Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №906/774/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року Справа № 906/774/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Мельник О.В.

судді Петухов М.Г.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників сторін:

прокурор: Вокалюк Ю.О.

позивача 1: Ковальов О.Р.

позивача 2: не з"явився

відповідача : не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 у справі №906/774/25 (суддя Шніт А.В., м. Житомир, повний текст складено 30.03.2026)

за позовом Виконувача обов`язків керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі

1) Державної екологічної інспекції Поліського округу

2) Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Грузливець"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача-2: Дочірнього підприємства "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради

про стягнення 537 318,00 грн

Виконувач обов`язків керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Поліського округу та Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Грузливець" 537 318,00 грн шкоди.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 у справі №906/774/25 в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, заступник керівника Житомирської обласної прокуратури звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 у справі № 906/774/25 скасувати і ухвалити нове про задоволення позову.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Житомирської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 у справі №906/774/25. Розгляд апеляційної скарги призначено на 27 травня 2026 року.

В судовому засіданні 27.05.2026 прокурор підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.

Представник Державної екологічної інспекції Поліського округу в судовому засіданні 27.05.2026 підтримав доводи апеляційної скарги прокурора та надав відповідні пояснення.

В судове засідання 27.05.2026 Брониківська сільська рада Звягельського району Житомирської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро Грузливець", Дочірнє підприємство "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, своїх представників не направило, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлено належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно ч.12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача 1, розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що на території Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області на земельній ділянці лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464 було виявлено незаконну порубку 278 дерев різних порід, внаслідок чого державі заподіяно шкоду в розмірі 537 318 грн. Також суд встановив, що прокурор належним чином обґрунтував підстави для представництва інтересів держави, оскільки Брониківська сільська рада та Державна екологічна інспекція Поліського округу не вжили заходів щодо судового стягнення шкоди після отримання відповідних повідомлень від прокуратури. Суд визнав, що прокурором дотримано вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо порядку звернення до суду в інтересах держави.

Разом з тим, дослідивши обставини справи, суд першої інстанції встановив, що між ТОВ «Біо Фармінг» та ТОВ «Агро Грузливець» 10.01.2025 був укладений договір на виконання робіт із видалення дерев та кущів на орендованих земельних ділянках сільськогосподарського призначення. Однак матеріали справи не містять жодних доказів фактичного виконання відповідачем таких робіт, зокрема відсутні передбачені договором акти узгодження зрізу зелених насаджень, які мали бути завданням для виконавця та підставою для початку робіт, а також відсутні акти приймання-передачі виконаних робіт.

Суд першої інстанції також встановив, що акт огляду та протокол огляду від 11.03.2025 лише фіксують сам факт незаконної порубки дерев на відповідній земельній ділянці, проте не містять відомостей про осіб, які здійснили таку порубку. Крім того, кримінальне провадження, відкрите за фактом незаконної вирубки, було закрито постановою органу досудового розслідування у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а матеріали провадження не підтвердили, що саме ТОВ «Агро Грузливець» здійснювало вирубку дерев або що до цього були причетні його працівники.

Оцінюючи докази у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено наявності обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для покладення деліктної відповідальності на відповідача, а саме: протиправної поведінки ТОВ «Агро Грузливець», причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, а також вини відповідача у спричиненні такої шкоди. Сам факт існування договору між ТОВ «Біо Фармінг» та ТОВ «Агро Грузливець» суд визнав недостатнім доказом того, що саме відповідач здійснив незаконну порубку дерев.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами протиправність поведінки відповідача, причинний зв`язок між його діями та заподіяною шкодою, а також його вину, а відсутність хоча б одного з елементів складу цивільного правопорушення виключає можливість покладення на особу обов`язку з відшкодування шкоди. З огляду на недоведеність підстав відповідальності ТОВ «Агро Грузливець», суд відмовив у задоволенні позову прокурора про стягнення 537 318 грн шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційною скарги прокурор посилається на те, що у провадженні органу досудового розслідування перебувало кримінальне провадження за фактом незаконної порубки 278 дерев різних порід у кварталі 71 виділу 25 Звягельського лісництва ДП «Звягельський лісгосп АПК». Встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу права оренди земельних ділянок ТОВ «Біо Фармінг» отримало право користування земельними ділянками сільськогосподарського призначення, а в подальшому уклало з ТОВ «Агро Грузливець» договір про надання послуг з видалення дерев та кущів на відповідних земельних ділянках. На виконання цього договору відповідач, за твердженням прокурора, окрім дозволених робіт, здійснив незаконну порубку 278 дерев на суміжній земельній ділянці лісогосподарського призначення з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464, яка перебуває у постійному користуванні ДП «Звягельський лісгосп АПК».

Прокурор наголошує, що факт незаконної порубки підтверджується матеріалами кримінального провадження, результатами огляду місця події, проведеного 11.03.2025 спеціалістами Державна екологічна інспекція Поліського округу, а також розрахунком шкоди, проведеним відповідно до постанови Кабінет Міністрів України №665 від 23.07.2008, згідно з яким розмір шкоди становить 537 318 грн.

Апелянт вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував презумпцію вини завдавача шкоди, передбачену статтею 1166 Цивільний кодекс України, безпідставно поклавши обов`язок доведення вини відповідача на позивача. На думку прокурора, саме відповідач повинен був довести відсутність своєї вини у заподіянні шкоди, тоді як суд фактично застосував до даного спору стандарт доказування, характерний для кримінального провадження, вимагаючи наявності повідомлення про підозру, обвинувального акта або вироку. Також прокурор зазначає, що у діях відповідача наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, яка полягає у незаконній порубці дерев; наявність шкоди, підтвердженої відповідним розрахунком; причинний зв`язок між діями відповідача та заподіяною шкодою; а також вина, яка презюмується законом та не була спростована відповідачем. Прокурор звертає увагу на те, що суд першої інстанції порушив вимоги статті 86 Господарський процесуальний кодекс України, оскільки не надав належної оцінки доказам, зокрема протоколам допиту свідків — представників ТОВ «Біо Фармінг», які підтвердили факт укладення договору з відповідачем, передачу йому файлів із географічними межами земельних ділянок та організацію виконання робіт безпосередньо представниками відповідача. На думку апелянта, ці докази були судом фактично проігноровані.

Окремо прокурор зазначає, що суд неправильно застосував стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів», оскільки не провів належного порівняльного аналізу версій сторін. На переконання апелянта, сукупність доказів — часова та просторова збіжність подій, договірні відносини між сторонами, наявність у відповідача доступу до відповідної техніки та земельних координат, а також відсутність будь-якої іншої обґрунтованої версії події — свідчать про те, що саме ТОВ «Агро Грузливець» здійснило незаконну порубку дерев.

Крім того, апелянт вважає помилковим висновок суду щодо юридичного значення закриття кримінального провадження, оскільки закриття провадження через відсутність складу кримінального правопорушення не виключає можливості притягнення особи до цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Прокурор зазначає, що суд безпідставно ототожнив відсутність кримінальної відповідальності з відсутністю цивільно-правового делікту.

Також у скарзі зазначено, що суд безпідставно розцінив відсутність актів узгодження та актів приймання-передачі виконаних робіт як обставину на користь відповідача, хоча така відсутність, навпаки, свідчить про неможливість документально підтвердити виконання робіт виключно в межах договірних ділянок і покладає додатковий тягар доведення саме на відповідача.

Прокурор окремо наголошує на наявності суспільного інтересу у даній справі, оскільки незаконне вирубування дерев порушує інтереси держави у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів та захисту права власності українського народу на природні ресурси.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 20-2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та Положення про територіальні та міжрегіональні територіальні органи Держекоінспекції, затвердженим наказом Міністерства енергетики та захисту довкілля України від 07.04.2020 №230, до компетенції Державної екологічної інспекції належить організація та здійснення державного нагляду (контролю) у межах визначених повноважень за дотриманням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та виду господарювання вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Зокрема, до таких повноважень віднесено здійснення необхідних заходів щодо охорони лісів від незаконних рубок, визначення розміру шкоди, завданої державі порушенням природоохоронного законодавства, пред`явлення претензій про її відшкодування, вжиття заходів досудового врегулювання спорів, а також звернення до суду з відповідними позовами та участь у судових справах як позивач або відповідач.

На території Житомирської області функції територіального органу Держекоінспекції здійснює Державна екологічна інспекція Поліського округу.

Проте, Державною екологічною інспекцією Поліського округу, як органом контролю, не вживаються надані законом повноваження щодо стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою дерев, незважаючи на те, що про вчинення незаконної порубки було відомо з березня 2025 року (лист Державної екологічної інспекції Поліського округу від 13.03.2025 №1513/3.1-06 з розрахунком розміру шкоди) (а.с.29-31 т.1).

З метою забезпечення захисту інтересів держави Звягельська окружна прокуратура листом від 21.05.2025 №54-84-2211 вих-25, направленим у порядку ст.23 Закону України "Про прокуратуру", повідомила Державну екологічну інспекцію Поліського округу про встановлені факти порушення природоохоронного законодавства, заподіяння державі шкоди та необхідність вжиття належних заходів реагування, у тому числі шляхом звернення до суду. Одночасно прокуратура звернула увагу на те, що у разі невжиття компетентним органом заходів щодо відшкодування шкоди буде вирішено питання про подання відповідного позову прокурором в інтересах держави (а.с.87-91 т.1).

У відповідь на зазначене звернення Державна екологічна інспекція Поліського округу листом від 29.05.2025 №3129/11-05 повідомила, що позовна робота щодо стягнення шкоди, завданої незаконною порубкою дерев ТОВ "Агро Грузливець", не проводилася через відсутність достатнього фінансування для сплати судового збору. Водночас Інспекція зазначила про відсутність заперечень щодо здійснення представництва інтересів держави Звягельською окружною прокуратурою (а.с.92-94 т.1).

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що незаконна порубка дерев була вчинена на земельній ділянці лісогосподарського призначення, розташованій у межах території Брониківської територіальної громади Звягельського району Житомирської області.

Відповідно до ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до повноважень виконавчих органів сільських, селищних та міських рад у сфері охорони навколишнього природного середовища належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням та охороною природних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення, а також за відтворенням лісів.

Водночас ст. 145 Конституції України гарантує судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" місцеві ради відповідають за стан навколишнього природного середовища на відповідній території та в межах своїх повноважень здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до ст.47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" фінансування природоохоронних заходів здійснюється за рахунок Державного, Автономної Республіки Крим та місцевих фондів охорони навколишнього природного середовища. Такі фонди формуються у складі відповідних бюджетів за місцем заподіяння екологічної шкоди, у тому числі за рахунок частини коштів, стягнутих як відшкодування шкоди, завданої порушенням природоохоронного законодавства.

Прокурор зазначає, що невідшкодування відповідачем заподіяної шкоди порушує інтереси держави в особі Брониківської сільської ради, оскільки позбавляє територіальну громаду можливості отримати кошти, які відповідно до законодавства повинні бути спрямовані на фінансування природоохоронних заходів, що негативно впливає на майнові та економічні інтереси органу місцевого самоврядування.

Суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Брониківська сільська рада є представницьким органом територіальної громади та здійснює свої повноваження в її інтересах. Крім того, згідно зі ст.18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вона наділена правом звернення до суду для реалізації наданих законом повноважень та забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Отже, саме Брониківська сільська рада є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що Звягельська окружна прокуратура листом від 07.05.2025 повідомила Брониківську сільську раду про виявлені порушення вимог природоохоронного законодавства та заподіяння державі шкоди, а також поінформувала про можливість звернення прокуратури до суду в разі бездіяльності уповноваженого органу (а.с.82-84 т.1).

У відповідь Брониківська сільська рада листом від 14.05.2025 №387 повідомила, що шкода у розмірі 537 318 грн до місцевого бюджету не відшкодована, позов щодо її стягнення з ТОВ "Агро Грузливець" не подавався та найближчим часом подаватися не буде через відсутність коштів на сплату судового збору та відсутність матеріалів кримінального провадження (а.с.85 т.1).

Оцінюючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 08.02.2019 у справі №915/20/18, відповідно до якої інтереси держави охоплюють не лише захист прав державних органів, а й захист прав та інтересів органів місцевого самоврядування, які на відповідній території реалізують функції держави. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №914/225/18 та відповідно до ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", ч.4 ст.236 ГПК України підлягає врахуванню судом.

Отже, звернувшись до Державної екологічної інспекції Поліського округу та Брониківської сільської ради до подання позову, прокурор надав цим органам реальну можливість самостійно відреагувати на виявлені порушення та реалізувати свої повноваження шляхом звернення до суду. Однак протягом розумного строку після отримання відповідних повідомлень жодних заходів для захисту інтересів держави ними вжито не було, що свідчить про їх бездіяльність та є достатньою підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про дотримання прокурором вимог ст.53ГПК України та ст.23 Закону України "Про прокуратуру" для звернення до суду з відповідним позовом та наявності законних підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки позивачі належним чином не здійснили захист порушених інтересів держави в спірних правовідносинах, у зв`язку з чим у прокурора були обґрунтовані правові підстави для звернення з даним позовом до суду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Грузливець" 537 318,00 грн шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Під шкодою слід розуміти, зокрема, зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Причинний зв`язок, як елемент складу цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а отже, доведенню підлягає факт того, що його протиправні дії є причиною, а шкода - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно, суди, розглядаючи спори про стягнення шкоди (збитків), мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності.

Разом з тим, у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2025 у справі №758/5941/20, від 05.02.2024 у справі №910/4149/21, від 19.0.2025 у справі №910/22855/17, від 08.07.2025 у справі №925/556/24, від 24.03.2025 у справі №916/4912/24, від 20.11.2025 у справі №910/8222/20, від 08.10.2025 у справі №916/3517/24.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

При цьому господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №920/715/17).

Відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства (лісові відносини) регулюються, зокрема, Лісовим кодексом України.

У свою чергу, правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".

За статтею 5 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Відповідно до ч. 1 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Частиною 2 ст. 68 вказаного Закону встановлено перелік порушень законодавства про охорону навколишнього природного середовища, за які може наступати відповідальність.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі (ст. 69 зазначеного Закону).

Відповідно до ст. 105 ЛК України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону.

Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників.

Статтею 107 ЛК України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Верховний Суду у постанові від 23.08.2023 у справі №912/2836/21 за позовом прокурора про стягнення збитків, заподіяних порушенням природоохоронного законодавства, вказав, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

З матеріалів справи вбачається, що 16.10.2023 між ТОВ "Дінейро" та ТОВ "Біо Фармінг" укладено договір купівлі-продажу права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення №16/10-2023/ПО, відповідно до якого, останнє отримало право оренди на 893 земельні ділянки загальною площею 1651,0824га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Брониківської сільської ради Звягельського району (а.с.65-66 т.1).

Перелік земельних ділянок, права оренди яких відчужуються за цим договором наведено в додатку №1 до договору (а.с.67-78 т.1).

10 січня 2025 року між ТОВ "Біо Фармінг" (замовник) та ТОВ "Агро Грузливець" (виконавець) укладено договір б/н на послугу по видаленню дерев (а.с.64 т.1).

Згідно п.1.1. договору від 10.01.2025, виконавець зобов`язується у строк до 31.12.2025 за завданням замовника виконати послугу по видаленню дерев та кущів на орендованих земельних ділянках для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення з відповідними кадастровими номерами.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п.1 ч. 2).

В силу приписів ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зі змісту укладеного 10.01.2025 між ТОВ "Біо Фармінг" та ТОВ "Агро Грузливець" договору вбачається, що він за своєю правовою природою є договором підряду.

Приписами ч.1, 2 ст. 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до ч.1 ст.853 ЦК України замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Згідно з ч.4 ст.882 ЦК України передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Проте, крім укладеного між ТОВ «Біо Фармінг» та відповідачем договору, матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів, які б підтверджували фактичне виконання відповідачем передбачених цим договором робіт.

Так, у пп.4.1.1. та 4.1.2. п.4.1.договору від 10.01.2025 передбачено обов`язок замовника надавати виконавцю акти узгодження зрізу зелених насаджень, які є завданням для Виконавця та підставою для початку виконання робіт; приймати надані послуги згідно з актом прийому-передачі.

Положеннями пп. 4.1.1 та 4.1.2 п. 4.1 договору від 10.01.2025 встановлено обов`язок замовника передавати виконавцю акти узгодження зрізу зелених насаджень, які визначаються як завдання для виконавця та є підставою для початку виконання робіт, а також здійснювати приймання наданих послуг шляхом підписання акта приймання-передачі. Водночас у матеріалах справи відсутні будь-які докази складання та підписання сторонами таких актів, а також у ході судового розгляду не заявлено про їх існування.

Водночас п. 3.2 договору від 10.01.2025 передбачає, що замовник здійснює контроль та технічний нагляд за відповідністю обсягів наданих послуг умовам договору. Зазначене положення свідчить про покладення на замовника обов`язку здійснювати належний контроль за ходом та результатами виконання робіт, а також бути поінформованим щодо їх фактичного виконання відповідно до погоджених сторонами умов.

Колегія суддів відзначає, що ключовим доводом прокурора на підтвердження протиправності дій відповідача та наявності його вини у незаконній вирубці 278 дерев різних порід на земельній ділянці з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464, площею 31,06 га, цільове призначення якої визначено як ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг, є посилання на договір від 10.01.2025, укладений між ТОВ «Біо Фармінг» та ТОВ «Агро Грузливець». Згідно з його умовами відповідач взяв на себе зобов`язання щодо виконання робіт із видалення дерев та кущів на орендованих земельних ділянках, віднесених до земель сільськогосподарського призначення та призначених для товарного сільськогосподарського виробництва, із зазначенням відповідних кадастрових номерів.

Попри наявність у матеріалах справи договору від 10.01.2025, жодних належних, допустимих доказів фактичного виконання сторонами його істотних умов не надано. Зокрема, відсутні будь-які підтвердження того, що на виконання вимог пп. 4.1.1 та 4.1.2 п.4.1 договору були складені та належним чином підписані сторонами акти узгодження зрізу зелених насаджень, які відповідно до умов договору визначають конкретне завдання для виконавця та є необхідною передумовою (юридичною підставою) для початку виконання робіт. Також у матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі наданих послуг, який підтверджував би факт їх виконання та прийняття замовником у встановленому договором порядку. Отже, документально підтверджені обставини належного початку договірних робіт та їх прийняття сторонами відсутні.

Крім того, судова колегія відзначає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували, що саме відповідач здійснив незаконну вирубку 278 дерев різних порід на земельній ділянці з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464 площею 31,06 га, цільове призначення якої визначено як ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг. Сам по собі факт виявлення вирубки не є тотожним встановленню особи правопорушника та не може автоматично покладати відповідальність на конкретного суб`єкта господарювання без належної доказової бази.

Як вбачається з матеріалів справи, акт огляду від 11.03.2025 та протокол огляду від 11.03.2025 фіксують виключно сам факт незаконної порубки дерев на вказаній земельній ділянці лісогосподарського призначення, однак не містять жодних відомостей щодо осіб, які її здійснили, способу виконання робіт або будь-яких ідентифікуючих ознак виконавця (а.с. 25– 28, 36– 37 т.1). Вказані документи мають виключно констатуючий характер і не встановлюють суб`єкта вчинення відповідних дій.

Крім того, 12.03.2025 Звягельським районним відділом поліції ГУНП в Житомирській області до ЄРДР внесено відомості за фактом незаконної порубки невстановленими особами у виділі 25 кварталу 71 лісового масиву Звягельського лісництва ДП «Звягельський лісгосп АПК», поблизу с. Лагульськ Звягельського району Житомирської області (витяг з ЄРДР у кримінальному провадженні №12025060530000240 (а.с.18 т.1). При цьому матеріали досудового розслідування не містять будь-яких даних, які б прямо або опосередковано вказували на причетність ТОВ «Агро Грузливець» до вчинення зазначених дій.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що постановою Звягельського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області від 28.07.2025 кримінальне провадження №12025060530000240 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с.212-219, 234-241 т.1) Зі змісту вказаної постанови вбачається, що вона не містить встановлення факту вчинення незаконної вирубки саме відповідачем, а ґрунтується переважно на показаннях свідків та не містить ідентифікованих даних щодо осіб, які безпосередньо здійснювали вирубку, що унеможливлює встановлення їх зв`язку з ТОВ «Агро Грузливець», зокрема перебування у трудових чи інших правовідносинах.

Таким чином, за результатами кримінального провадження не встановлено ані події злочину інкриміновану відповідачу, ані його причетності до спірних подій. За таких обставин твердження про здійснення незаконної вирубки саме відповідачем ґрунтуються на припущеннях, не підтверджених належними та допустимими доказами і не можуть бути покладені в основу висновків про його відповідальність.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції неправильно витлумачив постанову про закриття кримінального провадження № 12025060530000240 від 28.07.2025 та помилково дійшов висновку про відсутність доказів причетності ТОВ «Агро Грузливець» до незаконної вирубки дерев, не ґрунтуються на змісті зазначеної постанови та фактичних обставинах справи.

Так, прокурор стверджує, що закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення нібито не свідчить про непричетність відповідача до вирубки дерев, а може пояснюватися лише відсутністю умислу в його діях, зокрема внаслідок можливого помилкового виходу за межі визначених GPS-координат під час виконання робіт. Проте такі твердження мають виключно припущений характер, не випливають зі змісту постанови про закриття кримінального провадження та фактично є довільним тлумаченням її мотивів.

Як правильно встановив суд першої інстанції, зі змісту постанови про закриття кримінального провадження не вбачається жодного висновку про те, що незаконна вирубка дерев на земельній ділянці з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464 була здійснена саме ТОВ «Агро Грузливець» або особами, які перебували з ним у трудових чи інших правовідносинах. Навпаки, зазначена постанова ґрунтується переважно на показаннях свідків та не містить будь-яких відомостей, які б дозволяли ідентифікувати безпосередніх виконавців вирубки, встановити їх особи, належність до конкретного суб`єкта господарювання чи іншим чином пов`язати їх дії саме з відповідачем.

Варто також врахувати, що відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені за фактом вчинення незаконної порубки невстановленими особами. В межах досудового розслідування особу виконавця встановлено не було, жодній особі не повідомлялося про підозру, а ТОВ «Агро Грузливець» протягом усього часу розслідування не мало процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого чи іншого суб`єкта, щодо якого здійснювалося кримінальне переслідування. За таких обставин твердження прокурора про те, що кримінальне провадження було фактично закрито щодо відповідача через відсутність суб`єктивної сторони правопорушення, не відповідає фактичним обставинам справи.

По суті, наведені прокурором аргументи підміняють реальний зміст постанови власними припущеннями щодо можливих причин закриття кримінального провадження. Однак суд не може виходити із гіпотетичних міркувань або припускати існування обставин, які не встановлені жодним доказом. Якщо органом досудового розслідування не було встановлено особу, яка здійснила вирубку, то відсутні правові підстави стверджувати, що такою особою був саме відповідач.

Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції не ототожнював стандарти доказування у кримінальному та господарському судочинстві. Навпаки, оскаржуване рішення свідчить про належне застосування правил оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України. Постанова про закриття кримінального провадження була оцінена судом не як безумовний доказ відсутності цивільно-правової відповідальності відповідача, а як один із доказів у справі, який не підтверджує його причетності до незаконної вирубки дерев.

Сам по собі факт закриття кримінального провадження не виключає можливості покладення на особу цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду. Однак така відповідальність може наставати лише за умови доведення всіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між поведінкою та шкодою, а також особи заподіювача шкоди. Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність зазначених обставин належними та допустимими доказами.

Натомість у даній справі прокурором не надано жодного прямого доказу того, що незаконну вирубку 278 дерев здійснило саме ТОВ «Агро Грузливець». Матеріали справи не містять доказів перебування працівників відповідача на спірній земельній ділянці, використання ним відповідної техніки для проведення вирубки, видачі завдань на виконання таких робіт, складання передбачених договором актів узгодження зрізу зелених насаджень чи будь-яких інших документів, які б підтверджували фактичне виконання відповідачем робіт на земельній ділянці лісогосподарського призначення.

Отже, відсутність встановленої особи виконавця незаконної вирубки у межах кримінального провадження не може бути використана як доказ вини відповідача у господарському процесі. Так само закриття кримінального провадження не підтверджує версію прокурора щодо причетності ТОВ «Агро Грузливець» до спірних дій. За відсутності належних та допустимих доказів, які б безпосередньо пов`язували відповідача із незаконною порубкою дерев, висновок про його відповідальність був би заснований виключно на припущеннях, що є неприпустимим як з точки зору процесуального закону, так і з огляду на загальні засади доказування у господарському судочинстві.

Доводи прокурора у апеляційній скарзі, що суд першої інстанції неправильно застосував презумпцію вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України), помилково поклавши тягар доказування вини на позивача, колегія суддів вважає, безпідставним, враховуючи наступне.

Презумпція вини за ст. 1166 ЦК України означає: якщо встановлено, що саме певна особа вчинила шкідливе діяння, вона вважається винною, допоки не доведе протилежного. Проте ця презумпція не звільняє позивача від обов`язку довести, що саме ця особа вчинила протиправне діяння та що саме таке діяння спричинило шкоду. Відповідний обов`язок прямо передбачений у постанові Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 912/2836/21, яку суд першої інстанції навів у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції: «У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою».

Таким чином, судова колегія зазначає, що перш ніж ставити питання про вину відповідача, позивач зобов`язаний встановити сам факт вчинення протиправного діяння саме цим відповідачем. Цього в даному випадку зроблено не було. Суд першої інстанції правильно встановив: акт огляду від 11.03.2025 та протокол огляду від 11.03.2025 фіксують лише сам факт незаконної порубки дерев, але не ідентифікують особу виконавця. Кримінальне провадження №12025060530000240 розпочато щодо невідомих осіб та закрито без встановлення конкретної особи (а.с. 25-28, 36-37 т.1).

Отже, суд першої інстанції жодним чином не переклав тягар доказування вини на прокурора, оскільки він лише констатував, що прокурором не доведено базовий, первісний елемент делікту: ідентифікацію особи заподіювача шкоди. Без цього будь-яке посилання на презумпцію вини є передчасним і безпредметним.

Твердження прокурора, що суд проігнорував протоколи допиту свідків начальника земельного відділу ТОВ «Біо Фармінг» ОСОБА_1 та директора ТОВ «Біо Фармінг» ОСОБА_2 (а.с.172-177 т.1) колегія суддів вважає безпідставним враховуючи наступне.

По-перше, зміст показань свідків, на які посилається прокурор, стосується лише таких обставин: директор ТОВ «Агро Грузливець» ОСОБА_3 брав участь у переговорах; йому передано файл із географічними межами ділянок; контроль виконання покладався на співробітника відповідача. Жоден зі свідків особисто не спостерігав процес вирубки та не ідентифікував конкретних осіб, які її здійснювали на земельній ділянці з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464. Показання свідків підтверджують лише укладення договору та передачу координат ділянок, не більше.

По-друге, суд першої інстанції врахував ці докази в сукупності та зазначив у рішенні, що постанова про закриття кримінального провадження ґрунтується на показах свідків, тобто оцінив їх зміст. Вимога ч.1 ст.86 ГПК України про всебічне дослідження доказів не означає обов`язку суду детально описувати кожний доказ у мотивувальній частині, суд зобов`язаний дати оцінку сукупності доказів, що й було зроблено в даному випадку.

По-третє, наявність договору між ТОВ «Біо Фармінг» та ТОВ «Агро Грузливець» і отримання відповідачем файлу з координатами ділянок само по собі не доводить, що саме відповідач здійснював роботи на лісогосподарській ділянці № 1824081700:05:000:0464, яка не є предметом договору. Обізнаність про суміжні ділянки не тотожна доказу вчинення правопорушення на конкретній ділянці.

Крім того, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 18 липня 2018 року у справі №143/280/17, від 02 вересня 2020 року у справі №569/24347/18 відзначає, що показаннями свідків не може доводитись факт виконання зобов`язання за договором. Відтак покази свідків - начальника земельного відділу ТОВ «Біо Фармінг» ОСОБА_1 та директора ТОВ «Біо Фармінг» ОСОБА_2 не є належним доказом на підтвердження здійснення ТОВ «Агро Грузливець» робіт по видаленню дерев на виконання умов договору від 10 січня 2025 року укладеного між ТОВ "Біо Фармінг" та ТОВ "Агро Грузливець", як зазначає прокурор.

Щодо доводів прокурора про те, що сукупність п`яти наведених ним обставин, а саме: часової збіжності, просторової збіжності, наявності договірних відносин між ТОВ «Біо Фармінг» та ТОВ «Агро Грузливець», відсутності спростування відповідачем своєї причетності до вирубки та відсутності альтернативної версії подій, нібито відповідає стандарту доказування «вірогідності доказів» та дає підстави вважати саме відповідача виконавцем незаконної порубки, колегія суддів вважає такі твердження необґрунтованими та такими, що не підтверджуються належними доказами, враховуючи наступне.

Так, посилання на часову та просторову збіжність фактично зводиться до того, що відповідач у відповідний період виконував роботи на земельних ділянках, розташованих поблизу місця виявлення незаконної порубки. Проте сам по собі факт перебування суб`єкта господарювання у певній місцевості або здійснення ним господарської діяльності на суміжних чи наближених земельних ділянках не є доказом вчинення ним конкретного правопорушення. Такі обставини можуть свідчити виключно про теоретичну можливість його перебування у відповідному місці та часі, однак не підтверджують факту безпосереднього виконання робіт з вирубки дерев. В іншому випадку будь-яка особа або суб`єкт господарювання, які здійснювали діяльність у відповідному районі в аналогічний період, автоматично підпадали б під підозру у вчиненні правопорушення лише за ознакою територіальної чи часової наближеності. Такий підхід суперечить принципам належності та допустимості доказів, оскільки ґрунтується не на встановлених фактах, а на припущеннях.

Не може бути визнано переконливим і посилання прокурора на виконання договірних зобов`язань між ТОВ «Біо Фармінг» та ТОВ «Агро Грузливець». Як вбачається зі змісту договору від 10.01.2025, його предметом є виконання робіт з видалення дерев та кущів виключно на орендованих земельних ділянках сільськогосподарського призначення, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Водночас земельна ділянка з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464 належить до земель лісогосподарського призначення та не входить до переліку земельних ділянок, на яких відповідач був уповноважений здійснювати відповідні роботи. Більше того, у матеріалах справи відсутні передбачені договором акти узгодження зрізу зелених насаджень та акти приймання-передачі послуг, які б свідчили про фактичне виконання відповідачем будь-яких робіт навіть у межах договірних правовідносин. За таких обставин сам факт укладення договору не підтверджує ані виконання відповідачем робіт на спірній земельній ділянці, ані його причетності до незаконної порубки дерев.

Безпідставними є також доводи прокурора щодо відсутності спростування відповідачем своєї причетності до спірних дій. Відповідно до принципу змагальності та розподілу тягаря доказування, закріплених у статтях 13, 74 ГПК України, саме сторона, яка заявляє про певні обставини, зобов`язана довести їх існування належними та допустимими доказами. Відповідач не зобов`язаний доводити свою непричетність до правопорушення, надавати докази свого перебування в іншому місці або іншим чином спростовувати припущення позивача доти, доки сама причетність не буде доведена належними доказами. Перекладення на відповідача обов`язку доводити відсутність своєї вини фактично означало б неправомірне покладення на нього тягаря доказування обставин, які відповідно до закону повинен довести позивач.

Не заслуговує на увагу і посилання прокурора на відсутність альтернативної версії подій. Господарський процесуальний кодекс України не покладає на відповідача обов`язку встановлювати фактичні обставини замість позивача або пропонувати іншу версію розвитку подій. Недоведеність однієї обставини не може компенсуватися відсутністю пояснень щодо іншої. Сам по собі факт того, що особу, яка здійснила порубку дерев, не встановлено, не означає автоматичного підтвердження причетності відповідача до таких дій. Навпаки, із матеріалів справи вбачається, що кримінальне провадження було закрите саме через відсутність достатніх даних для встановлення особи, яка здійснила вирубку. Отже, зазначена обставина свідчить не про підтвердження версії прокурора, а про її недоведеність.

Колегія суддів також звертає увагу, що стандарт доказування «вірогідності доказів» не передбачає можливості покладення відповідальності на особу лише на підставі сукупності припущень або непрямих обставин загального характеру. Застосування такого стандарту вимагає, щоб надані докази у своїй сукупності створювали логічно послідовну та переконливу картину подій, яка з більшою ймовірністю підтверджує певний факт, ніж спростовує його. При цьому сукупність доказів повинна виключати або істотно зменшувати можливість інших розумних пояснень відповідних обставин.

У даному ж випадку всі наведені прокурором обставини мають виключно непрямий характер та не містять жодної індивідуалізуючої ознаки, яка б безпосередньо пов`язувала незаконну вирубку дерев саме з ТОВ «Агро Грузливець». Жоден із поданих доказів не підтверджує факту перебування працівників відповідача на спірній земельній ділянці, використання ним техніки для проведення вирубки, отримання ним відповідних завдань щодо виконання робіт на лісогосподарській ділянці або будь-яких інших обставин, які б об`єктивно свідчили про його безпосередню участь у спірних діях. За таких умов твердження прокурора про здійснення незаконної порубки саме відповідачем не ґрунтується на доказах, а базується виключно на припущеннях, що є неприпустимим з огляду на вимоги господарського процесуального законодавства щодо доказування та оцінки доказів.

Доводи прокурора про те, що суд першої інстанції безпідставно оцінив відсутність актів узгодження зрізу зелених насаджень та актів приймання-передачі наданих послуг на користь відповідача, тоді як зазначені обставини нібито свідчать саме про його протиправну поведінку, є необґрунтованими та не узгоджуються ані зі змістом укладеного сторонами договору, ані з правилами розподілу обов`язку доказування у господарському процесі.

Колегія суддів зазначає, що наведена прокурором позиція містить внутрішню суперечність, оскільки фактично пропонує покласти негативні наслідки відсутності передбачених договором документів на відповідача, хоча обов`язок щодо їх складання та надання договором покладено на іншу сторону правовідносин. Так, відповідно до пп. 4.1.1 та 4.1.2 договору від 10.01.2025 саме замовник ТОВ «Біо Фармінг» зобов`язаний надавати виконавцю акти узгодження зрізу зелених насаджень, які згідно з прямим змістом договору є завданням для виконавця та правовою підставою для початку виконання робіт. Крім того, на замовника покладено обов`язок приймати надані послуги шляхом підписання відповідного акта приймання-передачі. Отже, акти узгодження зрізу зелених насаджень не є документами, які створюються чи оформлюються виключно відповідачем. Навпаки, саме їх передача замовником є необхідною передумовою виникнення у виконавця права та обов`язку приступити до виконання робіт. За відсутності таких актів відповідач не отримував визначеного договором завдання, не мав погодженого сторонами обсягу робіт та не набував належних договірних підстав для їх виконання.

За таких обставин відсутність актів узгодження зрізу зелених насаджень свідчить не про підтвердження факту виконання відповідачем робіт, як помилково стверджує прокурор, а навпаки ставить під сумнів саму можливість їх виконання у порядку, передбаченому договором. Якщо документи, які відповідно до волевиявлення сторін є обов`язковою умовою початку робіт, не складалися та не підписувалися, то відсутні належні підстави вважати доведеним факт надання відповідачем будь-яких послуг у межах договірних відносин.

Аналогічний висновок стосується і відсутності актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг). Саме такі документи відповідно до звичаїв ділового обороту та умов договору є основними первинними документами, що підтверджують факт виконання робіт, їх обсяг, зміст, строки та прийняття результату замовником. Відсутність зазначених документів означає відсутність належного документального підтвердження того, що будь-які роботи були фактично виконані, а їх результат переданий та прийнятий сторонами.

При цьому, судова колегія відзначає, що прокурор фактично пропонує суду зробити висновок про виконання відповідачем робіт усупереч відсутності саме тих документів, які за договором повинні підтверджувати як підстави для початку робіт, так і факт їх завершення. Такий підхід суперечить не лише умовам договору, а й загальним принципам доказування, оскільки підміняє належні докази припущеннями.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували виконання відповідачем обумовлених договором робіт. Вказаний висновок має самостійне та істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки заявлені позовні вимоги фактично ґрунтуються на припущенні про виконання відповідачем робіт із видалення дерев, тоді як сам факт виконання ним будь-яких робіт не підтверджений жодним первинним документом, передбаченим умовами договору.

Більше того, відсутність актів узгодження зрізу зелених насаджень та актів приймання-передачі не може одночасно використовуватися прокурором як доказ існування договірних підстав для виконання робіт та як доказ фактичного виконання таких робіт. Навпаки, відсутність зазначених документів свідчить про недоведеність як самого факту початку виконання робіт відповідачем, так і факту їх завершення та прийняття результату замовником.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано врахував відсутність передбачених договором актів як обставину, що спростовує доводи про фактичне виконання відповідачем робіт та підтверджує недоведеність його причетності до спірної вирубки. За відсутності документів, які відповідно до умов договору є обов`язковими для виникнення, виконання та підтвердження договірних зобов`язань, твердження прокурора про здійснення відповідачем відповідних робіт не можуть вважатися належним чином доведеними та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Посилання прокурора на приписи статті 1172 ЦК України, як на самостійну підставу покладення відповідальності на ТОВ «Агро Грузливець» колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки застосування зазначеної норми можливе лише за умови встановлення сукупності визначених законом обставин, які у даній справі належними та допустимими доказами не підтверджені.

Згідно зі статтею 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Таким чином, відповідальність роботодавця за цією нормою має похідний характер та виникає не автоматично, а виключно після доведення факту вчинення протиправних дій конкретним працівником відповідної юридичної особи під час виконання ним трудової функції.

Отже, для покладення відповідальності на юридичну особу на підставі статті 1172 ЦК України позивач повинен довести щонайменше дві обов`язкові обставини: по-перше, що безпосереднім заподіювачем шкоди була конкретна фізична особа, яка перебувала у трудових або прирівняних до них правовідносинах із відповідачем, а по-друге, що така особа діяла саме у межах виконання покладених на неї трудових (службових) обов`язків та в інтересах роботодавця. Лише після встановлення зазначених фактів може вирішуватися питання про наявність підстав для покладення відповідальності на юридичну особу як роботодавця.

Водночас матеріали справи не містять доказу, який би підтверджував особу безпосереднього виконавця незаконної вирубки дерев на земельній ділянці з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження №12025060530000240, досудове розслідування здійснювалося за фактом незаконної порубки дерев невстановленими особами. При цьому органом досудового розслідування не було встановлено жодної конкретної фізичної особи, яка б безпосередньо здійснювала відповідні дії.

Більше того, колегія суддів зазначає, що постанова про закриття кримінального провадження від 28.07.2025 не містить жодних відомостей щодо ідентифікації осіб, які здійснювали вирубку, не встановлює їх анкетних даних, місця роботи, характеру виконуваних ними функцій або будь-якого іншого зв`язку з ТОВ «Агро Грузливець». У матеріалах справи також відсутні трудові договори, накази про прийняття на роботу, табелі обліку робочого часу, маршрутні листи, наряди на виконання робіт чи інші документи, які б дозволяли встановити, що певні працівники відповідача перебували на спірній земельній ділянці та здійснювали на ній будь-які роботи.

За таких обставин фактично відсутній базовий елемент, необхідний для застосування статті 1172 ЦК України, а саме встановлення особи безпосереднього заподіювача шкоди. Неможливо покласти відповідальність на роботодавця за дії працівника, якщо сам працівник не встановлений, його трудові відносини з відповідачем не доведені, а обставини виконання ним трудових обов`язків взагалі не підтверджені доказами.

Фактично доводи прокурора зводяться до припущення, що якщо відповідач виконував певні роботи на інших земельних ділянках у відповідний період часу, то невстановлені особи, які здійснили вирубку дерев на спірній лісогосподарській земельній ділянці, могли бути його працівниками. Однак такі припущення не можуть заміняти належні докази та не відповідають вимогам статей 73, 74, 76 та 86 ГПК України щодо належності, допустимості та достатності доказової бази.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що за відсутності будь-яких доказів, які б дозволяли встановити особу безпосереднього заподіювача шкоди, підтвердити його належність до штату ТОВ «Агро Грузливець» та довести виконання ним трудових (службових) обов`язків під час здійснення спірної вирубки, положення статті 1172 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин та не створюють правових підстав для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування заявленої шкоди.

Твердження прокурора, що завдану шкоду від незаконної порубки підтверджено розрахунком Державної екологічної інспекції Поліського округу, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки розрахунок шкоди, складений Державною екологічною інспекцією Поліського округу на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.2008 №665, підтверджує виключно кількісні та вартісні показники завданої шкоди. Його зміст спрямований на визначення розміру збитків, заподіяних державі внаслідок незаконної порубки дерев, і не передбачає встановлення особи порушника. Вказаний документ не містить будь-яких відомостей щодо того, ким саме було здійснено вирубку, хто безпосередньо виконував відповідні роботи, кому належала використана техніка, чи перебували виконавці у трудових або інших правовідносинах із відповідачем.

Прокурор у доводах апеляційної скарги посилається на необхідність забезпечення суспільного інтересу у сфері охорони лісів та природних ресурсів, обґрунтовуючи свої вимоги положеннями статті 13 Конституції України. Водночас, колегія суддів зазначає, що реалізація цього принципу не може здійснюватися поза межами законності та процесуальних гарантій встановлення відповідальності конкретної особи.

Принцип верховенства права, який є визначальним для всього національного правопорядку, передбачає, що юридична відповідальність може наставати виключно за наявності доведеного складу правопорушення, включаючи встановлення конкретної особи правопорушника. Саме особа, яка фактично вчинила протиправні дії, може бути суб`єктом відповідальності, тоді як гіпотетична або ймовірна причетність не може бути підставою для покладення майнових обов`язків.

Будь-яке покладення обов`язку з відшкодування шкоди на суб`єкта, щодо якого не доведено ані факту вчинення протиправних дій, ані причинного зв`язку між його поведінкою та наслідками, суперечить базовим засадам юридичної відповідальності та принципу справедливості, закріпленому, зокрема, у статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід фактично означав би трансформацію відповідальності з індивідуальної у випадкову, що є неприпустимим у правовій державі.

Посилання на суспільний інтерес у захисті довкілля не може підміняти собою обов`язок доведення вини конкретного суб`єкта. Інакше реалізація публічного інтересу перетворюється на механізм перекладання негативних наслідків невстановленого правопорушення на будь-яку потенційно пов`язану особу, що прямо суперечить принципу юридичної визначеності та забороні свавільного втручання у майнову сферу.

Колегія суддів відзначає, що у даній справі прокурор фактично пропонує застосувати відповідальність не до встановленого заподіювача шкоди, а до суб`єкта, чия причетність не підтверджена належними та допустимими доказами, а ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливості його участі у відповідних подіях. Однак імовірність не є юридично значущим критерієм для покладення цивільно-правової відповідальності.

Задоволення позовних вимог за відсутності належної доказової бази не забезпечило б відновлення порушеного права держави, а навпаки призвело б до порушення принципу справедливого розподілу відповідальності, оскільки шкода, завдана невстановленими особами, була б фактично перекладена на суб`єкта, чия вина та причетність до її заподіяння не доведені у встановленому законом порядку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що захист суспільного інтересу не може здійснюватися шляхом ігнорування базових процесуальних стандартів доказування та підміни встановлення винної особи припущеннями про її можливу причетність. Лише встановлення конкретного заподіювача шкоди у передбаченому законом порядку може бути належною та достатньою підставою для покладення відповідальності.

Відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України для покладення обов`язку з відшкодування шкоди необхідним є встановлення у сукупності всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки особи, наявності шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою та шкодою, а також вини заподіювача. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає можливість настання цивільно-правової відповідальності.

Щодо протиправної поведінки колегія суддів зазначає, що у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б свідчили про вчинення саме ТОВ «Агро Грузливець» незаконної вирубки дерев або будь-яких інших дій, що порушують вимоги закону. Факт виявлення незаконної порубки дерев за участю невстановлених осіб сам по собі не підтверджує протиправну поведінку відповідача та не дозволяє ототожнювати його з особою правопорушника.

Щодо шкоди (збитків), слід констатувати, що сам факт заподіяння шкоди у вигляді незаконної вирубки дерев та її грошова оцінка у сумі 537 318 грн 00 коп є встановленими. Водночас наявність шкоди як такої не означає автоматичного виникнення обов`язку з її відшкодування конкретною особою, оскільки цей елемент є лише одним із обов`язкових компонентів складу правопорушення.

Стосовно причинного зв`язку між поведінкою та шкодою, у справі відсутні докази, які б підтверджували, що саме дії ТОВ «Агро Грузливець призвели до настання шкоди. Матеріали справи не містять жодних доказів безпосереднього виконання ним робіт із вирубки дерев, використання відповідної техніки чи залучення працівників для здійснення таких дій. Отже, причинний зв`язок між поведінкою відповідача та наслідками у вигляді шкоди не доведений.

Щодо вини, то її встановлення є можливим лише за умови доведення того, що конкретна особа вчинила протиправні дії, які спричинили шкоду. Оскільки у даному випадку особа безпосереднього виконавця незаконної вирубки не встановлена, а матеріали кримінального провадження містять відомості про невстановлених осіб, питання вини ТОВ «Агро Грузливець» прокурором недоведене.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у спірних правовідносинах встановлено лише факт наявності шкоди та її розмір, тоді як інші обов`язкові елементи складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка відповідача, причинний зв`язок між його діями та шкодою, а також вина, належними та допустимими доказами не підтверджені. За відсутності повного складу правопорушення, передбаченого статтею 1166 ЦК України, правові підстави для покладення на ТОВ «Агро Грузливець» обов`язку з відшкодування шкоди у сумі 537 318 грн відсутні.

Враховуючи обставини справи, проаналізувавши наведені вище норми чинного законодавства в аспекті спірних правовідносин, за недоведеності повного складу правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Грузливець" відповідальності щодо відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в сумі 537 318 грн, оскільки за відсутності хоча б одного із елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, про що зазначено судом вище, цивільна відповідальність у вигляді відшкодування шкоди не настає, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно з ст.16, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Частиною 2 ст.19 ЛК України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Нормами ст.63 ЛК України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 64 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ст.107 ЛК України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України. Шкода, заподіяна лісу, не наданому в користування, у разі невстановлення осіб, винних у заподіянні шкоди, відшкодовується органом місцевого самоврядування, у межах території якого знаходиться ліс, якому була заподіяна шкода.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Згідно матеріалів лісовпорядкування, територія кварталу 71 виділу 25 Звягельського лісництва ДП «Звягельський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (а.с.39-42 т.1), в межах якого виявлено факти незаконної порубки дерев, перебуває в адміністративно-територіальних межах Брониківської територіальної громади.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464, перебуває в постійному користуванні ДП «Звягельський лісгосп АПК» ЖОКАП «Житомироблагроліс» Житомирської обласної ради (а.с.53 т.1).

Таким чином, земельна ділянка, на якій відбулася незаконна порубка на даний час перебувають у постійному користуванні Дочірнього підприємства "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, установлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Отже, оскільки саме на Дочірнього підприємства "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради як на постійного лісокористувача покладено обов`язок із забезпечення охорони, відтворення та захисту лісових насаджень, тому невжиття Дочірнім підприємством "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради (працівниками підприємства) заходів із належної охорони лісових насаджень та збереження лісового фонду завдало шкоду навколишньому природному середовищу.

Відтак, Дочірнім підприємством "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, як постійним лісокористувачем, порушено норми статтями 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягають у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, а саме допущення останнім протиправної бездіяльності, наслідком якої стала незаконна порубка дерев.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто, проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев (пошкодження дерев) третіми (невстановленими) особами.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, як зазначено вище, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17, від 09.12.2019 у справі №906/1338/18, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17, від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 30.11.2021 №926/2174/20, від 26.05.2022 №922/2317/21.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного суду, викладеній у п.88 постанови від 13.05.2020 у справі №9901/93/19, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що недотримання Дочірнім підприємством "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки. Наслідком такої протиправної поведінки є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення порубки дерев. Дане свідчить про наявність між ними безпосереднього причинного зв`язку.

Вина Дочірнього підприємства "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради у здійсненні незаконної порубки дерев презюмується та не спростована, оскільки в силу положень ЛК України останній, як постійний лісокористувач, не виконав свого обов`язку щодо здійснення охорони лісових насаджень від незаконних порубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів, а отже має нести цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства.

Колегія суддів зазначає, що для покладення на Дочірнє підприємство "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій, оскільки сам факт незаконної рубки дерев вже свідчить про неналежне виконання останнім обов`язків щодо охорони і захисту земель лісового фонду, передбачених статтями 16, 19, 86 Лісового кодексу України, наданих йому в постійне користування.

Передача земель лісового фонду у користування певній особі покладає на неї обов`язок забезпечувати їх належну охорону відповідно до вимог Лісового кодексу України, а також нести відповідальність за незаконні рубки, у тому числі вчинені невстановленими особами.

Отже, встановлення факту незаконної порубки дерев на земельній ділянці, закріпленій за Дочірнім підприємством "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, є достатньою правовою підставою для покладення на нього обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Тому з урахуванням встановлених обставин справи та наявних доказів, колегія суддів дійшла висновку, що належним відповідачем у даній справі повинно бути Дочірнє підприємство "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради, як постійний користувач земельної ділянки з кадастровим номером 1824081700:05:000:0464 на якій здійснено незаконну порубку дерев.

Проте, означена особа залучена у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача-2.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав. Схожий за змістом висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі N 125/2157/19.

Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

У постанові від 25.06.2019 у справі N 910/17792/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення у майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною в зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи.

Дійсно, визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16 та від 05.07.2023 у справі №910/15792/20).

Прокурор правом замінити відповідача у даній справі на Дочірнє підприємство "Звягельський лісгосп АПК" Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради відповідно до статті 48 Господарського процесуального кодексу України не скористався та послідовно наполягав на необхідності задоволення його вимог Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро Грузливець", нанесення шкоди, яким судом не встановлено.

За усталеними висновками Верховного Суду, звернення з позовом до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 05.07.2023 у справі №910/15792/20 (підпункт 8.18) та від 18.12.2024 у справі №907/825/22 (пункт 103). Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та немає визначених процесуальним законом підстав для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови від 03.04.2024 у справі №917/1212/21 (пункт 189), від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) (пункт 148) та від 14.12.2021 у справі №147/66/17 (пункт 153).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що хоча суд першої інстанції не вирішував питання щодо заміни ТОВ "Агро Грузливець" на Дочірнє підприємство "Звягельський лісгосп АПК " Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" Житомирської обласної ради у даній справі як відповідача, це не призвело до ухвалення неправильного по суті рішення, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції у даній справі відсутні.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі заступника керівника Житомирської обласної прокуратури не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 у справі №906/774/25 без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника керівника Житомирської обласної прокуратури залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 17.03.2026 у справі №906/774/25, без змін.

2. Справу №906/774/25 повернути Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "01" червня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.