Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №487/2567/26 — Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/2567/26

Провадження № 2/487/2212/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2026 року м. Миколаїв

Заводський районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді - Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання Янковець Г.А., за участі позивача ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному проваджені у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини та аліментів за минулий час,

ВСТАНОВИВ:

31.03.2026 року шляхом направлення поштового відправлення, яке було отримано судом 03.04.2026 року, ОСОБА_1 звернулася до Заводського районного суду м.Миколаєва з позовною заявою відповідно до якої просила:

- стягнути на свою корить з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня пред`явлення позовної заяви та до досягнення дитиною повноліття.

- стягнути на свою корить з ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за минулий період - за 6 місяців, а саме: вересень 2025 року, жовтень 2025 року, листопад 2025 року, грудень 2025 року, січень 2026 року, лютий 2026 року, в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 21.10.2023 року між нею та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франковську Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

Від шлюбу мають неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З вересня 2025 року вони з відповідачем фактично припинили спільне проживання, спільне господарство не ведуть, шлюбно-сімейні відносини між ними припинені.

24.12.2025 року нею ініційовано процедуру розірвання шлюбу у судовому порядку.

Відповідач з моменту фактичного припинення спільного проживання з нею та донькою не бере участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини.

Малолітня дитини проживає разом з нею та перебуває на її повному утриманні. Вона самостійно забезпечує належні умови для проживання дитини, здійснює її догляд, лікування, розвиток та несе всі пов`язанні з цим витрати.

Згоди щодо способу та розміру утримання дитини між ними не досягнуто.

Вказала, що неодноразово зверталася до відповідача засобами електронного зв`язку з проханням добровільно надавати матеріальну допомогу на утримання спільної дитини, однак відповідач ухилявся від виконання свого обов`язку, у зв`язку із чим аліменти в добровільному порядку не сплачуються. Так за з вересня 2025 року ОСОБА_2 надав матеріальну допомогу лише один раз в розмірі 1000 грн.

Зазначила, що їй невідоме фактичне місце проживання (перебування) відповідача, що унеможливлює направляння йому письмових звернень (вимог) щодо добровільного надання матеріальної допомоги на утримання дитини. Відповідач фактично не проживає за місцем реєстрації, а будь-які спроби встановити його фактичне місце проживання та домогтися добровільної сплати аліментів були безуспішними.

Зазначені обставини слугували підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 09.04.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

31.05.2026 року позивач шляхом формування у системі «Електронний суд» подала до суду додаткові пояснення у справі, в яких підтримала вимоги позовної заяви та просила їх задовольнити. Додатково повідомила, що дитина з 15.06.2026 року починає відвідувати приватний заклад дошкільної освіти «СадОк». Вартість перебування дитини у зазначеному закладі становить 10000 грн. на місяць. Необхідність відвідування дитиною приватного дитячого садка обумовлена потребою її повернення до трудової діяльності з метою отримання доходу для забезпечення потреб дитини. Таким чином, витрати на утримання малолітньої дитини найближчим часом суттєво збільшаться, що додатково підтверджує необхідність належної участі відповідача у виконанні свого обов`язку щодо утримання доньки.

Вказувала на те, що жодних належних та допустимих доказів систематичного надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дитини до суду не подано.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.

Підтвердила фактичні обставини викладені у позовній заяві та додаткових поясненнях.

Відповідач та його представник до судового засідання не з`явились про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомили.

В судовому засіданні від 11.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_4 просила відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення аліментів за минулий час. Проти задоволення позовних вимог про стягнення аліментів починаючи з дати пред`явлення позову не заперечувала.

Правом на подачу відзиву відповідач не скористався.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що 21.10.2023 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Донька сторін – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з матір`ю, що не заперечується представником відповідача.

Згідно зі ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 pоку, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з частиною другою статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

За умовами частин першої та другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно із статтею 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Згідно зі ст.ст.180-182 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. На виконання цього обов`язку за рішенням суду можуть стягуватися аліменти, розмір яких визначається з урахуванням стану здоров`я та матеріального становища дитини, платника аліментів, наявності у останнього інших утриманців та інших обставин, що мають істотне значення.

За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з якими проживає дитина.

За положеннями ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

При визначенні розміру аліментів з відповідача суд враховує, що відповідач є особою працездатного віку, тому має об`єктивну можливість виплачувати аліменти, доказів матеріального, сімейного стану відповідача та наявність у нього утриманців суду не надано, тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Одночасно, суд зазначає, що при визначенні розміру аліментів у відповідності до ч. 1 ст.183 СК України не підлягає застосуванню показник з урахуванням індексації.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час.

Частиною 2 статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести: (а) вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача; (б) ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Доказами вжиття заходів щодо одержання аліментів можуть бути, зокрема:

- листування з відповідачем, аудіо/відеозаписи, які підтверджують звернення позивача до відповідача з вимогою про сплату аліментів;

- докази спроб встановити місце проживання, місце роботи, справжній розмір заробітку відповідача;

- покази свідків, які підтвердять, що позивач звертався до відповідача стосовно вказаного питання.

Верховий Суд у постановах від 19.12.2019 року у справі №635/6268/18; від 27.01.2020 року у справі №672/198/19; від 29.01.2020 року у справі №756/14483/18, неодноразово звертав увагу, що ухилення від сплати аліментів – це винна, протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність саме позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

За загальним правилом, визначеним СК України, та судовою практикою, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вживав заходів щодо одержання аліментів з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтвердженні офіційними зверненнями стягувача до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими й задоволенню не підлягають.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.05.2020 року у справі №215/5867/17, згідно з якою ч.2 ст. 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ч.ч.1,2 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів того, що вона вживала заходів щодо одержання аліментів з відповідача, а останній ухилявся від їх сплати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.06.2023 року у справі №916/3027/21 наголосила на тому, що слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування), як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку, із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням.

Враховуючи наведене, суд не може прийняти до уваги надані позивачем дві роздруківки скріншотів переписки в якості належного та допустимого доказу, у розумінні приписів статей 77,78 ЦПК України, оскільки зі змісту даних роздруківок вбачається, що скріншоти відображають не всю переписку у повному обсязі, а лише її окремі фрагменти, і за даних обставин, у суду відсутня можливість відповідної перевірки, та надання оцінки змісту листування. Крім того, із наданих копій роздруківок не можливо встановити точні дати повідомлень та ідентифікувати автора, при цьому, зміст таких документів не є захищеним від внесення правок, редагувань, тощо. Із наданих позивачем фрагментів переписки не вбачається, що вона ставила перед відповідачем питання саме щодо сплати аліментів на утримання дитини, і не могла їх одержати у зв`язку із ухиленням відповідача від їх сплати.

Отже? матеріали справи не містять інших належних і допустимих доказів, що позивач вживала до подачі вказаного позову до суду відповідних заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та доказів ухилення відповідача від сплати аліментів в розумінні ч.2 ст.191 СК України.

За такого, в позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення аліментів на утримання дитини за минулий час задоволенню не підлягають.

При розподілі судових витрат суд виходить з наступних міркувань.

Судові витрати по справі підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положення п.3 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів.

Таким чином з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Доказів які б свідчили про право на звільнення від сплати судового збору з урахуванням приписів ст.5 Закону України «Про судовий збір», відповідачем суду не надано.

Керуючись ст. ст. 141, 259, ч.5 ст. 279, ст. 282, 263-265, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частки усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 31.03.2026 року та до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Відповідно до ст.430 ЦПК України допустити негайне виконання рішення суду в межах сплати платежів за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .

Головуючий суддя: І.О. Притуляк