Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №926/3565/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року Справа № 926/3565/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Миханюк М.В. , суддя Саврій В.А.

секретар судового засідання Тангиян О.О.

за участю представників:

позивача: не з`явився

відповідача: Подольський В.О. (в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпалет Енерджи" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 (повний текст рішення складено 27.03.2026) та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2026 (повний текст додаткового рішення складено 03.04.2026), ухвалені суддею Кравець С.Г. у м. Житомир

у справі № 926/3565/25

за позовом Фізичної особи-підприємця Івонуц Наталії Михайлівни

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпалет Енерджи"

про стягнення 1 160 000 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, рішень суду першої інстанції та вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.

Фізична особа-підприємець Івонуц Наталія Михайлівна звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ТзОВ "Укрпалет Енерджи" про стягнення 1 160 000 грн заборгованості за договором відповідального зберігання №1 від 01.01.2025.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 позов задоволено; стягнуто з ТзОВ "Укрпалет Енерджи" на користь ФОП Івонуц Наталії Михайлівни: 1 160 000 грн заборгованості за договором відповідального зберігання №1 від 01.01.2025 та 13 920 грн витрат по сплаті судового збору.

Оскаржуване рішення обґрунтоване тим, що проаналізувавши релевантні норми права, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного окремого доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги ФОП Івонуц Н.М. про стягнення з ТзОВ "Укрпалет Енерджи" 1 160 000,00грн заборгованості за договором відповідального зберігання №1 від 01.01.2025, підлягають задоволенню у повному обсязі.

24.03.2026 від представника ФОП Івонуц Н.М. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, у якій представник позивача просить стягнути з відповідача 39 900,00грн витрат на професійну правничу допомогу.

Додатковим рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.04.2026 заяву ФОП Івонуц Наталії Михайлівни від 24.03.2026 про стягнення витрат на правничу допомогу - задоволено частково; стягнуто з ТзОВ "Укрпалет Енерджи" на користь ФОП Івонуц Наталії Михайлівни 27 400 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Мотивуючи прийняте додаткове рішення місцевий господарський суд зазначив, що беручи до уваги принципи справедливості й верховенства права, співмірності й розумності судових витрат на професійну правничу допомогу, вищевстановлені обставини щодо неспівмірності заявлених витрат, суд дійшов висновку про те, що обґрунтованою сумою витрат ФОП Івонуц Н.М. на отримання правничої допомоги, які підлягають стягненню з ТзОВ "Укрпалет Енерджи" є 27 400,00грн. Решта судових витрат покладаються на позивача.

Не погодившись зі вказаними рішеннями суду першої інстанції, ТзОВ "Укрпалет Енерджи" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 року у справі № 926/3565/25 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2026 року у справі № 926/3565/25 та прийняти нове, яким у задоволенні вимог додаткового рішення відмовити в повному обсязі, а у випадку часткового задоволення апеляційної скарги в частині оскарження додаткового рішення - зменшити розмір витрат на правову допомогу до обґрунтованого розміру. Також відповідач просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга сформована у підсистемі "Електронний суд" ЄСІКС 16.04.2026.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "Укрпалет Енерджи" на рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2026 у справі № 926/3565/25.

Щодо участі представника позивача у судовому засіданні 26.05.2026.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.05.2026 судом апеляційної інстанції було задоволено клопотання представника позивача Дубіцького А.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Водночас, під час проведення судового засідання виникли технічні труднощі зі аудіозв`язком (відсутність звуковго сигналу з боку представника), унаслідок чого представник позивача був фактично приєднаний до засідання лише в режимі відеозв`язку.

Судом апеляційної було вжито всіх необхідних заходів для відновлення належного аудіозв`язку та забезпечення повноцінної участі представника позивача у судовому засіданні, однак технічні проблеми не були усунуті представником з об`єктивних причин, що не залежали від суду.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що згідно ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву.

Зокрема, згідно з ч. 11 ст. 270 ГПК України, відповідно до якої неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду справи судом апеляційної інстанції та у цій справі явка учасників справи у судове засідання не була визнана судом обов`язковою, ситуація, яка склалась під час проведення судового засідання, внаслідок якої представник не зміг під`єднатись до судового засідання в режимі відеоконференції не завадила ефективному виконанню судом завдань господарського судочинства.

Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 та додаткове рішення від 03.04.2026 у справі №926/3565/25, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість.

Скаржник зазначає, що позивачем не доведено факту належного виконання зобов`язань за договором відповідального зберігання №1 від 01.01.2025, а саме фактичного надання послуг зі зберігання майна протягом усього періоду, за який заявлено до стягнення плату. На думку апелянта, предметом доказування у цій справі є насамперед факт реального надання послуг, тоді як матеріали справи містять лише договір, акт приймання-передачі майна, рахунки-фактури та докази часткової оплати, однак не містять належних доказів подальшого зберігання майна, його наявності у зберігача та виконання останнім обов`язків щодо забезпечення його схоронності.

Відповідач наголошує, що у справі відсутні акти наданих послуг та будь-які інші первинні документи, які б підтверджували фактичне надання послуг зі зберігання. На його переконання, позивач не довів виконання умов договору щодо вжиття заходів для забезпечення схоронності майна, його зберігання відповідно до встановлених умов та непередання третім особам. У зв`язку з цим апелянт вважає недоведеним виникнення у відповідача обов`язку зі сплати вартості послуг.

Крім того, апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеними обставини щодо належного виконання позивачем договору, хоча такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. На думку скаржника, позивач не подав доказів виконання своїх зобов`язань ні разом із позовною заявою, ні під час розгляду справи.

Також у апеляційній скарзі звернено увагу на порушення судом норм процесуального права, оскільки на думку відповідача, що суд не встановив належними доказами обставини, які входили до предмета доказування, не навів у рішенні доказів, якими підтверджується факт належного виконання позивачем договору, та фактично поклав тягар спростування вимог на відповідача, що суперечить принципу змагальності та правилам розподілу обов`язку доказування.

Щодо додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу апелянт вказує, що присуджена сума є неспівмірною зі складністю справи, обсягом виконаної представником позивача роботи та часом, необхідним для підготовки процесуальних документів.

Скаржник зазначає, що спір не був складним, не вимагав проведення складних розрахунків, аналізу значного обсягу доказів чи вирішення складних правових питань, а тому витрати на підготовку позовної заяви та заяв про збільшення позовних вимог є завищеними.

Позивач правом на подання відзиву не скористався.

У судовому засіданні 26.05.2026 представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Заслухавши суддю-доповідачку, присутнього у судовому засіданні представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Обставини справи, встановлені судами та визначені відповідно до них правовідносини.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, 01.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпалет Енерджи" (поклажодавець) та Фізичною особою-підприємцем Івонуц Наталією Михайлівною (зберігач) укладено договір відповідального зберігання №1 від 01.01.2025.

Відповідно до п.1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору майно, визначене в акті приймання-передачі майна, який є невід`ємною частиною даного договору.

Зберігання за цим договором є оплатним (п.1.2 договору).

Згідно п.1.3 договору, місце зберігання майна: м. Чернівці, вул. Південно-Кільцева, 12-В. Умови зберігання визначені в акті приймання-передачі майна.

Пунктом 1.4 договору передбачено, що строк зберігання майна до 31.12.2025. Строк зберігання майна може бути продовжений за ініціативою поклажодавця, шляхом укладення відповідної додаткової угоди до цього договору.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 договору, плата за зберігання майна здійснюється поклажодавцем в національній валюті України - гривні в безготівковому порядку. Вартість зберігання майна становить 250 000,00 грн за один календарний місяць зберігання майна.

За умовами п.4.3 договору, оплата здійснюється поклажодавцем згідно виставленого зберігачем фактури на розрахунковий рахунок зберігача, вказаний в цьому договорі шляхом безготівкового переказу грошових коштів протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту отримання поклажодавцем виставленого рахунку-фактури. Днем здійснення оплати вважається день зарахування коштів на банківський рахунок зберігача вказаний в цьому договорі.

Пунктами 7.1 та 7.2 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг з моменту підписання сторонами та закінчується 31.12.2025.

Відповідно до п.7.3 договору, закінчення строку його дії не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час знаходження майна на відповідальному зберіганні.

Договір відповідального зберігання №1 від 01.01.2025 підписаний представниками сторін, а їх підписи скріплені печатками.

Того ж дня між ТзОВ "Укрпалет Енерджи" та ФОП Івонуц Н.М. складено акт приймання-передачі майна №1 від 01.01.2025, відповідно до якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання наступне майно: газопоршневий двигун з генератором MWM - 3 шт, вага 53000 кг, пакування - тент; компресор з ресівером - 3 комплекти, вага 2250 кг; котел утилізатор - 3 шт, вага 7633 кг; байпас - 3 комплекти/18 місць, вага 2542 кг; глушник - 3 шт, вага 2380 кг; градирня - 6 шт, вага 1848 кг; бак розширення - 6 шт, 35 кг; критий склад - 30 місць, пакування - коробка; вулиця 22 місця, пакування - ящики фанерні; вулиця 13 місць; теплопункт в зборі з циркуляційними насосами та теплообмінником - 3 комплекти.

Згідно п.п.1 та 2 акту, строк зберігання майна визначено до 31.12.2025, а сам акт набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Акт приймання-передачі майна №1 від 01.01.2025 підписаний представниками сторін, а їх підписи скріплені печатками.

Упродовж строку дії договору позивачем було виставлено відповідачу рахунки-фактури на оплату вартості послуг відповідального зберігання на загальну суму 3 000 000,00 грн (12 місяців х 250 000,00 грн), а саме: №02/01 від 01.02.2025; №03/01 від 01.03.2025; №04/01 від 01.04.2025; №05/01 від 01.05.2025; №06/01 від 01.06.2025; №07/01 від 01.07.2025; №08/01 від 01.08.2025; №09/01 від 01.09.2025; №10/01 від 01.10.2025; №11/01 від 01.11.2025; №12/01 від 01.12.2025; №13/01 від 01.01.2026.

Згідно банківської виписки АТ КБ "ПриватБанк", ТзОВ "Укрпалет Енерджи" сплачено на рахунок ФОП Івонуц Н.М. грошові кошти у загальному розмірі 1 590 000,00 грн, а саме: 06.03.2025 у сумі 250 000,00 грн (згідно рахунку №2/01 від 01.02.2025); 02.07.2025 у сумі 250 000,00 грн (згідно рахунку №3/01 від 01.03.2025); 10.07.2025 у сумі 250 000,00 грн (згідно рахунку №4/01 від 01.04.2025); 21.07.2025 у сумі 250 000,00 грн (згідно рахунку №5/01 від 01.05.2025); 15.08.2025 у сумі 100 000,00 грн (згідно рахунку від 01.06.2025); 28.08.2025 у сумі 100 000,00 грн (згідно рахунку №07/01 від 01.07.2025); 17.09.2025 у сумі 100 000,00 грн (згідно рахунку №08/01 від 01.08.2025); 30.09.2025 у сумі 50 000,00 грн (згідно рахунку №08/01 від 01.08.2025); 17.10.2025 у сумі 50 000,00 грн (згідно рахунку №07/01 від 01.07.2025); 29.10.2025 у сумі 100 000,00 грн (згідно рахунку №08/01 від 01.08.2025); 10.11.2025 у сумі 30 000,00 грн (згідно рахунку №09/01 від 01.09.2025); 20.11.2025 у сумі 30 000,00 грн (згідно договору №1 від 01.01.2025); 28.11.2025 у сумі 30 000,00 грн (згідно рахунку №09/01 від 01.09.2025).

Крім того, по тексту позовної заяви позивач посилається на те, що 07.02.2025 відповідачем перераховано на його рахунок грошові кошти у розмірі 250 000,00 грн з призначенням платежу "за січень 2025 року".

За твердженням позивача, заборгованість відповідача становить 1 160 000,00 грн, що складається з плати за надані послуги: за серпень у розмірі 160 000,00 грн (з урахуванням здійснених відповідачем проплат), за вересень - 250 000,00 грн, за жовтень - 250 000,00 грн, за листопад - 250 000,00 грн та за грудень - 250 000,00 грн.

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Такий захист можливий за умови, що порушені, невизнані або оспорювані права і законні інтереси фізичних та юридичних осіб, держави порушені, а учасники використовують господарське судочинство для такого захисту.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно частин 1, 2 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина 1 ст.526 ЦК України).

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Між сторонами у справі виникли цивільно-правові відносини за договором відповідального зберігання та за договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ч. 1 ст. 936 ЦК України).

Керуючись положеннями статті 937 ЦК України передбачено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Згідно з частиною 1 ст. 938 ЦК України, зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Частиною 1 ст. 946 ЦК України визначено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

За вимогами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо доводів апелянта про недоведеність факту надання позивачем послуг за договором відповідального зберігання.

Насамперед слід зазначити, що між сторонами укладено договір відповідального зберігання №1 від 01.01.2025, відповідно до умов якого позивач прийняв на зберігання майно відповідача, а зберігання є оплатним із чітко визначеною щомісячною вартістю.

Таким чином суд констатує, що правовідносини сторін мають тривалий характер, а обов`язок щодо оплати виникає не одноразово, а щомісячно, у межах погодженого сторонами строку зберігання та встановленої ціни договору.

Факт передачі майна на зберігання та його прийняття позивачем належним чином підтверджений актом приймання-передачі майна №1 від 01.01.2025, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін. Зазначений документ є доказом безпосереднього виникнення між сторонами правовідносин зберігання та підтверджує, що майно вибуло з володіння поклажодавця та було прийняте зберігачем для подальшого утримання у визначених договором умовах. Обставина підписання акта сторонами у справі не заперечується, а отже є встановленою та такою, що не потребує додаткового доказування.

Відтак, передача майна на відповідальне зберігання оформлена належним чином та породила для сторін взаємні обов`язки: для позивача щодо забезпечення зберігання майна, для відповідача щодо оплати послуг у визначеному договором розмірі та порядку.

У цій справі така сукупність охоплює укладений між сторонами договір із чітко визначеним предметом та вартістю послуг, акт приймання-передачі майна, виставлені позивачем щомісячні рахунки-фактури, а також часткові оплати, здійснені відповідачем у межах виконання договору. Вказані обставини у своїй сукупності об`єктивно свідчать про існування реальних господарських відносин та їх виконання сторонами, а не про формальний або удаваний характер правочину.

Посилання апелянта на те, що позивач, на його думку, не довів факту подальшого зберігання майна, носять характер припущень, оскільки жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували відсутність майна у зберігача, його втрату, переміщення або неналежне виконання умов договору, матеріали справи не містять.

Водночас слід враховувати, що саме на стороні, яка заперечує факт виконання договору або ставить його під сумнів, лежить обов`язок доведення відповідних обставин у розумінні статей 74, 79 Господарського процесуального кодексу України.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що зобов`язання зі зберігання майна є триваючим за своєю правовою природою, а тому належне його виконання презюмується за наявності укладеного договору, підтвердженого факту передачі майна та відсутності належних доказів протилежного.

Щодо доводів апелянта про відсутність актів як обов`язкової умови виникнення обов`язку з оплати, слід зазначити, що умови укладеного між сторонами договору передбачають фіксовану щомісячну вартість послуг зі зберігання, яка не ставиться у залежність від підписання актів приймання-передачі послуг. Відтак, грошове зобов`язання відповідача виникає в силу самого факту спливу відповідного розрахункового періоду та умов договору, а не залежить від додаткового документального підтвердження у вигляді акта.

Вказаний підхід узгоджується і з положеннями статті 530 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання підлягає виконанню у встановлений строк, якщо він визначений договором, а також із загальною природою платних послуг, де істотним є факт надання можливості користування результатом послуги або її безпосереднє здійснення, а не виключно формальне оформлення результату.

Більше того, судами встановлено, що відповідач здійснював часткові оплати задоговором. Зокрема, 06.03.2025 у сумі 250 000,00грн (згідно рахунку №2/01 від 01.02.2025); 02.07.2025 у сумі 250 000,00грн (згідно рахунку №3/01 від 01.03.2025); 10.07.2025 у сумі 250 000,00грн (згідно рахунку №4/01 від 01.04.2025); 21.07.2025 у сумі 250 000,00грн (згідно рахунку №5/01 від 01.05.2025); 15.08.2025 у сумі 100 000,00грн (згідно рахунку від 01.06.2025); 28.08.2025 у сумі 100 000,00грн (згідно рахунку №07/01 від 01.07.2025); 17.09.2025 у сумі 100 000,00грн (згідно рахунку №08/01 від 01.08.2025); 30.09.2025 у сумі 50 000,00грн (згідно рахунку №08/01 від 01.08.2025); 17.10.2025 у сумі 50 000,00грн (згідно рахунку №07/01 від 01.07.2025); 29.10.2025 у сумі 100 000,00грн (згідно рахунку №08/01 від 01.08.2025); 10.11.2025 у сумі 30 000,00грн (згідно рахунку №09/01 від 01.09.2025); 20.11.2025 у сумі 30 000,00грн (згідно договору №1 від 01.01.2025); 28.11.2025 у сумі 30 000,00грн (згідно рахунку №09/01 від 01.09.2025); 07.02.2025 у сумі 250 000,00грн.

Зазначені дії відповідача мають істотне доказове значення, оскільки свідчать про фактичне визнання ним існування договірних відносин, отримання відповідних рахунків та прийняття результатів виконання договору позивачем. Така поведінка сторони є несумісною з доводами про відсутність реального виконання договору або недоведеність господарської операції.

В цьому випадку необхідно звернутись до принципу естопелю (заборони суперечливої поведінки), який у своїй сутності є проявом загального принципу добросовісності та спрямований на недопущення ситуацій, коли сторона змінює свою позицію всупереч власній попередній поведінці, на яку інша сторона обґрунтовано покладалася.

Отже, у цьому випадку має місце не відсутність доказів реальності господарської операції, як помилково стверджує апелянт, а навпаки наявність достатньої, узгодженої та взаємопідтвердженої сукупності доказів, яка підтверджує як факт укладення та виконання договору, так і факт виникнення у відповідача грошового зобов`язання та його часткове невиконання.

Таким чином, доводи відповідача спрямовані на переоцінку доказів без урахування їх сукупності та правової природи спірних правовідносин, у зв`язку з чим не можуть бути підставою для висновку про незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.

Щодо оскарження додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правничої допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги.

Визначення договору про надання правничої допомоги міститься в статті 1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі №922/1163/18 зазначив, що адвокатський гонорар може встановлюватися у двох формах: у фіксованому розмірі або у формі погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення, оскільки у разі визначення фіксованого розміру гонорару фактична кількість часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги, не має самостійного значення для визначення суми оплати. Натомість при погодинній оплаті розмір гонорару залежить від кількості витрачених годин та вартості однієї години роботи адвоката з урахуванням його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Отже, визначаючи суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає розподілу між сторонами, суд має виходити із погодженого сторонами у договорі розміру гонорару та порядку його обчислення, що узгоджується з положеннями статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі №910/13071/19 звернула увагу, що адвокат має право у розумних межах самостійно визначати розмір гонорару з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду, завантаженості та інших обставин. При цьому погоджений між адвокатом і клієнтом розмір гонорару може бути змінений виключно за взаємною домовленістю сторін.

Як встановлено судами, правничу допомогу ФОП Івонуц Н.М. у суді першої інстанції надавав Дубіцький Анатолій Валентинович, який має статус адвоката, згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №405, виданого Чернівецькою обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

Повноваження та обсяг прав адвоката Дубіцького Анатолія Валентиновича у Господарському суді Житомирської області, підтверджуються ордером на надання правничої допомоги серії СЕ №1064468 від 09.12.2025.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина 1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

20.10.2025 між адвокатом Дубіцьким Анатолієм Валентиновичем (адвокат) та ФОП Івонуц Н.М. (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги (професійної правничої допомоги), відповідно до п.1 розділу І якого предметом договору є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності клієнта у відносинах із фізичними особами, із юридичними особами всіх форм власності, органами державної влади, органами місцевого самоврядування; складення, підписання та подання від імені клієнта заяв (в т.ч. позовних), скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів клієнта у судах всіх інстанцій під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами

Відповідно до положень частини 4 статті 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути співмірним із складністю справи, обсягом виконаних робіт, часом, витраченим адвокатом, ціною позову та значенням справи.

У цій справі суд першої інстанції не механічно поклав на відповідача заявлену позивачем суму витрат, а навпаки здійснив детальний аналіз кожної складової заявлених витрат, їх змісту, обсягу та складності, і лише після цього дійшов висновку про їх часткове відшкодування у зменшеному розмірі 27 400,00 грн.

Таким чином, саме місцевий господарський суд реалізував передбачений статтями 126, 129 ГПК України механізм судового контролю за розумністю витрат на правничу допомогу, забезпечивши баланс між правом сторони на відшкодування витрат та принципом їх співмірності.

Посилання апелянта на простий, на його думку, характер справи та відсутність складності правового спору не можуть бути підставою для додаткового зменшення витрат, оскільки місцевий господарський суд вже врахував ці обставини при ухваленні додаткового рішення.

Зокрема, у додатковому рішення суд прямо зазначив, що справа не вимагала значного аналізу доказів або складних правових досліджень, а судова практика у подібних правовідносинах є сталою. Саме з урахуванням цього в було зменшено заявлені витрати.

Таким чином, твердження апелянта фактично зводяться до незгоди з уже здійсненою судом оцінкою співмірності витрат та спрямовані на повторний перегляд дискреційних повноважень суду першої інстанції, що виходить за межі підстав апеляційного перегляду.

Відтак, колегія суддів виснує, що додаткове рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим із дотриманням принципів справедливості, пропорційності та верховенства права, а доводи апелянта фактично спрямовані на переоцінку вже належним чином оцінених судом обставин, що не може бути підставою для його зміни чи скасування.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як встановлено ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Таким чином, судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2026 у справі № 926/3565/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпалет Енерджи" без задоволення.

Розподіл судових витрат.

У зв`язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 272, 273, 275, 276, 277, 278, 279, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпалет Енерджи" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 19.03.2026 та Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 03.04.2026 у справі № 926/3565/25 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 926/3565/25 повернути до Господарського суду Житомирської області.

Повний текст постанови складено "01" червня 2026 р.

Головуюча суддя Романюк Ю.Г.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Саврій В.А.