Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №915/1470/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1470/24

м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Богацької Н.С.,

Діброви Г.І.,

секретар судового засідання – Полінецька В.С.

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури: Черніговська О.С., за посвідченням;

від Воскресенської селищної ради: не з`явився;

від ФГ «Кущі»: не з`явився;

від ГУ Держгеокадастру: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 05 травня 2025 року (повний текст складено 19.08.2025)

у справі № 915/1470/24

за позовом: Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури

до відповідачів: 1) Воскресенської селищної ради;

2) Фермерського господарства "Кущі"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

про: усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та зобов`язання повернути земельну ділянку,-

суддя суду першої інстанції: Ільєва Л.М.

місце винесення рішення: м. Миколаїв, вулиця Фалєєвська, 14, Господарський суд Миколаївської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 26.05.2026, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2024 року заступник керівника Миколаївської окружної прокуратури (далі – прокурор, позивач) звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Воскресенської селищної ради (далі також – відповідач-1, Селищна рада) та Фермерського господарства “Кущі” (далі також – відповідач-2, ФГ «Кущі»), в якій просив суд усунути перешкоди власнику – територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169”;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024 № б/н, укладений між Воскресенською селищною радою та Фермерським господарством “Кущі”, з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 27.03.2024 (запис № 54365539);

- зобов`язання Фермерського господарства “Кущі” повернути Воскресенській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.

В обґрунтування позову прокурор посилається на порушення відповідачами вимог чинного законодавства при використанні земельної ділянки водного фонду, оскільки остання розташована в межах прибережної захисної смуги річки Інгул, що, в свою чергу, унеможливлює її використання за цільовим призначенням (сільськогосподарського виробництва).

Так, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка входить до складу земель сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040, що були передані наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 №2-ОТГ у комунальну власність територіальній громаді особі Воскресенської селищної ради. Вид земельних угідь – пасовища, цільове призначення – землі запасу, відомості про обмеження – прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах площею 3,4972 га.

У подальшому, рішенням Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 №5 спірну земельну включено до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляються на земельні торги та вирішено замовити в землевпорядній організації відповідну документацію із землеустрою на земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельних торгах у формі аукціону.

Позивач вказує, що 27.12.2023 Воскресенською селищною радою було прийнято рішення №2 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169”.

На підставі цього рішення та протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 Фермерському господарству “Кущі” надано в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 терміном на 7 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відповідний договір оренди землі б/н укладено 22.03.2024, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.03.2024 внесено запис про інше речове право №54365539.

На переконання прокурора, прийняття наказу ГУ Держгеокадастру в області та рішень Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 №5 та від 27.12.2023 №2 відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства. Так, згідно даних Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру із застосуванням шарів “Гідрографія”, “Умовна прибережна захисна смуга”, до якого органами прокуратури отримано доступ у встановленому законодавством порядку, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу річки Інгул та розташована впритул до урізу води. Накладення земельної ділянки на межі прибережної захисної смуги підтверджується також інформацією Регіонального офісу водних ресурсів в Миколаївській області від 18.04.2024; даними Департаменту містобудування, архітектури, капітального будівництва та супроводження проєктів розвитку Миколаївської облдержадміністрації від 24.04.2024 та матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. Крім того, проведеним 03.09.2024 в межах кримінального провадження №42024152000000050, розпочатого 23.08.2024 за ч. 2 ст. 358 КК України, оглядом місця події – земельних ділянок, в тому числі землі з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, із залученням спеціаліста-геодезиста встановлено, що спірна земельна ділянка накладається на нормативно визначені межі прибережної захисної смуги водного об`єкту - річка Інгул.

Прокурор вказує, що передача у користування земель водного фонду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва законом взагалі не передбачена. Отже, на думку прокурора, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, що накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул, не могла бути сформована з видом цільового призначення - 01 Земельні ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки згідно додатку 59 “Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок” до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 17.10.2012 №1051 (далі - Порядок), земельні ділянки під прибережними захисними смугами відносяться до категорії 10 - Землі водного фонду. Окрім цього, віднесення земель прибережної захисної смуги до земель водного фонду імперативно встановлено законодавцем у ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України.

Крім того, прокурор вказує, що спірна земельна ділянка в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу річки, в силу правового титулу відноситься до земель водного фонду, відповідно не може бути ділянкою з іншим цільовим призначенням (сільськогосподарським). Враховуючи те, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, переданої наказом від 19.01.2021 № 2-ОТГ з державної у комунальну власність селищної ради, накладалась на прибережну захисну смугу річки Інгул і знаходилась за межами населеного пункту, отже не могла бути сформована як земельна ділянка сільськогосподарського призначення, то право розпоряджатися такою земельною ділянкою на момент передачі її з державної у комунальну власність за приписами ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України належало до компетенції Миколаївської обласної державної адміністрації.

Таким чином, на думку прокурора, ГУ Держгеокадастру в області в односторонньому та позасудовому порядку, з перевищенням наданих законом повноважень, незаконно, поза волею належного розпорядника – держави в особі Миколаївської облдержадміністрації (на час прийняття наказу) – земельну ділянку водного фонду у складі ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 передано в комунальну власність, як земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

При цьому, прокурор вважає, що вказаний наказ ГУ Держгеокадастру в області стосується землі водного фонду, розпоряджатися якою не уповноважений вказаний орган виконавчої влади та яка не могла на той момент бути передана у комунальну власність, такий наказ суперечить вимогам Земельного та Водного кодексів України, порушує інтереси держави, що, згідно із ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України, ст. ст. 152, 155 Земельного кодексу України, є підставою для усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання відповідного наказу незаконним та скасування.

Відтак, на думку прокурора, саме визнання судом незаконним та скасування спірного рішення Селищної ради як документу, на підставі якого незаконно змінено цільове призначення ділянки водного фонду, та визнання недійсним договору оренди від 22.03.2024 № б/н, на підставі якого відповідачем набуто право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, призведе до відновлення становища, що існувало до порушення прав держави та громади на землю.

За ствердженням прокурора, оскільки договір оренди підлягає визнанню судом недійсним, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 підлягає поверненню територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради.

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірною земельною ділянкою, то прокурор стверджує, що ФГ “Кущі” не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки водного фонду, а повернення громаді майна від недобросовісного орендаря не є в даному випадку порушенням ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

Крім того, прокурор вказує, що оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції щодо захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, – Воскресенська селищна рада, виступає у справі відповідачем, прокурор самостійно звертається до суду за захистом інтересів держави. На думку позивача, подання позову прокурором за таких умов є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави та громади.

Разом із позовною заявою заступником керівника Миколаївської окружної прокуратури подано до господарського суду заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони Воскресенській селищній раді та Фермерському господарству “Кущі” вчиняти із земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 дії, спрямовані на зміну цільового призначення, поділу, об`єднання з іншими земельними ділянками, укладати договори, вчиняти інші правочини щодо неї.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2024 заяву заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури про забезпечення позову у справі №915/1470/24 задоволено; застосовані вищевказані заходи забезпечення позову до набрання рішенням суду у даній справі законної сили.

В процесі розгляду даної справи в суді першої інстанції до участі в останньої судом було залучено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 у справі №915/1470/24 у задоволенні позову Заступника керівника Миколаївської окружної прокуратури відмовлено, а також скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.11.2024 року у справі №915/1470/24.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, зокрема, що:

- прокурор позиціонує даний позов як негаторний, а шляхи відновлення прав та інтересів держави у цьому випадку - як визнання незаконним та скасування рішення селищної ради, визнання недійсним договору оренди з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди і зобов`язання повернути земельну ділянку, але, обраний прокурором спосіб захисту порушеного права є неефективним, оскільки не призведе автоматичне до усунення тих обставин, які склались при формуванні земельної ділянки ГУ Держгеокадастром в Миколаївській області;

- оскільки спірна земельна ділянка була сформована ще до моменту прийняття відповідачем-1 її до комунальної власності, то скасування рішення відповідача і визнання недійсним договору оренду з припиненням права державної реєстрації права оренди існуючої на момент подання позову земельної ділянки не тягне зміни цільового призначення земельної ділянки, яке містилось в ДЗК та існувало до прийняття оспорюваного рішення селищної ради;

- створення земельної ділянки в певних межах можливе лише шляхом здійснення поділу існуючої земельної ділянки відповідно до статті 27 Закону України "Про державний земельний кадастр":

- заявлені прокурором вимоги є неспівмірним по відношенню до відповідача-2, оскільки в даному випадку предметом спору фактично є частина земельної ділянки площею 3,4972 га, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-2 права оренди на всю земельну ділянку площею 19,7534 га, хоча частина земельної ділянки площею 16,2562 га не є спірною і право на оскарження якої у межах даної справи у прокурора відсутнє.

При цьому, місцевий господарський суд врахував, зокрема, що:

-матеріали справи не містять доказів порушення ФГ “Кущі” заборон, які встановлені ст.61 Земельного кодексу України, щодо спірної земельної ділянки в частині, яка обмежена у використанні, як прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах;

- наявність обмеження та обтяження на земельну ділянку не є перешкодою у передачі земельної ділянки в оренду, тим більше земельна ділянка була передана в оренду за результатами аукціону, відповідно до статей 134-139 Земельного Кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 року №1013 “Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)”;

- в електронну торгову систему відповідачем-1 був завантажений витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку номер витягу НВ-5300964952023, дата формування якого 21.12.2023, в якому зазначені відомості про обмеження у використанні земельної ділянки, а саме: прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження 3,4972 гектарів. Отже, учасники аукціону були сповіщені про цільове використання земельної ділянки та наявні обмеження у її використанні;

- обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 є тими, які встановлені законом, а саме ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України. При формуванні спірної земельної ділянки вимоги щодо меж прибережних захисних смуг були враховані органом розпорядження. На дотримання вимог ч.5 ст.111 ЗК України відомості про обмеження були відображені і в технічній документації із землеустрою, яка розроблялася відносно спірної земельної ділянки. Площа встановленого обмеження у розмірі 3,4972 га це є та частина прибережної захисної смуги, яка увійшла до складу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169;

- судом встановлено, що під час формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав попереднім органом розпорядження – ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області були враховані відповідні законодавчі обмеження земельної ділянки, і таке формування не суперечить діючому законодавству. Протилежного прокурором не доведено;

- слушними є доводи третьої особи про те, що у даній справі мова йде не про накладення земельної ділянки на землі водного фонду, оскільки до складу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 входять обмеженні зони у вигляді прибережної захисної смуги річки Інгул, що було повністю враховано під час формування земельної ділянки, і згідно вимог ст.111-115 ЗК України, ч.5 ст.21, 25, 26, 28 Закону України “Про Державний земельний кадастру” відображено у ДЗК;

- безпідставними є твердження прокурора про те, що селищна рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, передавши її в оренду ФГ “Кущі”, а останнє є недобросовісним набувачем права оренди вказаною земельною ділянкою, оскільки право оренди відповідачем-2 було набуто на аукціоні, як передбачено чинним законодавством;

- прокурором не доведено, яким чином знаходження частини земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги перешкоджає використанню земельної ділянки для передбачених договором оренди цілей – ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адже матеріали справи не містять доказів недотримання відповідачем-2 обмежень під час використання спірної земельної ділянки, зокрема, тієї частини, яка фактично обробляється відповідачем-2;

- наявність у відповідача-2 титулу у вигляді договору оренди земельної ділянки стосовно частини площею 16,2562 га взагалі виключає можливість застосування негаторного позову;

- у даному випадку необґрунтованими є доводи прокурора про дотримання принципів правомірного втручання у право на мирне володіння спірною земельною ділянкою.

Разом з цим, місцевий господарський суд зазначив про правомірність звернення до суду із відповідним позовом саме прокурора в особі держави.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Миколаївської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 у справі №915/1470/24 та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги є переважно тотожними доводам позовної заяви прокурора та узагальнено полягають у наступному:

- спірна земельна ділянка, що включає в себе одночасно землі водного фонду (прибережної захисної смуги річки Інгул) та сільськогосподарського призначення (пасовища), не могла бути сформована як єдиний об`єкт земельних відносин та цивільних прав, що не враховано судом першої інстанції;

- при формуванні спірної ділянки та передачі її у комунальну власність під виглядом сільськогосподарських угідь, в межах її накладення на прибережну захисну смугу р. Інгул, ГУ ДГК в області діяло з перевищенням наданих законом повноважень, оскільки не було її розпорядником, враховуючи те, що таку компетенцію мала Миколаївська облдержадміністрація;

- поза увагою суду залишилось, що прокурором оспорюється рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2, яким затверджено новий проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки. При цьому, за результатами розроблення та затвердження саме вказаної землевпорядної документації визначено новий вид цільового призначення спірної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що є незаконним, оскільки селищна рада не врахувала, що така ділянка не може існувати у відповідних її межах як ділянка сільськогосподарського призначення, оскільки частково накладається на землі прибережної захисної смуги річки Інгул. Відповідно, у даному випадку, передача в оренду земельної ділянки за рахунок земель водного фонду супроводжувалось фактичною незаконною зміною цільового призначення цієї ділянки всупереч вимогам ч.ч. 1, 2 ст. 20, ст. 122 Земельного кодексу України, Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок;

- не врахувавши факт незаконного формування земельної ділянки сільськогосподарського призначення, подальшої її передачі у комунальну власність неуповноваженим органом (ГУ ДГК в області) за рахунок прибережної захисної смуги річки Інгул, а також незаконного встановлення Воскресенською селищною радою нового цільового призначення спірної ділянки, суд першої інстанції дійшов до хибного висновку, що прокурором не доведено порушення з боку ФГ «Кущі» встановлених на спірній ділянці обмежень;

- помилковими є висновки суду щодо добросовісності ФГ «Кущі», оскільки судом не звернуто уваги на те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц). В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки ФГ «Кущі», проявивши розумну обачність, могло і повинно було знати про те, що ця ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги. Відтак, ФГ «Кущі» могло і повинно було розуміти, що спірна ділянка частково належить до земель водного фонду, і її отримання у користування для ведення товарного сільськогосподарського призначення є неможливим в силу імперативних вимог законодавства України;

- судом не надано належної оцінки доводам прокурора про недійсність спірного договору оренди землі від 22.03.2024 через відсутність у ньому усіх істотних умов. Так, в умовах самого договору оренди не передбачено наявність обмежень у користуванні земельною ділянкою. Навіть більше, у п. 25 цього договору вказано, що на земельну ділянку не встановлено обмеження та інші права третіх осіб у використанні, а у п.п. 16, 17, 19, 27, 29 - зобов`язано орендаря використовувати земельну ділянку саме для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. На переконання прокурора, не відображення у договорі обмежень у використанні об`єкту суперечить вимогам законодавства та інтересам територіальної громади та є додатковою підставою для визнання договору недійсним;

- оскільки при затвердженні нового проекту землеустрою щодо відведення спірної ділянки в оренду ФГ «Кущі», Воскресенською селищною радою порушено вимоги законодавства, спрямовані на захист правового режиму земель водного фонду, шляхом незаконного визначення цільового призначення усієї ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169– для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то прокурором оскаржується право оренди ФГ «Кущі» на всю земельну ділянку, як окремий існуючий об`єкт цивільних прав, переданий йому на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування;

- накладення спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 лише на частину прибережної захисної смуги річки Інгул не спростовує факту порушення вимог земельного та водного законодавства під час формування та відведення усієї цієї земельної ділянки в користування ФГ «Кущі», у тому числі будь-якої її частини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц). Наразі як об`єкт цивільних прав існує лише земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, відповідно і порушення вимог законодавства (ст.ст. 58, 59, 60, 61 Земельного кодексу України та ст.ст. 85, 89 Водного кодексу України) стосуються усього єдиного об`єкту цивільних прав загалом, а не його частин;

- ні прокурор, ні суд не наділені повноваженнями щодо поділу спірної земельної ділянки та формування за її рахунок нових ділянок. Тому без здійснення у встановленому законодавством порядку формування окремих земельних ділянок, відповідно до їх законного цільового призначення, у прокурора відсутні підстави заявляти позовну вимогу щодо визнання недійсним оспорюваного договору оренди землі в частині та повернення виключно частини сформованої земельної ділянки (в межах накладення на прибережну захисну смугу);

- ні Воскресенська селищна рада як власник земельної ділянки, ні ФГ «КУЩІ» як землекористувач, не вжили заходів до поділу земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 та повернення у добровільному порядку частини цієї ділянки в межах її накладення на прибережну захисну смугу, у розпорядження територіальної громади;

- щодо висновку суду про те, що наявність у ФГ «Кущі» титулу у вигляді договору оренди землі виключає можливість застосування негаторного позову, то прокурор переконаний у тому, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «jura novit curia» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19);

- прокурор наголошує на тому, що невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав (близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі №904/7803/21, від 20.09.2023 у справі №910/3453/22, від 01.11.2023 у справі №910/7987/22). Якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав (п.п. 145-149 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі №910/2389/23). Тому твердження суду про неможливість заявлення негаторного позову не може слугувати підставою для відмови в позові.

Детальніше доводи прокурора викладені в його апеляційній скарзі.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 05.09.2025, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Діброви Г.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 у справі №915/1470/24; продовжено розгляд вказаної апеляційної скарги на розумний строк та призначено справу №915/1470/24 до розгляду на 26.11.2025 о 14:30 год. Крім того, вказаною ухвалою відповідачам встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право протягом цього ж строку подати до суду заяви чи клопотання щодо процесуальних питань.

02.10.2025 від Воскресенської селищної ради до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого відповідач-1 не погоджується з останньою, вважає апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою та безпідставною, у зв`язку з чим просить суд відмовити у її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Між іншим, посилаючись, зокрема на приписі ст.ст. 4, 5, 19, 20, 110 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України, Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них (затвердженого постановою КМУ від 08.05.1996 року №486), відповідач-1 зазначає, що аналізуючи наведені акти, можна прийти до висновку, що обмеження у використанні земель (у тому числі прибережна захисна смуга вздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах), встановлюється на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту. Згідно Порядку ведення державного земельного кадастру: елемент “Категорія/цільове призначення земельної ділянки в межах певної категорії земель” (CategoryPurposeInfo) - застосовується для зазначення категорії/цільового призначення земельної ділянки в межах певної категорії земель. Спірна земельна ділянка належить до категорії земель: землі сільськогосподарського призначення, а не землі водного фонду, в свою чергу цільове призначення земельної ділянки визначене в межах відповідної категорії. Отже, спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду.

Стосовно, доводів прокурора в позові, що спірна земельна ділянка частково накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу річки Інгул та розташована впритул до урізу води, Селищна рада наголошує на тому, що поняття «накладки» в земельному законодавстві взагалі не існує. Тому і твердження апелянта про те, що ГУ ДГК в Миколаївській області при передачі спірної земельної ділянки під виглядом сільськогосподарських угідь в межах її накладення на прибережну захисну смугу діяло з перевищенням наданих законом повноважень є безпідставним.

Також, відповідач-1 звертає увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Тому, навіть не вказавши в договорі обмеження у використанні земельної ділянки, але досягнувши згоди стосовно усіх істотних умов договору, договір оренди землі вважається укладеним. Навіть більше, п. 27 Договору наділяє правом орендодавця вимагати від орендаря дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, а п. 30 Договору зобов`язує орендаря виконувати встановлені щодо об`єкта обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі. Тобто, навіть не передбачивши в договорі обмеження в користуванні земельною ділянкою не позбавляє орендаря обов`язку дотримуватися тих обмежень, які встановлені Законом.

Крім того, Селищна рада наголошує на тому, що орендар протягом дії Договору сумлінно виконував його умови – щодо сплати орендної плати, а Позивач не навів інших доводів щодо порушення орендарем прав та обов`язків землекористувача, беручи до уваги той факт, що дотримуючись встановлених законом обмежень у використанні земельної ділянки, встановлених Законом і не використовуючи частину земельної ділянки, на яку встановлено обмеження (що також і підтверджується протоколом огляду місця події від 03.04.2024 року, на який посилається позивач у позові, чітко зазначено, що при візуальному огляді земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 (зазначено як 4823381300:02:000:0169) зафіксовано ріст польової рослинності, фактично земельна ділянка не використовується. Приблизно 100 метрів вказаної земельної ділянки зайнято рослиною типу комиші в напрямку до річки Інгул), орендар сплачує орендну плату за всю площу спірної земельної ділянки.

За твердженням Селищної ради, прокурором не зазначено про порушення прав власника на земельну ділянку через передання її в оренду відповідачу-2, завдання власнику у зв`язку із цим збитків, не встановлено вчинення, зокрема, ФГ «Кущі» дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав власника.

06.10.2025 відзив на апеляційну скаргу до суду надійшов від ФГ Кущі, проте, судова колегія залишає останній без розгляду, враховуючи пропуск строку на його подання.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Як зазначалось вище, судом апеляційної інстанції відповідачам був встановлений строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, що відображено у п. 4 резолютивної частини ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 про відкриття провадження у справі №915/1470/24, а саме: 10 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Фермерському господарству «Кущі» зазначена ухвала доставлена в електронному вигляді в її Електронний кабінет 22.09.2025 о 19:44 год, про що свідчить наявна у матеріалах справи Довідка Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.09.2025 про доставку електронного листа.

За змістом ч. 1, 4, 6, 7 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Останній день строку триває до 24 години, але коли в цей строк слід було вчинити процесуальну дію тільки в суді, де робочий час закінчується раніше, строк закінчується в момент закінчення цього часу. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, зазначена ухвала вважається врученою позивачу 23.09.2025 та, відповідно, з 24.09.2025 розпочався перебіг, встановленого судом, 10-тиденного строку для подання, відзиву на апеляційну скаргу.

Доказів неможливості користування ФГ «Кущі» своїм особистим електронним кабінетом у підсистемі «Електронний Суд» матеріали справи не містять та відповідачем-2 суду не надано.

Враховуючи вищезазначене, 03.10.2025 строк на подання відзиву на апеляційну скаргу сплив.

Проте, відзив на апеляційну скаргу був поданий відповідачем-2 до Південно-західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» 06.10.2025, тобто з пропуском 10-ти денного строку.

Разом з тим, частиною 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Водночас, за ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Таким чином, законодавець розмежовує поняття строків на «встановлені законом» та «встановлені судом» та відрізняє види звернення з відповідними клопотаннями та терміном їх подання.

Строк на подання відзиву встановлюється судом, отже, його поновлення чинним процесуальним законом не передбачено, а положеннями ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено саме продовження такого строку з врахуванням терміну подання відповідного клопотання до закінчення визначеного судом строку.

Таким чином, ФГ «Кущі» мало можливість у строк, встановлений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 (у даному випадку до 03.10.2025 включно) подати відзив на апеляційну скаргу або подати до апеляційного суду заяву про продовження судом процесуального строку у відповідності до ч. 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України, однак таких звернень до суду апеляційної інстанції від відповідача-2 у встановленому порядку не надходило.

Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України визначено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Також, судова колегія звертає увагу на те, що відповідний відзив на апеляційну скаргу надісланий відповідачем-2 без клопотання про поновлення відповідного строку.

Таким чином, оскільки відзив на апеляційну скаргу був поданий ФГ «Кущі» після закінчення, встановленого ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2025 у справі №915/1470/24, 10-ти денного строку, він залишається апеляційним судом без розгляду та врахування, однак, приєднуюється до матеріалів справи.

Таку позицію підтримує Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.08.2019 у справі №757/43793/18-ц (провадження №14-311цс19), Верховний Суд у постановах: від 19.11.2025 у справі № 914/2659/23, від 29.04.2026 у справі № 293/1073/24, від 08.04.2026 у справі № 911/202/25 тощо.

Третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області будь-яких пояснень відносно аргументів апеляційної скарги суду апеляційної інстанції не надала, що, в свою чергу, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 26.11.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 16.12.2025 року о 15:00 год.

Однак, в подальшому, призначені судові засідання у даній справі декілька разів не відбувались у зв`язку із відрядженням судді-учасника колегії Богацької Н.С. з 12.12.2025 по 23.12.2025 та перебуванням у відпустці головуючого судді Савицького Я.Ф. з 16.03.2026 по 20.03.2026, про що складені відповідні довідки судових засідань, а також прийняти відповідні ухвали суду від 12.01.2026 та від 23.03.2026 щодо визначення нових дат для розгляду апеляційної скарги прокурора у справі №915/1470/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 відкладено розгляд справи №915/1470/24 на 26.05.2026 року о 14:30 год.

В судовому засіданні 26.05.2026 прокурор підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити останню.

Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялись належним чином; про причини неявки суд не повідомили.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства; вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи; участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін; явка учасників судового процесу ухвалами суду не визнана обов`язковою, матеріалів справи достатньо для винесення законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що відсутність представників відповідачів та третьої особи у даному випадку не перешкоджає вирішенню спору та не повинно заважати здійсненню правосуддя у розумний строк.

У судовому засіданні 26.05.2026 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 19.01.2021 № 2-ОТГ передано у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040 га в межах території Воскресенської селищної ради. Згідно з переліком земельних ділянок, що передаються у комунальну власність за вказаним наказом, на підставі акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність передано до комунальної власності територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради, зокрема, земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га, вид земельних угідь – пасовища, цільове призначення – землі запасу, відомості про обмеження – прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах площею 3,4972 га.

Рішенням Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 №5 “Про включення до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляється на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради” вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 площею 19,7534 га включено під номером 2 до переліку (додаток 1 до рішення) земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, права оренди яких виставляються на земельні торги у формі аукціону окремими лотами на території Воскресенської селищної ради. Також в п. 2 вказаного рішення міської ради вирішено замовити в землевпорядній організації відповідну документацію із землеустрою на земельні ділянки сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляється на земельних торгах у формі аукціону.

На підставі договору № 787/2023, укладеного 29.11.2023 року між Воскресенською селищною радою та ТОВ “Миколаївський земельно-кадастровий інститут” щодо надання послуг з виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, сертифікованим інженером-землевпорядником Пішеніною К.М. розроблено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. В даному проєкті землеустрою зазначені обмеження у використанні земельної ділянки кадастровий номер 4823383300:02:000:0169 та зазначено, що така земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі річки Інгул.

На підставі рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169” затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для продажу права оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, також вирішено провести земельні торги у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, цільове призначення якої 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області. В п. 6 вказаного рішення затверджено умови продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, цільове призначення якої 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області, згідно додатку 1 до вказаного рішення.

Відповідно до протоколу про результати земельних торгів №LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 Фермерське господарство “Кущі” було визнано переможцем торгів з придбання права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.

22.03.2024 року між Воскресенською селищною радою Миколаївського району Миколаївської області (орендодавець) та Фермерським господарством “Кущі” (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до п. 1, 2 якого орендодавець на підставі протоколу про результати земельних торгів № LRE001-U0202-45759 від 07.03.2024 року надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 19,7534 га з кадастровим номером - 4823383300:02:000:0169, яка розташована в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївської області, Миколаївського району (далі – Договір).

На земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна, а також інші об`єкти інфраструктури відсутні (п. 3 Договору).

Земельна ділянка передається в оренду без будинків, без будівель, без споруд, без інших об`єктів (п. 4 Договору).

В п. 5 Договору визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка на дату укладення Договору становить (кадастровий номер - 4823383300:02:000:0169) 99022,50 грн.

За п. 6 Договору земельна ділянка, яка передається в оренду, не має недоліків, що можуть перешкоджати її ефективному використанню. Інші особливості об`єкта оренди, які можуть вплинути на орендні відносини відсутні (п. 7 Договору).

Відповідно до п. 8 Договору, він укладається строком на 7 років, який обчислюється від дати укладення цього Договору.

Згідно п. 9 Договору орендна плата за користування земельною ділянкою, право оренди якої набуто на № LRE001-UA-20240202-45759 від 07.03.2024 року, у розмірі річної орендної плати становить 38119,00 грн., підлягає сплаті переможцем не пізніше п?яти робочих днів з дня підписання договору оренди землі.

Орендна плата сплачується орендарем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у розмірі 38,5% (розмір орендної плати визначається за результатами проведення земельних торгів), від визначеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки (п. 10 Договору).

Пунктом 11 Договору встановлено, що обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням індексації. Обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії.

Орендна плата вноситься орендарем у строки, визначені чинним законодавством України (п. 12 Договору).

Умовами п. 16 Договору передбачено, що земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗД- 01.01).

Положеннями п. 17 Договору визначено, що цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код згідно КВЦПЗД- 01.01).

Орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов Договору та вимог чинного законодавства (п. 18 Договору).

Пунктом 19 Договору встановлені Умови збереження стану об`єкта оренди:

- використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з Договором оренди;

- дотримання екологічної безпеки землекористування, додержання державних стандартів, норм і правил.

Пунктом 27 Договору встановлено право орендодавця вимагати від орендаря, зокрема:

- дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості грунтів, додержання державних стандартів, норм і правил;

- дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються, тощо.

В свою чергу, за приписами п. 30 Договору орендар зобов`язався, зокрема:

- виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або Договором оренди землі;

- дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, водного фонду;

- використовувати земельну ділянку у відповідності до цільового призначення:

- своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату за земельну ділянку.

Вказаний договір оренди землі від 22.03.2024 був зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 22.03.2024 внесено відповідний запис про інше речове право № 54365539.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, прокурор стверджує, що прийняття наказу ГУ Держгеокадастру від 19.01.2021 № 2-ОТГ та рішень Воскресенської селищної ради від 20.10.2023 № 5 і від 27.12.2023 № 2 відбулось із порушенням вимог земельного та водного законодавства, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 накладається на законодавчо визначену прибережну захисну смугу річки Інгул та розташована впритул до урізу води (кольорові викопіювання для візуального сприйняття.

На думку прокурора, спірна земельна ділянка в частині, яка накладається на прибережну захисну смугу річки, в силу правового титулу відноситься до земель водного фонду, відповідно не може бути ділянкою з іншим цільовим призначенням (сільськогосподарським), у зв`язку з чим прокурором заявлено негаторний позов в інтересах держави про усунення перешкод власнику – територіальній громаді в особі Воскресенської селищної ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 шляхом:

- визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169”;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024 з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 27.03.2024 (запис № 54365539);

- зобов`язання Фермерського господарства “Кущі” повернути Воскресенській селищній раді земельну ділянку з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.

Проаналізувавши апеляційну скаргу в межах її доводів, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Насамперед судова колегія зазначає, що оскільки у даному випадку підставність представництва прокурором інтересів держави будь-яким учасником даної справи жодним чином не оспорюється, вказані обставини колегією суддів в силу вимог ст. 269 Господарського процесуального кодексу не досліджуються; в цій частині суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення господарського суду не перевіряє, а здійснює його перегляд лише в межах доводів апеляційної скарги.

Разом з цим, щодо обґрунтування прокурором наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, колегія суддів визнає доводи останнього обґрунтованими, оскільки, як установив господарський суд першої інстанції та перевірив апеляційний суд, прокурор виконав вимоги статті 53 Господарського процесуального кодексу України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду із позовом в межах цієї справи.

Судова колегія звертає увагу на те, що заявлені прокурором позовні вимоги спрямовані на захист речового права держави - права володіння та користування.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 виснувала, що спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Спосіб захисту права або інтересу повинен бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. також постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15, постанови Верховного суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18). При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 зазначила, що судове рішення не повинне породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.

Обрання ж позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Про це виснувано у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 , від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16, від 06.08.2025 у справі № 916/3158/24.

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту.

Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 27.08.2025 у справі №916/3156/24.

Згідно ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, у даному випадку, зазначаючи про незаконне розпорядження Селищною радою спірною земельною ділянкою (надання останньої в оренду ФГ “Кущі”), прокурор наголошує на тому, що спірна земельна ділянка частково накладається на прибережну захисну смугу, а тому не могла бути передана в оренду для сільськогосподарських потреб.

Тобто, мова йде про частину земельної ділянки, що є прибережною захисною смугою річки Інгул.

Так, відповідно до наявного плану відведення земельної ділянки, креслення перенесення меж земельної ділянки в натурі, кадастрового плану земельної ділянки загальною площею 19,7534 га з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169, переліку обмежень щодо використання земельної ділянки, остання частково накладається на прибережну захисну смугу річки Інгул, площа накладення 3,4972 га. Знаходження земельної ділянки в прибережній водозахисній зоні річки Інгул відображено також у пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою.

Також, судом першої інстанції з`ясовано та не спростовано прокурором, що на час прийняття ГУ Держгеокадастру Наказу №2-ОТГ ((яким передано у комунальну власність територіальної громади в особі Воскресенської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 721,2040 га в межах території Воскресенської селищної ради (у тому числі – спірну земельну ділянку)), земельна ділянка з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 була дійсним об`єктом Державного земельного кадастру (далі – ДЗК) у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, ст. 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції чинні на час прийняття Наказу №2-ОТГ).

При цьому, на виконання абз. 11, 13 ч. 1 ст. 15 цього Закону, до ДЗК відносно спірної земельної ділянки було включено такі відомості про земельну ділянку, як: 1) вид земельних угідь – «пасовища»; 2) відомості про обмеження у використанні земельних ділянок, а саме – «прибережна захисна смуга вздовж річок, водойм та на островах». Про цей факт вказує і сам прокурор в позовній заяві, зазначаючи про те, що площа самого обмеження складає 3,4972 га.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 Земельного кодексу України, на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження.

За приписами ч.ч. 2, 4, 5 ст. 111 Земельного кодексу України обмеження у використанні можуть бути встановлені законом, прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, договором, рішенням суду.

Обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 є тими, які встановлені законом, а саме: ст. 60 Земельного кодексу України, ст. 88 Водного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проєктами землеустрою. Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту. Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

Як свідчать матеріали справи, на дотримання вимог ч. 5 ст. 111 Земельного кодексу України, відомості про обмеження були відображені і в технічній документації із землеустрою, яка розроблялася відносно спірної земельної ділянки.

Таким чином, площа встановленого обмеження у розмірі 3,4972 га це по факту і є та частина прибережної захисної смуги, яка увійшла до складу спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169.

Суд враховує, що прибережна захисна смуга може використовуватися лише відповідно до її цільового призначення з урахуванням законодавчих обмежень щодо ведення господарської діяльності.

При цьому, місцевим господарським судом встановлено, що в протоколі огляду місця події від 03.04.2024, на який посилається прокурор, зазначено, що при візуальному огляді земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 (зазначено як 4823381300:02:000:0169) зафіксовано ріст польової рослинності, фактично земельна ділянка не використовується, приблизно 100 метрів вказаної земельної ділянки зайнято рослиною типу комиші в напрямку до річки Інгул.

Тобто дотримується обмеження у використанні земельної ділянки, зазначені у витязі з ДЗК від 21.12.2023 року №НВ-5300964952023 в розділі “Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки”.

Відтак, слід констатувати, що доказів використання з боку ФГ «Кущі» частини земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 у розмірі 3,4972 га прокурором не надано.

До того ж прокурором не надано до позову доказів того, що відповідачем (ФГ “Кущі”) здійснено будь-які дії відповідній частині спірної земельної ділянки, які б свідчили про: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; г) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; є) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Відтак, матеріали справи не містять доказів порушення відповідачем-2 - ФГ “Кущі” заборон, які встановлені ст. 61 Земельного кодексу України, щодо спірної земельної ділянки в частині, яка обмежена у використанні, як прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах.

Судова колегія повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявність обмеження та обтяження на земельну ділянку не є перешкодою у передачі земельної ділянки в оренду, тим більше земельна ділянка була передана в оренду за результатами аукціону, відповідно до статей 134-139 Земельного Кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2021 №1013 “Деякі питання підготовки до проведення та проведення земельних торгів для продажу земельних ділянок та набуття прав користування ними (оренди, суборенди, суперфіцію, емфітевзису)”.

Отже, розмір тієї площі спірної земельної ділянки, яка може бути реально використовуваною за тим цільовим призначенням, яке було вказано у ДЗК та, відповідно, в оспорюваному Договорі оренди, складає 16,2562 га.

При цьому, зазначене прокурором не оспорюється, оскільки позиція позивача, як вже зазначалось вище, базується на твердженні прокурора про незаконність передачі в оренду лише частини спірної земельної ділянки.

Водночас, у постанові від 22.01.2025 у справі №446/478/19 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору (п. 125).

Позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у тому, що визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що фізична особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ “Укрзалізниця”, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність фізичній особі якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним.

Захистити право без ідентифікації земельної ділянки неможливо (див. близькі за змістом висновки у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.03.2018 року у справі №441/123/16).

Отже, для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу земельної ділянки відповідача) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

За змістом ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні, яка ідентифікується насамперед її просторовим розташуванням, що описується через її межі.

Отже, при зверненні з позовом необхідно було визначити, яка саме земельна ділянка, в яких межах накладається на прибережну захисну смугу, оскільки залежно від категорії землі прокурор мав обрати відповідний належний та ефективний спосіб захисту (повернення земельної ділянки чи витребування).

У даному випадку, з урахуванням наведеного, суд першої інстанції абсолютно правильно зазначив, що визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024, укладеного відповідачами, з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованого 27.03.2024 (запис № 54365539) повністю призведе до втрати відповідачем-2 права оренди земельної ділянки у загальній площі останньої, хоча частина орендованої земельної ділянки площею 16,2562 га взагалі не оспорюється.

Таким чином, заявлені прокурором вимоги є неспівмірним по відношенню до відповідача-2, оскільки в даному випадку предметом спору фактично є частина земельної ділянки площею 3,4972 га, тоді як наслідком задоволення позовних вимог буде втрата відповідачем-2 права оренди на всю земельну ділянку площею 19,7534 га, хоча частина земельної ділянки площею 16,2562 га не є спірною і право на оскарження якої у межах даної справи у прокурора відсутнє.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вказує, що вимоги прокурора про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024 з одночасним припиненням державної реєстрації права оренди у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, зареєстрованих 27.03.2024 (запис № 54365539) не є належним способом захисту у спірних правовідносинах, адже задоволення такої вимоги призведе до втручання у права ФГ «Кущі» також в частині земельної ділянки, щодо якої немає спору, що виходить за межі поновлення права, яке позивач вважає порушеним.

Водночас, з огляду на вказане вище, судова колегія звертає увагу на те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Віндикаційний позов - є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому, відповідно до ст. 396 Цивільного кодексу України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (аналогічний висновок викладено в п. 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19).

Тобто предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до особи, яка незаконно фактично володіє майном, про його повернення (витребування) з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю (подібний правовий висновок викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, а також постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20).

Крім того, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця) (такий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19, від 27.10.2021 у справі №916/1769/20, від 07.06.2023 у справі №904/1270/22).

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з усталеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Таким чином, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 14 Господарського процесуального кодексу України (Диспозитивність господарського судочинства) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі, що розглядається, прокурор звернувся до суду, обравши у позовній заяві спосіб захисту порушеного права негаторний позов у вигляді усунення перешкод державі (в особі Воскресенської селищної ради) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Проте, як правильно зазначив суд першої інстанції, наявність у відповідача-2 титулу у вигляді договору оренди земельної ділянки стосовно частини останньої площею 16,2562 га взагалі виключає можливість застосування негаторного позову.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, зазначено, що позов власника майна про усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов) відповідає способу захисту, визначеному у п. 3 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, - припинення дії, яка порушує право.

Цей спосіб захисту пов`язаний зі вчиненням іншою особою незаконних дій, спрямованих на порушення права, належного особі. Однієї з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

Натомість, якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не може бути заявлено, а право власника має захищатися за допомогою зобов`язально-правових способів.

У даному випадку використання ФГ «Кущі» спірної земельної ділянки здійснюється на підставі оспорюваного Договору оренди, тобто в межах зобов`язальних правовідносин. Такий характер правовідносин виключає можливість їх віднесення до негаторних.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.09.2022 у справі № 910/9727/21, від 29.01.2025 у справі №922/2487/23, від 01.07.2025 у справі №910/2281/24.

Обов`язком суду є вирішення наявного між сторонами спору з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.

Тому, у розрізі вимог прокурора щодо визнання недійсним Договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169 від 22.03.2024 № б/н, укладеного між Воскресенською селищною радою та ФГ “Кущі”, судова колегія зазначає, що під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції прокурором не спростовано відсутність у даній справі доказів на підтвердження обставин, достатніх для визнання оспорюваного Договору недійсним.

Так, ст. 215 Цивільного кодексу України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Стаття 13 Закону України “Про оренду землі” зазначає, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Прокурор вважає, що невідображення у Договорі оренди обмежень у використанні об`єкту оренди суперечить вимогам законодавства та інтересам територіальної громади та є підставою для визнання договору недійсним.

Однак, як вже зазначалось вище, у даному випадку існують законодавчі обмеження у використанні спірної земельної ділянки, які містяться в ДЗК та не звільняють у будь-якому випадку орендаря від дотримання вимог чинного законодавства і існуючих обмежень, навіть якщо в Договорі цей перелік не міститься.

Крім того, у п. 27 Договору встановлено право орендодавця вимагати від орендаря дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг.

Водночас, п.30 Договору зобов`язує орендаря виконувати встановлені щодо об`єкта обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Тобто, навіть не передбачивши в Договорі окремого пункту щодо обмеження в користуванні земельною ділянкою вказане не свідчить про недотримання сторонами вимог чинного законодавства під час укладення спірного Договору оренди, з якими чинне законодавство пов`язує можливість визнання Договору оренди землі недійсним, а також не позбавляє орендаря обов`язку дотримуватися тих обмежень, які встановлені Законом.

Разом з тим, апеляційний суд критично ставиться до твердження прокурора про те, що Селищна рада незаконно розпорядилась спірною земельною ділянкою, передавши її в оренду ФГ “Кущі”, оскільки право оренди відповідачем-2 було набуто на аукціоні, як передбачено чинним законодавством.

Ураховуючи також вимоги прокурора про визнання незаконним та скасування рішення Воскресенської селищної ради від 27.12.2023 №2 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для продажу прав оренди на земельних торгах для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах території Воскресенської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області та умов продажу права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 4823383300:02:000:0169”, судова колегія зазначає, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного Договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 справі №911/3681/17, від 11.02.2020 у справі №922/614/19, від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 05.07.2023 року у справі №912/2797/21, від 22.01.2025 справі №446/478/19 від 16.07.2025 у справі №910/2389/23, від 18.03.2026 у справі №182/8900/19).

Також апеляційний суд враховує позицію орендодавця – Селищной ради, яка наполягає на тому, що апелянтом не наведено обставин вчинення відповідачами всупереч вимогам законодавства перешкод у здійсненні власником права користування або розпоряджання відповідною земельною ділянкою внаслідок винесення рішення та укладення Договору, порушення оспорюваним рішенням Сільської ради або Договором прав власника, від імені якого виступає позивач.

Прокурором не зазначено про порушення прав власника на земельну ділянку через передання її в оренду відповідачу-2, завдання власнику у зв`язку із цим збитків, не встановлено вчинення, зокрема, відповідачем-2 дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав власника.

За встановлених у цій справі обставин, спрямованість заявлених позовних вимог на повернення земельної ділянки відповідачу-1, заявлені вимоги є неефективними способами захисту, оскільки не призведуть до автоматичного усунення тих обставин, які склались при формуванні земельної ділянки ГУ Держгеокадастром в Миколаївській області.

Оскільки спірна земельна ділянка була сформована ще до моменту прийняття відповідачем-1 її до комунальної власності, то скасування рішення Селищної ради і визнання недійсним договору оренду з припиненням права державної реєстрації права оренди існуючої на момент подання позову земельної ділянки не тягне саме зміни цільового призначення земельної ділянки, яке містилось в ДЗК та існувало до прийняття оспорюваного рішення Селищної ради.

Натомість, створення земельної ділянки в певних межах можливе лише шляхом здійснення поділу існуючої земельної ділянки відповідно до ст. 27 Закону України "Про державний земельний кадастр".

Зважаючи на викладене, висновки судів про відмову у задоволенні позову у даній справі є законними, обґрунтованими та відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду, які є сталими і послідовними.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Дослідивши наявні у справі матеріали, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне і обґрунтоване судове рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Пунктом 1 ч.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 у справі №915/1470/24 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 05.05.2025 у справі №915/1470/24 залишити без змін

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст постанови складений та підписаний 01.06.2026.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Богацька Н.С.

Суддя Діброва Г.І.