Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №907/1133/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1133/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Бойко С.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

прокурор: Винницька Л.М.,

відповідача 1: не з`явився,

відповідача 2: не з`явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Закарпатської обласної прокуратури (б/н від 12.01.2026; вх. суду № 01-05/115/26 від 12.01.2026)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 (повне рішення складено 18.12.2025, суддя Л. В. Андрейчук)

у справі № 907/1133/25

за позовом Ужгородської окружної прокуратури, м. Ужгород в інтересах держави

до відповідача 1 Ужгородської міської ради, м. Ужгород

відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю «УЖБУД», м. Ужгород

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов`язання повернути земельну ділянку територіальній громаді,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Ужгородська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою в інтересах держави до відповідача 1: Ужгородської міської ради, відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «УЖБУД», в якій просила суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення ХХІІІ сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 30.08.2022 № 877;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із розстроченням платежу від 02.09.2022, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Деяк К.К. (зареєстрований в реєстрі за № 1431), щодо земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:65:001:0108, площею 0,3545 га, розташованої по вулиці Сергія Мартина, 4 в м. Ужгороді

- зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» код ЄДРПОУ: 43513635 повернути територіальній громаді міста Ужгород земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:65:001:0108, площею 0,3545 га розташовану по вулиці Сергія Мартина, 4 в м. Ужгороді.

В обґрунтування позову, прокурор вказав, що рішенням Ужгородської міської ради № 877 вирішено продати спірну земельну ділянку Товариству з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» за ціною, що не відповідала ринковій, тому договір купівлі-продажу земельної ділянки укладений із порушенням ч. 1 ст. 632 ЦК України та ч. 8 ст. 128 ЗК України та підлягає визнанню недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину (повернення земельної ділянки територіальній громаді).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції вважав необґрунтованими доводи позивача про те, що визначення суб`єкта оціночної діяльності без проведення конкурсу для здійснення експертної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 2110100000:65:001:0108 площею 0,3545 га було здійснено із порушенням вимог ст. 10 Розділу ІІ Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та ч. 8 ст. 128 Земельного кодексу.

Водночас суд констатував і про обрання прокурором неналежного способу захисту при зверненні з позовом, оскільки оспорюване у цій справі рішення вичерпало свою дію укладенням договору купівлі-продажу та у випадку вибуття комунального майна у приватну власність, незалежно від причин, належним способом захисту, на думку суду попередньої інстанції, є саме віндикаційний позов про витребування майна, а не визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Закарпатська обласна прокуратура звернулась до Західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2025 у справі № 907/1133/25 та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов у повному обсязі.

Прокурор наголошує, що системне порушення встановленого законом порядку продажу земельної ділянки, зокрема, порушення конкурсного порядку визначення суб`єкта оціночної діяльності; порушення порядку фінансування експертної грошової оцінки, використання звіту про оцінку, отриманого з порушенням вимог закону, - в сукупності призвели до заниженої ціни продажу. Вказане, на думку скаржника, свідчить про порушення публічних інтересів територіальної громади та є підставою для визнання недійсним спірного договору.

Щодо висновків місцевого господарського суду про спосіб захисту, то на переконання прокурора, у даних правовідносинах має перевагу саме зобов`язально-правовий спосіб захисту та звернення з позовом про визнання недійсним правочину із застосуванням наслідків його недійсності є адекватним, ефективним та пропорційним способом захисту публічного інтересу.

Товариство з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 у справі № 907/1133/25 залишити без змін.

Відповідач-2 зауважує, що з 09.04.2025 у цивільному законодавстві України відбулися зміни щодо способу захисту порушених прав у випадках відчуження майна комунальної власності у приватну власність. Таким чином, на думку відповідача-2, відповідно до чинного цивільного законодавства, на момент подання, у випадку вибуття комунального майна у приватну власність належним способом захисту є саме віндикаційний позов про витребування майна, а не визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Відповідач-2 стверджує, що вказана норма права є спеціальною нормою права у випадку відчуження майна комунальної власності, що виключає з 09.04.2025 можливість застосовувати до випадків незаконного відчуження комунального майна інший спосіб захисту, зокрема, про визнання недійсним договору та застосування наслідків недійсності правочину.

Ужгородська міська рада відзиву на апеляційну скаргу не подала.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2026 справу № 907/1133/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Бойко С.М., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Закарпатської обласної прокуратури (б/н від 12.01.2026; вх. суду № 01-05/115/26 від 12.01.2026) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 у справі № 907/1133/25.

Процесуальний хід розгляду справи відображено у відповідних ухвалах суду та протоколах судового засідання.

Зокрема, ухвалою суду від 28.04.2026 відкладено розгляд справи № 907/1133/25 на 26.05.2026.

У судовому засіданні 26.05.2026 прокурор підтримав доводи апеляційної скарги, надав суду пояснення в межах таких доводів. Відповідачі, належним чином повідомлені про час і місце судового засідання, явки уповноважених представників не забезпечили, представник відповідача-2 запрошення суду до участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не прийняв.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами у цій справі обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

Рішенням XX сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 31.05.2022 №748 «Про надання та відмову у наданні дозволів на проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок» Товариству з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» надано дозвіл на проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:65:001:0108) площею 0,3545 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Сергія Мартина, 4.

15.06.2022 між Департаментом міської інфраструктури Ужгородської міської ради (замовник), з однієї сторони, приватним підприємцем Сентімрей Наталією Василівною (виконавець) та ТОВ «УЖБУД» було укладено договір про проведення експертної грошової оцінки на земельну ділянку загальною площею 0,3545 га по вул. Сергія Мартина, 4 в м. Ужгород.

17.06.2022 суб`єктом оціночної діяльності ФОП Сентімрей Н.В. складено висновок про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, площею 0,3545 га по вул. Сергія Мартина, 4 в м. Ужгород кадастровий номер 2110100000:65:001:0108 та визначено вартість у розмірі 426286,25 грн. без урахування податку на додану вартість.

Рішенням XXIII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 30.08.2022 №877 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» (пункт 1) затверджено вартість земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:65:001:0108) площею 0,3545 га по вул. Сергія Мартина, 4 у сумі 426 286,25 грн із розрахунку 120,25 грн за 1 кв.м. відповідно до висновку експертів від 17.06.2022.

Пунктом 2 вказаного рішення міської ради ухвалено продати Товариству з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» земельну ділянку площею 0,3545 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Сергія Мартина, 4.

02.09.2022 між Територіальною громадою міста Ужгорода в особі Ужгородської міської ради від імені якої діє Департамент міської інфраструктури Ужгородської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки із розстроченням платежу від 02.09.2022, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Деяк К.К. (зареєстрований в реєстрі за № 1431).

Згідно п. 1 договору за цим договором продавець на підставі рішення XXIII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 30.08.2022 №877 передає у власність за плату, а покупець приймає приватну власність і оплачує земельну ділянку на умовах, визначених цим договором.

Згідно п. 1.1 договору земельна ділянка площею 0,3545 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, категорія земель – землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, що відчужується за цим договором, розташована за адресою Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Мартина Сергія, 4, кадастровий номер 2110100000:65:001:0108.

Відповідно до п. 2.1. договору, ціна продажу земельної ділянки за цим Договором становить 426 286,25 грн з розрахунку 120,25 (сто двадцять) грн. 25 коп. за 1 квадратний метр.

Згідно з звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 17.06.2022, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Сентімрей Н.В. вартість спірної земельної ділянки було визначено у розмірі 426 286,25 грн. без урахування податку на додану вартість. За вказаною ціною було укладено спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до наявного у матеріалах справи висновку експерта за результатами проведення повторної судової оціночно-земельної експертизи від 13.02.2025 за № 10861/24-41 ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 17.06.2022 визначена у розмірі 2 577 215 грн без урахування податку на додану вартість. Вказана ціна була визначена із аналізу ринку пропозицій щодо продажу подібних земельних ділянок з використанням баз даних агентств нерухомості, що розміщені на доступних інтернет-сайтах про що вказано в останньому абзаці ст. 54 експертного висновку.

Згідно висновку експерта № 1996 від 29.08.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, наданого відповідачем-2, ймовірна ринкова вартість спірної земельної ділянки визначена у розмірі 456 021,71 грн. без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:65:001:0108, площею 0,3545 га, розташованого на вулиці Сергія Мартина, 4 в м. Ужгороді, належить на праві приватної власності Товариству з обмеженою відповідальністю «УЖБУД».

Також до позову долучено Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на будівлю загальною площею 3370,6 кв.м, опис: літера «У, У-1» (корпус №12, цех :6) за Товариством з обмеженою відповідальністю «УЖБУД», яке знаходиться за адресою Закарпатська обл., Ужгородський р-н, м. Ужгород, вул. Сергія Мартина, 4 (том 1, а.с, 67).

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким:

За статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 зазначено таке:

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 9 лютого 2022 року у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13 липня 2022 року у справі №363/1834/17 (пункт 56), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14 грудня 2022 року у справі №477/2330/18 (пункт 55)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)). Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 2 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20 жовтня 2021 року у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21 вересня 2022 року у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, визнання угоди недійсною, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, відшкодування заподіяних збитків, застосування інших, передбачених законом, способів.

Предметом позову у цій справі є визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору купівлі-продажу із застосуванням наслідків недійсності правочину – повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Як було зазначено вище, рішенням XXIII сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 30.08.2022 №877 «Про приватизацію земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу» (пункт 1) затверджено вартість земельної ділянки (кадастровий номер 2110100000:65:001:0108) площею 0,3545 га по вул. Сергія Мартина, 4 у сумі 426 286,25 грн із розрахунку 120,25 грн за 1 кв.м. відповідно до висновку експертів від 17.06.2022.

Пунктом 2 вказаного рішення міської ради ухвалено продати Товариству з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» земельну ділянку площею 0,3545 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості по вул. Сергія Мартина, 4.

Як підтверджено матеріалами справи, на підставі оскаржуваного прокурором рішення укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки між відповідачами та за відповідачем-2 зареєстровано право приватної власності на таку земельну ділянку.

У пункті 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 зроблено правовий висновок про те, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 констатувала про відсутність підстав для відступу від вказаного висновку Верховного Суду.

Таким чином, враховуючи те, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неефективність обраного прокурором способу захисту в частині заявлення позовної вимоги про визнання незаконним та скасувати рішення ХХІІІ сесії Ужгородської міської ради VIII скликання від 30.08.2022 № 877.

Водночас помилковим було застосування апеляційним судом цього ж підходу також до вимоги про оспорювання самого договору купівлі-продажу, оскільки таке (оспорювання) здійснюється у цій справі прокурором в інтересах територіальної громади, яка є стороною цього правочину.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, від волевиявлення власника щодо вибуття майна, від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, а також від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (підпункти 9.4, 9.5 постанови від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись для повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було надалі відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення позову про витребування майна до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених, зокрема, статтями 387 та 388 ЦК України (підпункт 9.16 постанови від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21 зауважила, що вищенаведений висновок зроблено Судом у справі, за обставинами якої в іншій судовій справі набрало законної сили рішення суду, яким визнано недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна між територіальною громадою та першим набувачем та застосовано відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання покупця повернути це майно територіальній громаді.

У справі № 522/14452/15-ц (постанова від 26.06.2019) Велика Палата Верховного Суду також досліджувала питання однакового застосування статті 388 ЦК України судом касаційної інстанції, який «погодився з висновками суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову прокурора та витребування на підставі статті 388 Цивільного кодексу України спірного майна на користь територіальної громади як такого, що вибуло поза її волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування». У цій справі, де суди розглядали вимогу про витребування майна у комунальну власність від кінцевого набувача, який не був стороною правочину з органом місцевого самоврядування про відчуженння майна з комунальної власності, Велика Палата підкреслила те, що «наявне судове рішення, яким визнано недійсність правочину у зв`язку із встановленням факту відсутності повноважень на розпорядження спірним майном, тобто волі територіальної громади м. Одеси як однієї зі сторін правочину, від імені якої діяла Одеська міська рада».

Отже, у випадку, коли майно, відчужене за правочином, намагається повернути собі сторона цього правочину, то вона для цього повинна мати підставу діяти всупереч власному волевиявленню, втіленому у цьому правочині, тобто мають бути підстави для визнання правочину недійсним і він має бути визнаний судом недійсним (пункт 10.75. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21).

У даних правовідносинах, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави до сторін оспорюваного правочину – Ужгородської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю «УЖБУД» про визнання недійсним укладеного між ними договору із застосуванням наслідків недійсності правочину – повернення земельної ділянки територіальній громаді.

Враховуючи те, що позов у цій справі поданий прокурором фактично в інтересах територіальної громади, оскільки у разі задоволення позову земельна ділянка підлягає поверненню територіальній громаді міста Ужгород, та Ужгородська міська рада є стороною оспорюваного правочину, то апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що витребування земельної ділянки є належним способом захисту у цій справі.

Крім цього, суд попередньої інстанції не врахував, що обрання неналежного способу захисту є самостійною підставою для відмови у позові та виключає необхідність додаткового встановлення судами обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Апеляційний суд також бере до уваги висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, відповідно до якого, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Отже, щодо заявлених позовних вимог по суті спору про визнання недійсним договору із застосуванням наслідків недійсності правочину, апеляційний суд наголошує на такому.

За змістом частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 203 вказаного Кодексу закріплені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину та встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є насамперед вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин – це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.09.2023 у справі №910/23621/17, від 03.08.2023 у справі №904/7930/21, від 01.06.2022 у справі №912/642/20.

Звертаючись з позовом у цій справі, прокурор зазначав про те, що оцінка земельної ділянки органом місцевого самоврядування була проведена із порушенням ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та ч. 8 ст. 128 Земельного кодексу України. На думку прокурора, відповідно до вказаної норми права визначення суб`єкта оціночної діяльності у спірних правовідносинах мало відбуватися на конкурсних засадах.

Відповідно до ч. 8 ст. 128 ЗК України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) ціна земельної ділянки визначається за експертною грошовою оцінкою, що проводиться суб`єктами господарювання, які є суб`єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону, на замовлення органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Ціна земельної ділянки площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд визначається за нормативною грошовою оцінкою, вказаною в технічній документації. Фінансування робіт з проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється за рахунок внесеного покупцем авансу, що не може бути більшим ніж 20 відсотків вартості земельної ділянки, визначеної за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки.

Сума авансового внеску зараховується до ціни продажу земельної ділянки. У разі відмови покупця від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки сума авансового внеску не повертається.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадках, визначених нормативно-правовими актами з оцінки майна, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, суб`єкти оціночної діяльності - органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють оцінку майна самостійно на підставі наказу керівника. При цьому, якщо законодавством передбачена обов`язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.

Однак, правозастосування прокурором ч. 2 ст. 10 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» не узгоджується із правозастосуванням цієї ж норми права Великою Палатою Верховного Суду, наведеної у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/10956 (12-74гс21).

Зокрема у вказаній постанові зроблено таке правозастосування ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»:

« 9.27. Відповідно до частини першої статті 10 Закону № 2658-III оцінка майна проводиться на підставі договору між суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

9.28. Разом з тим частиною другою цієї статті передбачено, що у випадках, визначених нормативно-правовими актами з оцінки майна, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, суб`єкти оціночної діяльності - органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють оцінку майна самостійно на підставі наказу керівника. При цьому, якщо законодавством передбачена обов`язковість проведення незалежної оцінки майна, органи державної влади та органи місцевого самоврядування виступають замовниками проведення такої оцінки майна шляхом укладання договорів з суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визначеними на конкурсних засадах у порядку, встановленому законодавством.

9.29. Аналізуючи частину другу цієї статті, слід дійти висновку, що її положення регулюють та розповсюджуються на випадки самостійної оцінки майна суб`єктами оціночної діяльності, якими є органи влади та місцевого самоврядування. Зазначені випадки визначаються нормативно-правовими актами з оцінки майна затвердженими Кабінетом Міністрів України і на випадки оцінки майна, передбачені Законом №1404-VIII, не розповсюджуються.

9.30. На користь такого висновку свідчить як буквальне тлумачення змісту цієї норми, так і той факт, що посилання на призначення суб`єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах міститься у другому реченні цього абзацу, який починається словами «при цьому», а не винесено законодавцем в окремий абзац.

9.31. Застосування такого сполучення слів та об`єднання цього речення в єдиний абзац з попереднім реченням свідчить про те, що призначення суб`єкта оціночної діяльності на конкурсних засадах проводиться за декількох умов: якщо законодавством передбачено проведення незалежної оцінки; якщо така оцінка проводиться у випадках, передбачених нормативно-правовими актами, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

9.32. Такими постановами є постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1995 року № 629 «Про затвердження Методики оцінки об`єктів оренди» або постанова Кабінету Міністрів України від 10 травня 2003 року № 1891 «Про затвердження Методики оцінки майна», яка розповсюджується на випадки оцінки державного та комунального майна.»

Відповідно до абзацу 7 пункту 1 Методики оцінки майна, затвердженої постановою КМУ від 10.12.2003 № 1891 (далі Методика) ця Методика застосовується для проведення оцінки відчуження державного (комунального) майна.

Пунктом 12 Методики (у редакції чинній на момент призначення оцінки) передбачено, що з метою проведення незалежної оцінки майна державні органи приватизації, які є замовниками оцінки, забезпечують відбір суб`єктів оціночної діяльності – суб`єктів господарювання та цим ж пунктом визначено вичерпний перелік випадків, у яких забезпечується відбір суб`єктів оціночної діяльності.

В інших випадках проведення незалежної оцінки майна відповідно до вимог цієї Методики відбір суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання здійснюється замовником такої оцінки самостійно.

Тобто за вимогами пункту 12 Методики, з врахуванням спірних правовідносинах, у даній справі відбір суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для проведення незалежної оцінки майна здійснюється замовником такої оцінки самостійно.

Врахувавши, зокрема, вищенаведений висновок Верховного Суду, суд першої інстанції правильно зазначив про безпідставність доводів прокурора в частині того, що визначення суб`єкта оціночної діяльності без проведення конкурсу для здійснення експертної грошової оцінки земельної ділянки було здійснено із порушенням вимог ст. 10 Розділу ІІ Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» та ч. 8 ст. 128 ЗК України.

Також, як було вказано вище, відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки від 17.06.2022, виконаного суб`єктом оціночної діяльності ФОП Сентімрей Н.В. вартість спірної земельної ділянки було визначено у розмірі 426286,25 грн. без урахування податку на додану вартість. За вказаною ціною було укладено спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Відповідно до наданого позивачем висновку експерта, за результатами проведення повторної судової оціночно-земельної експертизи від 13.02.2025 за № 10861/24-41 ринкова вартість спірної земельної ділянки станом на 17.06.2022 визначена у розмірі 2 577 215 грн без урахування податку на додану вартість. Вказана ціна була визначена із аналізу ринку пропозицій щодо продажу подібних земельних ділянок з використанням баз даних агентств нерухомості, що розміщені на доступних інтернет-сайтах про що вказано в останньому абзаці ст. 54 експертного висновку.

Згідно висновку експерта № 1996 від 29.08.2025 за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи, наданого стороною відповідача-2, ймовірна ринкова вартість спірної земельної ділянки визначена у розмірі 456 021,71 грн. без урахування податку на додану вартість.

Відповідно до абзацу першого пункту 15 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» затвердженого постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440 (далі Національний стандарт № 1) методи проведення оцінки, що застосовуються під час визначення ринкової вартості об`єкта оцінки у разі використання порівняльного підходу, повинні ґрунтуватися на результатах аналізу цін продажу (пропонування) на подібне майно.

За змістом абзацу першого та другого пункту 16 Національного стандарту № 1визначення ринкової вартості об`єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об`єкта оцінки.

За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об`єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.

Отже, відповідно до Національного стандарту № 1 оцінка ринкової вартості об`єкта оцінки (у даному випадку спірної земельної ділянки) має ґрунтуватися у першу чергу на результаті аналізу ціни продажу подібних земельних ділянок. Взяття за основу для проведення оцінки інформації про ціни пропонування подібного майна застосовується у разі відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна.

Згідно з абзацом 2 пункту 19 Національного стандарту № 2 «Оцінка нерухомого майна» затвердженого постановою КМУ від 28.10.2004 № 1442 інформація про продаж та пропонування подібного нерухомого майна повинна відповідати критеріям, визначеним у Національному стандарті № 1.

Таким чином, враховуючи, що експертний висновок відповідача-2 ґрунтується на оцінці вартості спірної земельної ділянки у порівнянні із цінами продажу земельних ділянок, а експертний висновок позивача ґрунтується на цінах пропонування подібних земельних ділянок (при цьому є наявною інформація про ціну продажу подібної землі), суд першої інстанції правомірно взяв до уваги експертний висновок відповідача-2, відповідно до якого ймовірна вартість спірної земельної ділянки станом на 17.06.2022 складала 456 021,71 грн, тобто була вищою за ціну продажу, погодженою спірним рішенням відповідача-1 та ціною, визначеною у спірному договорі.

До того ж, у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 909/1345/14 зроблено висновок, що чинне законодавство України не пов`язує недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки з самим лише фактом заниження її вартості (ціни договору).

Крім цього, апеляційний суд враховує, що відповідно до наявного у матеріалах справи Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на спірній земельній ділянці розташована будівля, яка належить на праві приватної власності відповідачу-2.

Суд зауважує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три критерії, які потрібно оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує таке втручання легітимну мету; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним такій меті.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02.11.2004 у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

У пункті 71 рішення від 20.10.2011 у справі «Rysovskyy v. Ukraine» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 зауважила, що зазначені вище гарантії стосуються випадків, коли, діючи добросовісно, особа набула майнове право, зокрема право власності, від держави чи територіальної громади, які діяли під впливом помилки. Тоді як недобросовісна поведінка набувача майна у приватну власність чи як його, так і відчужувача відповідного майна, не є набуттям права приватної власності під впливом помилки органу влади та не зумовлює таке набуття. Більше того, повернення власникові майна від недобросовісної особи не може становити для останньої індивідуальний і надмірний тягар пункти 257, 258 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

На підставі викладеного апеляційний суд зазначає, що позивачем у цій справі не доведено належними, допустимими та достовірними доказами підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:65:001:0108, площею 0,3545 га, розташованої по вулиці Сергія Мартина, 4 в м. Ужгороді.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Частиною 1 ст. 276 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез?ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним рішення міської ради з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту. При цьому, суд попередньої інстанції неправильно констатував, що належним способом захисту у цій справі є вимога про витребування земельної ділянки та суд не врахував, що обрання неефективного способу захисту виключає необхідність додаткового встановлення судами обґрунтованості та доведеності позовних вимог.

Отже, рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 у справі № 907/1133/25 по суті спору (резолютивна частина) підлягає залишенню без змін з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

На підставі ст. 129 ГПК України сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за скаржником.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Закарпатської обласної прокуратури (б/н від 12.01.2026; вх. суду № 01-05/115/26 від 12.01.2026) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 у справі № 907/1133/25 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Ужгородської міської ради – залишити без змін. В решті позовних вимог рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.12.2025 у справі № 907/1133/25 – залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя С.М. Бойко

суддя Г.Г. Якімець