Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №915/1618/23 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1618/23

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Діброви Г.І.,

Ярош А.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 22 січня 2024 року (повний текст складено 01.02.2024)

у справі № 915/1618/23

за позовом: Приватного підприємства “ДОБРОБУТ Н”

до відповідача: Державного підприємства “Племрепродуктор “СТЕПОВЕ”

про: стягнення 8 294 969,39 грн,-

суддя суду першої інстанції: Мавродієва М.В.

місце винесення рішення: м. Миколаїв, вул. Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 27.05.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 20203 Приватне підприємство (ПП) “ДОБРОБУТ Н” (нова назва – Приватне підприємство “Промгруп Електронікс”) (далі також – позивач) звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Державного підприємства (ДП) “Племрепродуктор “СТЕПОВЕ” (далі також – відповідач) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 8 294 969,39 грн, з яких:

- 4 800 000,00 грн - основний борг за договором №2 від 10.12.2021 про надання поворотної фінансової допомоги,

- 669 544,74 грн – інфляційні втрати,

- 948 821,91 грн – 15% річних,

- 480 000,00 грн – штраф ,

- 1 396 602,74 грн – пеня.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про порушення відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 10.12.2021 №2 про надання поворотної фінансової допомоги у розмірі 4 800 000,00 грн, оскільки ДП “Племрепродуктор “СТЕПОВЕ” не повернуло позивачу вказані кошти у встановлений договором строк, а саме – 01.06.2022, внаслідок чого утворилась відповідна заборгованість, на яку позивачем нараховано збитки від інфляції, 15% річних, штраф та пеня.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23 (суддя Мавродієва М.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства “Племрепродуктор “СТЕПОВЕ” на користь Приватного підприємства “ДОБРОБУТ Н” 4 800 000,00 грн. – основного боргу, 189 764,39 грн. - 3% річних, 139 660,27 грн. – пені, 48 000,00 грн. – штрафу та 91 505,07 грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

У своєму рішенні місцевий господарський суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з передання позичальнику грошових коштів, водночас, доказів своєчасного повернення позичальником отриманих грошових коштів в повному обсязі матеріали справи не містять. Доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 4 800 000,00 грн, відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, суду не надав, а відтак сума основного боргу підлягає стягненню на користь позивача у повному обсязі.

Разом з тим, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги стосовно стягнення з відповідача річних, штрафу та пені є обґрунтованими та законними, але, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення 15% річних, суд вирішив обмежити розмір відсотків річних до законодавчо встановлених ст. 625 Цивільного кодексу України – 3% річних, які за розрахунком суду за період з 02.06.2022 по 25.09.2023 становлять 189 764,39 грн та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Крім того, з огляду на приписи частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та враховуючи дискреційні повноваження щодо зменшення розміру неустойки, баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем жодних доказів завдання йому збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов`язань, суд дійшов висновку, що заявлена позивачем до стягнення пеня та штраф є занадто великими та надмірно обтяжливими для відповідача, а тому існують об`єктивні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем штрафних санкцій на 90%, тобто пені - до 139 660,27 грн, а штрафу - до 48 000,00 грн.

Щодо нарахованих позивачем інфляційних втрат, то суд першої інстанції відмовив у стягненні останніх у повному обсязі, посилаючись на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу є особливою мірою відповідальності боржника, яка направлена на захист майнового інтересу кредитора шляхом відшкодування матеріальних втрат останнього від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів. Проте, оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то обов`язок сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов`язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти. Оскільки сторони в договорі передбачили еквівалент суми боргу в іноземній валюті, а саме: 173 306,09 доларів США, то суд дійшов висновку про те, що індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся Заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позову Приватного підприємства “ДОБРОБУТ Н” відмовити. Разом з апеляційною скаргою прокурором заявлене клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного рішення.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги прокурор посилається на те, що при постановленні оскаржуваного рішення, судом першої інстанції не враховано, що функції з управління майном ДП «Племпродуктор «СТЕПОВЕ» з 2018 передано до сфери управління Фонду державного майна України, у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію останнього та передачу зі сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України (правонаступником якого є Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства), яке відповідно до законодавства виконувало функції з управління державним підприємством. Станом на даний час ДП “Племпродуктор “СТЕПОВЕ” перебуває у процедурі приватизації. Однак, Фондом державного майна України (уповноваженим органом приватизації) не надавалась згода на укладання цього правочину. Тому, укладений між сторонами договір від 10.12.2021 №2 про надання поворотної фінансової допомоги є нікчемним правочином, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», без згоди органів приватизації ДП «Племпродуктор «СТЕПОВЕ» не мало права щодо укладення кредитних договорів, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги тощо.

Водночас, обґрунтовуючи підстави свого представництва для здійснення захисту інтересів держави в особі Фонду державного майна України, прокурор зазначив, що у даному випадку Фонд державного майна України здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління. Проте, Фондом, як уповноваженим органом державної влади, відповідні заходи, направлені на захист майнових інтересів держави у спірних правовідносинах, не вживались з посиланням на відсутність коштів на сплату судового збору, що свідчить про бездіяльність уповноваженого органу держави. Отже, у прокурора наявні передбачені ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» достатні підстави для представництва інтересів держави в особі Фонду державного майна України у вказаній справі, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка наведена у постановах від 26.07.2018 у справі №926/1111/15 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, а також, у постановах Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19, від 01.06.2021 у справі №910/11956/20 та від 09.06.2021 у справі №920/839/20, згідно якої прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 01.12.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.01.2026 поновлено Заступнику керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вказане рішення суду першої інстанції та призначено розгляд справи №915/1618/23 на 25.03.2026 о 10:30 год. Крім того, вказаною ухвалою продовжено розгляд апеляційної скарги прокурора на розумний строк; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено останнім про їх право протягом цього ж строку подати до суду заяви чи клопотання стосовно процесуальних питань.

В подальшому, ухвалою від 25.03.2026 залучено до участі у справі №915/1618/23 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Фонд державного майна України (далі також – Фонд, ФДМУ, третя особа). Зобов`язано ПП “ДОБРОБУТ Н” направити Фонду копію позовної заяви з доданими до неї документами у справі №915/1618/23. Запропоновано Фонду державного майна України надати письмові пояснення щодо позовних вимог. Відкладено розгляд справи №915/1618/23 на 27.05.2026 об 11:30 год.

У свої письмових поясненнях Фонду державного майна України погоджується з доводами прокурора, що спірний договір, за правовою природою є договором позики, а відтак, укладення такого договору необхідно погоджувати з органом управління підприємства. Оскільки Фондом не надавалась згода на укладання спірного правочину, то договір від 10.12.2021 №2 про надання поворотної фінансової допомоги є нікчемним правочином в розумінні ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України.

Фонд просить апеляційну скаргу Миколаївської окружної прокуратури задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства “ДОБРОБУТ Н” відмовити в повному обсязі.

Разом з тим, ні позивач, ні відповідач своїм правом щодо надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, своїх відзивів суду не надали, проте, згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні 27.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.12.2021 між Приватним підприємством “ДОБРОБУТ Н”, як кредитором, та Державним підприємством “Племрепродуктор “СТЕПОВЕ”, як боржником, було укладено договір №2 про надання поворотної фінансової допомоги (далі – Договір) (а.с. 10-12).

Відповідно до п. 1.1 Договору, кредитор зобов`язується надати боржнику грошові кошти у вигляді поворотної фінансової допомоги у розмірі передбаченому в п. 2.1 цього Договору, а боржник зобов`язується повернути надану поворотну фінансову допомогу у встановлені цим Договором строк (термін) в порядку та на умовах, передбачених даним Договором. Поворотна фінансова допомога надається боржнику для поповнення його оборотних коштів.

За приписами п. 1.2 Договору, поворотна фінансова допомога – це сума коштів, що надійшла платнику податків (боржнику) у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення (кредитору) (п. 14.1.257 Податкового кодексу України).

Поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в розмірі 4 800 000,00 грн, що на момент укладання Договору складає суму еквівалентну 173 306,09 доларів США визначеному відповідно до курсу 2 692,00 грн за 100 доларів США встановленого на рівні міжбанківського валютного курсу продаж іноземної валюти до гривні,який розміщений за адресою на інтернет сторінці https://minfin.com.ua/currency/mb/ (п. 2.1 Договору).

Пунктом 2.2 Договору встановлено, зокрема, що підтвердженням факту надання кредитором фінансової допомоги боржнику є платіжні доручення про перерахування фінансової допомоги на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника, зазначений в договорі. Поворотна фінансова допомога вважається наданою кредитором боржнику з моменту перерахування коштів на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника.

Відповідно до п. 2.3 Договору поворотна фінансова допомога надається в користування боржнику до 01.06.2022. Боржник зобов`язаний повернути всю суму отриманої поворотної фінансової допомоги в розмірі, визначеному відповідно до п. 2.1. Договору, не пізніше 01.06.2022.

Надання фінансової допомоги здійснюється на безоплатній основі. За надання поворотної фінансової допомоги винагороди кредитору не передбачено (п. 2.4 Договору).

Згідно з 2.5 Договору поворотна фінансова допомога використовується для потреб боржника відповідно до визначених ним цілей його діяльності.

Положеннями п. 3.1 Договору встановлено, що боржник зобов`язаний повернути суму поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному відповідно до п.2.1 Договору не пізніше терміну (дати) повернення поворотної фінансової допомоги, яка визначена в п. 2.3 цього Договору.

Умовами п. 3.4 Договору передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити повернення грошових коштів поворотної фінансової допомоги в розмірі визначеному відповідно до п. 2.1 Договору шляхом перерахування на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок боржника зазначений в Договорі.

Відповідно до п. 3.5 Договору поворотна фінансова допомога вважається повернутою з моменту надходження коштів в розмірі, визначеному відповідно до п. 2.1 Договору, на банківський (поточний/розрахунковий) рахунок божника зазначений в Договорі, що підтверджує відповідна виписка з банку.

За п. 5.1 Договору, в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги, боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми. Неустойка за договором є штрафною. Нарахування пені здійснюється до моменту повернення всієї суми поворотної фінансової допомоги.

Пунктом п. 5.2 Договору сторонами узгоджено, що в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги більш ніж на один місяць, боржник зобов`язаний сплатити на користь кредитора додатково штраф в розмірі 10 (десяти) відсотків від простроченої суми.

Також, в разі порушення боржником (строку) терміну повернення всієї або частини коштів поворотної фінансової допомоги з урахуванням вимог частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов`язаний сплатити кредитору 15% річних від простроченої суми (п. 5.3 Договору).

Відповідно до 6.1 Договору, він набуває чинності з моменту укладення та діє до повного виконання зобов`язань боржником.

Закінчення строку цього Договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 6.2 Договору).

Згідно з п. п. 6.10 Договору, сторони дійшли згоди, що строк позовної давності за цим Договором, в тому числі - до вимог щодо нарахування та стягнення всіх штрафних санкцій (штраф, пеня, неустойка) з урахуванням вимог ст. 259 Цивільного кодексу України, збільшується і встановлюється тривалістю у 5 (п`ять) років.

Відповідно до п. 6.11 Договору сторони з урахуванням дії ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України дійшли згоди, що строк нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через 30 (тридцять) років від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даний Договір підписаний сторонами та скріплений печатками юридичних осіб.

З огляду на матеріали справи вбачається, що виконання умов Договору кредитор за платіжним дорученням №8 від 10.12.2021 перерахував позичальнику грошові кошти поворотної фінансової допомоги на загальну суму 4 800 000,0 грн (а.с.13), що не заперечується відповідачем.

Відповідно до довідки вих. №1 від 10.12.2021 Приватного підприємства “ДОБРОБУТ Н”, грошові кошти, сплачені платіжним дорученням №8 від 10.12.2021 на суму 4 800 000,00 грн, є поворотною фінансовою допомогою, сплаченою по Договору №2 від 10.12.2021.

Позивач зазначає, що станом на дату подання позову відповідач не виконав свої зобов`язання за спірним Договором, поворотну фінансову допомогу у сумі 4 800 000,00 грн не повернув.

Відповідач у відзиві б/н від 18.11.2023 (вх. №15321/23 від 20.11.2023) підтвердив факт отримання від позивача 4 800 000,00 грн. поворотної фінансової допомоги за Договором №2 від 10.12.2021, перерахованої позивачем за платіжним дорученням № 8 від 10.12.2021. Також підтвердив, що сума грошових коштів позивачу повернута не була.

Вищенаведені обставини стали підставою для звернення ПП «ДОБРОБУТ Н» до господарського суду із відповідним позовом про стягнення з відповідача основної суми боргу та нарахування 15% річних, інфляційних втрат, штрафу і пені.

Колегією суддів також встановлено, що відбулася зміна найменування позивача, нова назва позивача - Приватне підприємство “Промгруп Електронікс”.

На підтвердження даних обставин в матеріалах справи міститься Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 25.05.2026 щодо Приватного підприємства “Промгруп Електронікс”, відповідно до якого 23.12.2025 відбулася державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особі, зокрема відбулася зміна найменування юридичної особи.

З огляду на дані обставини, колегія суддів враховує, що новим найменування позивача є Приватне підприємство “Промгруп Електронікс”.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Перед тим, як переглядати оскаржуване рішення суду першої інстанції по суті позовних вимог, судова колегія наголошує про необхідність дослідження підставності представництва прокурором інтересів держави в особі Фонду державного майна України, з огляду на те, що хоча вказане і не є доводами апеляційної скарги, проте перевірка права на апеляційне оскарження лежить в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором в особі Фонду державного майна України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. До таких осіб процесуальний закон відносить прокурора та визначає підстави участі цієї особи у господарській справі.

За положеннями ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону).

Частиною 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України “Про прокуратуру”.

Частиною 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, за якою прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абз. 1-3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч.2 ст. 129 Конституції України).

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рн/99 від 08.04.1999 року під поняттям орган уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Слід звернути увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі №910/4345/18).

При цьому, із урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник, у кожному конкретному випадку, самостійно визначає, з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України "Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна" №1365-р від 24.12.2019 до сфери управління Фонду державного майна України передано, зокрема, Державне підприємство "Племрепродуктор "Степове", яке виступає відповідачем у даній справі.

В силу статті 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності – здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Суб`єктом управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України (стаття 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності").

Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" визначено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За умовами статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд державного майна України, зокрема, здійснює повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації та контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

З огляду на викладене, саме Фонд державного майна України виступає органом державної влади, до компетенції якого віднесені повноваження у спірних правовідносинах щодо стягнення коштів з підприємства, що перебуває у процесі приватизації, та який зобов`язаний вживати заходи з метою захисту інтересів держави, які, за твердженням прокурора, є порушеними у зв`язку з ухваленням оскаржуваного рішення місцевого господарського суду.

Миколаївською окружною прокуратурою в листі від 12.11.2025 за №50-7264ВИХ-25 було скеровано запит до Фонду державного майна з інформацією про виявлене можливе порушення та витребовування відомостей щодо надання згоди державному підприємству на укладення спірного правочину. Крім того, посилаючись на можливість незаконного укладення між Приватним підприємством "ДОБРОБУТ Н" та Державним підприємством "Племрепродуктор "СТЕПОВЕ" Договору №2 від 10.12.2021, прокурор просив ФОНД надати цьому факту належну оцінку та вжити заходів щодо самостійного оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23, а у разі невжиття таких заходів – навести причини для цього та повідомити позицію щодо спірних правовідносин.

За результатами опрацювання вищенаведеного запиту Фонд державного майна України надав прокурору відповідь у листах від 18.11.2025 №10-72-1-28624 та від 25.11.2025 №10-72-1-29073, в яких вказав про те, що Фонд не надавав згоди на укладення спірного правочину, а також зазначив про невжиття заходів з апеляційного оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23 і про те, що у зв`язку із відсутністю можливості сплати судового збору, заходи щодо оскарження оспорюваного рішення Фондом вживатися не будуть.

У контексті наведеного судова колегія зазначає, що відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку стала усвідомлена поведінка уповноваженого суб`єкта на захист порушених інтересів у даній справі — Фонду державного майна України, яка виразилась у фактичної відмові здійснити будь-які заходи щодо вирішення відповідного питання.

У цьому контексті судова колегія звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 26.02.2019 у справі №905/803/18, відповідно до якого відсутність позовної роботи з відповідачем у справі свідчить про не здійснення захисту законних інтересів уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов`язку із захисту державних інтересів.

Сам факт не звернення до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави у цій сфері та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.

В порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури повідомив Фонд державного майна України про підготовку та намір прокурора звернутися до Південно-західного апеляційного господарського суду в інтересах держави в особі вказаного Фонду з апеляційною скаргою.

Водночас Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що Фонд державного майна України, не зважаючи на наявність відповідних повноважень, достеменно знаючи про існування рішення щодо стягнення коштів з підприємства, яке перебуває у процесі приватизації та сфері управління Фонду державного майна України, принаймні, після відповідного повідомлення прокурора, не вчинив жодних дій для захисту інтересів держави шляхом апеляційного оскарження зазначеного судового рішення, про що свідчить відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів на підтвердження вжиття ним таких заходів реагування, натомість Фонд державного майна України прямо зазначив про те, що не збирається самостійно звертатися до суду з апеляційною скаргою, у зв`язку з чим висловив прокурору прохання розглянути можливість вжиття відповідних заходів прокурорського реагування шляхом апеляційного оскарження судового рішення.

З огляду на викладене, беручи до уваги невжиття компетентним органом – Фондом державного майна України протягом розумного строку після того, як йому достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема, незвернення останнім самостійно до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, яка б відповідала вимогам процесуального законодавства та забезпечувала б захист інтересів держави, колегія суддів дійшла висновку про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для захисту інтересів держави та, як наслідок, звернення до суду з даною апеляційною скаргою, що за встановлених у справі обставин відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Окремо судова колегія враховує правовий висновок про те, що прокурор уповноважений звертатися до суду для захисту інтересів держави в суді в особі органу, до компетенції якого належить захист інтересів держави у відповідній сфері, у разі невиконання або неналежного виконання цим органом своїх повноважень, у тому числі з огляду на відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15 та від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постанови Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №926/14/19, від 01.06.2021 у справі №910/11956/20 та від 09.06.2021 у справі №920/839/20).

Крім того, додані до апеляційної скарги матеріали листування між Миколаївською окружною прокуратурою та Фондом державного майна України підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом України "Про прокуратуру" порядку звернення до суду з апеляційною скаргою в інтересах держави, зокрема, вимог частини четвертої статті 23 вказаного Закону.

Щодо суті спору колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що наказом Фонду державного майна України від 27.03.2018 № 447 “Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році” (з урахуванням наказу Фонду державного майна України від 18.05.2018 №670 “Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 №447”) затверджено переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2018 році, зокрема: єдиний майновий комплекс ДП «Племрепродуктор “СТЕПОВЕ” (код 00854995).

На виконання вимог вказаного наказу Фонду державного майна України від 27.03.2018 №447 (з урахуванням змін) наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області від 15.06.2018 № 186-п вирішено, зокрема, приватизувати єдиний майновий комплекс ДП «Племрепродуктор «СТЕПОВЕ» шляхом продажу на аукціоні з умовами.

З офіційного веб-сайту Фонду державного майна України судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України “Про передачу єдиних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління Фонду державного майна” від 24.12.2019 № 1365-р передано єдині майнові комплекси державних підприємств за переліком, згідно з додатком, із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду державного майна України у зв`язку з прийняттям рішення про їх приватизацію, зокрема, ДП “Степове”.

В матеріалах даної справи відсутні докази щодо завершення процедури приватизації єдиного майнового комплексу ДП «Репродуктор «СТЕПОВЕ».

Тобто, як встановлено судом апеляційної інстанції, починаючи з 2018 року і по даний час, єдиний майновий комплекс ДП «Репродуктор «СТЕПОВЕ» перебуває у процедурі приватизації.

Суд апеляційної інстанції вбачає, що про вказані обставини триваючого процесу приватизації єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Племрепродуктор "Степове" повідомляв сам відповідач у відзиві на позову заяву, між тим даний факт безпідставно залишився поза увагою Господарського суду Миколаївської області під час ухвалення оскаржуваного рішення.

Правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим регулює Закон України “Про приватизацію державного і комунального майна”.

У частині першій статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено, що:

-єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу – усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки;

-органи приватизації – Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, органи приватизації територіальних громад;

-приватизація державного або комунального майна – платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями;

-припинення приватизації – рішення органу приватизації про припинення вчинення будь-яких дій, спрямованих на приватизацію (продаж) об`єкта приватизації.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим становлять єдину систему державних органів приватизації. Державні органи приватизації здійснюють державну політику у сфері приватизації та діють на підставі Закону України "Про Фонд державного майна України", цього Закону, інших актів законодавства.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" передбачено основні повноваження, які здійснюють державні органи приватизації у межах своєї компетенції, зокрема: затверджують переліки об`єктів, що підлягають приватизації; приймають рішення про приватизацію об`єктів державної власності у випадках, установлених законодавством; здійснюють повноваження власника державного майна, у тому числі корпоративних прав, у процесі приватизації; здійснюють управління об`єктами державної власності, зокрема державними підприємствами та корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизації) державних підприємств, що належать до сфери управління Фонду державного майна України, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; здійснюють захист майнових прав державних підприємств, а також корпоративних прав держави на території України, що належать до сфери управління Фонду державного майна України; державні органи приватизації здійснюють інші повноваження, передбачені цим Законом, іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 326 Цивільного кодексу України від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

У статті 1 Закону України “Про управління об`єктами державної власності” визначено, що управління об`єктами державної власності – це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Частиною 1 статті 1 Закону України “Про Фонд державного майна України” передбачено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Отже, із викладеного убачається, що Фонд державного майна України у даному випадку здійснює повноваження власника державного майна (єдиного майнового комплексу ДП «Племрепродуктор “СТЕПОВЕ”, до якого входять і борги) та здійснює його управління.

Так, в силу частини 4 статті 67 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на 10.12.2021) державні підприємства, у тому числі господарські товариства (крім банків), у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), здійснюють залучення внутрішніх довгострокових (більше одного року) та зовнішніх кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну фінансову політику, здійснюють залучення внутрішніх короткострокових (до одного року) кредитів (позик), надають гарантії або є поручителями за такими зобов`язаннями - за погодженням з органом виконавчої влади, який здійснює функції управління державною власністю. Порядок таких погоджень встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини 4 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" з дня прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства або пакета акцій (частки) господарського товариства і до переходу права власності до покупця або припинення приватизації об`єкта приватизації відповідно до частини шостої цієї статті без згоди органів приватизації такі підприємства (товариства), їх уповноважені органи управління, зокрема, не мають права щодо укладення кредитних договорів, договорів позики, надання та отримання фінансової допомоги, правочинів та/або господарських зобов`язань щодо відступлення права вимоги та/або зарахування зустрічних однорідних вимог, факторингу, правочинів та/або господарських зобов`язань, предметом яких є переведення боргу. Якщо дії, передбачені частиною четвертою цієї статті, вчиняються без попереднього погодження органом приватизації та з покупцем (у період з дати підписання договору купівлі-продажу до переходу права власності до покупця), такий правочин є недійсним. Зазначені обмеження діють до завершення приватизації об`єкта.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що попереднього погодження на укладення ДП «Племрепродуктор “СТЕПОВЕ” договору про надання поворотної фінансової допомоги №2 від 10.12.2021 матеріали цієї справи не містять.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частинами 1, 3 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Тобто, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного. Нікчемність правочину конструюється за допомогою “текстуальної” недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах “нікчемний”, “є недійсним”. Нікчемний договір є недійсним разом з усіма його умовами та не створює для сторін зобов`язань, що в ньому закріплені.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 26.03.2025 у справі № 729/559/21 зазначив, що нікчемний правочин (частина 2 статті 215 Цивільного кодексу України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio - “з початку”), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure - “по закону”, “у силу закону”). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх.

Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто.

Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio - “на підставі своєї посади”), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (аналогічний висновок містять постанови, зокрема, від 08.02.2023 у справі №359/12165/14-ц, від 31.05.2023 у справі №635/5911/18).

При цьому, наслідки нікчемності правочину наступають для сторін також у силу вимог закону і суд може їх застосувати з власної ініціативи, що врегульовано частиною 5 статті 216 Цивільного кодексу України.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №463/5896/14-ц).

Враховуючи вищевикладене, з огляду на укладення Договору №2 від 10.12.2021 без попереднього погодження органом приватизації, тобто всупереч вимогам частини 4 статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", які безпосередньо встановлюють недійсність такого Договору, тобто вказують на його нікчемність (недійсність, прямо встановлену законом) і при цьому, закон не вимагає визнання такого правочину недійсним, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про нікчемність зазначеного правочину, на підставі якого позивачем заявлена до стягнення заборгованість в межах даної справи, з моменту його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює задоволення позову у цій справі про стягнення заборгованості саме за цим Договором, оскільки, як вже зазначалось, нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто не зумовлює переходу та набуття прав ні для ПП “ДОБРОБУТ Н”, ні для ДП «Племрепродуктор “СТЕПОВЕ”.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах (правова позиція Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16).

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку, суд першої інстанції не з`ясував в повному обсязі обставини, що мають значення для справи, крім того, наявне неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23 не відповідає вищевказаним вимогам законодавства, а тому підлягає скасуванню з одночасним ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.

Частиною 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За приписами ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно, у даному випадку витрати позивача на сплату судового збору за подачу позовної заяви останньому не відшкодовуються (покладаються на позивача).

В свою чергу, витрати апелянта по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги також покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури в інтереси держави в особі Фонду державного майна України задовольнити.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 22.01.2024 у справі №915/1618/23 скасувати.

У задоволенні позову Приватного підприємства "ДОБРОБУТ Н" до Державного підприємства "Племрепродуктор "СТЕПОВЕ" відмовити.

Витрати по сплаті з судового збору за подачу позовної заяви залишити за позивачем.

Стягнути з Приватного підприємства “Промгруп Електронікс” (стара назва - Приватне підприємство “ДОБРОБУТ Н”) (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, код ЄДРПОУ 37239110) на користь Миколаївської обласної прокуратури (54001, м. Миколаїв, вул. Спаська, буд. 28, код ЄДРПОУ 02910048) судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 149 309,45 грн.

Доручити Господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.06.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброва Г.І.

Суддя Ярош А.І.