Постанова від 19 травня 2026 р. у справі №914/1954/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/1954/25

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Бабій М.М.

явка учасників справи:

від прокурора: Слиш Г.С.;

від позивача: Полійчук С.Р.;

від третьої особи на стороні позивача: не з`явився;

від відповідача: Терлецька І.І.;

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія” б/н від 29.12.2025,

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 суддя Березяк Н.Є., м.Львів, повний текст рішення складено 10.12.2025,

у справі № 914/1954/25

за позовом заступника керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова

в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Львівської міської ради, м. Львів,

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія”, м. Львів,

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 046 663,00 грн

та за зустрічною позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія”, м. Львів,

до відповідача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів,

про визнання суми пайового внеску у розмірі 1 315 072,73 грн сплаченою та про зменшення пайового внеску,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог позивача.

Первісний позов

24.06.2025 заступник керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова в інтересах держави в особі позивача Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області подав позов до товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Магнолія» про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 3 046 663,00 грн (з врахуванням клопотання про зменшення позовних вимог).

Позов обґрунтовано тим, що ТзОВ «Вілла Магнолія» як замовник будівництва житлового комплексу (перша та друга черги) на вул. М. Пимоненка – вул. Пасічній у садівничому товаристві «Геолог» у м. Львові не виконало передбачений п. 2 розд. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України №132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов`язок щодо сплати пайової участі до прийняття об`єктів в експлуатацію, внаслідок чого безпідставно зберегло кошти місцевого бюджету.

Зустрічний позов

22.07.2025 товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія” подало зустрічний позов до Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про визнання суми пайового внеску у розмірі 1 315 072,73 грн сплаченою та про зменшення пайового внеску.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що ТзОВ «Вілла Магнолія» фактично виконало обов`язок щодо участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Львова шляхом будівництв, реконструкції та передачі у комунальну власність інженерних мереж поза межами земельної ділянки забудови, а тому заявлена прокурором до стягнення пайова участь підлягає зменшенню відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Щодо першої черги будівництва, на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1038 від 10.11.2017 та Технічних умов №ТУ-Вд 18-18 від 17.01.2018 Товариством придбано та передано ЛМКП «Львівводоканал» сталеві труби Д720х12 мм довжиною 30 п.м. на суму 319 596,41 грн, що підтверджується договором поставки №ПТБ/3-1-21/ЗСП-1 від 21.05.2021, видатковою накладною №288 від 08.06.2021 та актом приймання-передачі від 10.06.2021. Щодо другої черги будівництва, на підставі рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №661 від 22.06.2018 та Технічних умов №ТУ-Вд 455-18 від 31.07.2018 Товариством виконано реконструкцію водопроводу Д200 мм по вул. Пимоненка поза межами земельної ділянки забудови, здійснено проектування, закупівлю матеріалів, будівельні роботи та асфальтування, загальна вартість яких становила 995 476,32 грн. Позивач за зустрічним позовом посилається на те, що вказані роботи та мережі передані у комунальну власність, відповідають технічним умовам, спрямовані на розвиток міської інфраструктури та відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» мають бути зараховані в рахунок пайової участі. Отже Товариство вважає, що зобов`язання зі сплати пайового внеску виконано шляхом створення об`єктів інженерної інфраструктури загальною вартістю 1 315 072,73 грн, а повторне стягнення цієї суми як пайової участі суперечить принципам правової визначеності, добросовісності та заборони подвійного фінансового обтяження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 первісні позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія” до місцевого бюджету на користь Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради кошти в сумі 2 890 326,19 грн, з яких: 749 005,57 грн величина пайового внеску, 454 472,78 грн інфляційні втрати, 86 556,31 грн - 3% річних (перша черга будівництва); 929 054,79 грн величина пайового внеску, 563 720,92 грн - інфляційні втрати, 107 515,82 грн 3% річних (друга черга будівництва). Стягнуто з відповідача на користь Львівської обласної прокуратури 34 683,91 грн сплаченого судового збору. В задоволенні первісного позову в частині стягнення величини пайового внеску в сумі 90 770,94 грн у зв`язку із помилковим розрахунком пайової участі шляхом застосування неправильного показника опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області, а також відповідно 55 076,92 грн інфляційних втрат та 10 489,64 грн 3% річних за першою чергою будівництва — відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Рішення обґрунтоване тим, що ТОВ «Вілла Магнолія» як замовник будівництва житлового комплексу по вул. М. Пимоненка – вул. Пасічній у СТ «Геолог» у м. Львові розпочало будівництво у 2018 році на підставі дозволів №ЛВ112181691479 від 18.06.2018 та №ЛВ112182341314 від 22.08.2018, а об`єкти були введені в експлуатацію лише у липні 2021 року за сертифікатами №ЛВ122210707644 від 08.07.2021 та №ЛВ122210630916 від 06.07.2021. Суд виходив із того, що на момент початку будівництва діяла стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка покладала на забудовника обов`язок взяти участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом сплати пайового внеску. Після набрання чинності Законом України №132-ІХ від 20.09.2019, стаття 40 була виключена, однак пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачив спеціальний порядок для об`єктів, будівництво яких розпочато до 01.01.2020, але не введено в експлуатацію, з врахуванням якого забудовник був зобов`язаний після 01.01.2020 звернутися до органу місцевого самоврядування для визначення розміру пайової участі та сплатити її до введення об`єктів в експлуатацію. ТОВ «Вілла Магнолія» цього не виконало, а тому безпідставно зберегло кошти, які підлягали сплаті до місцевого бюджету, що стало підставою для застосування статті 1212 ЦК України про повернення безпідставно збережених коштів.

Суд також визнав правомірним представництво прокурором інтересів держави, оскільки Департамент економічного розвитку Львівської міської ради сам повідомив прокуратуру про несплату пайової участі, однак самостійно до суду не звертався, тому прокурор правомірно реалізував свої повноваження на представництво інтересів держави відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України.

Щодо зустрічного позову ТОВ «Вілла Магнолія» суд виходив із того, що товариство не довело належним чином право на зменшення пайової участі. Відповідач посилався на виконання технічних умов №ТУ-Вд 18-18 від 17.01.2018 та №ТУ-Вд 455-18 від 31.07.2018, за якими товариство придбало труби та виконало реконструкцію водопроводу за межами земельної ділянки. Загальна сума витрат, за твердженням товариства, становила 1 315 072,73 грн.Однак, суд відхилив вказані твердження відповідача, оскільки товариство не уклало договору про пайову участь, не зверталося у встановленому порядку щодо зменшення внеску та не довело належними доказами наявність підстав для такого зменшення відповідно до частини 5 статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Разом з тим суд частково зменшив заявлену до стягнення суму, оскільки встановив помилковість розрахунку прокурора щодо першої черги будівництва через застосування неправильного показника опосередкованої вартості житла. У результаті суд стягнув з ТОВ «Вілла Магнолія» 2 890 326,19 грн безпідставно збережених коштів пайової участі, інфляційних втрат та 3% річних, а у задоволенні зустрічного позову відмовив повністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи.

30.12.2025 до Західного апеляційного господарського суду через систему “Електронний суд” надійшла апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія” б/н від 29.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 у справі №914/1954/25, в якій останній просив оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні первісного позову та задоволити зустрічний позов.

Апеляційна скарга ТОВ «Вілла Магнолія» обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкових висновків щодо відсутності підстав для зменшення пайової участі. Скаржник зазначає, що на виконання технічних умов ним було передано ЛМКП «Львівводоканал» сталеві труби на суму 319 596,41 грн та виконано реконструкцію водопроводу Д200 по вул. Пимоненка поза межами земельної ділянки забудови на суму 995 476,32 грн, у зв`язку з чим загальна сума витрат склала 1 315 072,73 грн.

На думку апелянта, відповідно до ч. 5 ст. 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір пайової участі підлягав імперативному зменшенню на кошторисну вартість інженерних мереж, побудованих поза межами земельної ділянки забудовника та переданих у комунальну власність. Апелянт вказує, що таке зменшення не залежить від укладення договору пайової участі чи окремого рішення органу місцевого самоврядування.

Скаржник також зазначає, що суд безпідставно ототожнив правовий інститут зменшення пайової участі із звільненням від її сплати, неправильно застосував положення локального акта Львівської міської ради та не врахував належні докази виконання робіт поза межами земельної ділянки, зокрема проєктну документацію, виконавчі схеми, відповіді ЛМКП «Львівводоканал» та висновок будівельно-технічної експертизи №12/25 від 21.11.2025.

Крім того, апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, відповідно до яких зменшення пайової участі на вартість інженерних мереж має імперативний характер та не ставиться у залежність від волевиявлення органу місцевого самоврядування.

Учасники справи своїм правом, передбаченим ч.1 ст. 263 ГПК України, не скористались, відзиву на апеляційну скаргу не подали.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.12.2025 справу №914/1954/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бойко С.М., суддів Бонк Т.Б., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 05.01.2026 з підстав, що визначені ч. 2 ст. 260 ГПК України апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Магнолія» б/н від 29.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 у справі №914/1954/25 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Магнолія» б/н від 29.12.2025 на рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 у справі №914/1954/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.02.2026 розгляд справи №914/1954/25 призначено на 25.03.2026.

Ухвалою від 25.03.2026 розгляд справи №914/1954/25 відкладено на 20.05.2026.

У судове засідання 20.05.2026 з`явився прокурор, позивач та відповідач, третя особа в судове засідання не з`явилася хоча належним чином була повідомлена про дату час та місце розгляду справи в порядку, визначеному ч.5 ст. 242, ст. 285 ГПК України, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції, , у зв`язку з чим суд визнав її неявку як без поважних причин.

Представник відповідача оголосив клопотання, подані до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» б/н від 18.05.2026 про долучення доказів — висновку експерта та про призначення експертизи, навівши обґрунтування, аналогічні викладеним у письмових клопотаннях.

У судовому засіданні суд заслухав думку представників прокурора та позивача щодо заявлених клопотань, які заперечили проти їх задоволення.

Заслухавши думку учасників справи та врахувавши, що аналогічне клопотання про долучення доказів уже заявлялося відповідачем у попередньому судовому засіданні 25.03.2026 і було розглянуте судом із постановленням протокольної ухвали про відмову в його задоволенні, колегія суддів протокольними ухвалами постановила відмовити у задоволенні клопотань відповідача про долучення доказів та про призначення експертизи.

Також, представник відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги, навівши доводи аналогічні викладеним в ній, просив її задоволити.

Прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Строки розгляду справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (стаття 269 ГПК України).

Рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 оскаржується відповідачем в повному обсязі.

Апеляційний суд, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія”, дійшов висновку про залишення її без задоволення з таких підстав

Предметом первісного позову є стягнення з ТзОВ «Вілла Магнолія» безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Львова у розмірі 3 046 663,00 грн у зв`язку з невиконанням обов`язку щодо сплати пайового внеску до прийняття об`єктів будівництва в експлуатацію.

Предметом зустрічного позову є визнання пайового внеску у розмірі 1 315 072,73 грн сплаченим шляхом будівництва та передачі у комунальну власність об`єктів інженерної інфраструктури, а також зменшення розміру пайової участі на вартість створених поза межами земельної ділянки забудови інженерних мереж.

Як встановлено судами, Франківською окружною прокуратурою міста Львова від Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради отримано лист №2301-вих-169801 від 26.11.2024 з Переліком об`єктів, введених в експлуатацію упродовж 2021– 2023 років та І півріччя 2024 року, щодо здійснення представництва інтересів держави в суді в особі Львівської міської ради у справах про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі.

У пунктах 84 та 105 вказаного Переліку зазначено замовника будівництва – ТзОВ «Вілла Магнолія», яким не сплачено кошти пайової участі у зв`язку із будівництвом багатоквартирних житлових будинків (перша та друга черги) по вул. М. Пимоненка – вул. Пасічній у садівничому товаристві «Геолог» у м. Львові.

Щодо першої черги будівництва, судами встановлено, що будівництво зазначеного об`єкта здійснювалось на підставі дозволу Інспекції ДАБК у м. Львові №ЛВ112181691479 від 18.06.2018, виданого замовнику ТзОВ «Вілла Магнолія» (на підставі заяви від 06.06.2018) та відповідно до містобудівних умов і обмежень, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1038 від 10.11.2017 (із змінами, внесеними рішенням виконкому №354 від 30.03.2018).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 10.11.2017 №1038, Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради для об`єкта першої черги будівництва – житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями – були затверджені технічні умови № ТУ-Вд 18-18 від 17.01.2018 на приєднання до централізованих систем водопостачання та водовідведення м. Львова (далі – Технічні умови Вд 18-18).

Пунктом 9 технічних умов Вд 18-18 встановлено спеціальний обов`язок ТОВ «Вілла Магнолія» — забезпечити передачу у власність територіальної громади м. Львова (в особі ЛМКП «Львівводоканал») матеріально-технічних ресурсів, а саме: придбати та передати сталеві труби Д720х12 мм, довжиною 30 п.м.

На виконання пункту 9 Технічних умов ТОВ «Вілла Магнолія» придбано сталеві труби 720х12мм на загальну суму 319 596,41 грн (в т.ч. ПДВ 53 282,85 грн), на підтвердження чого надано суду наступні первинні документи: Договір поставки №ПТБ/3-1-21/ЗСП-1 від 21.05.2021 з ТОВ «Завод сталевих приладів», видаткову накладну №288 від 08.06.2021, сертифікати якості щодо вказаного товару, товарно-транспортну накладну від 08.06.2021 №Р 288 та платіжні інструкції №0100048865 від 31.05.2021, №0100049527 від 01.07.2021 щодо сплати за товар постачальнику ТОВ «Завод сталевих профiлiв».

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, вказані труби на суму 266 330,34 грн (без ПДВ) були передані ЛМКП «Львівводоканалу» 10.06.2021 відповідно до Акту передачі-приймання матеріально-технічних цінностей.

В матеріалах справи міститься Акт готовності об`єкта до експлуатації, зареєстрований 07.07.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером:АС01:2433-5467-1061-5196.

В пункті 5 вказаного Акту готовності об`єкта до експлуатації зазначено початок робіт: червень 2018, закінчення робіт: лютий 2021 року.

В пп.6.1.п.6 Акту зазначено загальну площу квартир – 2905,6 м кв. (за результатами технічної інвентаризації).

Вказаний Акт готовності об`єкта до експлуатації від 07.07.2021 підписано директором товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Магнолія» (код ЄДРПОУ 40248172).

Відповідно до Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №ЛВ122210707644, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові та зареєстрованого в ЄДЕССБ 08.07.2021, прийнято в експлуатацію об`єкт «Будівництво житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями (перша черга) на земельній ділянці по вул. М. Пимоненка – вул. Пасічній у садівничому товаристві «Геолог» у м. Львові», замовником якого є ТзОВ «Вілла Магнолія».

У Сертифікаті зазначено, що будівництво розпочато: 18.06.2018, завершено: 18.06.2021, строк ведення об`єкта в експлуатацію – 07.07.2021.

Також, вказано, що кошти пайової участі не сплачено з врахуванням п.13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 (отримано з порталу ЄДЕССБ).

Щодо другої черги будівництва, судами встановлено, що будівництво здійснювалось на підставі дозволу Інспекції ДАБК у м.Львові №ЛВ112182341314 від 22.08.2018, , виданого замовнику ТзОВ «Вілла Магнолія» (на підставі заяви від 20.08.2018) та відповідно до містобудівних умов і обмежень, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №661 від 22.06.2018.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №661 від 22.06.2018, Департаментом житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради затверджено Технічні умови №ТУ-Вд 455-18 від 31.07.2018 на приєднання житлового комплексу у складі: багатоквартирного житлового будинку з вбудованими комерційними приміщеннями та підземним паркінгом (друга черга) до централізованих систем водопостачання та водовідведення м. Львова (далі – Технічні умови Вд 455-18).

Так, пунктом 9 Технічних умов Вд 455-18 на ТОВ «Вілла Магнолія» покладено обов`язок забезпечити реалізацію комплексу інженерних заходів, що виходять за межі відведеної для забудови земельної ділянки, а саме запроектувати та виконати реконструкцію водопроводу Д200мм по вул. Пимоненка на ділянці від вул. Хлібної в сторону вул. Зеленої до т. « 1» (на генплані), довжиною орієнтовно 100пм. та передбачити заходи для забезпечення споживачів стабільним водопостачанням.

На виконання пункту 9 Технічних умов №Вд 455-18 від 31.07.2018 ТОВ «Вілла Магнолія» вжито комплекс заходів, спрямованих на розвиток інженерної інфраструктури об`єкта «багатоквартирного житлового будинку з вбудованими комерційними приміщеннями та підземним паркінгом (друга черга) на вул. М. Пимоненка – вул. Пасічній у СТ «Геолог» у м. Львові», а саме:

- проєктування - замовлено робочу документацію зовнішніх мереж водопостачання 1.6.131.152-18-ЗВК (НДІ Проектреконструкція) 2019 рік;

- постачання матеріалів - закуплено у ТОВ «Ельпласт-Львів» труби, муфти, ущільнювачі на загальну суму 28 204,22 грн (в т.ч. ПДВ 4700,70 грн), відповідно до видаткової накладної №150921/006 від 15.09.2021, товарно-транспортної накладної від 15.09.2021 №5998, рахунку фактури №ЕЛ-9010 від 12.08.2021, свідоцтва якості №150921/001, сертифіката відповідності, платіжної інструкції від 08.09.2021 №0100050733 на суму 28 204, 22 грн (копії долучено до матеріалів справи). Вказані труби, муфти, ущільнювачі на суму 23 503,52 грн (без ПДВ) передані ЛМКП «Львівводоканалу» 15.09.2021 відповідно до Акту передачі-приймання матеріально-технічних цінностей.

В матеріалах справи міститься Акт готовності об`єкта до експлуатації, зареєстрований 30.06.2021 в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва за реєстраційним номером:АС01:6676-4678-2367-4585.

В п.5 вищезазначеного Акту готовності об`єкта до експлуатації вказано початок робіт: серпень 2018, закінчення робіт: травень 2021 року.

В пп.6.1.п.6 Акту зазначено загальну площу квартир – 3214,5 м кв. (за результатами технічної інвентаризації).

Акт готовності об`єкта до експлуатації від 30.06.2021 підписано директором товариства з обмеженою відповідальністю «Вілла Магнолія».

Відповідно до Сертифікату про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів №ЛВ122210630916, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м.Львові та зареєстрованого в ЄДЕССБ 06.07.2021 прийнято в експлуатацію об`єкт «будівництво ТзОВ «Вілла Магнолія» житлового комплексу у складі: багатоквартирного житлового будинку з вбудованими комерційними приміщеннями та підземним паркінгом (друга черга) на вул. М.Пимоненка - вул.Пасічній у садівничому товаристві «Геолог» у м.Львові» (замовник: ТзОВ «Вілла Магнолія»).

У Сертифікаті зазначено, що будівництво розпочато: 22.08.2018, завершено: 31.05.2021.

Також, вказано, що кошти пайової участі не сплачено з врахуванням п.13 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-IX від 20.09.2019 (отримано з порталу ЄДЕССБ).

Зазначені вище дозвільні документи щодо першої та другої черг будівництва отримані прокурором від Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради (лист № 0006-вих-58148 від 22.04.2025) за результатами розгляду запиту окружної прокуратури № 14.51/04-14-2953вих-25 від 17.04.2025.

Судами встановлено, що будівництво здійснювалось на земельних ділянках з кадастровими номерами 4610136800:02:005:0455, 4610136800:02:005:0235, 4610136800:02:005:0351 та 4610136800:02:005:0456, цільове призначення яких – для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Вказані земельні ділянки перебувають у приватній власності ТзОВ «Вілла Магнолія», що підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №429077135, №429078197, №429078840, №429079127.

Поряд із цим, долучені до позовної заяви скріншоти сторінок вебсайту ЛУН щодо ЖК Villa Magnolia Spring (пропозиції квартир на первинному ринку житла тощо) містять фотоматеріали, які відображають хід будівництва зазначених об`єктів у період з 31.07.2019 по 30.12.2020. Із вказаної інформації вбачається, що станом на 03.06.2019 здійснювалось будівництво одного будинку, станом на 21.08.2019 – двох будинків, а станом на 30.12.2020 будівництво обох будинків було завершено.

Таким чином, наведені відомості підтверджують, що будівництво об`єктів здійснювалось у період дії законодавства, яким був передбачений обов`язок замовника будівництва щодо сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту до бюджету Львівської територіальної громади.

На запит окружної прокуратури №14.51/04-14-2951вих-25 від 17.04.2025, Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради надано, зокрема, інформацію щодо будівництва житлового комплексу по першій та другій черзі будівництва та Розрахунок безпідставно збережених коштів пайової участі (лист №2301-вих-86930 від 16.06.2025).

З листа вбачається, що ТзОВ «Вілла Магнолія» зверталось до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва «житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями (перша черга)». Департамент економічного розвитку провів розрахунок (від 24.09.2020 № 2301-вих-74244), однак товариство не сплатило нараховану суму пайового внеску до здачі об`єкта в експлуатацію.

Щодо об`єкта будівництва - «житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями (друга черга)» ТзОВ «Вілла Магнолія» не зверталось до департаменту економічного розвитку із заявою про визначення розміру пайової участі та не подавало документи, що підтверджують вартість будівництва даного об`єкту, техніко-економічні показники об`єкта та, як наслідок, не сплатило пайовий внесок до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Одночасно, замовник будівництва при здачі об`єктів в експлуатацію зазначив, що пайова участь не сплачувалась відповідно до п.13 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», що і стало підставою для звернення з первісним позовом до суду.

За позицією прокурора, замовник ТзОВ «Вілла Магнолія» розпочавши у 2018-2019 будівництво житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями, тощо, на вул.М.Пимоненка-вул.Пасічній у м.Львові у садівничому товаристві «Геолог» зобов`язане було до прийняття його в експлуатацію сплатити на рахунок міськради кошти пайового внеску, однак цього не зробило, внаслідок чого без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегло у себе кошти, які повинне було заплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту.

У зв`язку з цим прокурор просив стягнути з ТзОВ «Вілла Магнолія» пайовий внескок, інфляційних втрат, 3 % річних, в цілому на суму (з врахуванням зменшення позовних вимог): 3 046 663,00 грн (перша черга – 839 776,51 грн величина пайового внеску, 509 549,70 грн інфляційні втрати, 97 045,95 грн - 3% річних; друга черга – 929 054,79 грн – величина пайового внеску, 563 720,92 грн- інфляційні втрати, 107 515,82 грн – 3% річних).

Натомість позивач за зустрічним позовом стверджує, що розмір пайової участі у розвитку інфраструктури м. Львова підлягає зменшенню на загальну суму 1 315 072,73 грн, оскільки ТзОВ «Вілла Магнолія» виконало обов`язок щодо участі у розвитку інженерно-транспортної інфраструктури м. Львова шляхом реконструкції та передачі у комунальну власність інженерних мереж, розташованих за межами земельної ділянки забудови.

ТзОВ «Вілла Магнолія» долучено ряд документів і матеріалів, зокрема:

- реконструкція водопроводу - роботи по переукладенню водопроводу (реконструкцію водопроводу Д200мм по вул. Пимоненка на ділянці від вул. Хлібної в сторону вул.Зеленої до т. « 1» (на генплані) для виконання вимог Технічних умов №ТУ-Вд 455-18 від 31.07.2018 здійснені підрядником ТОВ «Т.В.К. Будтранс», що підтверджується Договором підряду від 06.05.2021 №06.05.2021, актом №1 виконаних робіт (встановлення дорожніх знаків для організації дорожнього руху на період будівництва) від 28.10.2021 на суму 41 309, 42 грн з ТОВ «Т.В.К. «Будтранс», Актом №2 приймання виконаних робіт (переукладання водопроводу на об`єкті) від 28.10.2021 на суму 248 759, 64 грн з ТОВ «Т.В.К. «Будтранс», Акт №1 приймання виконаних будівельних робіт (переукладання водопроводу на об`єкті) від 28.102021 на суму 399 676, 24 грн з ТОВ «Т.В.К. «Будтранс», платіжні інструкції від 06.12.2021 №0300052355 на суму 100 000,00 грн, від 14.12.2021 №0400052355 на суму 89 745,30 грн, від 18.01.2022 №0800052355 на суму 200 000,00 грн тощо. Загальна вартість виконаних робіт становить – 689 745, 30 грн;

- відновлення дорожнього покриття - роботи по поточному ремонту дорожнього покриття після переукладання водопроводу (реконструкції водопроводу Д200мм по вул. Пимоненка на ділянці від вул. Хлібної в сторону вул. Зеленої до т.1 (на генплані) для виконання вимог Технічних умов №ТУ-ВД 455-18 від 31.07.2018 на об`єкті, здійснені підрядником ТОВ «Будівельник-Плюс-Р.В.», що підтверджується Договором підряду від 01.12.2021 №1-21/01-12, договірною ціною до Договору, Актом №1 виконаних робіт з грудень 2021 на суму 34 960,00 грн, платіжною інструкцією від 18.01.2022 № 0200053926 на суму 33 212,00 грн, від 07.04.2023 №0100061255 на суму 1 748,00 грн;

- асфальтування після прокладання мереж - роботи з ремонту асфальтобетонного покриття після прокладання інженерних мереж по вул. Пимоненка, виконані підрядником ПП «Захід-трансбуд», що підтверджується Довідкою про вартість будівельних робіт та витрати за серпень 2022 від 23.09.2022, Актом приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2022 від 23.09.2022 на суму 242 566, 80 з ПДВ, платіжні інструкції від 20.09.2022 №0400058266 на суму 30 000,00 грн, від 15.09.2022 №0200058266 на суму 75 000,00 грн, від 02.09.2022 №0300058137 на суму 50 000,00 грн, від 22.08.2022 №0200058137 на суму 50 000,00 грн, від 23.09.2022 №0600058266 на суму 37 566,80 грн (копії додаємо). Загальна вартість робіт становить 242 566,80 грн;

- виконавча зйомка зовнішніх мереж - виконано 24.11.2022 виконавчу зйомку зовнішніх інженерних мереж (схема), де Управлінням архітектури та урбаністики погоджено проект переукладання водопроводу, в тому числі і місце підключення водопроводу.

Апеляційний суд зазначає, що спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з наявністю або відсутністю підстав, з одного боку, для стягнення з відповідача як замовника будівництва безпідставно збережених коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а з іншого — для зарахування вартості створених та переданих у комунальну власність інженерних мереж у рахунок пайової участі та відповідного зменшення обов`язку щодо її сплати на підставі частини п`ятої статті 30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 2ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (у редакції станом на час спірних правовідносин), замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

На час отримання відповідачем дозволу на виконання будівельних робіт та початку відповідного будівництва частина 2 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачала, що замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженернотранспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

За змістом зазначеної вище статті Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури. Величина пайової участі визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування відповідно до встановленого ним розміру (у межах встановленого законом граничного розміру) з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, або на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності (якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена). Розмір пайової участі визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про укладення відповідного договору та доданих до нього документів, а договір укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації зазначеного звернення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Згідно з усталеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 08.10.2019 у справі №911/594/18 та від 14.12.2021 у справі за №643/21744/19, перерахування замовником об`єкта будівництва у передбачених законом випадках коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до відповідного місцевого бюджету є обов`язком, а не правом забудовника. Тому, укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» для укладення договору пайової участі протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Однак, на момент прийняття в експлуатацію об`єкта відповідача, статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі Закон №132-ІХ).

В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення», а саме встановив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2);

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх повного виконання, є лише договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 (ч. 1 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов`язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України, забудовник стає власником забудованого об`єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У зв`язку з відсутністю договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Отже, замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити, як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто, зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 дійшов висновку, що законодавець під час внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) чітко визначив підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац 1 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132- IX). Тобто, істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та, оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавець визначив нормативне регулювання таких правовідносин, зокрема, абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.

Передбачений вказаною нормою порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3 та 4 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: - для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону 8 №132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21). Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 висновки, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, що має місце у цій справі.

У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У даному випадку між позивачем та відповідачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не укладався, а відповідні грошові кошти до бюджету відповідачем, в тому числі на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися.

Натомість, як вже зазначалося, зустрічні позовні вимоги гуртуються на тому, що у зв`язку з придбанням та передачею в комунальну власність ЛМКП «Львівводоканал» сталевих труб на загальну суму 319 596,41 грн (перша черга) та здійснення реконструкції зовнішніх інженерних мереж водопостачання поза межами відведеної забудовнику земельної ділянки, загальна вартість якої становить 995 476,32 грн (друга черга), на думку позивача за зустрічною позовною заявою, є підстави для зменшення розміру пайової участі.

З приводу вищевикладеного апеляційний суд зазначає, що на час отримання дозволу на виконання будівельних робіт та наявності у замовника будівництва обов`язку щодо звернення до органу місцевого самоврядування про укладення договору з приводу сплати пайового внеску були чинними норми ст.ст.30, 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також Положення про пайову участь (внесок) замовників у створенні та розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м.Львова, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №1697 від 03.04.2008 (втрата чинності з 01.01.2020 згідно ухвали ЛМР №6098-2019), у п.1.6 якого було вказано, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури у м. Львові визначається у договорі про пайову участь.

Також, в п.3.3. Прикінцевих положень вищевказаного Положення зазначено, що міська рада окремою ухвалою, враховуючи внесок юридичної та/або фізичної особи у соціально-економічний розвиток м.Львова, за поданням та обґрунтуванням департаменту економічної політики і за погодженням з постійною комісією фінансів та планування бюджету, постійною комісією архітектури, містобудування та охорони історичного середовища і постійною комісією економічної політики повністю або частково може звільняти замовника від сплати пайового внеску.

Прийняттю ухвали ЛМР про часткове звільнення замовника від сплати пайового внеску передувало комісійне обстеження представниками ЛМР об`єкту будівництва, визначення вартості таких робіт, тощо.

У даному випадку, суд не може підміняти органи місцевого самоврядування та брати на себе їхні функції та повноваження, які визначені законодавством.

Поряд з цим, слід зазначити, що закупівлю труб, реконструкцію водопроводу проведено після (31.12.2020), а саме на час втрати чинності розділом ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX, яким у тому числі було передбачено і умови за якими замовником будівництва пайова участь не сплачувалася.

Згідно ч.1 ст.30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (до 01.01.2020) технічні умови – це комплекс умов та вимог до інженерного забезпечення об`єкта будівництва, які повинні відповідати його розрахунковим параметрам щодо водопостачання, тепло-, електро- і газопостачання, водовідведення, зовнішнього освітлення, відведення зливних вод та телекомунікацій.

В ч.5 ст.30 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було передбачено зменшення розміру пайової участі замовника будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту на суму кошторисної вартості інженерних мереж або об`єктів інженерної інфраструктури, будівництво яких поза межами його земельної ділянки є необхідним за технічними умовами, та які передаються у комунальну власність.

Отже, зменшення розміру пайової участі могло відбутися у випадку дотримання замовником вказаних вимог Закону, а також добросовісного виконання обов`язку щодо сплати пайової участі, а саме під час укладення з органом місцевого самоврядування договору до 01.01.2020 чи впродовж 2020 року при отриманні в ДЕР ЛМР Розрахунку пайового внеску.

Згідно висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі №910/7707/19 «відшкодування різниці між здійсненими витратами на будівництво інженерних мереж та розміром пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту ставиться в залежності не від волевиявлення органу місцевого самоврядування, а залежить від дотримання замовником норм законодавства у сфері створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Києва, у тому числі і здійснення відповідних процедур, які дають змогу встановити як точну суму пайової участі замовника у розвитку інфраструктури населеного пункту так і суму здійснених витрат на будівництва інженерних мереж, які підлягають передачі до комунальної власності населеного пункту».

Як встановлено судами, відповідно до відповіді ЛМКП «Львівводоканал» на запит відповідача (№ДВ-12469 від 31.07.2025) у якій вказано, що труби придбані ТзОВ «Вілла Магнолія» та передані ЛМКП «Львівводоканал» (на виконання п.9 Технічних умов № ТУ-Вд 18-18 від 17.01.2018 на приєднання житлового комплексу з будованими комерційними приміщеннями (перша черга) до централізованих систем водопостачання та водовідведення м.Львова та п.5 технічних умов №ТУ-Вд 455-18 від 31.07.2018 на приєднання житлового комплексу у складі: багатоквартирного житлового будинку з вбудованими комерційними приміщеннями та підземним паркінгом (друга черга) до централізованих систем водопостачання та водовідведення м.Львова) – передані на склад підприємства та не були використані на земельних ділянках на яких здійснювалося будівництво житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями на вул. М. Пимоненка - вул. Пасічній у садівничому товаристві «Геолог».

Водночас, позивачем за зустрічним позовом не надано належних підтверджуючих документів будівництва інженерних мереж поза межами земельної ділянки на якій здійснено будівництво житлового комплексу з вбудованими комерційними приміщеннями на земельній ділянці по вул. М.Пимоненка - вул. Пасічній у садівничому товаристві «Геолог», не погоджувалась їх кошторисна вартість з органом місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у даному випадку підстав для звільнення позивача за зустрічним позовом від сплати коштів пайової участі. Зазначений висновок ґрунтується на належній оцінці наявних у справі доказів та правильному застосуванні норм матеріального права. Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, а матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав для звільнення від сплати зазначених коштів.

Перевіривши надані сторонами докази та правильність здійсненого Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради розрахунку безпідставно збережених коштів пайової участі щодо першої та другої черг будівництва житлового комплексу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткову помилковість первісного розрахунку позивача та необхідність визначення розміру підлягаючих стягненню коштів відповідно до вимог Закону України №132-IX.

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, при визначенні розміру пайової участі щодо першої черги будівництва застосуванню підлягав показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області, чинний на дату звернення замовника із заявою про розрахунок пайової участі, а саме 12 889 грн за 1 кв.м, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 26.06.2020 №151. Отже використання у розрахунку показника 14 451 грн за 1 кв.м, встановленого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230, є безпідставним та не відповідає вимогам абзацу другого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX.

З урахуванням загальної площі квартир першої черги будівництва 2 905,6 кв.м, визначеної у Сертифікаті про прийняття об`єкта в експлуатацію та Акті готовності об`єкта до експлуатації, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір безпідставно збережених коштів пайової участі у сумі 749 005,57 грн (12 889 грн Ч 2 905,6 кв.м Ч 2%).

Водночас колегія суддів погоджується і з висновком місцевого господарського суду щодо правильності розрахунку пайової участі за другою чергою будівництва, який здійснено виходячи з показника опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області у розмірі 14 451 грн за 1 кв.м та загальної площі квартир 3 214,50 кв.м. За таких обставин розмір безпідставно збережених коштів пайової участі за другою чергою будівництва правомірно визначено у сумі 929 054,79 грн.

Отже, суд першої інстанції належним чином перевірив поданий позивачем розрахунок, надав оцінку доказам, на яких він ґрунтувався, та, встановивши помилковість його окремих складових, самостійно визначив розмір коштів, що підлягають стягненню, не виходячи за межі заявлених позовних вимог.

Щодо вимоги прокурора про стягнення інфляційних та 3% річних, апеляційний суд зазначає наступне.

Стаття 610 ЦК України вказує на те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно вимога про нарахування, передбачених ст. 625 ЦК України 3% річних й інфляційних втрат, які є складовою відшкодування завданої позивачеві шкоди, є правомірною.

У даному випадку зобов`язання повернути безпідставно набуте майно (грошові кошти) виникає у відповідача безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала.

Подібний висновок викладений у пунктах 66, 67 постанови Касаційного господарського суду від 01.09.2022 у справі № 910/9544/19.

Враховуючи викладене, відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 09.07.2021 - день наступний за днем реєстрації сертифіката № ЛВ122210707644 по 15.05.2025), зобов`язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних (перша черга) та (із 07.07.2021 - день наступний за днем реєстрації сертифіката № ЛВ122210630916 по 15.05.2025), зобов`язаний також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних (друга черга).

Перевіривши здійснені судом першої інстанції розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних, колегія суддів погоджується з їх правильністю та обґрунтованістю.

Так, щодо першої черги будівництва суд першої інстанції обґрунтовано виходив із суми безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 749 005,57 грн та періоду прострочення з 09.07.2021 по 15.05.2025 включно. Встановивши арифметичні неточності у поданому розрахунку, місцевий господарський суд правомірно здійснив власний розрахунок та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 454 472,78 грн інфляційних втрат та 86 556,31 грн трьох процентів річних.

Щодо другої черги будівництва, суд першої інстанції правильно визначив базу нарахування, виходячи із суми безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 929 054,79 грн та період прострочення з 07.07.2021 по 15.05.2025. Перевіривши проведений розрахунок, суд дійшов обґрунтованого висновку про його арифметичну правильність, у зв`язку з чим правомірно задовольнив позовні вимоги в цій частині та стягнув з відповідача 563 720,92 грн інфляційних втрат і 107 515,82 грн трьох процентів річних.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував положення статті 625 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних за весь період прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо доводів апеляційної скарги про необхідність обмеження періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних трирічним строком позовної давності, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За усталеною практикою Верховного Суду інфляційні втрати та три проценти річних, передбачені статтею 625 ЦК України, входять до складу грошового зобов`язання та є особливим способом захисту майнового права кредитора, спрямованим на компенсацію втрат від знецінення грошових коштів і відшкодування за користування боржником належними кредиторові коштами. При цьому нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер.

Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів відповідача щодо застосування у спірних правовідносинах трирічного обмеження періоду нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних.

Так, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки позовної давності, визначені статтею 257 ЦК України, продовжувалися на строк дії такого карантину. Карантин на всій території України діяв до 30.06.2023.

Крім того, згідно з пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану перебіг позовної давності зупиняється на строк його дії. Воєнний стан в Україні введено з 24.02.2022 та на час розгляду справи його дія триває.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених вимог щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних. Відтак нарахування позивачем зазначених сум за весь період прострочення відповідає вимогам статті 625 ЦК України та чинному правовому регулюванню перебігу позовної давності в умовах карантину та воєнного стану.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість первісних позовних вимог та відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення первісного позову та відсутність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, оскільки спростовуються дослідженими матеріалами справи, встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставинами, а також правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції.

З урахуванням викладеного, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 у справі №914/1954/25 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним, обґрунтованим і таким, що відповідає встановленим у справі обставинам, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не містять підстав для скасування або зміни рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 у справі №914/1954/25 прийнято з дотриманням вимог норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.

Апелянтом не спростовано висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді скасування прийнятого судового рішення, оскільки не доведено неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Однак, скаржником всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи, викладені в апеляційній скарзі, та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, посилання на норми матеріального права базуються на неправильному ним розумінні цих норм права.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції виходить з того, що Європейським судом з прав людини у рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» № 4241/03 від 28.10.2010 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на апелянта витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Вілла Магнолія” б/н від 29.12.2025 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 04.12.2025 у справі № 914/1954/25 – залишити без змін.

Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до касаційної інстанції визначені ст.ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено і підписано 29.05.2026.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.