Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №185/8297/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3692/26 Справа № 185/8297/24 Головуючий у першій інстанції: Оладенко О. С. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Луганської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністрації, на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Оладенко О.С. від 19 грудня 2025 року по справі за позовом Луганської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника,–

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року Луганська обласна прокуратури в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністраціїзвернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що наказами директора Департаменту агропромислового розвитку Хлякіна С.А. від 15.11.2019 затверджено негативний висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державного службовця ОСОБА_2 та звільнено ОСОБА_2 з посади начальника відділу землеробства, інженерно-технічної роботи та охорони праці управління розвитку агропромислового виробництва внаслідок отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання. Обидва накази видані відповідачем. Судовим рішенням суду касаційної інстанції від 18.05.2023 у справі №360/5292/19 зазначені накази скасовано, ОСОБА_2 поновлено на посаді. Постановою суду апеляційної інстанції від 30.11.2023 у справі №360/5292/19 стягнуто з Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період з 16.11.2019 по 18.05.2023 у сумі 1079552,46 грн. У зв`язку з поновленням на посаді та виплатою незаконно звільненому ОСОБА_2 середнього заробітку інтересам держави в особі Луганської обласної державної адміністрації завдано матеріальну шкоду, яка має бути відшкодовано в порядку регресу ОСОБА_1 відповідно до положень ст.ст.134, 237 КЗпП України. Тому позивач просив стягнути з відповідача на користь Луганської обласної державної адміністрації - Луганської обласної військової адміністрації шкоду, заподіяну внаслідок незаконного звільнення працівника в сумі 1317054,00 грн та сплачений судовий збір у сумі 15804,65 грн.

Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року у позові Луганської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Луганської обласної державної адміністрації – відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі Луганська обласна прокуратура в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністрації, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України, що підтверджується довідками про доставку електронного документа від 13.03.2026 (а.с. 131 т.2).

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення та закриття провадження у справі, виходячи з наступного.

Встановлено, що розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації №794-к від 23.11.20218, ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації як такого, що має спеціальні знання та досвід зі збереженням шостого рангу державного службовця (а.с. 28 т.1).

Наказом директора Департаменту агропромислового розвитку облдержадміністрації №53 від 15.11.2019, затверджено висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, яким, зокрема, визначено негативну оцінку начальнику відділу землеробства, інженерно-технічної роботи та охорони праці управління розвитку агропромислового виробництва Дрючину А.В. (а.с. 29-30 т.1).

Відповідно до наказу директора Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації Хлякіна С.А. №25-к від 15.11.2019 року, ОСОБА_2 звільнено з посади начальника відділу землеробства, інженерно - технічної роботи та охорони праці управління розвитку агропромислового виробництва на підставі п. 3 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» внаслідок отримання державним службовцем негативної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності 12.11.2019 року (а.с. 27 т.1).

Встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації в якому просив визнати протиправним та скасувати висновок щодо негативного оцінювання його результатів службової діяльності як державного службовця Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації, затвердженого наказом директора Департаменту агропромислового розвитку ОСОБА_1 від 15.11.2019 року №53; визнати протиправним та скасувати наказ директора Департаменту агропромислового розвитку ОСОБА_1 від 15.11.2019 року № 25-к «Про звільнення ОСОБА_3 »; поновити його на посаді начальника відділу землеробства, інженерно-технічної роботи та охорони праці управління розвитку агропромислового виробництва Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації з 16 листопада 2019 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 листопада 2019 року по день ухвалення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі №360/5292/19, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2023 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації, затверджений наказом Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації від 15 листопада 2019 року №53, у частині, що стосується ОСОБА_2 . Визнано протиправним і скасовано наказ Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації від 15 листопада 2019 року №25-к «Про звільнення ОСОБА_3 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника відділу землеробства, інженерно-технічної роботи та охорони праці Управління розвитку агропромислового виробництва Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації з 16 листопада 2019 року. Справу №360/5292/19 у частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

В подальшому, рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2023 року у справі №360/5292/19 у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16 листопада 2019 року по день ухвалення судового рішення з відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №360/5292/19 стягнуто з Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 - середній заробіток за весь час вимушеного прогулу за період 16 листопада 2019 року по 18 травня 2023 року в сумі 1079552,46 грн. з урахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів (а.с. 15-16 т.1).

07 грудня 2023 року Луганським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №360/5292/19 від 30.11.2023 про стягнення з Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 1079552,46 гривень (а.с. 17-18 т.1).

Відповідно до повідомлення ГУ ДКСУ у Луганській області №07.1-13-06/413 від 01.02.2024, на виконання зазначеного вище виконавчого листа 31.01.2024 Головним управлінням Державної казначейської служби проведено безспірне списання коштів з рахунку Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації у сумі 1079552,46 грн (у тому числі податки та збори в сумі 210512,73 грн) (а.с. 39 т.1).

З суми 1079552,46 грн, яка визначена рішенням суду, Департаментом агропромислового розвитку сплачено додатково грошову суму 237501,54 грн єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 22% (а.с. 40-42 т.1).

Згідно розпорядження голови обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації №2-а від 12.02.2024 “Про порушення дисциплінарного провадження”, у зв`язку із вчиненням дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 14 частини другої статті 65 ЗУ “Про державну службу”, що полягає у прийнятті державним службовцем необґрунтованого рішення, а саме наказу Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації від 15.11.2019 №25-к “Про звільнення ОСОБА_3 ”, що спричинило заподіяння матеріальної шкоди державі в особі Луганської обласної державної адміністрації внаслідок виплати 31.01.2024 на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу за період з 16.11.2019 по 18.05.2023 в сумі 1079552,46 грн (у тому числі податки та збори в сумі 210512,73 грн), з метою здійснення дисциплінарного провадження для визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку, порушено дисциплінарне провадження стосовно директора Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 та утворено дисциплінарну комісію (а.с. 49 т.1).

22 березня 2024 дисциплінарно комісією складено подання за результатами розгляду дисциплінарної справи стосовно ОСОБА_1 у якому зазначено, що з дати видання наказу від 15.11.2019 про звільнення ОСОБА_3 , який у подальшому було визнано протиправним, минуло більше трьох років, притягнення ОСОБА_1 за видання наказу вже неможливе. Комісія дійшла висновку про неможливість застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 у зв`язку зі спливом строку притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та про наявність підстав для закриття дисциплінарного провадження стосовно ОСОБА_1 відповідно до частини третьої статті 77 Закону України "Про державну службу" (а.с. 51 т.1).

20 березня 2024 року на адресу директора Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації Хлякіна С.А. направлено пропозицію про добровільне відшкодування шкоди державним службовцем у порядку статті 82 Закону України "Про державну службу" (а.с. 21 т.1).

01 квітня 2024 року за вих. №01-11-228, ОСОБА_1 надано голові Луганської обласної державної адміністрації письмову відповідь на пропозицію, у якій відповідач посилається на безпідставність заявлених до нього вимог про відшкодування шкоди (а.с. 20 т.1).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба – діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноважені визначені Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України».

У частинах першій – другій статті 14 вказаного Закону передбачено, що до персоналу ДКВС України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в ДКВС України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби). Служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України. Час проходження служби в Державній кримінально-виконавчій службі України зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 638/14011/16-ц зазначено, що судова юрисдикція – це інститут права, покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства – цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Це і компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Предметна юрисдикція – це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, що виникають із індивідуальних, цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві. Ці позиції викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20), від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 (провадження № 14-543цс19), від 26 лютого 2020 року у справі № 210/5659/18 (провадження № 14-632цс19) та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 734/3102/16-ц (провадження № 14-481цс18) зроблено висновок, що спірні правовідносини виникли у зв`язку із завданням відповідачем шкоди державі під час проходження публічної служби. З огляду на вищезазначені вимоги закону, указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, і питанням відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди, навіть якщо притягнення цієї особи до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди відбувається після її звільнення з військової служби. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, в якій зазначено про відступ від раніше висловленої правової позиції у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17 в аналогічних спорах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі №813/1045/18 (провадження №11-574апп19) зроблено висновок, що за наслідками розгляду справи №818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_1 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 березня 2025 року в справі № 240/33695/23 (адміністративне провадження № К/990/32787/24) зазначено, що юрисдикція адміністративного суду поширюється на публічно-правові спори, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад (хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції), але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Вказана позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 466/1150/18. Частиною четвертою статті 5 КАС України передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Частиною четвертою статті 19 КАС України установлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - «ЦК України») підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Частиною першою статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - «ЦПК України») визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Закриваючи провадження у цій справі, апеляційний суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18). Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Поряд із цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 грудня 2018 у справі № 818/1688/16 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, відступила від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі №755/2258/17 та інших і вказала про наступне. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Вказані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Отже, з огляду на наведене варто констатувати, що практика Верховного Суду щодо юрисдикції спорів цієї категорії є усталеною та послідовною і полягає у тому, що у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Вказані правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16, від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18, Верховного Суду у постановах від 05 лютого 2020 року у справі №761/19799/17, від 30 вересня 2020 року у справі №204/2763/18, від 18 листопада 2020 року у справі №756/12568/18, від 27 травня 2021 року у справі №203/3782/19, від 21 лютого 2022 року у справі № 932/14855/19, від 7 березня 2023 року у справі №761/1366/20 та від 24 жовтня 2023 року у справі №160/4643/23, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї позиції.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 750/6852/24 (провадження № 61-2485св25) зазначено, що: «ОСОБА_1 має військове звання полковника та перебуває на військовій службі у Збройних Силах України на посаді заступника командувача підготовки командування підготовки військової частини НОМЕР_1 Сухопутних військ Збройних Сил України, у випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби; крім того, обставини, які встановлені у постанові Хмельницького апеляційного суду від 07 вересня 2023 року в справі № 686/16976/22, не мають преюдиційного значення під час вирішення цього спору, адже ОСОБА_1 не брав участі під час її розгляду; суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що цей спір є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів, у зв`язку з чим закрив провадження у справі за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Міністерства юстиції України, Пенітенціарної Академії України до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника, на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України».

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник щодо стягнення в порядку регресу з ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої державі внаслідок незаконного звільнення працівника ОСОБА_2 . Позивач вказував, що через незаконні накази відповідача працівника було поновлено на посаді за рішенням суду, а з Департаменту стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу, який і просили відшкодувати з відповідача.

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд вказав, що у даній справі першочерговому застосуванню підлягають спеціальні норми права, а саме статей 80-82 Закону України «Про державну службу», які мають пріоритет над загальними нормами права, а саме статті 130, 134 та 237 КЗпП України. Оскільки в діяннях ОСОБА_1 при прийнятті скасованого в подальшому наказу про звільнення не встановлено складу кримінального правопорушення, відносно ОСОБА_4 відсутній обвинувальний вирок суду з цього питання, який набрав законної сили, тобто, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність умислу в діяннях відповідача при прийнятті в подальшому скасованого наказу про звільнення ОСОБА_2 , підстави для задоволення позову відсутні.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що ОСОБА_4 займав посаду директора Департаменту агропромислового розвитку Луганської обласної державної адміністрації, є державним службовцем категорії «Б». Зазначене також підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру декларацій, зокрема поданими ним деклараціями як особою, уповноваженою на виконання функцій держави.

У випадку вирішення спору щодо зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом постає питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.

Отже, подібні спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.

Крім того, обставини, які встановлені у постанові Першого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2023 року у справі №360/5292/19, не мають преюдиційного значення під час вирішення цього спору, адже ОСОБА_4 не брав участі під час її розгляду.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 листопада 2025 року у справі №450/1711/23, від 05 листопада 2025 року у справі №750/6852/24.

Проте наведене залишилося поза увагою суду першої інстанцій, який належним чином не дослідив питання юрисдикційності спору, помилково розглянув справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

На час розгляду даної цивільної справи апеляційним судом, позивач з аналогічним позовом у порядку адміністративного судочинства не звертався, що підтверджується змістом позовної заяви, особистими поясненнями представника позивача у судовому засідання суду апеляційної інстанції, інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Виходячи з викладеного, наявні підстави для закриття провадження у справі, оскільки справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 1 ст. 256 ЦПК України).

Луганській обласній прокуратурі в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністраціїроз`яснено право на звернення із зазначеними вище позовом у порядку адміністративного судочинства до відповідного суду першої інстанції.

Протягом десяти днів з дня отримання постанови позивач має право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 377, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністрації,– задовольнити частково.

Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Провадження у справі за позовом Луганської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Луганської обласної державної адміністрації, до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок незаконного звільнення працівника – закрити.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді О.В. Агєєв

Л.П. Никифоряк