Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №918/1098/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Північно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: оренди

Дата: 26 травня 2026 р.

Справа: №918/1098/25

Суддя: Мельник О.В.

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Справа №918/1098/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 (суддя Політика Н.А., повне рішення складено 19.02.2026, додаткове рішення - 24.02.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс"

про стягнення коштів у сумі 13 328 612,40 грн

за участю представників:

позивача - Свирид М.В.,

відповідача - Нікольченко Б.Б.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" вартість здійснених невід`ємних поліпшень в орендованому майні у розмірі 13328612,40 грн та 199929,19 грн витрат по оплаті судового збору.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що поліпшення орендованого майна були здійснені за згодою відповідача, що підтверджується обставинами справи, а саме всі роботи по поліпшенню орендованого майна відбувались починаючи з моменту оренди приміщення; здійснювались постійні допуски представників відповідача, зокрема, і власника, на територію орендованих приміщень, жодних заперечень з боку відповідача не було, а навпаки, систематично впродовж 7 років між позивачем та відповідачем укладались договори оренди цих приміщень; починаючи з моменту укладення договору оренди нежитлових приміщень, моменту повідомлення про початок виконання робіт відповідач не висловив жодного заперечення, щодо здійснення поліпшень майна.

Крім того, враховуючи надані позивачем докази на підтвердження проведення будівельних робіт, а також висновок будівельно-технічної експертизи від 03.10.2025 року №3, суд зазначив, що підтверджено факт виконання невід`ємних поліпшень, що були здійснені у нежитловому приміщенні за адресою: м. Рівне, вул. М.Старицького, 50 А.

Судом встановлено, що позивачем у період дії договору оренди фактично були здійснені невід`ємні поліпшення орендованого нежитлового приміщення, які суттєво покращили його технічний і функціональний стан, збільшили вартість та придатність об`єкта до використання за цільовим призначенням.

Таким чином, оскільки поліпшення орендованого майна відносяться до невід`ємних, здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за згодою орендодавця, а невід`ємний характер здійснених позивачем поліпшень підтверджений експертом на суму 13328612,40 грн, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для компенсації орендарю вартості здійснених поліпшень орендованого майна та задоволення позову у повному обсязі.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 59 500,00 грн та витрати на будівельно-технічну експертизу в розмірі 76334,40 грн.

Суд, враховуючи принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, а також відповідність суми понесених витрат критеріям реальності і розумності, дійшов висновку про те, що обсяг заявлених позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 59500,00 грн є пропорційним до предмету спору, відповідає критеріям реальності, розумності та співрозмірності.

Також із врахуванням того, що будівельно-технічна експертиза була проведена за заявою позивача безпосередньо для вирішення спору у даній справі, та приймаючи до уваги доведеність належним чином витрат відповідача з проведення експертизи, які складають 76334,40 грн, суд задоволив клопотання позивача і у вказаній частині.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апелянт, зокрема, вказує, що законодавством закріплено право наймача на проведення поліпшень майна, яке є предметом договору найму, лише за згодою наймача. Якщо наймодавець дає згоду на проведення таких поліпшень, він зобов`язується прийняти назад в зміненому стані річ, яка має більш високу вартість, і відшкодувати наймачеві понесені ним витрати на невіддільне поліпшення.

При цьому, зауважує, що на позивача в даному спорі покладений обов`язок довести факт надання такої згоди наймачу. Однак, позивачем не було надано доказів отримання ним письмової згоди ТОВ "Таві Плюс" на проведення поліпшень орендованого майна, зокрема, переліку робіт, які будуть виконуватися, їх вартість тощо.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично визнав мовчання орендодавця та факт продовження орендних відносин доказом згоди на реконструкцію майна, що суперечить ст.778 ЦК України.

Крім того, зазначає, що поза увагою суду залишилося те, що згідно ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Статтею 205 ЦК України чітко встановлено, що лише у випадках, що прямо встановлені договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. У даному випадку, можливість такої мовчазної згоди, умовами договорів оренди передбачена не була, так само і була відсутня домовленість сторін щодо вчинення правочину (надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень) в усній формі.

Апелянт звертає увагу, що позивачем не було надано доказів надання орендарем письмової згоди на проведення будь-яких робіт в орендованих приміщеннях, в тому числі і тих, які б можна було б вважати невід`ємними поліпшеннями орендованого майна, а також доказів належного доведення до відома орендодавця інформації про перелік робіт та характер робіт, їх вартість тощо.

Вважає, що висновок будівельно-технічної експертизи не є належним доказом у даній справі, оскільки експерт встановив лише перелік виконаних будівельних робіт та їх вартість. При цьому, з висновку експерта не вбачається, що проведення робіт, здійснювалося саме в орендованих приміщеннях, а саме: складському приміщенні загальною площею 870,0 кв.м. та офісному приміщенні площею 102,0 кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50-А. Таким чином, суд дійшов висновку про здійснення поліпшень у орендованому майні, не встановивши місця виконання відповідних робіт.

Щодо додаткового рішення скаржник вказує, що відповідно до ст.129 ГПК України розподіл судових витрат залежить від результату вирішення спору, а тому оскільки позовні вимоги є необґрунтованими, зазначені витрати підлягають покладенню на позивача.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що відповідно до договорів оренди нежитлового приміщення, які систематично укладались між позивачем та відповідачем, лише за письмовою згодою орендодавця орендар зобов`язується виконувати переобладнання та перебудову несучих стін та конструкцій. Разом з тим, ТОВ "ТВФ "Дімол" в несучі стіни та конструкції не втручалось, що підтверджується матеріалами справи, а саме договорами підряду № 0715 від 07.02.2018 року, №27 від 21.01.2019 року.

Зауважує, що втручання в несучі стіни та конструкції є окремим, відповідальним випадком, який вимагає спеціальних дозволів, проектів та експертиз для забезпечення безпеки, оскільки, це впливає на стабільність усього будинку, будівлі, споруди, приміщення.

Позивач зазначає, що апелянт жодним документом не підтверджує свої заперечення щодо невідповідності висновку будівельно-технічної експертизи №3 від 03.10.2023.

Звертає увагу, що у своїй апеляційній скарзі апелянт жодним чином не зазначає підстав незаконності додаткового рішення, лише просить його скасувати. При цьому, всупереч норми ст.126 ГПК України відповідач клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, до суду першої інстанції не подав.

Позивач просить оскаржувані рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу ТОВ "Таві Плюс" - без задоволення.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс" (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" (далі - орендар) було укладено договори оренди нежитлового приміщення №210 від 27.04.2018(т.1, а.с.8-9), №239 від 01.01.2020 (т.1, а.с.11-12), №257 від 01.01.2022 (т.1, а.с.15-16), №284 від 01.01.2024 (т.1, а.с.18-19).

За умовами п.1.1. договорів, орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування (оренду) частини нежитлових приміщень, а саме, складське приміщення загальною площею 870,0 кв.м. та офісне приміщення площею 102,0 кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50-А. Приміщення передаються в оренду з метою їх використання орендарем для здійснення його господарської діяльності, в тому числі, але не виключно: збереження товарно-матеріальних цінностей, відкриття точок продажу продукції та товарів, здійснення виробництва продукції, розміщення обладнання для виробництва продукції, надання послуг, розміщення працівників орендаря та з іншою метою, що не заборонена чинним законодавством України.

Згідно з п.2.4. договорів, орендар зобов`язується виконувати переобладнання та перебудову несучих стін та конструкцій тільки за письмовою згодою орендодавця.

Відповідно до п.2.5. договорів, все обладнання, встановлене орендарем за його рахунок, яке стало невід`ємною частиною приміщень, та не може бути відокремлено без пошкоджень стін, підлоги та стелі переходить у власність орендодавця після сплати його вартості орендарю. При розірванні договору орендодавець відшкодовує орендарю всі витрати понесені останнім по капітальному ремонту об`єкта оренди. Вказані відшкодування повинні бути здійснені у двохмісячний термін після повернення об`єкта оренди орендодавцю. Орендар використовує орендовані приміщення виключно за призначенням, вказаним в п. 1.1. договору. Використання приміщень для інших цілей дозволяється тільки за згодою орендодавця.

На підтвердження передачі приміщення сторонами договору були складені акти прийому-передачі нежитлового приміщення №1 від 03.05.2018 (додаток до договору №210 – т.1, а.с.10), від 01.01.2021 (додаток до договору №239 – т.1, а.с.14), від 01.01.2022 (додаток до договору №257 – т.1, а.с.17).

25.07.2025 року відповідач на адресу позивача направив претензію щодо заборгованості, яка виникла внаслідок несплати орендної плати згідно договору №284 від 01.01.2024 року.

У відповідь на вказану претензію позивач надіслав лист від 08.08.2025 року, у якому запропонував орендодавцю вирішити питання шляхом переговорів.

09.10.2025 року на адресу відповідача було направлено повідомлення про оплату оренди та відшкодування невід`ємних поліпшень орендованого майна позивачем.

Враховуючи відсутність відповіді на вказану вимогу, невідшкодування відповідачем у добровільному порядку невід`ємних поліпшень нежитлового приміщення, ТОВ "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" звернулось з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За положеннями ч.1, 3 ст.773 ЦК України наймач зобов`язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця.

Статтею 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами укладених між сторонами договорів оренди також врегульовано порядок внесення змін до стану орендованого майна, зокрема, відповідно до п. 2.4 договорів оренди, орендар зобов`язаний здійснювати переобладнання та перебудову несучих стін і конструкцій виключно за письмовою згодою орендодавця.

Отже, сторони погодили необхідність отримання саме письмової згоди орендодавця на проведення робіт, пов`язаних зі зміною об`єкта оренди.

Відтак, цивільним законодавством та умовами укладених між сторонами договорів передбачено право орендаря на відшкодування вартості лише тих поліпшень орендованого майна, які здійснені за згодою орендодавця. Відповідно, якщо орендодавець надає згоду на проведення таких поліпшень, він погоджується прийняти майно після їх здійснення та відшкодувати орендарю витрати на невід`ємні поліпшення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 12.08.2020 у справі №906/674/17.

Невід`ємні поліпшення орендованого майна - це здійснені орендарем протягом строку оренди заходи (зокрема, перепланування, капітальний ремонт, реставрація), спрямовані на покращення стану орендованого майна, відокремлення яких призведе до зменшення його вартості або погіршення його характеристик.

Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшуються його вартість та корисні властивості порівняно зі станом, у якому воно перебувало до передачі наймачу, без зміни функціонального призначення речі.

Отже, головною ознакою невід`ємних поліпшень є те, що такі поліпшення не лише змінюють загальний фізичний стан та споживчі якості нерухомого майна, а й безпосередньо впливають на його ринкову вартість. Саме тому здійснення таких поліпшень потребує попередньої згоди власника майна.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом, на підтвердження наявності згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна зазначає, що роботи з поліпшення орендованого майна проводилися з моменту передачі приміщення в оренду. Про початок виконання таких робіт відповідача було повідомлено листом від 15.05.2018. Крім того, представникам відповідача, у тому числі власнику майна, систематично надавався доступ до орендованих приміщень. При цьому відповідач не висловлював будь-яких заперечень щодо проведення поліпшень, а навпаки - продовжував орендні правовідносини шляхом укладення відповідних договорів оренди, а тому позивач вважає, що така поведінка відповідача свідчить про його обізнаність щодо проведення робіт та мовчазну згоду на здійснення невід`ємних поліпшень майна.

Оцінюючи наведені доводи позивача щодо наявності згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна, колегія суддів враховує таке.

Згідно з ч.3, 4 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності до ч.1, 3 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Аналіз змісту укладених між сторонами договорів оренди свідчить про те, що можливість надання згоди на здійснення невід`ємних поліпшень шляхом мовчання сторонами не передбачалася. Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що сторони п.2.4. договорів погодили необхідність отримання письмової згоди орендодавця на проведення відповідних робіт, а тому надання такої згоди в усній формі також не відповідало умовам укладених договорів.

Будь-яких належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України, які б підтверджували надання відповідачем письмової згоди на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна та свідчили про його волевиявлення щодо проведення таких робіт, позивачем суду не надано.

Колегія суддів також зауважує, що сам факт повідомлення орендодавця листом від 15.05.2018 про початок проведення робіт не є тотожним наданню згоди на здійснення невід`ємних поліпшень. Зміст зазначеного листа не містить відомостей про конкретний перелік запланованих робіт, їх обсяг, характер, вартість та вплив на об`єкт оренди, що унеможливлює встановлення факту дійсного волевиявлення та погодження орендодавця саме тих поліпшень, вартість яких заявлена позивачем до відшкодування.

Разом з тим, акти приймання-передачі орендованих приміщень, які підписані представниками орендаря та орендодавця, не містять відомостей про зміну (поліпшення) орендованих приміщень або проведення будь-яких будівельних та ремонтних робіт у них.

За таких обставин, самі лише посилання позивача на обізнаність відповідача щодо проведення робіт, відсутність заперечень з його боку, а також продовження орендних правовідносин не можуть вважатися належним доказом виконання вимог ст.778 ЦК України щодо отримання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення.

Крім того, як вбачається зі змісту мотивувальної частини рішення суд визнав доведеним факт здійснення поліпшень орендованого майна на підставі висновку будівельно-технічної експертизи №3 від 03.10.2025.

Згідно з висновком експерта, в адмінбудівлі, літ. "А-2" загальною площею 391,4 кв.м. за адресою: м.Рівне, вул. Старицького М., буд.50а та в будівлі складу, літ "Б-1", загальною площею 2836,9 кв.м. за тією ж адресою, виконані ремонтні та будівельні роботи відносяться до невід`ємних поліпшень нерухомого майна (нежитлових приміщень), вартість яких на момент проведення експертизи становить 13328612,40 грн.

Таким чином, експерт фактично встановив перелік виконаних будівельних робіт та їх вартість.

Водночас, відповідно до п.1.1. договорів в оренду були передані частини нежитлових приміщень, а саме, складське приміщення загальною площею 870,0 кв.м. та офісне приміщення площею102,0 кв.м., за адресою: м. Рівне, вул. М. Старицького, 50-А.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновок будівельно-технічної експертизи № 3 від 03.10.2025 не підтверджує проведення ремонтних та будівельних робіт саме в орендованих приміщеннях, оскільки експертом проведено дослідження щодо об`єктів нерухомостііншої площі та функціонального призначення, ніж ті, що були предметом оренди відповідних договорів.

Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.1, 2 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду щодо відсутності надання письмової згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна у розумінні ст.778 ЦК України, п.2.4. договорів оренди, а також неналежність як доказу у спірних правовідносинах висновку будівельно-технічної експертизи №3 від 03.10.2025, що не було враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо апеляційної скарги на додаткове рішення від 24.02.2026, колегія суддів враховує наступне.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №904/8884/21.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що оскільки даною постановою скасовано рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 у справі №918/1098/25 та відмовлено у задоволенні позову, то ухвалене додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 втратило свою силу як похідне від основного.

Відтак, витрати на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції, в сумі 59500,00 грн та витрати на оплату будівельно-технічної експертизи в сумі 76334,40 грн покладаються на позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не спростовують вказаного висновку.

Враховуючи приписи п.2 ч.4 ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс" на рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1098/25 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 09.02.2026 у справі №918/1098/25 скасувати та ухвалити нове рішення.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" відмовити.

4. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 24.02.2026 у справі №918/1098/25 скасувати.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговельно-виробнича фірма "Дімол" (33024, м.Рівне, вул.М.Старицького, 50А, код ЄДРПОУ 39656554) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таві Плюс" (33024, м.Рівне, вул.М.Старицького, 50А, код ЄДРПОУ 30207920) 239915,02 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

6. Господарському суду Рівненської області видати судовий наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "02" червня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua