Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №914/3838/25 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/3838/25

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого – судді МАТУЩАКА О.І.

суддів СКРИПЧУК О.С.

КРАВЧУК Н.М.

За участю секретаря судового засідання Телинько Я.П.

За участю:

представника боржника: Федеренко А.С. (засновник);

арбітражного керуючого Череватого Л.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу

Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (вх.ЗАГС №01-05/915/26 від 26.03.2026)

на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 (повна ухвала – 16.03.2026, Чорній Л.З.)

та на ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 за результатами попереднього засідання (повна ухвала – 16.03.2026, Чорній Л.З.)

у справі №914/3838/25

за заявою ініціюючого кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю “Вугледар”, м. Львів

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Лізбуд” м. Львів

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №914/3838/25 за заявою ініціюючого кредитора ТОВ “Вугледар” про банкрутство ТОВ «Лізбуд».

Ухвалою суду від 22.12.2025 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Лізбуд»; визнано грошові вимоги ТОВ «Вугледар» до боржника у розмірі 885 314,35 грн, з яких: 769 975,83 грн заборгованості за договором - до четвертої черги задоволення, 19 114,52 грн 3% річних - до четвертої черги задоволення, 24 224,00 грн - судовий збір - до першої черги задоволення; 72 000,00 грн - сума витрат на оплату послуг арбітражного керуючого у цій справі про банкрутство - до першої черги задоволення; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Череватого Любомира Богдановича.

14.01.2026 від приватного виконавця Білецького Ігоря Мироновича надійшла заява з кредиторськими вимогами до боржника на суму 832 687,48 грн, в тому числі 5 324,80 грн судового збору.

Подана заява мотивована тим, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. перебувало виконавче провадження №79724916 з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на нерухоме майно, що належить ТОВ «Лізбуд» як майновому поручителю боржника. У межах виконавчого провадження приватним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця, здійснено опис та арешт майна боржника, проведено оцінку майна та передано його на реалізацію.

Після цього боржник здійснив повне погашення заборгованості за кредитним договором, у зв`язку з чим приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з фактичним виконанням рішення у повному обсязі.

Покликаючись на положення ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ст.ст. 40, 45 Закону України «Про виконавче провадження» та постанову Кабінету Міністрів України №643 від 08.09.2016, заявник зазначає, що основна винагорода приватного виконавця у розмірі 10% від суми, що підлягала стягненню за виконавчим документом, становить 827 362,68 грн та боржником не сплачена, а тому підлягає визнанню як конкурсні грошові вимоги у справі про банкрутство з віднесенням до четвертої черги задоволення вимог кредиторів. Також заявник просив визнати витрати зі сплати судового збору у сумі 5 324,80 грн.

Господарський суд Львівської області ухвалами від 11.03.2026 відмовив у задоволенні заяви приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького І.М. про грошові вимоги до ТОВ «Лізбуд» у розмірі 832 687,48 грн, а також затвердив реєстр вимог кредиторів.

Ухвала суду мотивована тим, що заявлені приватним виконавцем Білецьким І.М. грошові вимоги щодо стягнення основної винагороди у розмірі 827 362,68 грн не підтверджують виникнення у боржника відповідного грошового зобов`язання, оскільки право приватного виконавця на отримання основної винагороди виникає лише за умови фактичного виконання виконавчого документа та фактичного стягнення коштів або майна у межах виконавчого провадження.

Судом встановлено, що хоча приватним виконавцем і були вчинені окремі виконавчі дії, однак жодні кошти у межах виконавчого провадження фактично ним не стягувались, а заборгованість була погашена боржником самостійно безпосередньо стягувачу. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання грошових вимог.

Приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький І. М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 та ухвалу попереднього засідання Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 щодо відмови у визнанні його грошових вимог до боржника. Прийняти нове рішення, яким його грошові вимоги до ТОВ «Лізбуд» у розмірі 832 687,48 грн визнати повністю та включити такі до реєстру вимог кредиторів.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у визнанні грошових вимог приватного виконавця до боржника, оскільки неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт покликається на те, що постановою приватного виконавця від 02.12.2025 у виконавчому провадженні №79724916 нараховано основну винагороду у розмірі 827 362,68 грн, яка боржником не оскаржувалась та є чинною. При цьому, апелянт зазначає, що після внесення змін до Порядку №643, з 01.01.2022 право приватного виконавця на отримання основної винагороди не ставиться у залежність від фактичного стягнення коштів у межах виконавчого провадження, оскільки така винагорода визначається у розмірі 10% суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно застосував правові висновки Верховного Суду, сформовані з урахуванням редакції Порядку №643, чинної до 01.01.2022, яка передбачала обчислення винагороди з фактично стягнутої суми.

У поданому відзиві розпорядник майна ТОВ «Лізбуд» покликається на те, що оскаржувані ухвали є законними та обґрунтованими, а наведені апелянтом доводи не свідчать про наявність підстав для їх скасування.

Зазначає, що зміна редакції Порядку №643 не свідчить про виникнення у приватного виконавця безумовного права на отримання основної винагороди незалежно від фактичного виконання виконавчого документа, оскільки відповідно до ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» винагорода виплачується саме за вчинення виконавчих дій. При цьому, у межах виконавчого провадження №79724916 приватним виконавцем не було фактично стягнуто коштів чи передано майно, а заборгованість була погашена боржником самостійно безпосередньо стягувачу до реалізації майна.

Також розпорядник майна зазначає, що постанова про стягнення основної винагороди винесена у день відкриття виконавчого провадження, тобто до вчинення будь-яких реальних виконавчих дій, а тому є передчасною.

06.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Девелоперська компанія «Квітка» надійшла заява про розгляд справи без участі його представника. У поданій заяві також зазначає, що заперечує проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає доводи такої безпідставними.

Інших клопотань чи заяв, в порядку ст. 207 ГПК України, учасниками справи подано не було.

21.05.2026 в судовому засіданні взяли участь представник боржника та арбітражний керуючий, які навели заперечення по суті апеляційної скарги.

Представники інших учасників справи в судове засідання не з`явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Беручи до уваги зазначене, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників учасників справи, які не з?явилися.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі – КузПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Згідно із ст. 1 КУзПБ для цілей цього Кодексу терміни вживаються в такому значенні:

боржником, серед іншого, є юридична особа, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав;

грошовим зобов`язанням (боргом) є, зокрема, зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України;

кредитором, окрім інших, є юридична особа, яка має вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника;

конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника;

поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок звернення кредиторів із вимогами до боржника у справі про банкрутство юридичних осіб та порядок розгляду судом відповідних заяв регламентовані, зокрема, статтями 45, 46, 47 КУзПБ. Так, відповідно до положень частин 1, 1, 6 ст. 45 КУзПБ:

- конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство;

- до заяви в обов`язковому порядку додаються, зокрема, документи, які підтверджують грошові вимоги до боржника;

- заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів.

Розглядаючи кредиторські вимоги, суд в силу норм статей 45 - 47 КУзПБ має належним чином дослідити сукупність поданих заявником доказів (договори, накладні, акти, судові рішення, якими вирішено відповідний спір тощо), перевірити їх, надати оцінку наявним у них невідповідностях (за їх наявності), та аргументам, запереченням щодо цих вимог з урахуванням чого з`ясувати чи є відповідні докази підставою для виникнення у боржника грошового зобов`язання (постанова Верховного Суду від 21.10.2021 у справі №913/479/18).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, який здійснює розгляд справи про банкрутство.

Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду необхідно розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №922/1014/18).

Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом, що 15.12.2025 винесено постанову про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадженні. 18.12.2025 отримано висновок про вартість майна боржника. 19.12.2025 майно передано на реалізацію. Торги з реалізації майна - будівля адмінкорпусу, загальною площею - 1486,1 кв.м., матеріал стін: цегла, опис: будівля адмінкорпусу літ. «А-3», що належить боржнику, на підставі акту приймання - передачі нерухомого майна, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кміть Л.І. 24.12.2020, місцезнаходження: м. Львів, вул. М. Пимоненка, 3 призначено на 19.01.2026.

До матеріалів справи долучено довідку стягувача - АТ «Кредитвест Банк», адресовану приватному виконавцю Білецькому І.М., в якій зазначено, що позичальник - ПП «Сармат» до встановленої дати проведення електронного аукціону повністю погасив заборгованість за кредитним договором, у зв`язку з чим банк повідомив, що станом на 13.01.2026 прострочена заборгованість за тілом кредиту та процентах відсутня.

14.01.2026 приватним виконавцем Білецьким І.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого напису №1749, виданого 02.12.2025 приватним нотаріусом про звернення стягнення на будівлю боржника на користь АТ «Кредитвест Банк» на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» - фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

У вказаній постанові встановлено, що заборгованість боржником сплачена на пряму стягувачу після передачі майна на реалізацію, що підтверджується довідкою стягувача АТ «Кредитвест Банк» від 13.01.2026. Залишок нестягнутої суми за виконавчим документом 0 грн, сума стягнутого виконавчого збору/сума стягненої винагороди приватного виконавця 0 грн. Також зазначено, що постанову про стягнення основної винагороди приватного виконавця від 02.12.2025 та витрати на проведення виконавчих дій виведено в окреме провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі - Закон) примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом.

Статтею 31 Закону № 1403-VIIІ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів`врегульовано питання винагороди приватного виконавця та авансування витрат виконавчого провадження.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 31 Закону за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Частиною 3 ст. 31 Закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, сплата основної винагороди є обов`язком (зобов`язанням) боржника перед приватним виконавцем, в силу закону охоплюється змістом грошових зобов`язань боржника у процедурі банкрутства, визначених в абз. 5 ч. 1 ст. 1 КУзПБ, і за певних умов може бути вимогою приватного виконавця (кредитора) щодо грошових зобов`язань до боржника (боржника у виконавчому провадженні).

Частинами 4, 5 ст. 31 Закону визначено, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо цю суму стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (ч. 6 ст.31 Закону).

Відповідно до п. 12 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 (в редакції постанови КМУ від 14.07.2021 № 726) розмір основної винагороди приватного виконавця становить 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. За виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за 12 місяців, приватний виконавець нараховує основну винагороду в розмірі 10 відсотків суми заборгованості із сплати аліментів у порядку, встановленому Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Розмір основної винагороди приватного виконавця у разі виконання виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа, становить чотири розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, а в разі виконання виконавчого документа немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа, - вісім розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.

Як встановлено ч. 7 ст. 31 Закону, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Отже, обов`язок боржника сплатити основну винагороду приватному виконавцю встановлений законом і він є елементом змісту процесуальних правовідносин примусового виконання виконавчого документа. Розмір винагороди розраховується при відкритті виконавчого провадження у постанові приватного виконавця. Виконання цього обов`язку пов`язується з фактом перерахування коштів, стягнутих приватним виконавцем з боржника, з рахунку приватного виконавця на рахунок стягувача.

Згідно з положеннями ст. 42 Закону України "Про виконавче провадження" кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому ст. 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 ч. 1 ст. 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого ч. 9 ст. 27 цього Закону), 11, 14 і 15 ч. 1 ст. 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Сума основної винагороди приватного виконавця, що визначена ним у постанові при відкритті виконавчого провадження, фіксує розрахунок такої винагороди на час відкриття виконавчого провадження та не є сумою, яка гарантовано має бути стягнута за наслідками виконання рішення, зокрема у випадках неповного виконання або ж невиконання відповідного виконавчого документа.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди є виконавчими документами, а отже, підлягають примусовому виконанню в встановленому законом порядку.

Водночас Верховнй Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 07.07.2022 у справі №916/1456/21 виснував, що саме лише існування постанови про стягнення винагороди приватного виконавця, винесеної при відкритті виконавчого провадження, та відсутність факту її скасування не означає безумовного та гарантованого стягнення основної винагороди з боржника у визначеному в такій постанові розмірі, адже вона не надає права приватному виконавцю стягувати розраховану ним на час відкриття виконавчого провадження суму винагороди без повного чи часткового фактичного виконання рішення.

Тобто обов`язковими умовами стягнення основної винагороди приватного виконавця є: 1) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень; 2) фактичне виконання судового рішення. Крім того, законодавець чітко визначив, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми, а розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми.

На основі системного дослідження змісту наведених норм Верховний Суд дійшов такого узагальнюючого висновку: грошове зобов`язання боржника як особи, неспроможної виконати свої грошові зобов`язання (ст.1 КУзПБ) зі сплати основної винагороди приватного виконавця, пов`язане з фактичним стягненням приватним виконавцем з боржника суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом, і виникає у випадку, якщо після фактичного стягнення цієї суми з боржника в нього не залишилося коштів на сплату основної винагороди приватного виконавця.

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про те, що правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові не підлягають застосуванню у цій справі у зв`язку зі зміною законодавства.

Так, у вказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що саме лише існування постанови приватного виконавця про стягнення основної винагороди та відсутність факту її скасування не свідчать про безумовне виникнення у боржника обов`язку зі сплати такої винагороди у визначеному розмірі. Право приватного виконавця на стягнення основної винагороди пов`язується не лише із відкриттям виконавчого провадження та вчиненням виконавчих дій, а насамперед із фактичним виконанням рішення та фактичним стягненням коштів у межах виконавчого провадження.

При цьому, наведені правові висновки Верховного Суду не зводяться виключно до тлумачення окремих положень попередньої редакції Порядку виплати винагород державним виконавцям, а містять загальний правовий підхід щодо правової природи основної винагороди приватного виконавця як плати за реально досягнутий результат примусового виконання рішення. Зміна редакції Порядку не спростовує та не скасовує принципу еквівалентності між фактичним виконанням рішення та правом виконавця на отримання основної винагороди.

Частини 4, 5 ст. 31 Закону прямо встановлюють, що основна винагорода стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню, а у разі часткового стягнення суми - виплачується пропорційно фактично стягнутій сумі. Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що право приватного виконавця на отримання основної винагороди безпосередньо залежить від факту реального стягнення коштів або майна у межах виконавчого провадження.

Судом встановлено, що в межах виконавчого провадження №79724916 з примусового виконання виконавчого напису №1749 про звернення стягнення на будівлю адмінкорпусу ТОВ «Лізбуд» на користь АТ «Кредитвест Банк», приватним виконавцем були винесені постанова про відкриття виконавчого провадження, постанова про стягнення основної винагороди, постанова про опис та арешт майна боржника, постанова про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єктів господарювання для участі у виконавчому провадженні, отримано висновок про вартість майна боржника, майно передано на реалізацію.

Разом з тим, жодних коштів у межах вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем фактично не було стягнуто з боржника, коштів на депозитний рахунок виконавця не надходило, а боржник самостійно перерахував кошти безпосередньо стягувачу до реалізації майна на аукціоні, що підтверджується заявою стягувача.

Тобто виконавче провадження, яке тривало 43 дні, було закінчене у зв`язку з добровільним погашенням заборгованості позичальником до проведення електронних торгів.

Саме на підставі цієї заяви 14.01.2026 приватний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Колегія суддів зазначає, що сторонами виконавчого провадження №79724916 були АТ «Кредитвест Банк» (стягувач, позикодавець) та ТОВ «Лізбуд» (боржник, поручитель). Водночас кошти були сплачені стягувачу боржником - ПП «Сармат» (позичальник).

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що приватний виконавець фактично не завершив процес примусового виконання рішення у спосіб, з яким закон пов`язує виникнення у боржника грошового зобов`язання зі сплати основної винагороди приватного виконавця.

Хоча приватним виконавцем і були вчинені окремі виконавчі дії, зокрема накладено арешт на майно, проведено його оцінку та передано на реалізацію, однак реалізація майна боржника не відбулася, кошти у межах виконавчого провадження не стягувались, на депозитний рахунок приватного виконавця не надходили та у подальшому не перераховувались стягувачу. Натомість погашення заборгованості відбулося шляхом самостійної сплати коштів позичальником безпосередньо стягувачу.

Отже, у цьому випадку відсутній визначальний елемент, з яким закон та правові висновки Верховного Суду пов`язують виникнення права приватного виконавця на отримання основної винагороди, а саме фактичне стягнення коштів у межах виконавчого провадження як результат вчинених виконавцем заходів примусового виконання.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені приватним виконавцем грошові вимоги не підтверджують виникнення у боржника відповідного грошового зобов`язання, а тому правові підстави для їх визнання та включення до реєстру вимог кредиторів відсутні.

Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані ухвали - без змін.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275 , 276, 281- 284 ГПК України,

Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича залишити без задоволення, а оскаржувані ухвали Господарського суду Львівської області від 11.03.2026 у справі №914/3838/25 – без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду.

Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя О.І. МАТУЩАК

Судді Н.М. КРАВЧУК

О.С. СКРИПЧУК