Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №910/11204/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" травня 2026 р. Справа№ 910/11204/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання: Гончаренка О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Рагімова Т.О.;

відповідач: Мельник І.В.;

від відповідача: Іванова І.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг»

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026, повний текст якого складений 02.03.2026,

у справі № 910/11204/25 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг»

до Фізичної особи-підприємця Мельника Іллі Володимировича

про стягнення 1 724 000,31 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Акустік Консалтінг" (далі-позивач, ТОВ «Акустік Консалтінг») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Мельника Іллі Володимировича (далі-відповідач) про стягнення 1 724 000, 31 грн, а саме: 1 219 230,54 грн заборгованості за поставлений товар, 395 339,65 грн - інфляційних втрат, 109 430,12 грн - 3 річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки, а саме на несплату вартості поставленого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів на підтвердження факту укладення між сторонами договору поставки, здійснення поставки товару відповідачу та виникнення у останнього обов`язку щодо оплати такого товару.

Водночас, суд вказав, що інші докази, долучені позивачем до справи, зокрема, що стосуються кримінального провадження станом на момент прийняття судом рішення не мають доказову силу у господарському процесі, з огляду на відсутність ухваленого судом вироку в кримінальній справі щодо винної особи або щодо встановлення факту шахрайських дій відповідача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ «Акустік Консалтінг» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі №910/11204/25 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неналежно оцінив наявні у справі докази та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту існування між сторонами господарських правовідносин і поставки товару відповідачу.

Апелянт вказує, що судом першої інстанції не надано належної оцінки поданим позивачем доказам у їх сукупності, зокрема податковим накладним, рахункам на оплату, доказам відображення господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку, акту звірки взаєморозрахунків, заяві свідка та обставинам часткової оплати товару відповідачем, що, на думку скаржника, підтверджує фактичне існування договірних відносин між сторонами та поставку товару.

Крім того, позивач зазначає, що договір між ТОВ «Акустік Консалтінг» та ФОП Мельник І.В. укладався в усній формі.

Разом з тим, апелянт зауважує, що заявою свідка Ліщенко Галина Вікторівна, яка працювала на посаді головного бухгалтера з кінця вересня 2021 року по кінець червня 2022 року, підтвердила наявність господарських операцій між ТОВ «Акустік Консалтінг» та ФОП Мельник І.В., наявність договору, та зазначила, що були підписані рахунки на оплату, видаткові накладні, сформовані податкові накладні. Оплата за поставлений товар відбувалась після реалізації цих товарів ФОП Мельник І.В. та на протязі двох місяців. Разом з тим, апелянт наголошує, що судом проігноровано таке зауваження відповідача.

Узагальнені доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу

У свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач у своєму відзиві, зазначає, що рішення суду прийнято при повному з`ясуванні обставин справи, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, без їх порушення, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає і рішення слід залишити без змін.

Під час розгляду справи відповідач заперечував факт укладення договору № 01/06/2022 від 01.06.2022 та отримання товару за видатковими накладними, на які посилається позивач.

Крім того, ФОП Мельник Ілля Володимирович звертає увагу, що надані позивачем видаткові накладні не містять підписів сторін, що унеможливлює ідентифікацію осіб, які здійснювали передачу та прийняття товару. Також, рахунки на оплату не містять підписів відповідальних осіб, а отже не можуть розглядатися як належні первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій.

Крім того, відповідач, звертав увагу суду на істотні розбіжності між документами, поданими позивачем у даній справі, та копіями аналогічних документів, що містяться в матеріалах іншої судової справи.

Відповідач звертає увагу, що в документах зазначено номер телефону, який належить особі, що не була керівником чи працівником товариства на момент складення відповідних документів, що викликає обґрунтовані сумніви щодо часу та обставин їх створення.

Аналогічні суперечності містяться й в актах звірки взаємних розрахунків. Один із актів не містить жодного посилання на договір № 01/06/2022 та відображає іншу суму заборгованості, ніж акт, поданий позивачем у цій справі.

Такі розбіжності, на думку відповідача, свідчать про відсутність належного документального підтвердження заявлених вимог та не дозволяють вважати відповідні документи достовірними доказами існування боргу.

Оскільки позивач не надав документів, які б належним чином підтверджували передачу товару, його транспортування, отримання та використання відповідачем у господарській діяльності, висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог є правомірним.

Відповідач вважає безпідставними доводи апелянта про те, що факт поставки товару підтверджується податковими накладними. Верховний Суд неодноразово наголошував, що податкові накладні самі по собі не є доказами фактичної поставки товару та можуть оцінюватися лише у сукупності з іншими доказами реального здійснення господарської операції. Відсутність належних первинних документів унеможливлює підтвердження факту поставки виключно податковими документами.

При цьому, ФОП Мельник І. В. не є платником податку на додану вартість, не реєстрував спірні податкові накладні та не формував податковий кредит за відповідними операціями. Більше того, податкові накладні, на які посилається позивач, не містять реквізитів відповідача як покупця, а одна з них взагалі не була прийнята контролюючим органом. За таких обставин зазначені документи не можуть вважатися належними та допустимими доказами поставки товару саме ФОП Мельнику І. В.

Таким чином, на думку відповідача, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки вже досліджених судом доказів та виражають незгоду позивача з правовими висновками суду першої інстанції. Жодних нових належних та допустимих доказів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про неправильне застосування норм права, апелянтом не надано. У зв`язку з цим, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026, без змін.

Узагальнені доводи відповіді на відзив ТОВ «Акустік Консалтінг»

Позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу зазначав, що між ТОВ «Акустік Консалтінг» та ФОП Мельником І.В. фактично існували господарські відносини щодо поставки товару, які були укладені у спрощений спосіб.

Відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції підтверджено отримання товару на суму 235 730,16 грн та здійснення його оплати 05.08.2022 року. Така оплата є конклюдентною дією, що свідчить про прийняття умов поставки та укладення між сторонами договору поставки, а відтак підтверджує виникнення у відповідача обов`язку оплатити весь отриманий товар.

Наявність господарських відносин між сторонами також підтверджується сукупністю доказів, зокрема, показаннями свідка Ліщенко Г.В., яка працювала головним бухгалтером ТОВ «Акустік Консалтінг» та підтвердила факт здійснення поставок товару відповідачу, оформлення рахунків, видаткових та податкових накладних, а також порядок розрахунків після реалізації товару. Крім того, бухгалтерські документи товариства, оборотно-сальдові відомості, реєстри реалізації товарів та податкові документи відображають рух активів і наявність дебіторської заборгованості ФОП Мельника І.В. у розмірі 1 219 230,54 грн.

Таким чином, на думку позивача, сукупність наданих доказів - часткова оплата товару, показання свідків, бухгалтерські та податкові документи, результати інвентаризації, дані з програм 1С і M.E.Doc, а також відсутність належного спростування з боку відповідача - підтверджують факт поставки товару та наявність заборгованості ФОП Мельника І.В. у сумі 1 219 230,54 грн. Відтак, висновок суду першої інстанції є помилковим, а апеляційна скарга підлягає задоволенню з ухваленням нового рішення про стягнення заборгованості та нарахованих сум на користь позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.03.2026 справу № 910/11204/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) - Майданевича А.Г., суддів Коротун О.М., Суліма В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі № 910/11204/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/11204/25 та призначено до судового розгляду на 20.04.2026 (враховуючи ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 про описку).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 відкладено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/11204/25 на 25.05.2026.

Колегією суддів у судовому засіданні 25.05.2026 було досліджено матеріали справи, а також всі заяви, заперечення, додаткові пояснення, після чого, суд перейшов на стадію судових дебатів. Після судових дебатів, колегія суддів оголосила скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.

Позиції учасників справи

Представник позивача у суді апеляційної інстанції 25.05.2026 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, з підстав, викладених у ній, оскаржуване рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача та ФОП Мельник І.В. у судовому засіданні 25.05.2026 проти вимог апеляційної скарги заперечували, з підстав, викладених у відзиві, просили суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги, а оскаржуване рішення у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції та мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З урахуванням правової природи Договору, який у розумінні статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини за наведеним правочином регламентуються положеннями глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 ГК України.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Приписами статті 208 Цивільного кодексу України регламентовано, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичною особою та фізичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач стверджує про здійснену поставку товару за період часу з червня 2022 по серпень 2022 року на загальну суму 1 219 230,54 грн, однак відповідач не здійснив належної оплати за товар, у зв`язку із чим, позивач звернувся до суду про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки.

На підтвердження факту поставки товару позивачем долучено належні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку, а саме:

- видаткові накладні №53 від 04.08.2022 року на суму 217 154,76 грн., №57 від 18.08.2022 на суму 145 500,00 грн, №58 від 25.08.2022 на суму 271 934,88 грн;

- податкові накладні №2 від 04.08.2022 року, №7 від 18.08.2022 року, №8 від 25.08.2022 разом із квитанціями про їх реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних; податкову декларацію з податку на додану вартість за серпень 2022 року з квитанцією про її прийняття; реєстр виданих та отриманих податкових накладних за серпень 2022 року;

- додатки до податкової декларації з ПДВ;

- видаткові накладні постачальників №КР-104 від 17.02.2022 року, №КР-118 від 23.02.2022 року, №КР-89 від 17.02.2022 року, №КР-136 від 17.06.2022 року, №КР-135 від 16.06.2022 року та №КР-138 від 27.06.2022 року, які підтверджують наявність товару у позивача та його подальший рух у межах господарської діяльності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки долучені позивачем докази не підтверджують факту поставки товару на загальну суму 1 219 230,54 грн, з чим позивач не погоджується і зазначає наступне.

Судом першої інстанції не надано належної оцінки поданим позивачем доказам у їх сукупності, зокрема податковим накладним, рахункам на оплату, доказам відображення господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліку, акту звірки взаєморозрахунків, що, на думку скаржника, підтверджує фактичне існування договірних відносин між сторонами та поставку товару.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що за частинами 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21 викладено правові позиції про те, що самі лише податкові накладні не є безумовними доказами реальності здійснених господарських операцій з поставки товару, не можуть бути єдиними доказами на підтвердження факту реального постачання товару покупцю та його прийняття ним і як докази можуть оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до частин 1-2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо).

Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Правові висновки щодо ознак господарської операції викладені Об`єднанню палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, згідно яких: «Оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов`язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21, згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, наприклад, у постанові Касаційного господарського суду від 29 січня 2020 року у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Також усталеною є позиція Верховного Суду проте, що якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції (наприклад: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.04.2024 у справі № 380/10315/22; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2023 у справі № 160/7188/22).

Крім того, позивач зазначає, що договір між ТОВ «Акустік Консалтінг» та ФОП Мельник І.В. укладався в усній формі.

Суд апеляційної інстанції відхиляє вказаний довід, оскільки приписами ст. 208 Цивільного кодексу України регламентовано, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичною особою та фізичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, а у даному випадку, позивач стверджує про виникнення довготривалих господарських відносин та наявність заборгованості в сумі понад 1 219 230,54 грн, що саме по собі виключає можливість визнання такого правочину таким, що був повністю виконаний сторонами в момент його вчинення.

Разом з тим, апелянт зауважував, що заявою свідка Ліщенко Галина Вікторівна, яка працювала на посаді головного бухгалтера з кінця вересня 2021 року по кінець червня 2022 року, підтвердила наявність господарських операцій між ТОВ «Акустік Консалтінг» та ФОП Мельник І.В., наявність договору, та зазначила, що були підписані рахунки на оплату, видаткові накладні, сформовані податкові накладні. Оплата за поставлений товар відбувалась після реалізації цих товарів ФОП Мельник І.В. та на протязі двох місяців. Разом з тим, апелянт наголошує, що судом проігноровано таке зауваження відповідача.

Водночас, показання свідка відповідно до статті 88 Господарського процесуального кодексу України оцінюються судом у сукупності з іншими доказами у справі, і не мають наперед встановленої сили. Тому такі показання підлягають критичній оцінці разом з первинними документами бухгалтерського обліку, податковою звітністю та іншими письмовими доказами, які підтверджують або спростовують фактичне здійснення господарських операцій.

Матеріали кримінального провадження, на які посилається позивач, не мають преюдиційного значення для господарського суду у розумінні статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній вирок суду, який набрав законної сили, або інше судове рішення у кримінальному провадженні, яке встановлює відповідні обставини.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, як укладення позивачем та відповідачем договору поставки товару від 01.06.2022 №01/06/2022, так і здійснення позивачем постачання товару на загальну суму 1 219 230,54 грн за цим договором.

Відповідно до статей 73, 76 Господарського процесуального кодексу України такі матеріали можуть розглядатися судом виключно як письмові докази та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі, однак самі по собі не підтверджують факту вчинення кримінального правопорушення чи встановлення вини особи.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем докази носять формальний характер та не підтверджують фактичної передачі товару відповідачу, оскільки відсутні належні первинні документи приймання-передачі, підтвердження отримання товару уповноваженою особою відповідача та дані про фактичний рух товару у господарській діяльності відповідача.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься й у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за загальним правилом, обов`язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому, доказування полягає не лише у поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами обов`язку доказування визначається предметом спору.

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами факту здійснення постачання відповідачу як суб`єкту господарської діяльності товару на суму 1 219 230,54 грн, та відповідно, виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за цей товар.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, інфляційні втрати та 3% річних є похідними від основного грошового зобов`язання. Тому, оскільки судом відмовлено у задоволенні основної вимоги про стягнення заборгованості, відсутні правові підстави для задоволення похідних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму цієї заборгованості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні статей 73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/11204/25 не підлягає задоволенню.

На переконання колегії суддів апеляційного господарського суду, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частина 8 стаття 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, підстав його скасовувати або змінювати не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/11204/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі № 910/11204/25 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладаються на апелянта в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Акустік Консалтінг» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі №910/11204/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.02.2026 у справі №910/11204/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/11204/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до статей 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений та підписаний 02.06.2026.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

В.В. Сулім