Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №645/2977/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/2977/26

Провадження № 2/645/2464/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого – судді Шевченко Г.С.,

за участю секретаря судових засідань - Пастушенко К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

06.04.2026 року ТОВ «Свеа Фінанс»» звернулось до Немишлянського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором №51/01119785 від 27.10.2020 року у розмірі 83000,00 грн. та судових витрат.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 27.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики №51/01119785. Відповідно до розділу 1 договору, позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у розмірі, встановленому цим договором, а позичальник зобов`язується повернути суму позики позикодавцю та сплатити плату за договором у порядку та строки, передбачені цим договором. Сума позики за договором становить 10000,00 грн. Строк на який надається позика – 14 днів. Оскільки договір є відплатним, ним передбачено нарахування наступних платежів на користь позикодавця: плата за договором (у фіксованому розмірі 2800,00 грн) і проценти за договором у розмірі 2,00% від суми позики (залишку суми позики) на день(п.5.6. договору). Плата нараховується лише за строк користування позикою. проценти нараховуються лише у випадку користування позикою понад строк користування позикою. Також договором передбачена можливість позикодавця нараховувати пеню у розмірі 2 % від суми позики (залишку суми позики) за кожен день прострочення виконання зобов`язання. Відповідно до розділу 3 договору, позикодавець надає позику позичальнику шляхом передачі готівкових коштів позичальнику в день укладення договору. Підписанням цього договору позичальник підтвердив, що ним було отримано відповідну суму позики шляхом отримання готівкових коштів в день укладення договору, таким чином на виконання умов вищезазначеного договору позикодавець свої зобов`язання щодо видачі відповідних сум позики виконав повністю. Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, сплачуючи поточні платежі з простроченням дати їх сплати, сплачуючи передбачені договором платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. Між ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (яке в подальшому змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС») було укладено Договір Факторингу №01.02- 91/23. Відповідно до розділу 2 Договору Факторингу Клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та у строки встановлені цим договором факторингу. В тому числі за даним Договором Факторингу ТОВ «СВЕА ФІНАНС» було відступлено право вимоги за заборгованістю Амосова СВ перед первісним кредитором за договором №51/01119785 від 27.10.2020 року. Відповідно до Реєстру боржників позивач набув права грошової вимоги до відповідача за договором позики №51/01119785, згідно з розрахунком заборгованості станом на дату подання позову, 83000,00 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 10000,00 грн., заборгованість за платою - 2800,00 грн., заборгованість за пенею - 70200,00 грн.

Ухвалою судді від 07 квітня 2026 року відкрито провадження у справі, сторони повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

27.04.2026 року від представника ОСОБА_1 – адвоката Шестакова В.Ю. надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування посилався на те, що в позовній заяві позивач зазначає, що Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти за вказаним договором були отримані відповідачем. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які документи, які 6 підтверджували надання позичальнику з боку ТОВ «ПАРТНЕР ФІНАНС» кредитних коштів у розмірі 10 000,00 грн, також матеріали справи не містять первинних документів, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів ОСОБА_1 . Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаною нормою Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Представник відповідача також стверджує, що розрахунок заборгованості до Договору № 51/01119785 від 27.10.2020 року, складений 28.12.2023 р., не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 р. у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6- 16 с15. Позивачем не надано суду належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження обставин того, що на виконання умов договору первинний кредитор перерахував на картковий рахунок позичальника кредитні кошти у сумі 10 000,00 грн., а відтак, у зв`язку із відсутністю доказів надання позики у погоджений сторонами спосіб, у відповідача не виникло обов`язку з його повернення. З огляду на викладене, вимоги позивача не підлягають задоволенню. Що стосується позовних вимог ТОВ «Свеа Фінанс» про стягнення пені за договором в розмірі 72 200,00 грн, необхідно зазначити наступне. Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Відповідач, ОСОБА_1 , 15.05.2020 року прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації і на даний час проходить військову службу у лавах Збройних Сил України, в/ч НОМЕР_1 , приймає участь у захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, в грудні 2023 році отримав поранення при обороні н.п. Новоданилівка Пологівського району Запорізької області, військове звання старший солдат. ОСОБА_1 є учасником бойових дій. всупереч п. 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Відповідачу, ОСОБА_1 , було проведено нарахування плати (процентів) і пені. Оцінивши всі докази у їх сукупності, можна дійти висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували існування у позичальника заборгованості за укладеними кредитними договорами, факту виплати йому грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта тощо, правомірності нарахування плати (процентів) і пені.

Представник відповідача також зазначив у відзиві, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат відповідача складає: 9 800,00 гривень, які складаються з витрат на правничу допомогу у розмірі: 9 800, 00 грн. На виконання умов договору про надання правничої допомоги № 08/04-26 від 08.04.2026 р., укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Шестаковим В.Ю., здійснено ознайомлення з матеріалами справи, проведені усне консультування, юридичний аналіз справи, огляд і систематизація судової практики, підготовлений та поданий до суду відзив на позовну заяву, копія направлена позивачу, здійснюється судовий супровід справи, зазначені обставини свідчать про виконання адвокатом умов зазначеного договору у повному обсязі.

У судове засідання представник позивача не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання був повідомленим належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

27.10.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Партнер Фінанс» та ОСОБА_1 було підписано Договір позики №51/01119785.

Згідно п.8.1 вказаного договору, він вважається укладеним з моменту передання грошей та діє з 27.10.2020 до 09.11.2020.

ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» (яке в подальшому змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС») було укладено Договір Факторингу №01.02- 91/23 з ТОВ «Партнер Фінанс». Відповідно до розділу 2 договору факторингу клієнт відступає (передає) фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору факторингу у порядку та у строки встановлені цим договором факторингу.

Згідно розрахунку заборгованості за договором позики №51/01119785 від 27.10.2020 ОСОБА_1 має непогашену станом на дату подання позову, 83000,00 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 10000,00 грн., Заборгованість за платою - 2800,00 грн., Заборгованість за пенею - 70200,00 грн.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє останнього від обов`язку погашення кредиту.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі за № 361/2105/16-ц та від 06 лютого 2018 року у справі за № 278/1679/13-ц, від 06 лютого 2019 року у справі за № 667/11010/14-ц.

Договір факторингу не визнаний недійсним у встановленому порядку, тобто презумпція правомірності правочину, передбачена статтею 204 ЦК України, не спростована. Отже, укладений між фінансовою установою та позивачем договір факторингу є належним доказом переходу права вимоги.

Щодо надання суми позики відповідачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведеної норми законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження № 61-4685св19.

При цьому, в разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі й первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Однак, позивач ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не надав доказів на підтвердження надання або зарахування кредитних коштів за договором позики право вимоги на яке перейшло. Відсутні також і докази фактичного користування відповідачем кредитними коштами (рух коштів на особовому рахунку позичальника).

Посилання представника позивача про те, що підписанням договору позики №51/01119785 від 27.10.2020 з первісним кредитором відповідач підтвердив надання йому суми позики не є належним підтвердженням їх отримання, оскільки договір позики є реальним правочином, тобто укладеним саме з моменту передачі суми позики, а не з моменту досягнення сторонами згоди щодо умов договору.

Суд зауважує, що розрахунок заборгованості за договором є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 13 травня 2020 року, справа №219/1704/17, провадження №61-1211св19.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

Суд погоджується з твердженням представника відповідача, що розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, який підтверджує отримання суми позики, користування коштами, укладення договорів на умовах, які вказані в позовній заяві, а тому не є належним доказом наявності заборгованості. Зазначений розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документом, що створений самим позивачем та первісним кредитором, а відтак, інформація зазначена в ньому, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Суд враховує, що підтвердженням передання коштів є відповідна квитанція(меморіальний ордер), а підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.

При цьому суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, в той час, клопотань від ТОВ «СВЕА ФІНАНС» про витребування таких доказів, як це передбачено ЦПК України, до суду не подавалось.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі № 755/18920/18).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника), ч. 1 ст. 1077 ЦК України.

Відповідно до ст. 1081 ЦК України:

1. Клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

2. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу.

Згідно ст. 1082 ЦК України:

1. Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

2. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

Тому відповідно до вказаної норми ч. 2 ст. 1082 ЦК України позивач має надати до суду докази отримання грошової вимоги від клієнта за договором факторингу, зокрема належні бухгалтерські документи, які підтверджують факт надання відповідачу суми кредиту, що підтверджують первинне зобов`язання.

Вказані норми права за їх змістом вимагають, щоб ці докази були передані фактору при укладенні договору факторингу, або в інший строк, погоджений сторонами. Це необхідно для того, щоб фактор міг належним чином реалізувати свої права вимоги до боржника, а також для уникнення можливих спорів у майбутньому.

Однак, таких документів позивач до суду не надав.

Суд зауважує, що у справі, яка розглядається, позивач мав можливість додати до позовної заяви документальне обґрунтування заборгованості, зокрема виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, додаткові угоди до кредитного договору, на підставі яких суд був би спроможний самостійно здійснити перерахунок заборгованості. Проте, під час розгляду справи позивач не надав належних та допустимих доказів, що є його процесуальним обов`язком в силу положень статей 12, 81 ЦПК України, на підтвердження визначеного ним у позовній заяві розміру заборгованості за договором позики.

Аналогічна позиція викладена і Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Таким чином, позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на правову підставу своїх вимог, зокрема, невиконання відповідачем взятих на себе за договором грошових зобов`язань, суму боргу, подавши суду належні і допустимі докази, оскільки обов`язок подання доказів покладається на сторін.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення договору та наявності у відповідача заборгованості за договором позики №51/01119785 від 27.10.2020 саме у розмірі 83000,00 грн.

За ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Як визначено ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до положень статей 77-80 ЦПК України докази мають бути належними, допустимим, достовірними та достатніми.

Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Доказів, які б свідчили про виконання первинним кредитором (клієнтом за договором факторингу) умов договору по видачі кредитних коштів або доказів перерахунку коштів на картковий рахунок відповідача позивачем не надано, як і не надано належних та допустимих доказів, на підтвердження розміру заборгованості відповідача.

Однак на переконання суду наявність одного лише такого документа, як розрахунок заборгованості, походження якого суду невідоме, за умови відсутності інших доказів, які б могли підтвердити факт отримання суми позики відповідачем (платіжні доручення, меморіальні ордери, банківські виписки), наявність заборгованості у заявленому позивачем розмірі та незаявлення останнім клопотання про витребування доказів у разі неможливості подати докази самостійно, не є підставою для задоволення позовних вимог.

За таких обставин, суд вважає, що позивач не довів наявність у нього права вимоги до ОСОБА_1 за договором позики №51/01119785 від 27.10.2020 на суму 83000,00 грн., а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010).

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Представником відповідача у відзиві наведено розрахунок суми витрат на правничу допомогу, в сумі 9800 грн, також заявлено про стягнення цих витрат з позивача на користь відповідача.

Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.

Згідно ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу стороною відповідача надані:

- копія договору про надання правничої допомоги №08/04-26 від 08.04.2025 р.;

- копія прибуткового касового ордеру №88 від 22.04.2026 щодо сплати адвокату Шестакову В.Ю. суми в розмірі 9800 грн. ОСОБА_1 за правову допомогу на підставі договору про надання правничої допомоги №08/04-26 від 08.04.2025;

- копія акту від 22.04.2026 до Договору про надання правничої допомоги №08/04-26 від 08.04.2025 р.;

- Ордер про надання правничої допомоги від 09.04.2026 р., що посвідчує повноваження адвоката Шестакова В.Ю. на надання правової допомоги Амосову С.В.;

- копія Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 22.06.1999р.

У пункті 48 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 роз`яснено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Так, з заяви сторони відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що відповідач просить стягнути з позивача 9800 грн. за надання юридичних послуг, які включають в себе послуги: консультації, аналіз справи та написання відзиву.

Суд не погоджується з заявленою адвокатом сумою витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 9800 грн. та її розрахунком, вважає її завищеною, необґрунтованою, не співмірною зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих адвокатом послуг робіт, а тому такою, що підлягає частковому задоволенню в розмірі 4000 грн.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Із змісту правової позиції Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 вбачається, що при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Також, при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує, що справа, в якій адвокатом відповідачу надавалася правнича допомога є типовою справою невеликої складності, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом(написання відзиву), відсутність участі представника відповідача в судових засіданнях, а тому вважає, що вимоги сторони відповідача підлягають частковому задоволенню на суму 4000 грн. На думку суду, такий розмір витрат є співмірним із заявленими вимогами, складністю справи та проведеною адвокатом роботою.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» (ЄДРПОУ 37616221) на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач – ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СВЕА ФІНАНС», юридична адреса: 04070, місто Київ, вул.Іллінська, будинок 8, ЄДРПОУ 37616221.

Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складене 01.06.2026.

Суддя Г.С. Шевченко