційної скарги - 1 816,80 грн; за подання касаційної скарги - 1 937,92 грн.

З огляду на висновок Верховного Суду про задоволення касаційної скарги, відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на відповідача. Таким чином, з ПАТ «ЗНВКІФ «Еверест» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 4 965, 92 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , від імені якого діє адвокатКручанюк Наталія Леонідівна, задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 липня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року в оскаржуваній частині скасувати й ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» про визнання частково недійсним попереднього договору задовольнити.

Визнати недійсним положення абзацу третього пункту 6.6. попереднього договору від 31 березня 2021 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каравай Надією Володимирівною за реєстровим № 332, а саме положення такого змісту: «за вирахуванням штрафу в розмірі 10 (десяти) % від суми забезпечувального авансового платежу (попередньої оплати вартості квартири), визначеного розділом 3 даного договору».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Еверест» на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг у загальному розмірі 4 965,92 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят п`ять гривень 92 копійки).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк