Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №643/3905/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року

м. Харків

справа № 643/3905/24

провадження № 22-ц/818/266/26, 267/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Яцини В.Б.

за участі секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідачі – ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі м. Харкова апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року у складі судді Харченка А.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом після зміни предмета якого ( т.1 а.с.56-63) просив стягнути з ОСОБА_2 , заборгованість за договором позики від 01.02.2021, оформленого у вигляді розписки, у розмірі 50000 доларів США, а також збитки за договором позики від 01.02.2021, оформленого у вигляді розписки, у розмірі 2409654,08 гривень та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12112 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідно до розписки від 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 було передано ОСОБА_2 у строкове, безоплатне(безвідсоткове) користування 50000 доларів США та 1407,5 кг золота 585 проби до вимоги. Враховуючи той факт, що строк (термін) виконання обов`язку з повернення 50000 доларів США та 1407,5 г золота 585 проби був визначений сторонами правовідносин моментом пред`явлення вимоги, 08 грудня 2023 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 вимогу в порядку ч.2 ст. 530 ЦК України про повернення йому одержаного відповідно до розписки від 01 лютого 2021 року. В той же день сторонами було досягнуто домовленість про наступний порядок повернення позичених коштів: 20000,00 доларів США у строк до 13.01.2024; 30000 доларів США у строк до 01.04.2024. Крім того, ОСОБА_2 повідомив, що позичене за розпискою від 01.02.2021 золото він повернути не може, оскільки воно у нього відсутнє. Станом на сьогоднішній день ані кошти, ані золото ОСОБА_2 ОСОБА_1 не повернуто.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 01.02.2021, оформленого у вигляді розписки, у розмірі 50000 доларів США 00 центів, збитки за договором позики від 01.02.2021, оформленого у вигляді розписки, у розмірі 2409654 грн. 08 коп та витрати по сплаті судового збору в розмірі 12112 грн 00 коп.

Рішення обґрунтовано тим, що позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження позовних вимог. Судом встановлено, що між сторонами у справі було укладено договори позики, відповідно до яких позичальнику було передано гроші та золото, відповідач зобов`язання за вказаними договорами належним чином не виконав, передане золото не повернула, оскільки втратив його, чим позивачу було завдано збитки. Враховуючи, що за договором позики від 01.02.2021, оформленим у вигляді розписки, ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 1407,5 г золота 585 проби, яке останній не повернув, суд дійшов висновку, що позивачу заподіяні збитки дорівнюють і 2409654 грн. 08 коп. та навів відповідний розрахунок (1407,5 г х 1712,01 грн).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на основне та додаткове рішення суду. Посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом неправильно встановлений характер спірних правовідносин, що виникли між сторонами у справі на підставі розписки та дійшов помилкових висновків про те, що між сторонами склалися правовідносини з договору позики. Зі змісту розписки ОСОБА_2 про отримання від Відповідача грошей у розмірі 50000,00 доларів США що є еквівалентом 1407500 грн та золота 585 проби -1,407,5грам вбачається, що вона не містить умови про те, що кошти надані саме у борг із зобов`язанням їх повернення у певний строк. Така розписка не може вважатися борговим документом, оскільки не містить для відповідача умов зобов`язального характеру в частині саме умов повернення позивачу коштів. Висновок суду про задоволення позову з тих підстав, що розписка від 01.02.2021 року про отримання ОСОБА_2 коштів може бути визнана договором позики є помилковим, оскільки містить умову лише про отримання грошових коштів, але не містить умови щодо їх повернення з урахуванням позначки в тексті розписки про те, що грошові кошти взяті Відповідачем саме ''в роботу'' зміст якої (ознаки та умови ) суд не встановив взагалі, на що звертав увагу представник Відповідача під час розгляду його заяви про перегляд заочного рішення. Твердження Позивача про надання відповідачу грошей та золота у позику спростовуються змістом наданої суду розписки та письмової вимоги позивача від 08.12.2023 з відповідним записом зробленим відповідачем. За змістом зазначених документів між сторонами існували інші правовідносини, до яких можливо віднести договір позички (ст.827 ЦК України), договір про спільну діяльність (ст.1130 ЦК України),договір інвестиції (ст.9 ЗУ ''Про інвестиційну діяльність''),тощо. Про укладання між сторонами іншого ніж договір позики правовідношення, свідчить та обставина, що надана позивачем до суду розписка від імені ОСОБА_2 (а.с.11) не містить посилання на те, що отримані позивачем речі є саме предметом позики з ознаками притаманними такому договору. Таким чином суд не з`ясував справжню правову природу розписки та помилково зазначив про наявність саме боргових зобов`язань між сторонами з приводу отриманих грошових коштів у сумі 50000 доларів США, безпідставно стягнув з відповідача грошові кошти у розмірі вартості золота 586 проби вагою 1,407,5 г у якості збитків за договором позики від 01.02.2021, оформленого у вигляді розписки, у розмірі 2409654 грн 08 коп.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду мотивована тим, що суд не надав жодної оцінки запереченням представника Відповідача про безпідставність стягнення з останнього судових витрат на правову допомогу у сумі 40000 грн. Оскільки на підтвердження таких витрат не надано жодного належного доказу, розмір адвокатського гонорару є значно завищеним.

Перевіряючи законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України, заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта та його представника, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до розписки від 01 лютого 2021 року ОСОБА_1 було передано ОСОБА_2 у розмірі 50000 доларів США та 1407,5 г золота 585 проби до вимоги. Оригінал розписки знаходиться в матеріалах справи. (т.1 а.с. 168).

08.12.2023 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів за розпискою від 01.02.2021. Зазначена вимога містить власноручний напис відповідача про її отримання, а також підтвердження зобов`язання погасити заборгованість у розмірі 50 000 доларів США до 04 квітня 2024 року, з яких 20 000 доларів США — до 15 січня 2024 року (т. 1 а.с. 10).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, що передбачено статтею 599 ЦК України.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина 3 статті 1049 ЦК України).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (частина друга статті 184 ЦК України).

За своїм юридичним змістом укладений між сторонами договір є договором позики, а його предметом є золото, тобто річ визначна родовими ознаками.

Майно, яке є предметом позики, переходить у власність позичальника та перестає бути об`єктом власності позикодавця, який має право претендувати на повернення аналогічних за кількістю речей того ж роду і такої ж якості, а не того самого майна, що було передане в позику.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з частинами першою-третьою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (частина третя стаття 612 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною та універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є підставою для їх відшкодування.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Таким чином ЦК України встановлено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК Українивиконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК Українирегулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третяс татті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у цій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача - кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 31жовтня 2018року, справа№ 707/2606/16-ц, провадження №61-28762св18; від 26 вересня 2018 року, справа № 483/1953/16-ц, провадження № 61-33891св18; від 27 червня 2018 року, справа №712/14562/17-ц, провадження № 61-26174ск18.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав оригінал розписки від 01.02.2021, зі змісту якої вбачається, що відповідач отримав від позивача грошові кошти в роботу у розмірі 50 000 дол. США та золото 585 проби у розмірі 1407,5 г до витребування ( а.с. 168).

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 не заперечував, що брав у позивача грошові кошти у розмірі 50 000 доларів США, які хотів використовувати у власному бізнесі з приводу надання ломбардних послуг за що пообіцяв сплачувати позивачу невеликі відсотки залежно від прибутку. Золоті вироби він не брав, а лише зазначив що позичена сума дорівнює вартості 1407,5 г золото 585 проби. Гроші він частково повернув, проте доказів зазначеного не має, визнав що на час розгляду справи винен позивачу приблизно 37 000 доларів США.

08.12.2023 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 вимогу про повернення грошових коштів та золото 585 проби у розмірі 1407,5 г за розпискою від 01.02.2021. Зазначена вимога містить власноручний напис відповідача про її отримання, а також повідомлення відповідача про погашення заборгованості у розмірі 50 000 доларів США до 04 квітня 2024 року, з яких 20 000 доларів США — до 15 січня 2024 року.

Судова колегія вважає що зміст наданих суду оригіналу розписки від 01.02.2021 та вимоги про повернення грошових коштів та золота 585 проби у розмірі 1407,5 г від 08.12.2023 та надані відповідачем пояснення дозволяють беззаперечно встановити наявність між сторонами правовідносин з договору позики за умовами якого позивач надав відповідачу вищезазначені матеріальні цінності, а останній зобов`язався повернути їх на вимогу позивача.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення грошових коштів та золота 585 проби у розмірі 1407,5 г за розпискою від 01.02.2021.

Обраний позивачем спосіб захисту - відшкодування збитків у вигляді стягнення вартості втраченого золота, переданого у позику, - є найбільш ефективним способом захисту, оскільки призведе до відновлення порушених прав позивача (позикодавця) навіть за відсутності у відповідача (позичальника) предмета позики (золота) за рахунок належного їй майна.

Вказана правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.11.2019 № 161/7381/16-ц.

Відповідно до розпорядження Національного банку України № 1448-ра від 14.05.2024 вартість 1 г золота 585 проби становить 1712,01 гривень.

Тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачу в результаті неповернення золота були заподіяні збитки у розмірі 2409654 грн 08 коп. (1407,5 г х 1712,01 гривень).

Тому судова колегія відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильне встановлення судом характеру спірних правовідносин та погоджується з висновком суду про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів у розмірі 50 000 доларів США та заподіяних збитків у розмірі 2409654 грн. 08 коп.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу на користь ОСОБА_1 , судова колегія зазначає наступне.

03.12.2024 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Романченко О.М. звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якому просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн (т.1 а.с. 191-197).

На підтвердження вказаних витрат представником позивача надано: Договір № 83/12-2023 від 06.12.2023 (т.1 а.с. 199), акт виконаних робіт №1 від 28.11.2024 до Договору №83/12-2023 від 06.12.2023 з детальним описом наданих послуг адвокатом, а саме: підготовлено позовну заяву, підготовлено заяву від 12.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову, підготовлено заяву від 14.05.2024 про зміну предмета позову, підготовлено клопотання від 30.08.2024 про долучення доказів, участь у двох судових засіданнях (т.1 а.с. 198).

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу Витрати, пов`язані із залученням експертів та проведенням експертизи, належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат :

- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження вказаних витрат представником позивача надано: Договір № 83/12-2023 від 06.12.2023 (т.1 а.с. 199), акт виконаних робіт №1 від 28.11.2024 до Договору №83/12-2023 від 06.12.2023 з детальним описом наданих послуг адвокатом, а саме: підготовлено позовну заяву, підготовлено заяву від 12.05.2024 про вжиття заходів забезпечення позову, підготовлено заяву від 14.05.2024 про зміну предмета позову, підготовлено клопотання від 30.08.2024 про долучення доказів, участь у двох судових засіданнях (т.1 а.с. 198).

Отже, заявником (стягувачем) надано до суду докази понесених витрат на оплату правової допомоги, на загальну суму 40 000,00 грн.

Тому, враховуючи зазначений представником Романченка О.М. розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, судова колегія погоджується з висновком суду про стягнення витрат на правничу допомогу на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 40 000 грн.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 27 листопада 2024 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 грудня 2024 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В.Маміна

В.Б. Яцина