Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №489/3086/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/3086/26

Провадження № 2/489/2056/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02 червня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Костюченка Г.С.,

розглянувши в залі судових засідань № 9 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди

встановив

В квітні 2026 позивач звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди.

Позивач просив суд:Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти, у розмірі 336157,29 грн. (триста тридцять шість тисяч сто п`ятдесят сім гривень 29 коп.), в тому числі: заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9 (дев`яти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачену п. 4.17 колективного договору в сумі 201697,29 грн. (двісті одна тисяча шістсот дев`яносто сім гривень 29 коп.), середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 134460 грн. ( сто тридцять чотири тисячі чотириста шістдесят гривень).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000 грн.(п`ятдесят тисяч гривень).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді у розмірі 14179 грн. 33 коп. (чотирнадцять тисяч сто сімдесят дев`ять гривень 33 коп.) в тому числі витрати на професійну правничу допомогу 12000 грн. 00 коп, судовий збір 2140 грн. 80 коп. та сервісний збір 38 грн. 53 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у період з 15.07.1987 по 08.05.2025 роки позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах дублера помічника машиніста тепловоза, помічником машиніста тепловоза, машиністом тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зазначене підтверджується записами у трудовий книжці НОМЕР_2 . 08 травня 2025 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗПП України, згідно наказу № 93/ос від 01.05.2025 року про припинення трудового договору (контракту).

Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці та копією наказу. Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 01.05.2025 року на підставі п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки,, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (37 роки 09 місяці 24 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення позивач отримав письмове повідомлення про нараховані, але не виплачені суми при звільненні позивачу не видавалося. Разом з тим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №93/ос від 01 травня 2025 року вказано, що позивач має право на одноразову матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 9 середньомісячних заробітків (без зазначення конкретної суми), але виплати не будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу не прийнято.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 01.05.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 201697,29 грн., яка підлягає виплаті позивачу.

Сума заборгованості, передбачена п. 4.17 колективного договору складає 201697,29 грн. (22410,81 грн. х 9), що підтверджується протоколом по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 01.05.2025 року.

В день звільнення Позивача Відповідач письмово в наказі повідомив про належні позивачу при звільненні виплати, зокрема про право позивача на виплату 9 середньомісячних заробітків (без визначення конкретної суми), передбачених п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки та не здійснив виплату коштів, на які Позивач мав право, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно довідки Відповідача про середню зарплату за 2 місяці середньомісячна заробітна плата позивача склала 22410 грн.

Строк затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення – 08.05.2025 року, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 08.11.2025 року становить 6 місяців (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 22410 грн. свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП України) становить 134460 грн. (22410 грн. х 6 місяців).

Доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2025 роках стосовно призупинення на період дії воєнного стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати, відповідачем до суду не надано.

Рішенням Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року у справі №211/7338/23 визнано незаконним та скасовано п.1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 в частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі №211/7338/23 вказане рішення Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу від 23 лютого 2024 року залишено без змін. При цьому, Верховним Судом наголошено на тому, що судом апеляційної інстанції не враховано, що вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, в той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи. Отже, пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31 було визнано незаконним та скасовано.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підтверджено, що згідно зі ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність. Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.

Моральна шкода, була завдана порушенням прав позивача у вигляді несвоєчасної виплати належних грошових сум на час звільнення у сумі 201690 грн, отже, порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у постійному пошуку додаткових засобів існування, вживав зусилля, для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошуку грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим враховуючи принцип розумності та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50000 тис. грн.

Отже, загальна сума (ціна) позову становить 386157,29 грн. (201697,29 грн. + 134460 грн. + 50000,00 грн.)

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09.04.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

22 квітня 2026 на адресу суду надійшов відзив від представника відповідача.

Представник відповідача зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 закону № 2136-ІХ на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Пунктом 1.1.4 витягу із протоколу № Ц-54/31 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, ухвалено призупинити виплату працівникам інших додаткових виплат, передбачених Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги.

Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно із рішеннями правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.

Пункт 4.17 Колективного договору між адміністрацією та трудовим колективом Локомотивне депо Миколаїв 2011-2015 р.р., зареєстрованого Департаментом праці та соціальної політики Миколаївської міської ради за №04/11-04 від 02.03.2011 (далі – колективний договір) передбачає при звільненні працівників у зв`язку з виходом на пенсію за віком одноразову грошову допомогу у розмірі не більше п`яти середньомісячних заробітків в залежності від стажу роботи у галузі. Зазначений колективний договір має статус колективного договору структурного підрозділу АТ "Укрзалізниця".

Протоколом засідання комісії по встановленню трудового стажу на залізничному транспорті від 01.05.2025 встановлений стаж роботи Позивача – 37р.09м.24дн. та право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до п. 4.17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків у розмірі 201697,29 грн. 06.09.2022 працюючим та звільненим працівникам спільним листом адміністрації АТ «Укрзалізниця» та профспілки залізничників і транспортних будівельників №Ц/3-91/1459/ЦПроф/30-22 від 06.09.2022 надано роз`яснення, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинені виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Після припинення або скасування режиму воєнного стану, а також у разі покращення фінансового стану АТ «Укрзалізниця», що дасть змогу змінити рішення правління, працівники, звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію отримають суму одноразової та додаткової матеріальної допомоги, що їм належить.

З витягу з протоколу № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 вбачається, що на засіданні правління ухвалено рішення про здійснення нарахування та виплати працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнилися/ будуть звільнені у період з січня по грудень 2024 року, одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до пункту 3.2.21 Галузевої угоди, виплати яких були призупинені відповідно до підпункту 1.1.4 пункту 1.1 рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.).

Проте, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, згідно з рішенням штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25, листом від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25 у зв`язку з погіршенням фінансового стану товариства та проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності відповідача, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

З урахуванням вищевикладеного відповідач не погоджується із заявленою вимогою, оскільки виплата матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію була призупинена, тобто відтермінована в часі в рамках повноважень, наданих роботодавцю законом № 2136 ІХ, відповідачем не відмовлено в їх виплаті. При стабілізації фінансового стану відповідача, зазначені виплати будуть відновлені першочергово, що також підтверджується в листі від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25.

Розмір заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 134460,0 грн. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Вирішуючи питання щодо можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України.

З огляду на вищевикладене, оскільки призупинення виплат, передбачених колективним договором, було вимушеним рішенням, ухваленим в результаті понесення значних збитків через військову агресію проти України, враховуючи важке становище, в якому опинився відповідач, а також той факт, що виплати будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану відповідача, у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, просили зменшити його розмір на 95%.

Розмір моральної шкоди на рівні 50000,0 грн. є завищеним та необґрунтованим. При звільненні позивач отримав компенсацію невикористаних днів відпустки на загальну суму 68989,72 грн.

Тобто, частково роботодавець виконав свої зобов`язання, враховуючи те фінансове становище, в якому опинився відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України.

Відповідач вважає за необхідне просити суд зменшити розмір витрат на професійну правову допомогу з огляду на його неспівмірність з складністю справи та виконаних адвокатом робіт. Зокрема, неспівмірним, на думку відповідача, є розмір витрат на складання позовної заяви у розмірі 5500,00 грн., оскільки крім зазначеної послуги до витрат включено послуги щодо консультації клієнта, погодження правової позиції з клієнтом на загальну суму 500,00 грн. та 3000,00 грн. та збір доказів по справі.

На думку відповідача, результати зазначених послуг, що передували складанню тексту позовної заяви, значно спростили процедуру її написання, у зв`язку з чим адвокат не потребував додаткового вивчення норм чинного законодавства для надання послуги зі складання позовної заяви.

У підсумку відповідач вважав за необхідне у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

У випадку задоволення позовних вимог повністю або частково, прошу суд зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95%.

У випадку задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди, прошу зменшити її розмір до 3000,0 грн.

У випадку задоволення позовних вимог зменшити розмір витрат на правову професійну допомогу до 2000,0 грн.

Судові витрати покласти на позивача.

Також представник відповідача звернувся 22 квітня 2026 із заявою про застосування строку позовної давності.

Просив суд застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України, та відмовити у позові.

Оскільки позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 01.05.2025 №93-ОС.

У день звільнення, 08.05.2026, Позивач був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому суми, про що є письмова відмітка, зроблена власноруч позивачем на наказі про припинення трудового договору та розрахунку заробітної плати за травень 2025 року.

Таким чином, строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 08.05.2025 року та закінчився 08.08.2025 року. Проте позивач звернувся з позовними вимогами лише 08 квітня 2026 року.

04 травня 2026 на адресу суду надійшла відповідь на відзив.

Представник позивача зазначала наступне.

Твердження відповідача, щодо призупинення та невиплати позивачу одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію є протиправним з огляду на наступне.

Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (п.2 Прикінцевих положень КЗпП України). Таким чином, положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

При цьому, системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022.

Проте, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнятий 15.03.2022 набрав чинності 24.03.2022, в той час, як рішення правління АТ «Укрзалізниця», на підставі якого призупинені виплати позивачу, прийняте 14.03.2022 року.

Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Окрім того, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, які передбачають призупинення виплат, зокрема матеріальної допомоги, на період дії воєнного стану поширюється лише на правовідносини, які виникають між працівником та роботодавцем, і до звільненого працівника не можуть бути застосовані.

Також слід зазначити, що ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, зазнала змін і, в редакції на час розгляду справи у суді, дія окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом, може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором.

Пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Станом на день звільнення позивача відповідач не провів виплату позивачу всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 9 середньомісячних заробітків.

Зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на 95% є порушення будь - якого принципу балансу інтересів працівника та роботодавця, позбавляє захисту його на своєчасне отримання коштів та нівелює положення ст. 117 КЗпП та дає роботодавцю маніпулювати правами працівника та не виконувати свої обов`язки.

Позивач зазнав моральної шкоди у зв`язку із неотриманням належних йому виплат при виході на пенсію в розмірі 201697,29 грн. та душевних страждань, які полягають у тому, що дані кошти позивач планував використати на його адаптацію після виходу на пенсію, а не шукати додаткові кошти для проживання.

Порушення трудових прав позивача призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивача, зокрема він перебував у пошуку додаткових засобів проведення операцій та для існування, прикладав зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивача постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для його адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим, враховуючи принцип розумності та справедливості позивач має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 50000,00 грн.

Відповідач звернувся до суду з клопотанням про зменшення витрат на оплату правничої допомоги посилаючись на те, що витрати позивача на адвоката неспівмірні зі складністю справи, але не надав належного обгрунтування та доказів неспівмірності витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Таким чином, керуючись принципом співмірності та розумності судових витрат, враховуючи критерій реальності витрат на професійну правничу допомогу, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності досудової підготовки, підготовки позову, процесуальних заяв і значимості таких дій у справі, беручи до уваги складність справи, характер виконаної адвокатом роботи, її обсяг та витрачений час, пропорційність до предмета спору з урахуванням ціни позову, вважаю обґрунтованими заявлені стороною позивача до відшкодування витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката.

Також, представник позивача заперечував проти застосування судом строків звернення до суду з огляду на наступні обставини.

Позивач був звільнений 08.05.2025. В цей же день отримав письмове повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Однак, у вказаному повідомленні не вказана сума нарахованої, але не виплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні в сумі 201697,29 грн. Повідомлення про всі належні позивачу до виплати суми при звільненні йому не видавалось.

Разом з цим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №184/ос від 19 грудня 2024 року вказано, що виплати будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу не прийнято. 23 лютого 2026 року представник позивача звернулася до керівника правління АТ «Українська залізниця» з адвокатським запитом, в якому просила надати зокрема інформацію: чи нараховувалась та чи виплачувалась одноразова матеріальна допомога передбачена п.4.17 Колективного договору в розмірі 9 середньомісячних заробітків у зв`язку з виходом на пенсію машиністу тепловоза «Локомотивне депо Миколаїв» ОСОБА_1 .

Але відповідь не було надано. У березні 2026 року повторно направлено аналогічний адвокатський запит, відповідь на який отримано 27 березня 2026 року. Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 01.05.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію де і зазначалася сума матеріальної допомоги в розмірі 201697, 29 грн., яка підлягає виплаті позивачу.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат № 1-7/2024 (337/24) від 11.12.2025р. , визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу 233 Кодексу законів про працю України статті в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

У резолютивній частині рішення зазначено, що частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Аналіз наведених норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

05 травня на адресу суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Представник відповідача зазначає наступне.

Позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу від 01.05.2025 №93-ОС. У день звільнення, 08.05.2026, Позивач був ознайомлений з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені йому суми, про що є письмова відмітка, зроблена власноруч Позивачем на наказі про припинення трудового договору та розрахунку заробітної плати за травень 2025 року.

Саме від дня отримання письмового повідомлення починається перебіг строку звернення до суду відповідно до ст.233 Кодексу законів про працю України. У разі незгоди позивача з сумами, які були вказані у повідомленні, він мав право звернутися до суду у тримісячний строк з дня його отримання для захисту своїх прав, що не було зроблено.

Саме з подією отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, законодавець пов`язує перебіг трьохмісячного строку для звернення з позовом до суду.

Таким чином, строк на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 08.05.2025 року та закінчився 08.08.2025 року. Проте позивач звернувся з позовними вимогами лише 08 квітня 2026 року.

Правовідносини, що є предметом спору по справі №489/3086/26, врегульовані ч.2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, в якій зазначене про наступне «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 )».

Таким чином, строк на звернення до суду по справі №489/3086/26 закінчився 08.08.2025 року, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

У період з 15.07.1987 по 08.05.2025 роки позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах дублера помічника машиніста тепловоза, помічником машиніста тепловоза, машиністом тепловоза Виробничого підрозділу Служби локомотивного господарства «Локомотивне депо Миколаїв» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця».

Зазначене підтверджується записами у трудовий книжці НОМЕР_2 . 08 травня 2025 року позивач був звільнений за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗПП України, згідно наказу № 93/ос від 01.05.2025 року про припинення трудового договору (контракту).

Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці та копією наказу. Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 01.05.2025 року на підставі п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки,, позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (37 роки 09 місяці 24 днів), виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця».

В день звільнення позивач отримав письмове повідомлення про нараховані, але не виплачені суми при звільненні позивачу не видавалося. Разом з тим, у наказі (розпорядженні) про припинення трудового договору (контракту) №93/ос від 01 травня 2025 року вказано, що позивач має право на одноразову матеріальну допомогу при звільненні у розмірі 9 середньомісячних заробітків (без зазначення конкретної суми), але виплати не будуть проведені «до особового розпорядження», яке до цього часу не прийнято.

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивач дізнався лише з листа від 25.03.2026 року №ТЧ-13-18/2 «Локомотивного депо Миколаїв», до якого було додано протокол комісії від 01.05.2025 року з установлення трудового стажу у залізничній галузі, де і зазначений розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 201697,29 грн., яка підлягає виплаті позивачу.

Сума заборгованості, передбачена п. 4.17 колективного договору складає 201697,29 грн. (22410,81 грн. х 9), що підтверджується протоколом по встановленню трудового стажу та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію від 01.05.2025 року.

В день звільнення Позивача Відповідач письмово в наказі повідомив про належні позивачу при звільненні виплати, зокрема про право позивача на виплату 9 середньомісячних заробітків (без визначення конкретної суми), передбачених п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом ВП «Локомотивне депо Миколаїв» Регіональної філії «Одеська залізниця» на 2011- 2015 роки та не здійснив виплату коштів, на які Позивач мав право, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України.

Згідно довідки Відповідача про середню зарплату за 2 місяці середньомісячна заробітна плата позивача склала 22410 грн.

Строк затримки виплати належних позивачеві при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення – 08.05.2025 року, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 08.11.2025 року становить 6 місяців (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивача на день звільнення в сумі 22410 грн. свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП України) становить 134460 грн. (22410 грн. х 6 місяців).

Доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2025 роках стосовно призупинення на період дії воєнного стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати, відповідачем до суду не надано.

Пункт 1.1.4 протокольного рішення засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року №Ц-54/31, на підставі якого позивачу при звільненні не виплачена відповідна матеріальна допомога, було визнано незаконним та скасовано.

Таким, чином з урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення на користь позивача одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію в сумі 201697,29 грн. та середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, яка становить 134460 грн. (22410 грн. х 6 місяців).

Для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на 95% суд не вбачає підстав, в зв`язку з відсутністю об`єктивних обставин.

При цьому, суд відхиляє доводи представника про необхідність застосування строку позовної давності з огляду на наступне.

Аналіз наведених вище норм права з урахуванням висновків, що викладені в рішеннях Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року, дає підстави вважати, що порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Визначаючи розмір моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивача, суд відповідно до ст. 23 ЦК України враховує характер правопорушення, глибину та тривалість душевних страждань позивача, час та зусилля, які були ним витрачені для відновлення свого порушеного права.

Порушення права позивача на повну та своєчасну оплату праці безумовно, призвело до зміни звичного укладу його життя, необхідності докладання додаткових зусиль для поновлення своїх прав, що, на думку суду, викликало у позивача відповідний психоемоційний дискомфорт, спричинило душевні переживання.

Суд також виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам.

Встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

Так, позивач не надав доказів на підтвердження того, яких конкретно зусиль (матеріальних, фізичних, інших) він вживав для залучення представника чи були конкретні, медично підтверджені, наслідки негативних змін у його психо-емоційному стані протягом перебування провадження в суді.

З наведених підстав, суд дійшов висновку, з огляду на обставини справи, що справедливим буде присудження відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 грн., виходячи з засад розумності та справедливості, що буде співмірним із тривалістю порушень прав позивача та характером завданої йому немайнової шкоди.

Стягнення у такому розмірі не є надто надмірним, не призведе до порушення балансу прав та інтересів конкретного громадянина і суспільного інтересу.

Визначену позивачем суму відшкодування моральної шкоди суд вважає перебільшеною і такою, що не відповідає вимогам ст. 23 ЦК України та обставинам даної справи.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Згідно частини 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача надано суду:копію договору про надання правової допомоги № б/н від 20.02.2026; копію додатку до договору про надання правової допомоги № б/н від 20.02.2026; копію платіжної інструкції № 62727288SB від 20.02.2026 на суму 12000 грн.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що позивачем було понесено витрати на оплату професійної правничої допомоги у розмірі 12000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням та вище переліченими доказами.

В той же час при оцінці розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню, суд застосовує ряд критеріїв - дійсність, обґрунтованість, розумність, реальність, пропорційність, співмірність, а також складність справи, значення справи для сторін і т.п.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Згідно висновків Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та співрозмірним згідно ціни позову.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги складність справи, відсутність судових засідань, відсутність витраченого часу представником позивача на представництво у суді, розумність та співмірність ціни позову з витратами на правничу допомогу, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Суд з врахуванням положень статті 141 ЦПК України вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати на сплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам в сумі 1474 грн. 60 коп. ( 1% від 147460 грн., 134460 грн.+5000 грн.+ 8000 грн.= 147460 грн.).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, з огляду на те, що позивач при пред`явленні позову щодо стягнення заборгованості по заробітній платі при звільненні був звільнений від сплати судового збору, то на підставі ст. 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у сумі 2016,97 грн. (1% від суми, стягнутої за рішенням суду: 201697.29 грн ).

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення сервісного збору у сумі 38 грн. 53 коп. необхідно відмовити, оскільки відшкодування зазначених витрат не передбачене чинним Законодавством України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 89, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд

вирішив

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошові кошти, у розмірі 336157,29 грн. (триста тридцять шість тисяч сто п`ятдесят сім гривень 29 коп.), в тому числі: заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 9 (дев`яти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачену п. 4.17 колективного договору в сумі 201697,29 грн. (двісті одна тисяча шістсот дев`яносто сім гривень 29 коп.), середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 134460 грн. ( сто тридцять чотири тисячі чотириста шістдесят гривень).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , кошти в рахунок відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000грн.(п`ять тисяч гривень).

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді у розмірі 9474грн. 60 коп. в тому числі витрати на професійну правничу допомогу 8000 грн. 00 коп., судовий збір 1474 грн. 60 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815) на користь держави 2016 грн. 97 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Г. С. Костюченко

Повний текст рішення складено 02.06.2026.