Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №915/1678/25 — Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Справа № 915/1678/25

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання за наявними матеріалами справу

за позовом: Приватного підприємства "Світахо", вул.Солов`їна, буд.5А, село Ільпінь, Рівненська область, 35708

електронна адреса: office@taho.com.ua

представник позивача: Наконечний О.М.

електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс груп", вул.Слобідська сьома, буд.70/8, м.Миколаїв, Миколаївська область, 54055

про: стягнення 19 132,58 грн.

Приватне підприємство "Світахо" звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 13.11.2025 (вх.№16244/25 від 19.11.2025) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс груп" заборгованості у розмірі 19 132,58 грн., яка складається з:

- 16 248,00 грн. - основний борг;

- 2 599,68 грн. - пеня;

- 284,90 грн. - відсотки річних.

В обґрунтування позову посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору на поставку обладнання, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів №2024 26/48 від 26.03.2024 в частині своєчасної оплати за надані позивачем послуги.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 позовну заяву б/н від 13.11.2025 (вх.№16244/25 від 19.11.2025) Приватного підприємства "Світахо" залишено без руху. Вказаною ухвалою позивачу надано строк для усунення недоліків, який не перевищує 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Позивач через систему "Електронний суд" подав заяву про усунення недоліків (вх.№17296/25 від 04.12.2025).

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.12.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у судове засідання за наявними матеріалами. Ухвалено провести розгляд справи №915/1678/25 поза межами встановленого ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого визначається з урахуванням існування в Україні воєнного стану. Встановлено учасникам справи строк для надання заяв по суті справи.

Вказана ухвала була направлена в електронний кабінет відповідача системи «Електронний суд» та отримана останнім 08.12.2025 19:30, про що свідчить довідка про доставку документа в кабінет електронного суду.

Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст.165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення не скористався.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Разом з тим, судом враховано, що на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та подальших Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» починаючи з 24.02.2022 на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Отже, навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану конституційні права на судовий захист не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

На підставі викладеного, враховуючи обставини, пов`язані з запровадженням в Україні воєнного стану, постійні тривалі повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, поточну обстановку, що склалася в місті Миколаїв, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, періодичну відсутність електроенергії, після масованих ракетних обстрілів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд розглянув справу у розумний строк без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Позивач в обґрунтування позову зазначає, що 26 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будальянс груп" (далі - замовник) та Приватним підприємством "Світахо" (далі - виконавець) було укладено Договір №2024 26/48 на поставку обладнання, технічне обслуговування та ремонт транспортних засобів (далі - Договір)

Згідно п.1.1 Договору, виконавець зобов`язується за вказівкою замовника:

1.1.1 передавати (поставляти) у власність замовника автомобільне та інше обладнання у кількості, асортименті та тарі згідно Специфікації та/або накладних,

1.1.2 виконувати наступні роботи:

- ремонт та технічне обслуговування (в тому числі встановлення, ремонт і адаптація) тахографів;

- ремонт та технічне обслуговування автономних опалювачів;

- інші ремонті роботи транспортних засобів замовника, а замовник зобов`язується своєчасно сплачувати за поставлений товар та/або виконані роботи на умовах, визначених цим Договором.

У відповідності до п.1.2 Договору, для виконання визначених п.1.1.2 Договору робіт, виконавець має право використовувати запасні частини та матеріали, вартість яких включається до вартості виконаних робіт та право власності на які переходять до замовникам після підписання сторонами актів виконаних робіт.

Відповідно до п.1.3 Договору, цей договір є змішаним у розумінні п.2 ст.628 Цивільного кодексу України та містить елементи договорів поставки та виконання робіт.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що роботи виконуються відповідно до замовлення-наряду, яке подається замовником виконавцю в письмовій формі, в тому числі з використанням сучасних засобів зв`язку (електронна пошта, факс тощо).

Згідно п.2.4.1 Договору, форма вказаного замовлення - наряду встановлюється виконавцем та зразок замовлення-наряду надається замовнику і є Додатком №1 до цього Договору. В замовленні - наряді вказується: власник транспортного засобу, марка транспортного засобу, марка тахографа чи автономного опалювача, дата оформлення замовлення, види робіт, які потрібно виконати, підпис уповноваженої особи замовника, інші відомості, визначені виконавцем.

Відповідно до п.2.4.2 Договору, прийнявши від замовника наряд-замовлення, виконавець виставляє замовнику рахунок на оплату вказаних у замовленні робіт. В рахунку на оплату робіт вказується попередня калькуляція вартості робіт та необхідних для виконання таких робіт запасних частин та матеріалів.

Пунктом 2.12 Договору визначено, що після закінчення робіт транспорт видається особі, уповноваженій замовником на отримання транспорту. Підставою для видачі транспорту є довіреність на отримання ТМЦ. Виконавець має право затримати передачу транспорту замовнику у випадку не оплати останнім виставленого виконавцем рахунку.

Згідно п.2.13 Договору, уповноважений на отримання транспорту з ремонту представник замовника зобов`язаний також прийняти виконані виконавцем роботи з ремонту та технічного обслуговування згідно замовлення - наряду.

Відповідно до п.3.1 Договору, загальна сума цього Договору становить вартість усього товару, що поставляється згідно цього Договору та вартості робіт, виконаних виконавцем.

У відповідності до п.3.6 Договору, вартість робіт, запасних частин та матеріалів зазначається в акті виконаних робіт, що складається виконавцем після проведення ремонту та технічного обслуговування транспорту і підписується представниками обох сторін.

Пунктом 5.3 Договору сторони передбачили, що замовник зобов`язаний на протязі 7 календарних днів з дати отримання акту виконаних робіт (дата поштового штампу на супровідному листі або дата реєстрації листа у замовника) розглянути акт і, або підписати його, або направити виконавцеві свої зауваження в письмовій формі.

Згідно п.5.4 Договору, виконавець зобов`язаний на протязі 7 календарних днів після отримання зауважень по акту розробити і погодити із замовником заходи по їх усуненню. Строки виконання Договору при цьому зсуваються згідно строків погоджених заходів.

У відповідності до п.5.5 Договору, у випадку не підписання замовником акту і не надання зауважень у письмовій формі до Акту протягом 7-ми днів з дати отримання акту, акт вважається підписаним, а роботи - прийнятими замовником без зауважень при наявності підпису виконавця і є підставою для розрахунків передбачених цим Договором.

Пунктом 6.1 Договору визначено, що розрахунки за поставлений товар та/або виконані роботи здійснюються замовником шляхом оплати ціни товару та/або вартості робіт у грошовій формі банківським переказом на поточний рахунок виконавця. Датою оплати товару та/або робіт вважається день надходження коштів на поточний банківський рахунок виконавця (п.6.2 Договору).

Згідно п.8.1 Договору, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до моменту розірвання договору однією із сторін.

Відповідно до п.8.4 Договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну Договору після закінчення його строку, Договір вважається продовженим на такий самий строк і на таких самих умовах необмежену кількість разів.

У відповідності до п.11.2 Договору, відповідно до ст.259 Цивільного кодексу України, сторони дійшли згоди, що строк позовної давності щодо усіх вимог, що пов`язані з виконанням цього Договору (у тому числі про стягнення неустойки), становить три роки.

Згідно п.13.1 Договору, додатком до Договору є - зразок Замовлення - наряду (Додаток №1).

Позивач вказує, що на виконання Договору №2024 26/48 від 26.03.2024 надав відповідачу послуги адаптації цифрових тахографів до транспортних засобів на загальну суму 16 248,00 грн. в підтвердження чого посилається на акти виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу, виставлені рахунки на оплату та протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

У зв`язку з тим, що відповідач не оплатив вартість наданих позивачем послуг по Договору №2024 26/48 від 26.03.2024, останній звернувся до суду з даним позовом щодо стягнення заборгованості та нарахованих пені та відсотків річних.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши подані позивачем докази, суд зазначає наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного Кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Приписами ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Суд зауважує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях наявності доказів, оскільки у мотивувальній частині рішенні суду мають зазначатися зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини (пункт 1 частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).

Саме на особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору.

Так, позивач в підтвердження надання послуг саме за договором №2024 26/48 від 26.03.2024 на загальну суму 16 248,00 грн. посилається на

- акт виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу СВ000029670 від 26.03.2024 на суму 2 980,00 грн.;

- акт виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу СВ000029676 від 26.03.2024 на суму 8 288,00 грн.;

- акт виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу СВ000029678 від 26.03.2024 на суму 2 980,00 грн.;

- акт виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу СВ000000102 від 09.01.2025 на суму 2000,00 грн.

- рахунок на оплату по замовленню №2115 від 26.03.2024 на суму 2 980,00 грн. з ПДВ;

- рахунок на оплату по замовленню №2116 від 26.03.2024 на суму 8 288,00 грн. з ПДВ;

- рахунок на оплату по замовленню №2125 від 26.03.2024 на суму 2 980,00 грн. з ПДВ;

- рахунок на оплату по замовленню №186 від 09.01.2025 нас суму 2 000,00 грн. з ПДВ;

- протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.

Проте, надані позивачем акти виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу не є належними доказами в підтвердження надання послуг згідно Договору №2024 26/48 від 26.03.2024, оскільки містять посилання на інший Договір, а саме Договір №202403/48 від 26.03.2024. Крім того акт виконання робіт з технічного обслуговування і ремонту транспортного засобу СВ000000102 від 09.01.2025 не містить підпису замовника, який замовляв послугу, а також складений позивачем в односторонньому порядку.

Крім того, виставлені позивачем відповідачу рахунки на оплату наданих послуг та поставки товару, також містять посилання на Договір №202403/48 від 26.03.2024.

З наданого позивачем протоколу та адаптації тахографа до транспортного засобу не можливо встановити, що надання послуг здійснювалась саме по Договору №2024 26/48 від 26.03.2024.

Таким чином, позивач в порушення вищевказаних норм не надав належних та достовірних доказів в підтвердження факту надання відповідачу послуг саме по Договору №2024 26/48 від 26.03.2024, на підставі якого заявляє позовні вимоги.

За таких обставин, враховуючи відсутність в матеріалах справи обґрунтованих та первинних доказів на підтвердження надання позивачем послуг саме на підставі Договору №2024 26/48 від 26.03.2024, суд доходить висновку про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене в сукупності, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини, встановлені під час розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача коштів у розмірі 16 248,00 грн. на підставі Договору №2024 26/48 від 26.03.2024.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 599,68 грн. та відсотків річних у розмірі 284,90 грн., суд зазначає, що зобов`язання зі сплати пені та відсотків річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату пені та відсотків річних є додатковою до основної вимоги.

З огляду на викладене, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову в частині вимог про стягнення суми основного боргу, суд відмовляє й у задоволенні позову в частині вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 599,68 грн. та відсотків річних у розмірі 284,90 грн.

У відповідності до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Н.О.Семенчук