Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №908/127/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2026 м. Дніпро

Справа № 908/127/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача Кошлі А.О., суддів: Стефанів Т.В., Кучеренко О.І.,

за участі секретаря судового засідання: Кахикало А.С.

представника позивача – Лисенко В.С.

представників відповідача (апелянт) – Осиченко К.В., Сидорова О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 (суддя Боєва О.С.) у справі № 908/127/26

за позовом: Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»

до відповідача: Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка

про стягнення пені в розмірі 369 453,60 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (позивач) звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом про стягнення з Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка (відповідач, апелянт, скаржник) пені у розмірі 369 453,60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором надання послуг з капітального ремонту ГТП Д-336-2Т № 3КР/77/21-КНДК від 14.12.2021, а саме – щодо строків надання послуг з капітального ремонту ГТП Д-336-2Т зав. № 336-2Т-11. Позивач зазначив, що строк надання послуг по вказаному ГТП відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2024) складав 780 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі ГТП в ремонт (10.05.2023), останнім днем якого з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України є 30.06.2025. Акт здачі-приймання наданих послуг був підписаний сторонами лише 24.07.2025, у зв`язку із чим за період прострочення з 01.07.2025 по 23.07.2025 (23 дні) позивачем нараховано пеню у розмірі 0,1% від вартості послуг за кожний день прострочення відповідно до п. 7.3 Договору.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26 позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка (код ЄДРПОУ 14312921, 69068, м. Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 2) на користь Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (код ЄДРПОУ 30019775, 04053, м. Київ, вул. Кудрявська, буд. 26/28) суму 369 453 грн 60 коп. пені та суму 4 433 грн 44 коп. витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено Договір надання послуг з капітального ремонту ГТП Д-336-2Т № 3КР/77/21-КНДК від 14.12.2021, за умовами якого Виконавець зобов`язався надати послуги з капітального ремонту трьох газотурбінних приводів, у тому числі ГТП Д-336-2Т зав. № 336-2Т-11. Строк надання послуг по вказаному ГТП відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2024) складав 780 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі ГТП в ремонт. Акт прийому-передачі ГТП в капітальний ремонт підписаний сторонами 10.05.2023, а Акт здачі-приймання наданих послуг – лише 24.07.2025, тобто з порушенням встановленого строку, останнім днем якого з урахуванням ч. 5 ст. 254 ЦК України є 30.06.2025.

Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача про те, що відлік 780 календарних днів слід починати з дати здійснення попередньої оплати (16.06.2023), зазначивши, що за змістом п. 5.1 Договору початок перебігу строку надання послуг пов`язаний саме з датою підписання сторонами Акту приймання-передачі ГТП в ремонт, а затримка попередньої оплати може бути підставою для відтермінування початку надання послуг, проте не змінює строку надання таких послуг. Умов щодо зміни (продовження) кінцевого строку надання послуг в залежності від дати здійснення попередньої оплати Договір не містить.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, підтверджені Сертифікатом Запорізької ТПП № 2300-25-2048, суд зазначив, що відповідач порушив визначений у п. 8.2 Договору строк повідомлення про форс-мажорні обставини (не пізніше 3 робочих днів з моменту їх виникнення), у зв`язку з чим втратив право посилатися на дію таких обставин. Суд також критично оцінив Сертифікат, зазначивши, що відповідачем не надано інших доказів (у тому числі документів, на які є посилання у самому Сертифікаті) на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку між форс-мажорними обставинами та порушенням зобов`язання. Крім того, суд звернув увагу, що Додаткова угода № 3, якою строк надання послуг було продовжено до 780 днів, була укладена 31.12.2024, тобто вже після ракетного удару 05.11.2024, а звернення за видачею Сертифікату відбулося після закінчення строку виконання зобов`язання та після пред`явлення позивачем вимоги про сплату пені.

У задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені суд відмовив, зазначивши, що відповідачем не доведено наявності виняткових обставин для зменшення неустойки, а розмір заявленої до стягнення пені становить лише 2,3% від вартості несвоєчасно наданих послуг з ремонту.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26, Акціонерне товариство «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» відмовити в повному обсязі; стягнути з АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» на користь АТ «Івченко-Прогрес» (код 14312921) суму судового збору у розмірі 6 650,16 грн, сплаченого за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Щодо порушення норм матеріального права апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що затримка попередньої оплати може бути підставою для відтермінування початку надання послуг з капітального ремонту, проте не змінює строку надання таких послуг. На думку апелянта, такий висновок суперечить змісту правовідносин сторін та положенням Договору. Відповідно до п. 5.3 Договору Виконавець має право не приступати до виконання послуг до повної сплати Замовником попередньої оплати. Попередня оплата 40% за ремонт ГТП Д-336-2Т зав. № 336-2Т-11 була здійснена лише 16.06.2023, тобто через 36 днів після підписання Акту прийому-передачі ГТП в ремонт (10.05.2023). За таких обставин, Виконавець, маючи на те передбачене Договором право, відтермінував початок надання послуг та, відповідно, завершення надання послуг на відповідний строк, і відлік 780 календарних днів має починатися з 16.06.2023, а граничний строк надання послуг припадає на 05.08.2025. Акт здачі-приймання наданих послуг підписаний 24.07.2025, тобто до завершення граничного строку.

Скаржник зазначає, що суд першої інстанції не врахував положення ст. 212 ЦК України щодо відкладальної обставини, а також ст. 538 ЦК України щодо зустрічного виконання зобов`язань. Обов`язок Виконавця приступити до надання послуг поставлений у залежність від настання відкладальної умови — факту здійснення Замовником попередньої оплати. Суд відокремив строк початку надання послуг від строку їх завершення, хоча ці строки є взаємопов`язаними та похідними один від одного. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 01.04.2021 у справі № 910/5206/20, а також на постанови від 08.08.2018 у справі № 904/10083/15, від 20.05.2019 у справі № 908/523/18, від 03.09.2019 у справі № 910/2849/18, від 29.01.2020 у справі № 903/154/19, від 25.02.2020 у справі № 922/1705/19 щодо застосування ст. ст. 693, 538 ЦК України.

Щодо Сертифікату ТПП України апелянт зазначає, що саме позивач подав Сертифікат ТППУ до матеріалів справи, таким чином зазначений доказ був введений у процес та підлягав оцінці судом у загальному порядку. Однак суд не надав належної оцінки цьому доказу через відсутність документів, на які є посилання у самому Сертифікаті, фактично змішавши обов`язок сторін доводити обставини справи з обов`язком суду надати оцінку доказам, що містяться у справі. Визнавши такий доказ недостатнім, суд не витребував відповідні документи відповідно до ст. 74 ГПК України, не запропонував сторонам надати додаткові пояснення чи докази та фактично поклав негативні наслідки цього на відповідача. Такий підхід, на думку апелянта, суперечить вимогам ст. 86 ГПК України щодо повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів. Апелянт також зазначає, що відповідно до ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» саме ТПП засвідчує форс-мажорні обставини та видає сертифікат, і суд, висунувши вимоги щодо додаткового доказування, які не передбачені зазначеною статтею, фактично знецінив офіційний документ.

Щодо порушення норм процесуального права апелянт вказує, що судом першої інстанції не взято до уваги надані відповідачем докази, пояснення та не оцінено їх важливість, рішення винесене лише на підставі позиції позивача. Суд не дослідив та не з`ясував повно і всебічно всі обставини у справі, ухвалив рішення на підставі неповно з`ясованих обставин, що мають значення для вирішення справи, без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, що призвело до неправильного вирішення справи.

Окремо, у разі якщо суд апеляційної інстанції дійде висновку про наявність підстав для часткового або повного задоволення позову, апелянт просить врахувати, що суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені без належного врахування взаємозв`язку норм ст. 538 та ст. 693 ЦК України, а також без урахування наявності форс-мажорних обставин, підтверджених Сертифікатом ТПП. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України (яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин), а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, апелянт просить суд апеляційної інстанції здійснити нову оцінку співмірності заявлених до стягнення штрафних санкцій та, за наявності відповідних підстав, реалізувати надане законом право на їх зменшення.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» подало відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги АТ «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка та вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, маніпулятивною та такою, що не спростовує висновків суду першої інстанції, просить залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 — без змін, посилаючись на наступне:

Щодо строку виконання робіт позивач зазначає, що твердження відповідача про зсув граничного строку надання послуг на 36 днів у зв`язку з несвоєчасною попередньою оплатою є маніпулятивним, оскільки відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2024) граничний строк надання послуг по ремонту ГТП № 336-2Т-11 становить 780 календарних днів саме з дати підписання Акту приймання-передачі ГТП в ремонт. Договір не містить жодної умови, що граничний строк виконання робіт може зсуватися через проведення чи непроведення попередньої оплати. Право відповідача не приступати до робіт, передбачене п. 5.3 Договору, лише відтерміновує початок виконання робіт, але автоматично не зсуває кінцевий строк. Більш того, відповідач фактичним прийняттям ГТП у ремонт (шляхом підписання Акту передачі від 10.05.2023) до проведення попередньої оплати та подальшим виконанням робіт фактично відмовився від права, передбаченого п. 5.3 Договору. Якби відповідач дійсно скористався цим правом, він мав би відмовитися від прийняття обладнання та підписання Акту. Натомість відповідач прийняв ГТП і розпочав ремонт, а тому не може посилатися на затримку оплати як на причину прострочення. Крім того, після укладення Договору позивач на прохання відповідача додатковими угодами тричі змінював граничний строк виконання робіт, однак роботи все одно не були виконані у визначений строк.

Щодо форс-мажорних обставин та Сертифікату ТПП позивач зазначає, що позиція відповідача, який звинувачує суд першої інстанції у невитребуванні доказів, є необґрунтованою, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України саме на відповідача покладено обов`язок щодо доведення існування обставин непереборної сили та надання відповідних доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 74 ГПК України суд не може збирати докази з власної ініціативи, крім випадку сумнівів у добросовісності учасників справи. Відповідач у відзиві та запереченні неодноразово посилався на Сертифікат Запорізької ТПП № 2300-25-2048, однак не надав зазначені у ньому документи.

Позивач також зазначає, що відповідно до п. 8.2 Договору сторона, яка не може виконувати зобов`язання внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, а наслідком неповідомлення є втрата права посилатися на дію обставин непереборної сили. Оскільки відповідач своєчасно не повідомив позивача про виникнення форс-мажорних обставин, ним втрачено право посилатися на них. Позивач посилається на постанову КГС ВС від 24.10.2024 у справі № 913/767/21, а також на постанови КГС ВС від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 23.08.2023 у справі № 910/6234/22, від 12.09.2024 у справі № 910/14950/23, від 01.08.2024 у справі № 911/1786/22, від 25.06.2024 у справі № 910/5681/22.

Крім того, позивач звертає увагу, що з Сертифікату Запорізької ТПП слідує, що форс-мажор нібито унеможливив виконання зобов`язань у період з 05.11.2024 по 25.07.2025, однак наявність форс-мажорних обставин не завадила відповідачу проводити ремонтні роботи та 25.07.2025 (в останній день дії форс-мажорних обставин) передати ГТП замовнику. Невиконання зобов`язання в силу форс-мажору і факт виконання зобов`язання є взаємовиключними обставинами. Позивач посилається на постанову КГС ВС від 24.10.2024 у справі № 913/767/21, постанови ВС від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20, від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21, від 02.04.2024 у справі № 910/9226/23, а також на постанову об`єднаної палати КГС ВС від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 щодо критичної оцінки сертифікатів ТПП.

Щодо зменшення суми неустойки позивач заперечує проти клопотання відповідача, зазначаючи, що несвоєчасне виконання робіт відбулось саме з вини відповідача, а не через дію форс-мажорних обставин. Відповідачем не надано жодних реальних доказів на підтвердження об`єктивної неможливості належного виконання зобов`язань. Відповідно до ст. 624 ЦК України неустойка підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків. Договір не містить умови, яка б визначала неустойку компенсаційною, а п. 7.3 Договору прямо визначає фіксований відсоток пені за кожен день прострочки без прив`язки до будь-яких збитків. Позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно якої кредитор не зобов`язаний доводити збитки при нарахуванні неустойки. Позивач також зазначає, що право суду зменшити суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, обов`язок доведення яких покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, та посилається на постанови ВС від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 03.07.2019 у справі № 914/1517/18, а також на постанову Великої Палати ВС від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17. Пред`явлена до стягнення пеня становить лише 2,3% від суми Договору, а відтак відсутні підстави для її зменшення.

Окремо позивач звертає увагу суду на те, що АТ «Укргазвидобування» відповідно до Постанови КМУ від 04.03.2015 № 83 має статус підприємства стратегічного значення для економіки і безпеки держави, а постановою КМУ від 06.03.2022 № 222 на нього покладені спеціальні обов`язки із забезпечення НАК «Нафтогаз України» природним газом для потреб побутових споживачів і виробників теплової енергії. Неустойка, яка буде стягнута з відповідача, буде спрямована на посилення енергетичної стійкості держави та її обороноздатності.

АТ «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка подало додаткові пояснення щодо відзиву позивача на апеляційну скаргу (в порядку ст. 161 ГПК України), в яких зазначило наступне:

Твердження позивача про те, що відповідач, прийнявши ГТП у ремонт та розпочавши виконання робіт до здійснення попередньої оплати, «фактично відмовився» від права, передбаченого п. 5.3 Договору, є необґрунтованим та базується на неправильному тлумаченні умов Договору. Прийняття ГТП за Актом приймання-передачі підтверджує виключно факт передачі ГТП Виконавцю, однак саме по собі не свідчить про виникнення безумовного обов`язку негайно розпочати виконання робіт незалежно від виконання Замовником зобов`язань щодо попередньої оплати. Умова п. 5.1 Договору щодо строку не може тлумачитися відокремлено від п. 5.3 Договору. Фактичне прийняття ГТП та виконання певних робіт свідчать виключно про добросовісні дії Виконавця, спрямовані на належне виконання Договору попри порушення Замовником зобов`язань щодо попередньої оплати, що відповідає ст. 538 ЦК України. Строк завершення робіт є похідним від строку їх початку, а зміни строків погоджувалися сторонами шляхом укладення додаткових угод, підписуючи які без застережень, позивач погоджував нові строки.

Щодо зменшення суми неустойки відповідач зазначає, що позивачем у відзиві не було враховано положення ГК України, проте правовідносини між сторонами виникли з договору, укладеного у період чинності ГК України, а отже підлягають оцінці з урахуванням законодавства, чинного на момент виникнення правовідносин. Відповідно до ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України суд має право зменшити розмір неустойки, якщо вона є явно неспівмірною наслідкам порушення. Навіть при наявності форс-мажорних обставин послуги надані у повному обсязі та прийняті позивачем, а позивач не надав доказів, що виконання зобов`язань спричинило йому фінансові чи інші збитки. Відповідач посилається на постанови ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 05.07.2022 у справі № 910/12787/21, від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20, від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що АТ «Івченко-Прогрес» відповідно до Переліку об`єктів державної власності, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 № 83, віднесено до підприємств стратегічного значення для економіки і безпеки держави, а відповідно до наказу Міністерства оборони України № 249/нз від 02.02.2026 визначено таким, що має важливе значення для національної економіки та є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Протягом 2022-2025 років майно підприємства зазнало пошкоджень внаслідок 20-ти атак російської федерації. Відповідач просить врахувати, що стягнені кошти будуть спрямовані на заходи із забезпечення обороноздатності держави.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Кучеренко О.І., Стефанів Т.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26. Витребувано з Господарського суду Запорізької області матеріали справи № 908/127/26. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 26.05.2026 о 12.30 годині.

22.04.2026 АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін.

20.05.2026 АТ «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка подало додаткові пояснення у справі (в порядку ст. 161 ГПК України) щодо відзиву позивача на апеляційну скаргу, в яких просить прийняти письмові пояснення та долучити їх до матеріалів справи, а також скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26.

26.05.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню в силу наступного:

Предметом апеляційного оскарження є рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26, яким позов АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» до АТ «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка про стягнення пені у розмірі 369 453,60 грн задоволено повністю.

Апелянт оспорює рішення суду першої інстанції в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права (зокрема, ст. ст. 212, 538, 551, 693 ЦК України, ст. 233 ГК України, ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні») та порушення норм процесуального права (ст. ст. 74, 86, 236 ГПК України), що, на його думку, призвело до неповного з`ясування обставин справи та неправильного вирішення спору.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що:

Між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (Замовник) та Державним підприємством «Івченко-Прогрес» (Виконавець, правонаступником якого є АТ «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка) був укладений Договір надання послуг з капітального ремонту ГТП Д-336-2Т № 3КР/77/21-КНДК від 14.12.2021, за умовами якого Виконавець зобов`язався надати послуги з капітального ремонту трьох газотурбінних приводів Д-336-2Т зав. №№ 336-2Т-01, 336-2Т-06 та 336-2Т-11. Загальна вартість послуг за Договором складає 48 189 600,00 грн з ПДВ, вартість послуг капітального ремонту кожного окремого ГТП — 16 063 200,00 грн з ПДВ.

Сторонами укладались Додаткові угоди до Договору: № 1 від 29.12.2023, № 2 від 10.05.2024, № 3 від 31.12.2024, якими вносились зміни до п. 5.1 Договору щодо строку надання послуг. Згідно з Додатковою угодою № 4 від 10.02.2025 найменування Виконавця було змінено на АТ «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка.

Відповідно до п. 5.1 Договору (в редакції Додаткової угоди № 3 від 31.12.2024) строк надання послуг по ГТП Д-336-2Т № 336-2Т-11 складає 780 календарних днів з дати підписання сторонами Акту приймання-передачі ГТП в ремонт.

10.05.2023 сторонами підписаний Акт прийому-передачі ГТП Д-336-2Т зав. № 336-2Т-11 в капітальний ремонт. 16.06.2023 АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» перераховано на рахунок Виконавця суму 6 425 280,00 грн — 40% попередньої оплати.

В межах строку надання послуг відповідачем було здійснено ремонт двох газотурбінних приводів Д-336-2Т зав. №№ 336-2Т-01 та 336-2Т-06 на загальну суму 32 126 400,00 грн.

24.07.2025 сторонами підписаний Акт № 3 здачі-приймання наданих послуг щодо виконання капітального ремонту ГТП Д-336-2Т № 336-2Т-11 на суму 16 063 200,00 грн з ПДВ. 25.07.2025 відремонтований ГТП переданий Замовнику за Актом прийому-передачі.

Пунктом 7.3 Договору передбачено, що у разі порушення з вини Виконавця строків надання послуг, Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості послуг із врахуванням ПДВ, з яких допущено прострочення надання послуг, за кожний день прострочення.

Пунктами 8.1-8.3 Договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили; сторона, що не може виконувати зобов`язання, повинна не пізніше ніж протягом 3 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі; наслідком неповідомлення є втрата права посилатися на дію обставин непереборної сили.

АТ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» направлено відповідачу вимогу від 10.09.2025 про сплату пені у розмірі 369 453,60 грн, нарахованої за період з 01.07.2025 по 23.07.2025. Відповідач у відповідь направив лист від 17.10.2025 з доданим Сертифікатом Запорізької ТПП № 2300-25-2048 про форс-мажорні обставини (період дії: з 05.11.2024 по 25.07.2025).

Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин та підстав для задоволення/відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України (тут і надалі чинного на момент виникнення спірних правовідносин (ГК України)) вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 Цивільного кодексу України (ЦК України) визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частинах 1, 2 статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як було встановлено судом, Між Акціонерним товариством «Укргазвидобування» (позивач у справі) в особі філії Газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» (Замовник) та Державним підприємством «Івченко-Прогрес» (Виконавець) був укладений Договір надання послуг з капітального ремонту ГТП Д-336-2Т (виробництва ДП «Івченко-Прогрес») №3КР/77/21-КНДК від 14.12.2021 (далі – Договір).

Впродовж дії Договору Виконавець виконує 3 (три) капітальних ремонти газотурбінних приводів далі (ГТП) Д-336-2Т зав. №№ 336-2Т-01, 336-2Т-06 та 336-2Т-11 (п. 1.2 Договору).

Ціна Договору визначена в Додатку №1 «Вартість послуг капітального ремонту ГТП Д-336-2Т» та в Додатку №2 «Калькуляція планова вартості послуг з капітального ремонту одного ГТП Д-336-2Т», що додаються до Договору і є його невід`ємними частинами, та складається з загальної вартості наданих послуг і не може перевищувати суму 48 189 600 грн 00 коп., у тому числі ПДВ 8031600 грн 00 коп. (п. 3.1 Договору).

Згідно з Додатком № 1 до Договору, загальна вартість послуг капітального ремонту ГТП Д-336-2Т (зав. №336-2Т-01, зав. №336-2т-06, зав. № 336-2Т-11) – 48189600,00 грн з ПДВ; вартість послуг капітального ремонту окремо кожного із зазначених ГТП – 16063200,00 грн. з ПДВ.

У відповідності до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з частиною 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Слід зазначити, що невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань однією із сторін договору закономірно має своїм наслідком порушення як майнових, так і немайнових інтересів іншої сторони за договором.

Враховуючи, що відповідач свої договірні зобов`язання виконав проте поза межами узгодженого строку, позивач на підставі п.7.3 Договору та з урахуванням частини 6 статті 232 Господарського кодексу України просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 369 453,60 грн за період прострочення надання послуг з капітального ремонту ГТП №336-2Т-11 – з 01.07.2025 по 23.07.2025 (за 23 дні).

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.

Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого зобов`язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 Цивільного кодексу України).

Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Так, п.7.3 Договору сторони погодили, що у разі порушення з вини Виконавця строків надання послуг або ненадання послуг загалом, Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості послуг із врахуванням ПДВ, з яких допущено прострочення надання послуг за кожний день прострочення.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі № 911/952/22, поденне нарахування пені є ознакою, яка вирізняє її серед інших видів неустойки (штрафних санкцій) та визначає механізм обчислення (визначення розміру) пені. Тобто вжитий законодавцем у цьому випадку займенник «кожний (кожен)» пояснює формулу обчислення пені, за якою загальна сума пені визначається шляхом множення ставки пені на кількість днів прострочення.

За загальним правилом, договір є універсальним регулятором приватноправових відносин, який, як і закон, є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З огляду на вище зазначене, оскільки п.5.1 Договору сторони погодили строк надання послуг по ГТП Д-336-2Т № 336-2Т-11 пеня повинна нараховуватись за прострочення виконання відповідачем, має нараховуватися з 01.07.2025.

З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки пені судом встановлено, що дані розрахунки є арифметично вірними та здійснені у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства.

В свою чергу відповідач просить суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Суд вважає за можливе частково задовольнити заявлене відповідачем клопотання з наступних підстав.

Обґрунтовуючи клопотання про зменшення розміру пені представники відповідача посилаються на положення ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, враховуючи незначний строк прострочення, відсутність умислу відповідача заявлена пеня є явно надмірною та такою, що не відповідає принципу справедливості та добросовісності, тому є всі підстави для її зменшення судом. Відповідач критично оцінює заявлений в позові розмір нарахованої позивачем пені в сумі 369 453,60 грн. та вважає її неспівмірною з огляду на наявність підтверджених форс-мажорних обставин, що унеможливили виконання зобов`язання саме на 30.06.2025, зазначений у позові незначний (на думку позивача) строк прострочення 23 дні, виконання зобов`язання у повному обсязі, не зважаючи на надскладні умови, в яких відповідачу доводилось працювати, не доведення позивачем наявності реальних збитків, добросовісні дії відповідача та докладання з його сторони всіх можливих зусиль для виконання зобов`язань. Відтак відповідач вважає, що нарахування пені в зазначеному розмірі спрямоване не на відновлення порушеного права, а на отримання односторонньої майнової вигоди, що не відповідає завданню господарського судочинства та порушує баланс інтересів сторін.

Відповідно до частин 2, 3 статті 551 ЦК України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

З урахуванням зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов`язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 у справі №924/414/19.

Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов`язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.

Під збитками розуміються 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ч.2 ст.22 ЦК України).

При цьому, обов`язково варто розмежовувати вимоги про стягнення основної суми боргу і збитків. Аналіз судової практики дає підстави для висновку про недопустимість ототожнення збитків з несплаченими за товар грошовими сумами, які іменуються заборгованістю.

Цивільні та господарські відносини у країні ґрунтуються на засадах справедливості, добросовісності, розумності як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми в якості неустойки спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором (Постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2019 р. по справі № 910/1005/19).

В даному випадку, суд враховує поведінку відповідача, а також повне виконання ним своїх зобов`язань, хоча і з незначним пропуском терміну за Договором, яке здійснене в умовах воєнного стану в країни, що в свою чергу дійсно могло впливати на спроможність своєчасної виконати роботи.

Крім того, у даній справі позивачем не доведено того, що порушенням строків виконання зобов`язань з ремонту газотурбінного приводу у встановлений строк, відповідач заподіяв йому збитків, розмір яких перевищує або дорівнює заявленому розміру пені.

У постанові від 23.03.2021 у справі № 921/580/19 Верховний Суд вказує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності в законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).

Нормами чинного законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки.

Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2014 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

В постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.

У постанові від 24.02.2021 у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18).

Доказів того, що у випадку зменшення розміру пені позивач зазнає значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані матеріали справи не містять.

Разом з цим, в даному випадку стягнення штрафних санкцій з відповідача не виконує своєї основної мети, а саме стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, оскільки таке вже фактично виконане, тому суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, зменшити розмір пені.

Зваживши на фактичні обставини спору, взявши до уваги інтереси обох сторін, враховуючи важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов Договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов`язання, з огляду на приписи статей 253, 509, 525, 526, 549, 551, 610, 611, 627, 629 Цивільного кодексу України, спираючись на принципи справедливості та розумності, суд дійшов висновку про доцільність зменшення розміру пені на 90%, що складає 36 945,40 грн.

Судова колегія вважає, що зазначений розмір неустойки відповідає встановленим у справі обставинам, є обґрунтованим і співмірним, забезпечує баланс інтересів сторін та водночас виконує превентивну (стимулюючу) функцію неустойки, спонукаючи відповідача до належного виконання зобов`язань у майбутньому.

Разом з тим, колегія суддів розглянула заперечення позивача, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, однак наведені у них доводи щодо відсутності підстав для зменшення неустойки не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про необхідність коригування її розміру.

У справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р.» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, що є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги.

Частинами 1, 2, 4 статті 277 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

За таких обставин, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка, підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26 підлягає зміні в частині визначення розміру пені.

Вирішення питання щодо розподілу судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені на 90 % саме з підстав застосування дискреційних повноважень, а не з огляду на необґрунтованість позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачем за подання позову, підлягає покладенню на відповідача у повному обсязі.

Крім того, судовий збір, сплачений відповідачем за подання апеляційної скарги, також не підлягає розподілу на користь відповідача та покладається на нього.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26 – задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 20.03.2026 у справі № 908/127/26 – змінити в частині стягнення розміру пені та викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «ПРОГРЕС» імені академіка О.Г. Івченка, код ЄДРПОУ 14312921 (69068, м.Запоріжжя, вул. Іванова, буд. 2) на користь Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», код ЄДРПОУ 30019775 (04053, м. Київ, вул.Кудрявська, буд.26/28) 36 945,40 грн. пені та суму 4433,44 витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений 02.06.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя Т.В. Стефанів

Суддя О.І. Кучеренко