Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №914/2865/23 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/2865/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді О.С. Скрипчук

суддів Н.М. Кравчук

О.І. Матущак,

секретар судового засідання Постолатій В.Р.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «МР-РЕНТ» б/н від 21.05.2025 (вх. № 01-05/1528/25 від 20.05.2025)

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 (повний текст рішення складено 30.04.2025, м. Львів, суддя О.Ф. Стороженко)

у справі № 914/2865/23

за позовом Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача Приватного підприємства «МР-РЕНТ», м. Львів

третя особа що не заявляє самостійних вимог стосовно предмету спору на стороні відповідача Приватне підприємство «Казка 74», м. Львів

про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою та припинення права власності на будівлю

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства «МР-РЕНТ» про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою та припинення права власності на будівлю.

Позивачем підставами позову зазначено факт самочинного будівництва об`єкту нерухомості на земельній ділянці комунальної власності і, відповідно, - самочинне зайняття такої земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 позовні вимоги задоволено. Постановлено Приватному підприємству «МР-РЕНТ» усунути перешкоди у розпорядженні Львівською міською радою земельною ділянкою комунальної власності, розташованою на вулиці Стрийська, 73 «а» міста Львова, а саме: звільнити зазначену земельну ділянку шляхом демонтажу (знесення) самовільно збудованої нежитлової будівлі під літ. «Б-1», загальною площею 36,1м2, зареєстрованої за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 73 «а» (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 2711807146060). Припинено право власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на нежитлову будівлю під літ. «Б-1», загальною площею 36,1м2, зареєстровану за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 73 «а», та скасовано державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розподілу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи. Відмовлено у задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що спірний об`єкт нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки зведений на земельній ділянці комунальної власності, не відведеній для цієї мети, без належних дозвільних документів та без прийняття об`єкта в експлуатацію.

Так, суд першої інстанції зазначив, що реєстрація права власності на підставі рішення суду, яке не набрало законної сили та було в подальшому скасоване, не свідчить про законне набуття права власності на спірний об`єкт.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що подальше відчуження спірного об`єкта іншим особам не змінило його статусу як самочинного будівництва та не усунуло порушення прав власника земельної ділянки.

Відтак, суд дійшов висновку, що наявність спірного об`єкта на земельній ділянці комунальної власності створює Львівській міській раді перешкоди у здійсненні прав користування та розпорядження землею, а тому заявлені вимоги про припинення права власності та скасування державної реєстрації є належним способом захисту.

Також суд відхилив доводи відповідача щодо спливу позовної давності, оскільки позов заявлено як негаторний, а порушення прав власника земельної ділянки має триваючий характер.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 23.04.2025, відповідачем через систему «Електронний суд» було подану апеляційну б/н від 21.05.2025 (вх. № 01-05/1528/25 від 20.05.2025) в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив спосіб захисту порушеного права, оскільки фактично позов спрямований на позбавлення відповідача права власності на нерухоме майно та обходження гарантій захисту добросовісного набувача, передбачених статтями 387– 388 ЦК України.

Апелянт зазначає, що Львівська міська рада знала про існування спірного об`єкта та спір щодо нього ще у 2008– 2009 роках, однак протягом тривалого часу не вживала жодних заходів для захисту своїх прав, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню строку позовної давності.

На думку скаржника, Приватне підприємство «МР-РЕНТ» є добросовісним набувачем майна, оскільки придбало об`єкт за відплатним договором та покладалося на відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому були відсутні будь-які обмеження чи спори щодо права власності.

Крім того, скаржник стверджує, що акт обстеження земельної ділянки не є належним і достатнім доказом самовільного зайняття землі, оскільки не містить координат, не підтверджує меж земельної ділянки та не встановлює прив`язки спірної будівлі до конкретної земельної ділянки.

Позивач подав до суду відзиви на апеляційну скаргу, в яких просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Львівської області без змін.

Відзиви на апеляційну скаргу мотивовані тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

У судове засідання 20.05.2026 сторони явки уповноважених представників не забезпечили, через систему «Електронний суд» надійшли клопотання від позивача та відповідача про відкладення розгляду справи.

Розглянувши вказані клопотання про відкладення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 11. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для відкладення розгляду справи.

Згідно ухвали суду від 20.06.2025 явка представників сторін в судове засідання обов?язковою не визнавалась. Крім того, колегія суддів зазначає, що розгляд даної справи вже неодноразово відкладався.

Відтак, колегією суддів надавався час учасникам судового провадження на надання усіх необхідних на їх думку документів та пояснень у справі. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність перенесення розгляду справи в силу положень чинного ГПК України.

Разом з тим, нормами чинного законодавства не передбачено жодного обмеження щодо кола представників юридичної особи. За неможливості представництва інтересів товариства, представляти інтереси учасника судового процесу може керівник або інша особа як з числа своїх працівників, так і осіб, не пов?язаних з ним трудовими відносинами.

Колегія суддів враховує, що матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги та ухвалення законного і обґрунтованого рішення відповідно до вимог ст. 236 ГПК України.

При апеляційному розгляді даної справи колегія суддів також враховує положення ст. 129 Конституції України та ст. 2 ГПК України, відповідно до яких одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім

За таких обставин, з огляду на необхідність дотримання принципу розумності строків розгляду справи, а також те, що явка представників учасників справи судом не визнавалась обов`язковою, з урахуванням змісту ст.ст. 202, 216, 270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відхилення клопотань про відкладення розгляду справи.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Львівська міська рада є власником земельної ділянки на вул. Стрийській, 73а у м. Львові, де знаходиться нежитлова будівля загальною площею 36,1 кв.м., яка належить ПП «Мр-Рент».

Відповідно до норм ч.1, 2 ст.83 ЗК України, земельна ділянка на вулиці Стрийська, 73 «а» міста Львова перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Львова, від імені якої діє Львівська міська рада.

07.07.2004 Львівською міською радою, на підставі Ухвали № 912 від 27.11.2003 та Договору оренди землі, було надано зазначену земельну ділянку Підприємцю Михайліву Євгену у короткострокову оренду (на 5 років) для встановлення та обслуговування ним малої архітектурної форми (павільйону).

Строк дії вказаного Договору сплив 27.11.2008 і не продовжувався.

Разом з тим, підприємець Є.Михайлів, до завершення строку дії Договору оренди землі, звернувся у Господарський суд Львівської області з позовом до Львівської міської ради з вимогами про визнання права власності на кілька нежитлових приміщень, у тому числі на нежитлове приміщення, що було самовільно збудоване на спірній земельній ділянці, яка, за Договором від 07.07.2004, надавалась для встановлення МАФ павільйону (який не є об`єктом нерухомості).

Господарський суд Львівської області, рішенням від 06.11.2008 у справі №19/202, задоволив позов підприємця Є.Михайліва і визнав за ним право власності на нежитлові приміщення, у тому числі на нежитлове приміщення (площею 36,1м2), розташоване на вул. Стрийська, 73 «а» міста Львова.

Вказане Рішення Суду першої інстанції не набрало законної сили і було скасоване Львівським апеляційним господарським судом, Постановою від 02.02.2009.

У Постанові Суд апеляційної інстанції зазначив:

-про відсутність у Підприємця Є.Михайліва дозволу на будівництво (відповідно до вимог ст.24 Закону «Про планування і забудову територій»);

-про відсутність факту прийняття спірного об`єкту нерухомості в експлуатацію (відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України №12436 від 22.09.2004);

-про факт самочинного будівництва Підприємцем Є.Михайлівом спірного об`єкту нерухомості (ст.376 ЦК України), оскільки йому не надавалась земельна ділянка в оренду для забудови (а лише для встановлення МАФ павільйону).

Проте, незважаючи на відсутність факту набрання Рішенням Господарського суду Львівської області від 06.11.2008 (у справі №19/202) законної сили (та його скасування), підприємцем Є.Михайлівим було подано вказане Рішення в Обласне комунальне підприємство ЛОР «БТІ та ЕО» для реєстрації права власності на самочинно збудоване «нежитлове приміщення», що розташоване на вул. Стрийській 73 «а», і таке право, всупереч вимогам законодавства України, було зареєстровано (26.11.2008).

Проте, реєстрація права власності на самочинно збудований об`єкт не зумовила виникнення права власності, оскільки, відповідно до норм ст.328 ЦК України, відсутній факт «набуття» права власності на законних підставах.

Тобто, відбувся факт реєстрації права власності Підприємця Є.Михайліва на спірний об`єкт нерухомості всупереч вимогам законодавства України: при відсутності факту виникнення права власності (право власності зареєстровано на підставі Рішення Суду, яке не набрало законної сили і було скасоване).

Після проведення (26.11.2008) реєстрації права власності підприємця Є.Михайліва на спірний об`єкт нерухомості, Підприємець відчужив, за Договором купівлі-продажу від 30.01.2009, зазначений об`єкт Приватному підприємству «Мотор», яке відчужило його, за Договором купівлі-продажу від 10.03.2009, Приватному підприємству «Казка 74» (Третя особа у справі).

Неодноразове відчуження спірного об`єкту нерухомості не зумовило втрату ним статусу самочинного будівництва.

При цьому, жоден із володільців спірного об`єкту нерухомості не отримував у користування земельну ділянку (комунальної власності) для обслуговування такого об`єкту.

06.06.2023 відділом Управління державного контролю за використанням та охороною земель Департаменту містобудування Львівської міської ради проведено обстеження земельної ділянки, розташованої на вул.Стрийська, 73 «а» міста Львова, і встановлено факт користування Підприємством «Казка 74» вказаною земельною ділянкою комунальної власності (площею 0,0038га) без будь-яких правовстановлюючих документів, про що зазначено в Акті обстеження №224.

При проведенні обстеження складено План-схему розташування спірної земельної ділянки, який відповідає Плану земельної ділянки, що був Додатком до Договору оренди землі від 07.07.2004.

15.08.2023, після проведення вказаного обстеження земельної ділянки, Підприємством «Казка 74» відчужено спірний об`єкт нерухомості, за Договором купівлі-продажу, Приватному підприємству «МР-РЕНТ» (Відповідачу у справі), за яким, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, зареєстровано на даний час право власності на спірну «нежитлову будівлю» (площею 36,1м2).

Оскільки спірний об`єкт нерухомості збудований на земельній ділянці комунальної власності, що не була відведена для цієї мети, та при відсутності документа, який дає право виконувати будівельні роботи та підтверджує прийняття об`єкту до експлуатації, такий об`єкт, згідно з нормою ч.1 ст.376 ЦК України, є самочинним будівництвом, що встановлено також Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2009 та Постановою Вищого господарського суду України від 14.05.2009 у справі №19/202.

Оскільки, відповідно до норми ч.2 ст.376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього, тому підприємець Є.Михайлів не набув права власності на спірний об`єкт нерухомості, що, згідно з нормою ст.317 ЦК України, зумовлювало відсутність у нього також і права розпорядження цим майном шляхом продажу (за Договором купівлі-продажу від 30.01.2009).

Проте, відбувся факт незаконного відчуження спірного об`єкту нерухомості і останнім набувачем такого об`єкту є відповідач.

Самочинне будівництво об`єкту нерухомості на земельній ділянці комунальної власності порушує права власника земельної ділянки, оскільки наявність такого об`єкту унеможливлює розпорядження (та користування) земельною ділянкою.

Згідно з нормою ч.4 ст.376 ЦК України, самочинно збудований об`єкт нерухомості підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво.

Оскільки, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у Постановах від 15.03.2023 у справі №205/213/22, від 05.04.2023 у справі №199/6251/18, від 31.05.2023 у справі №201/4483/20, належним відповідачем за позовом власника землі про знесення об`єкту самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкту, тому саме у Відповідача (ПП «МР-РЕНТ»), місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що у відповідача наявний обов`язок щодо знесення самочинно збудованого спірного об`єкту нерухомості, який ним придбано за Договором купівлі-продажу.

При цьому, колегія суддів зазначає, що позивачем заявлено негаторний позов про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою комунальною власності і, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у Постанові від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, такий позов можна заявляти упродовж усього часу тривання порушення прав власника, який є законним володільцем земельної ділянки.

Згідно з нормами ч.1 ст.391 ЦК України та ч.2 ст.152 ЗК України, Львівська міська рада, яка є власником спірної земельної ділянки, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні належних їй прав користування та розпорядження своїм майном.

При цьому, норми ч.2 ст.391 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як Львівською міською радою не вчинялось жодних дій, спрямованих на відчуження майна, що зумовлює відсутність підстав для застосування норм статей 387 та 388 ЦК України, у тому числі норми ч.3 ст.388 ЦК, якою обмежено строк звернення з позовом про витребування майна від добросовісного набувача.

Тому, доводи апелянта в частині наявності підстав для застосування до вимог позовної давності, оцінюються колегією суддів критично.

Також, згідно з нормами ст.391 ЦК України та ст.152 ЗК України, на вирішення спору про усунення перешкод у реалізації власником належного йому права користування та розпорядження земельною ділянкою не впливають обставини стосовно добросовісності набуття особою права власності на майно (будівлю), так як такі обставини, відповідно до норм ст.388 ЦК України, підлягають встановленню лише при витребуванні майна (віндикації).

Проте, враховуючи фактичні обставини та докази, апелянтом не доведено добросовісності дій при придбанні спірного об`єкту нерухомості, так як:

-у Договорі купівлі-продажу (від 15.08.2023), на підставі Довідки ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 13.01.2023, зазначено (п.2), що будівля розташована на земельній ділянці, якій кадастровий номер не присвоювався і яка не передавалась у власність чи користування;

-тобто Відповідачу, при придбанні спірного об`єкту нерухомості, було відомо про факт самочинного зайняття Підприємством «Казка 74» (Продавцем) земельної ділянки, що зумовлювало необхідність отримання від Продавця повної інформації стосовно правомірності будівництва об`єкту нерухомості на землі комунальної власності;

-Продавець володів повною інформацією стосовно самочинного будівництва та самочинного зайняття земельної ділянки комунальної власності, оскільки, виходячи з даних, зазначених в Акті обстеження земельної ділянки (№224 від 06.06.2023), директором ПП «Казка 74» був Є.Михайлів, який і вчинив самочинне будівництво об`єкту нерухомості та самочинне зайняття земельної ділянки (у 2008 році), а також незаконну реєстрацію права власності на самочинно збудований об`єкт;

-Відповідачем не надано доказу оплати за придбаний об`єкт нерухомості, - враховуючи, що умовами п.4 Договору купівлі-продажу від 15.08.2023 передбачено відстрочення оплати вартості об`єкту (на 30 днів).

Також важливо, що відповідачем, після придбання (15.08.2023) спірного об`єкту нерухомості, не вживались заходи для набуття земельної ділянки в оренду, і лише після отримання даного позову подано позивачу заяву (від 01.11.2023) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою.

Згідно з нормами ст.212 ЗК України, особа, яка самовільно зайняла земельну ділянку, зобов`язана повернути її власнику, а також привести таку земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення наявного на ній об`єкту нерухомості.

Враховуючи зазначені обставини, вимоги Позивача про усунення перешкод у розпорядженні спірною земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту нерухомості обґрунтовані та відповідають нормам статей 317, 391 ЦК України та статей 152, 212 ЗК України, що зумовлює наявність підстав для їх задоволення.

Водночас колегія суддів не погоджується із висновком місцевого господарського суду в частині вирішення спору щодо припинення права власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на нежитлову будівлю під літ. «Б-1», загальною площею 36,1м2, зареєстровану за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 73 «а», та скасування державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розподілу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи.

Главою 3 роз. I кн. 1 ЦК України регулюється захист прав та інтересі осіб. Так, за змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Реалізація права на захист цивільних прав здійснюється за допомогою способів захисту, якими є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Обрання способу захисту це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту (див. постанову Верховного Суду від 18.09.2025 у справі № 922/82/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 у справі № 908/2388/21 виснувала таке: "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (п. 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справi № 916/1174/22)".

Верховний Суд у постанові від 05.02.2025 у справі № 914/2511/23 дійшов висновку про те, що: «коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна. Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Великої Палати Верховного Суду щодо них, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав територіальної громади міста Львова у спірних правовідносинах є лише вимога Міськради про знесення самовільно збудованого приміщення і задоволення цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю самочинного будівництва по вул. Городоцькій, 291 а у м. Львові у встановленому законом порядку. Водночас колегія суддів частково погоджується з доводами касаційної скарги про те, що у задоволенні позовної вимоги Міськради про припинення права власності відповідача на самочинне будівництво належало відмовити за неефективністю»..

Верховний Суд у постанові від 17.03.2026 у справі № 914/3403/23 зазначив: "отже, у цьому спорі про знесення об`єкта самочинного будівництва заявлена Львівською міською радою позовна вимога про припинення права власності відповідача на спірне нежитлове приміщення є неналежною та такою, що не спрямована на реальний захист прав та інтересів позивача. У справі, що розглядається, належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача".

Законодавець у ч. 4 ст. 236 ГПК України закріпив норму, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судове рішення в частині вирішення спору про припинення права власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на нежитлову будівлю під літ. «Б-1», загальною площею 36,1м2, зареєстровану за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 73 «а», та скасування державної реєстрації права приватної власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповідного розподілу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи не відповідає вищенаведеним висновкам Верховного Суду.

Аналогічні правові висновки наведені Верховним Судом в постанові від 07.04.2026 у справі №914/3299/23.

Отже, здійснивши аналіз оскаржуваного рішення і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в межах здійснення апеляційного провадження у цій справі знайшли своє підтвердження доводи апеляційної скарги відповідача щодо помилковості задоволенні позовних вимог про припинення права власності. З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржене рішення і у цій частині (в частині вирішення спору про припинення права власності) підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові. В іншій частині оскаржене рішення прийняте з правильним застосуванням та дотриманням правових норм, з урахуванням висновків Верховного Суду щодо них, а тому воно підлягає залишенню без змін.

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судові витрати

З огляду на те, що суд частково задовільняє апеляційну скаргу, судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «МР-РЕНТ» б/н від 21.05.2025 (вх. № 01-05/1528/25 від 20.05.2025) задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі № 914/2465/25 в частині вирішення спору про припинення права власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на нежитлову будівлю під літ. «Б-1», загальною площею 36,1м2, зареєстровану за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 73 «а» та скасування державної реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «МР-РЕНТ» на вказану нежитлову будівлю із закриттям відповдіного розподілу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи скасувати. Прийняти у цій частині нове рішення, яким у позові відмовити.

3. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 23.04.2025 у справі № 914/2465/25 залишити без змін.

4. Змінити здійснений Господарським судом Львівської області розподіл судових витрат за подання позовної заяви.

Стягнути з Приватного підприємства «МР-РЕНТ» (79031, Львівська обл, м. Львів, вул. Стрийська, буд.103А; ідент.код 45004136) на користь Львівської міської ради (79008, Львівська обл, м. Львів, пл. Ринок, буд.1; ідент.код 04055896) витрати на судовий збір у сумі 2 684, 00грн.

5. Стягнути з Львівської міської ради (79008, Львівська обл, м. Львів, пл. Ринок, буд.1; ідент.код 04055896) на користь Приватного підприємства «МР-РЕНТ» (79031, Львівська обл, м. Львів, вул. Стрийська, буд.103А; ідент.код 45004136) 3 220, 53 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

Суддя Н.М. Кравчук

Суддя О.І. Матущак