Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №173/867/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/472/26 Справа № 173/867/25 Головуючий у першій інстанції: Челюбєєв Є. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області у складі судді Челюбєєвє Є.В. від 28 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Верхньодніпровський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання шлюбу недійсним,–

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 обґрунтовуючи це тим, що 23 жовтня 2022 року було укладено шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . В даний час позивач зареєстрований батьком дітей відповідача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач та відповідач фактично разом не жили, так як позивач з 30 вересня 2019 року по травень 2023 року перебував на військові службі по контракту, а 26 березня 2022 року позивач під час бойового зіткнення та обстрілу отримав тяжку травму голови під час виконання ним військового обов`язку та після поранення довгий час лікувався. З відповідачем позивач познайомився в 2019 році та до травми голови та психічного розладу не мав наміру одружуватись та усиновл вати трьох дітей позивача. Вважає, що відповідачка одружилась з ним, так як розраховувала отримати у разі загибелі позивача одноразову грошову допомогу у розмірі 15 мільйонів гривень. 24 жовтня 2023 року відповідач, користуючись безпорадністю позивача, зареєструвала його батьком своїх дітей. Весною 2023 року позивач був списаний з військової служби через хворобу, та приїхав до відповідача за її місцем проживання, але відповідач вигнала позивача та сказала, що їй інвалід не потрібний, і що вона жити разом з позивачем не збиралась взагалі. Фактично як на момент укладення шлюбу, так станом і на сьогодні, позивач як проживав, так і проживає за однією і тією ж адресою, разом зі своїми батьками та бабусею за адресою: АДРЕСА_1 . В даному помешканні відповідача ніколи не було. Отже, з огляду на вищевказані обставини вважає, що вказаний шлюб був фіктивним, тобто укладеним відповідачем без наміру створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя. Тому позивач просив шлюб між ним та ОСОБА_3 , зареєстрований 23 жовтня 2022 року Верхньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис №184 визнати недійсним від дня його державної реєстрації та скасувати актовий запис у Книзі реєстрації актів про шлюб.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання шлюбу недійсним – відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується письмовими матеріалами справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що сторони зареєстрували шлюб 25 жовтня 2022 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим 11.06.2024 року Верхньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 184 (а.с. 10).

Відповідно до свідоцтв про народження серії НОМЕР_2 , серії НОМЕР_3 , серії НОМЕР_4 , виданих 28.10.2022 Виконавчим комітетом Верхівцевської міської ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області та відповідних ним витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00045461340 від 11.06.2024, №00045462061 від 11.06.2024, №00045461675 від 11.06.2024, до реєстрації шлюбу відповідно до ст. 126 СК України за заявою сторін були внесені зміни до актових записів про народження дітей відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та батьком дітей був записаний позивач ОСОБА_1 (а.с. 15-20).

Під час шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_5 у сторін народився спільний син – ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , виданим 25.08.2023 Верхньодніпровським відділом реєстрації актів цивільного стану у Кам`янському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №123 (а.с. 21).

Згідно свідоцтва про хворобу №183 від 11.05.2023 та довідки про обставини травми №1332 від 21.05.2022 до реєстрації шлюбу 26.03.2022, під час бойового зіткнення та обстрілу по позиції підрозділів військової частини НОМЕР_6 в населеному пункті Попасна позивач ОСОБА_1 отримав вибухову травму, закриту черепно-мозкову травму, струс головного мозку, акубаротравму, забійну рану скроневої ділянки справи, внаслідок чого у нього виявлено ознаки посттравматичного стресового розладу, переважання тривожно-депресивної симптоматики, наявні флешбеки, прояви дисоціативних порушень. У зв`язку з чим, позивач в лютому 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня (а.с. 11-12,13).

Відповідно до довідки КНП Львівської обласної ради “Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня” №341/01.4.19 від 20.02.2023, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Львівської обласної ради “Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня” з 01.02.2023 (а.с. 24).

Згідно акту від 13.06.2024, складеного спеціалістом І категорії Загального відділу Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_1 зареєстрований та з травня 2023 року постійно проживає за адресою по АДРЕСА_2 (а.с. 23).

В суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Так, свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що з відповідачем вона познайомилася в лікарні, зустрівшись через деякий час, відповідач особисто їй говорила, що не мала наміру укладати справжній шлюб, а мала лише корисливі мотиви. Позивач з моменту реєстрації шлюбу проживав за адресою батьків, відповідачку вона там не бачила. Після травми позивач став поводити себе дивно, постійно все забуває.

Свідок ОСОБА_12 у судовому засіданні пояснив, що знав, що позивач створив сім`ю, потім у нього щось не склалося в стосунках і він знову став проживати у с. Пушкарівка, він бачив позивача завжди одного, його дружину та дітей він жодного разу не бачив. Коли сторони одружувалися, у них було звичайне весілля, як у звичайної пари. При спілкуванні з позивачем він говорив періодично, що збирається їхати до сім`ї, планував покупки у зв`язку з цим. Однак не може сказати, що вони жили однією сім`єю, оскільки позивач майже постійно проживав у с. Пушкарівка, у матері. Після того, як позивач повернувся зі служби, його поведінка змінилася, він став іншою людиною, неодноразово проходив лікування; він, свідок, працюючи таксистом, відвозив позивача на лікування.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38–40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі №752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру – бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Разом з тим, під час розгляду справи позивачем не доведено належними і допустимими доказами відсутність у відповідачки реального наміру створити сім`ю з ним і набути прав та обов`язків подружжя.

Так, місцевим судом встановлено, що сторони були знайомі впродовж тривалого часу, підтримували тісні особисті стосунки під час проходження позивачем військової служби, в тому числі шляхом особистих зустрічей під час його відпусток, коли позивач приїжджав до відповідачки та тимчасово проживав разом із нею. ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вільно, без стороннього примусу на них та між ними, здійснили своє волевиявлення шляхом надання вільної згоди, як відповідно чоловік і жінка, на реєстрацію шлюбу між ними та за спільною заявою записали позивача батьком трьох дітей відповідачки; під час шлюбу у сторін народилася спільна дитина.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши характер взаємовідносин ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які проживали однією сім`єю, підтримували стосунки, які притаманні подружжю; враховуючи, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин реєстрації шлюбу між ним та ОСОБА_3 без реального наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, - місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Твердження позивача, що відповідачка уклала шлюб виключно з корисливих мотивів, з метою отримання грошової допомоги у разі загибелі позивача під час проходження військової служби та не мала наміру створювати сім`ю, є лише його суб`єктивним припущенням, яке не підтверджене належними та допустимими доказами. Сам по собі факт укладення шлюбу з особою, яка проходить військову службу, не свідчить про відсутність у іншого з подружжя наміру створити сім`ю. Такі доводи ґрунтуються виключно на особистому сприйнятті позивача та не можуть вважатися достатньою підставою для висновку про фіктивність шлюбу.

Колегія зазначає, що під час розгляду даної справи судом не знайдемо підтвердження того факту, що відповідачка уклала шлюб без наміру створити сім`ю.

Також, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, з яких можливо було б встановити, що після реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 подружніх відносин не виникло.

Посилання позивача на наявність у нього наслідків травми голови, психічних та психологічних розладів після поранення, та внаслідок чого позивач втратив можливість приймати адекватні рішення, оцінювати адекватно свої дій, а також встановлення третьої групи інвалідності, саме по собі не є достатньою підставою для висновку про те, що на момент державної реєстрації шлюбу він не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Вказані обставини потребують належного доказування спеціальними засобами доказування, зокрема висновком відповідної судової експертизи щодо психічного стану особи саме на момент укладення шлюбу.

Водночас стороною позивача ані в суді першої інстанції, ані під час апеляційного розгляду справи не заявлялося клопотання про призначення експертизи, яка могла б підтвердити або спростувати його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 28 травня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк