Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №907/1030/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/1030/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Бонк Т.Б.,

Суддів Галушко Н.А.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Шатан Т.О.,

представники сторін:

позивача: Логойда В.М.,

відповідача: Чернобук Я.Л.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Симчери Мирослава Івановича б/н від 15.02.2026 (вх. суду від 16.02.2026 № 01-05/423/26)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 (повне рішення складено 27.01.2026, суддя Лучко Р.М.)

у справі № 907/1030/25

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Закарпатавтотранс», м. Ужгород

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Симчери Мирослава Івановича, с. Дешковиця Закарпатська обл.

про: визнання угоди укладеною,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції:

Приватне акціонерне товариство «Закарпатавтотранс» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача Фізичної особи-підприємця Симчери Мирослава Івановича про визнання укладеною додаткову угоду до договору про надання послуг автостанцією перевізникові №02 від 11.02.2019 (між Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс» та ФОП Симчера Мирославом Івановичем) на умовах проекту ПрАТ «Закарпатавтотранс» від 15.08.2025 року.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач отримав дозволи на виконання міжнародних перевезень за трьома рейсами CZ0013, CZ0162, CZ0183 Тячів (Україна) – Кладно (Чеська Республіка) та не уклав додаткову угоду до діючого з позивачем договору про надання послуг автостанцією перевізникові №02 від 11.02.2019.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду до договору про надання послуг автостанцією перевізникові №02 від 11.02.2019, укладеного між Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс» (88000, м. Ужгород, вул. Перемоги, буд. 102, код ЄДРПОУ 03113934) та Фізичною особою-підприємцем Симчерою Мирославом Івановичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в редакції, відповідно до резолютивної частини рішення.

Суд першої інстанції виходив з того, що приписами ст. 32 Закону України «Про автомобільний транспорт», так і положеннями п. 7 розділу ІІІ Порядку №966 імперативно встановлено обов`язок укладення договору між перевізником, який отримав дозвіл на міжнародне перевезення пасажирів та автостанцією (автостанціями), відправлення з яких передбачено в розкладі руху відповідного міжнародного маршруту, тому й дійшов висновку про задоволення позову.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи:

Не погодившись з рішенням, Фізична особа-підприємець Симчера Мирослав Іванович звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просив рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 у справі № 907/1030/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скаржник стверджує, що діючий договір не підлягає продовженню тільки укладенням додаткової угоди в редакції позивача, з огляду на втрату актуальності нормативно-правових актів, які регламентували відносини сторін на момент його укладення.

Апелянт зазначає, що умова договору щодо автостанційного збору закладена в Договір є застарілою та такою, що не може буди пролонгована, так як механізм визначення розміру автостанційного збору та вартості послуг, визначався Наказом Мінтранспорту та зв`язку України №700 від 27.09.2010 року (далі Наказ № 700), та передбачав, що розмір автостанційного збору на плановий період розраховується власником за результатами діяльності автостанції у звітному періоді як відносна величина до вартості проїзду (у відсотках) з урахуванням класу автостанції.

Також скаржник вказує, що сам ж позивач листом №283/07-10 від 06.08.2025 року зазначив, що строк дії договору було продовжено тільки в частині маршруту "Тячів-Прага", чим фактично визнав, що дія даного договору розповсюджується тільки на цей маршрут та до закінчення строку його дії.

Приватне акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 залишити без змін.

Позивач вважає, що як діючий між сторонами договір, так і пропоноване позивачем контрактування сторонами послуг щодо автостанційного обслуговуванню нових транспортних маршрутів, що згідно ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт” є обов`язковим для сторін, повністю відповідають принципам цивільного права та галузевій специфіці регулювання договірних відносин і не суперечать законодавству.

Рух справи в суді апеляційної інстанції:

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.02.2026 справу № 907/1030/25 розподілено колегії суддів у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Галушко Н.А., Якімець Г.Г.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Симчери Мирослава Івановича б/н від 15.02.2026 (вх. суду від 16.02.2026 № 01-05/423/26) на рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 у справі № 907/1030/25.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2026 призначено розгляд справи № 907/1030/25 на 21.04.2026.

Судове засідання 21.04.2026 не відбулося у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Бонк Т.Б. у період з 20.04.2026 по 24.04.2026.

Ухвалою суду від 27.04.2026 призначено розгляд справи № 907/1030/25 на 26.05.2026.

У судовому засіданні 26.05.2026 скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, позивач заперечив такі доводи з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, сторони надали суду пояснення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до пункту 10 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з встановленими судами першої та апеляційної інстанцій обставин, і визначених відповідно до них правовідносин, вбачається, що:

11 лютого 2019 року між Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс», як Власником та Фізичною особою-підприємцем Симчерою Мирославом Івановичем, як Перевізником на підставі заяви останнього від 11.02.2019 було укладено Договір про надання послуг автостанцією перевізникові за №02 (надалі — Договір), за умовами п. 1.1. якого Власник за завданням Перевізника надає йому на території своїх автостанцій (автовокзалів) комплекс обов`язкових та передбачених законодавством послуг, пов`язаних з організацією " і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів транспортом Перевізника, продажем проїзних квитків та квитанцій на перевезення багажу, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» і Правил.

Право перевізника на здійснення міжнародних перевезень пасажирів автобусами на час укладення Договору підтверджується долученим до позовної заяви витягом Укртрансбезпеки із зазначенням номеру та дати рішення про видачу ліцензії - №812 від 12.10.2018 року.

Згідно з п. 1.2. Договору Власник надає Перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за маршрутом (маршрутами), перелік яких наведено у Додатку №1, що є невід`ємною частиною цього договору.

В Додатку №1 до Договору сторонами визначено перелік маршрутів Перевізника – Тячів – Прага, періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 26.12.2018 року по 25.12.2021 року.

За змістом п. 9.1. Договору цей Договір набирає чинності з дня підписання і діє до дати, якою встановлено останній день строку дії договору Перевізника із Організатором перевезень. У разі здійснення перевезень на основі дозволу Організатора, цей Договір діє до дати, якою встановлено останній день строку дії такого дозволу.

Судом також встановлено, що в подальшому сторонами укладено ряд Додаткових угоди до Договору, зокрема:

- Додаткова угода від 26.10.2020, пунктом якої змінено банківські реквізити Перевізника;

- Додаткова угода від 20.12.2021, пунктом 1 якої доповнено Додаток №1 до Договору новим маршрутом Тячів – Прага, періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 27.10.2021 року по 25.12.2026 року;

- Додаткова угода від 14.06.2022, пунктом 1 якої доповнено Додаток №1 до Договору новим маршрутом Тячів – Кладно, періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 25.05.2021 року по 08.11.2023 року;

- Додаткова угода від 30.08.2022, пунктом 1 якої доповнено Додаток №1 до Договору новим маршрутом Тячів (UA) – Кладно (CZ), періодичність виконання: згідно з розкладом руху, строком дії з 15.08.2022 року по 14.08.2025 року.

Долученими до позовної заяви та до клопотання позивача Дозволами серії АІ №015006 від 08.12.2023 (дійсний до 07.12.2026), виданим Міністерством інфраструктури України, Дозволами серії АМ №000648, №00649, №000650, №000651, №000652, №000653, №000654, №000655, №000656, №000657, №000658, №000659, №000660 від 26.05.2025 (дійсні до 13.08.2030), виданими Міністерством розвитку громад та територій України, листами Державної служби України з безпеки на транспорті від 14.10.2025 за №8871/2.3.2/15-25, від 14.10.2025 за №8872/2.3.2/15-25, від 01.12.2025 за №10071/2.3.2/15-25 підтверджується надання відповідачу (Перевізнику за Договором) дозволів України на регулярні міжнародні автобусні маршрути сполученням CZ0013, CZ0162, CZ0183 Тячів (Україна) – Кладно (Чеська Республіка) і його паритетному партнеру – чеському перевізнику Symchera s.r.o. протягом строку дії дозволів (по маршруту CZ0013 – до 13.08.2030, по маршруту CZ0162 – до 08.11.2028 та по маршруту CZ0183 – до 07.12.2026) та за затвердженим розкладом руху, до якого на території України включено наступні автостанції:

- автостанція Тячів (вул. Маяковського (Княгині Ольги), 4а);

- автостанція Хуст (вул. І. Франка, 118);

- автостанція Виноградів (вул. Чкалова, 87);

- автостанція Іршава (вул. Гагаріна (Незалежності), 42);

- автостанція Мукачево (вул. Ак. Павлова (Юрія Чорі), 14/16);

- автостанція Ужгород-1 (вул. Станційна, 2).

Власником усіх наведених автостанції є Приватне акціонерне товариство «Закарпатавтотранс», що не заперечується учасниками справи та вбачається з відкритих відомостей Державної служби України з безпеки на транспорті – «Перелік автостанцій» (https://services.dsbt.gov.ua/bus-stations).

Означені обставини щодо виданих дозволів України на регулярні міжнародні автобусні маршрути сполученням CZ0013, CZ0162, CZ0183, їх строку дії та затвердженого розкладу руху, до якого включені наведені вище автостанції підтверджуються також відомостями Реєстру міжнародних маршрутів на Єдиному онлайн-порталі для пасажира та перевізника (який ведеться Державною службою України з безпеки на транспорті) - https://autobus.gov.ua/ (роздруківки яких позивачем долучено до позовної заяви) та не заперечується відповідачем у справі.

Як слідує з матеріалів справи, протягом червня-липня 2025 року між сторонами у справі мало місце листування щодо внесення змін до Договору, зокрема:

- відповідно до листів від 26.06.2025 за №502/1, від 09.07.2025 за № 502/1-2, від 16.07.2025 відповідач просив розглянути питання внесення змін до п.п. 3.3., 3.4. Договору та доповнення Договору п.п. 3.5., 3.6. в пропонованій Перевізником редакції;

- листами від 30.06.2025 за №224/07-04, від 28.07.2025 за №27-0/07-10 позивачем відхилені пропоновані відповідачем зміни до Договору з посиланням на положення антимонопольного законодавства та неможливість встановлення Власником автостанції індивідуальних тарифів для певних Перевізників та, зокрема, пропоновано до підписання протокол розбіжностей з викладеною Власником власною редакцією п.п. 2.1.4, 2.1.5., 2.1.6., 2.3.2., 2.3.4., 2.3.5., 2.3.6., 2.4.3., 4.2., 4.2.1., 4.2.2., 4.2.3., 4.2.4., 4.4., 7.2. Договору.

Крім того, листами від 14.07.2025 та від 15.08.2025 Перевізник повідомляв Власника про тимчасове припинення здійснення пасажирських перевезень по маршруту CZ0162 м. Тячів – м. Кладно по п`ятницях та суботах з України до Чехії, а згідно з листом від 01.08.2025 Фізична особа-підприємець Симчера Мирослав Іванович повідомляв про припинення дії Договору в порядку його п. 9.1. у зв`язку з закінченням із 15.08.2025 строку дії дозволу на міжнародне пасажирське перевезення.

У відповідь на означені звернення відповідача позивач листами від 28.07.2025 №269/07-10, від 06.08.2025 №283/07-10 повідомив про необхідність руху автобусів по міжнародному автобусному маршруту у відповідності до затвердженого організатором перевезень розкладу руху та про чинність укладеного сторонами Договору до 25.12.2026 на підставі додаткової угоди від 20.12.2021 у частині, що стосується автобусного маршруту «Тячів - Прага».

Надалі, згідно з листом від 15.08.2025 за №296/07-10 позивач повідомив відповідача, що за результатами аналізу даних Реєстру міжнародних автобусних маршрутів вбачається наявність у Перевізника дозволів на чотири автобусних маршрути: «Тячів - Кладно» - з шт., строком до 07.12.2026, 08.11.2028 та 13.08.2023 та «Тячів - Прага» - 1 шт., строком до 25.12.2026 року.

З урахуванням наведеного, позивачем направлено для підписання відповідачу додаткову угоду від 15.08.2025 до договору про надання послуг автостанцією перевізникові №02 від 11.02.2019 з викладеним у новій редакції Додатком №1 до Договору з відображенням у ньому усіх маршрутів Перевізника, які проходять через автостанції ПрАТ «Закарпатавтотранс».

Відповідно до змісту надісланого позивачем відповідачу проекту додаткової угоди від 15.08.2025 до Договору вбачається, що такою пропоновано викласти Додаток №1 Договору №02 від 11.02.2019 у редакції із додатковим включенням трьох нових маршрутів Перевізника - CZ0013, CZ0162, CZ0183 Тячів (Україна) – Кладно (Чеська Республіка) строком дії кожного окремо відповідно до строку дії дозволу на відповідне міжнародне перевезення, а також зазначення у п. 2 такої додаткової угоди, що Власник надає Перевізникові послуги з обслуговування перевезень пасажирів автобусами за вищевказаними та іншими маршрутами Перевізника, фіксуючи прибуття та відправлення автобусів з/на автостанцію у дорожніх листах Перевізника та диспетчерському журналі Власника, а Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення пасажирів у відповідності до умов Договору про надання послуг автостанцією перевізникові №02 від 11.02.2019, затверджених розкладів руху та вимог законодавства України.

Враховуючи недосягнення сторонами згоди щодо пропонованої позивачем редакції Додаткової угоди до Договору, Приватним акціонерним товариством «Закарпатавтотранс» подано позов до Господарського суду, предметом якого визначено визнання укладеною Додаткової угоди до договору про надання послуг автостанцією перевізникові №02 від 11.02.2019 на умовах проекту ПрАТ «Закарпатавтотранс» від 15.08.2025 року.

При перегляді рішення місцевого господарського суду судова колегія Західного апеляційного господарського суду керувалась таким.

Відповідно до частин третьої, четвертої, сьомої статті 179 ГК України (тут і надалі в редакції, на час виникнення спірних правовідносин) укладання господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов`язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.05.2018 у справі № 61/341, зокрема, стосовно того, що: "переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов`язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов`язкового для виконання акта планування. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв`язані зобов`язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору".

Суд вправі задоволити позов про спонукання укласти договір лише в разі, якщо встановить, що існує правовідношення, в силу якого сторони зобов`язані укласти договір, але одна із сторін ухилилася від цього. При цьому, у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме - прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо укладення договору (такий правовий висновок, викладений у пункті 6.2.2 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 у справі № 910/15590/17).

Відповідно до статті 187 ГК України господарські суди розглядають спори про спонукання до укладання договору чи з умов договору у разі, якщо: а) договір укладається за державним замовленням, прийняття якого є обов`язковим для відповідного суб`єкта господарювання (стаття 183 ГК України), або б) існує публічне зобов`язання суб`єкта господарювання (стаття 178, частина шоста статті 179 ГК України), або в) укладався попередній договір, і одна з його сторін ухиляється від укладення основного договору (стаття 182 НК України), або г) наявна згода обох сторін на розгляд спору судом (такий же правовий висновок, викладений в пункті 5.7 постанови Верховного Суду від 01.12.2021 у справі № 46/606).

У розумінні статті 187 ГК України, статті 649 ЦК України переддоговірний спір може полягати у розбіжностях між сторонами щодо змісту (спір про врегулювання розбіжностей) або виникати у разі відмови чи ухиленні від його укладення (спір про спонукання укласти договір).

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду слугувало відхилення відповідачем оферти позивача стосовно включення до діючого між сторонами договору трьох нових маршрутів відповідача, строком дії кожного окремо відповідно до строку дії дозволу на відповідне міжнародне перевезення.

Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначено Законом України "Про автомобільний транспорт".

Згідно ст. 36 ЗУ «Про автомобільний транспорт» автостанції надають пасажирам послуги, пов`язані з їх проїздом автобусними маршрутами загального користування, а автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, - послуги, пов`язані з відправленням та прибуттям автобусів згідно з розкладом руху.

У відповідності ст. 32 «Про автомобільний транспорт» передбачено, що відносини автомобільного перевізника, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов`язаних з відправленням і прибуттям пасажирів. Власники автостанцій зобов`язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію. Відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Відповідно до приписів ст. 32 ЗУ «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, пов`язаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Згідно з ч. 3 ст. 32 ЗУ «Про автомобільний транспорт» власники автостанцій зобов`язані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

Частиною 4 вказаної статті встановлено, що відправлення чи прибуття автобусів приміських, міжміських та міжнародних автобусних маршрутів загального користування здійснюється тільки з автостанцій, а в разі їх відсутності - із зупинок, передбачених розкладом руху.

Судами у цій справі встановлено, що усі спірні між сторонами маршрути CZ0013, CZ0162, CZ0183 сполученням Тячів (Україна) – Кладно (Чеська Республіка) згідно із затвердженим розкладом руху на території України включають належні позивачу (ПрАТ «Закарпатавтотранс») автостанції: автостанція Тячів (вул. Маяковського (Княгині Ольги), 4а); автостанція Хуст (вул. І. Франка, 118); автостанція Виноградів (вул. Чкалова, 87); автостанція Іршава (вул. Гагаріна (Незалежності), 42); автостанція Мукачево (вул. Ак. Павлова (Юрія Чорі), 14/16); автостанція Ужгород-1 (вул. Станційна, 2). Отже, без внесення змін до міжнародного маршруту Мінрозвитку відповідач, як Перевізник, позбавлений можливості самостійно обирати автостанцію, на яку він буде заїжджати в межах конкретного населеного пункту.

Також обставини щодо затвердженого розкладу руху по маршрутах підтверджуються наявними у матеріалах справи дозволами серії АІ №015006 від 08.12.2023 (дійсний до 07.12.2026), виданим Міністерством інфраструктури України, Дозволами серії АМ №000648, №00649, №000650, №000651, №000652, №000653, №000654, №000655, №000656, №000657, №000658, №000659, №000660 від 26.05.2025 (дійсні до 13.08.2030), виданими Міністерством розвитку громад та територій України (з долученими до них розкладами руху автобусів на міжнародному автобусному сполученні), вбачаються із відомостей Реєстру міжнародних маршрутів на Єдиному онлайн-порталі для пасажира та перевізника (який ведеться Державною службою України з безпеки на транспорті) щодо розкладу руху автобусних маршрутів CZ0013, CZ0162, CZ0183 сполученням Тячів (Україна) – Кладно (Чеська Республіка) та не заперечено відповідачем належними та допустимими доказами.

Крім цього, суд першої інстанції підставно зауважив, що додаткові угоди від 14.06.2022, 20.12.2021, 30.08.2022 до Договору №02 від 11.02.2019 свідчать про наявність між сторонами ділового звичаю відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦК України, при якому в разі отримання Перевізником нового дозволу на міжнародні перевезення між сторонами не укладався новий договір про надання послуг автостанцією перевізникові, а доповнювався Додаток №1 до Договору №02 від 11.02.2019 відповідним маршрутом із зазначенням строку дії договору по кожному маршруту окремо.

Апеляційний суд наголошує, що укладення договору про надання послуг автостанцією є обов`язковим для сторін спору в силу вимог закону. Зазначений висновок суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 22.08.2018 року у справі № 903/859/17 та від 25.08.2020 у справі № 910/13644/19.

На підставі викладеного, враховуючи те, що ЗУ «Про автомобільний транспорт» імперативно встановлює обов`язок укладення договору між перевізником, який отримав дозвіл на міжнародне перевезення пасажирів та автостанцією (автостанціями), відправлення з яких передбачено в розкладі руху відповідного міжнародного маршруту, апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову у цій справі.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

За приписами ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч. 1 ст. 276 ГПК України).

На підставі викладеного, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 у справі № 907/1030/25 ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не визнаються такими, що можуть бути підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції:

Оскільки у цьому випадку суд апеляційної інстанції не змінює рішення, та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється (частина 14 статті 129 ГПК України), тому сплачений апелянтом судовий збір за подання апеляційної скарги слід залишити за ним.

Керуючись ст. ст. 86, 130, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Симчери Мирослава Івановича б/н від 15.02.2026 (вх. суду від 16.02.2026 № 01-05/423/26) – залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 21.01.2026 у справі № 907/1030/25 – залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції – покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Т.Б. Бонк

суддя Н.А. Галушко

суддя Г.Г. Якімець