Рішення від 19 травня 2026 р. у справі №953/2149/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2149/25

н/п 2/953/194/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Зуба Г.А.

за участю: секретаря – Кулікової Т.В.,

представника відповідачки – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

06.03.2025 до Київського районного суду м. Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , в якій позивачка просить стягнути з відповідачки на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 516497, 00 грн.

Постановою Верховного Суду від 13.02.2025 (справа №643/3313/21, провадження №51-4101 км 24) касаційну скаргу захисника Миронова Олега Антоновича в інтересах засудженої ОСОБА_3 залишено без задоволення. Касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Крижановського Миколи Валентиновича задоволено. Вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_7 щодо вирішення цивільного позову скасовано та призначено в цій частині новий розгляд провадження в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції. В іншій частині вирок та ухвалу залишено без зміни.

В обгрунтування позовних вимог посилається на наступне. ОСОБА_2 було визнано потерпілою у кримінальному провадженні, відомості про яке було внесено до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за ч. 2 ст. 367 КК України. Даним злочином позивачці було спричинено матеріальну шкоду. Так, 19.02.2018 ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з продавцем ОСОБА_6 . Вказаний договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою Ю.В. Нотаріусом Івановою Ю.В., як суб`єктом державної реєстрації прав було зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на це майно, про що 19.02.2018 було зроблено запис № 24909242. 20.02.2018 позивачці стало відомо, що на квартиру АДРЕСА_1 було накладено арешт в рамках кримінального провадження №12018220470000804, внесеного до ЄРДР 13.02.2018 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України. Не зважаючи на наявність зареєстрованої ухвали суду про арешт майна квартири, приватним нотаріусом Івановою Ю.В. було проведено реєстрацію права власності на вказане нерухоме майно, не було проінформовано про наявність ухвали суду про арешт нерухомого майна, відповідний витяг з реєстру не надавався та нотаріусом під час реєстрації такий витяг отриманий не був. Вважає, що в порушення вищезазначених норм нотаріусом Івановою Ю.В. позивачкою було придбано майно, яке є предметом злочину, яке має бути повернуто його власнику та витрачено кошти у розмірі 516497, 00 грн.

Ухвалою судді від 25.03.2025 прийнято до розгляду вказану позовну заяву, та відкрито провадження в ній за правилами загального позовного провадження.

28.04.2025 до суду від представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Миронова О.А. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі з огляду на наступне. Будь-яких фактів порушень законодавства з боку приватного нотаріуса Іванової Ю.В. під час перевірки наявності обтяжень ОНМ перед нотаріальним посвідченням правочину, або порушень законодавства під час нотаріального посвідчення правочину в ході розгляду кримінальної справи не встановлено. З урахуванням викладеного, та положень ч. 6 ст. 82 ЦПК, позивачка не повинна доводити в цивільному провадженні факт порушення ОСОБА_3 порядку проведення реєстраційної дії щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на ОНМ на підставі укладеного договору купівлі-продажу. Крім того, зазначає, що вироком Московського районного суду м. Харкова від 01.08.2019 року у справі № 643/15206/18 було встановлено, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та не встановлена слідством особа, використовуючи підроблене свідоцтво про право власності на житло № НОМЕР_1 від 16.12.1996 року на квартиру АДРЕСА_1 , двічі здійснили продаж вказаної квартири: спочатку 29.01.2018 року у приватного нотаріуса Сущенка В.В. було оформлено продаж квартири від ОСОБА_8 на ім`я ОСОБА_6 , а потім 19.02.2018 року у приватного нотаріуса Іванової Ю.В. був оформлений продаж від ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 . Зазначеними діями шахраї «довели свій злочинний умисел до кінця та отримали відповідно до даних, що містяться в договорі купівліпродажу № 98 від 19.02.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Івановою Ю.В., 516 497 грн.».

Також, зазначає, що наданими ДП «Національні інформаційні системи» відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційною довідкою № 114531726 від 19.02.2018 станом на 17:19:28 годин, інформаційною довідкою № 114532294 від 19.02.2018 станом на 17:22:18 годин, витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові застави № 54902665 від 19.02.2018 станом на 16:44:00 годин підтверджено, що перед нотаріальним оформленням договору купівлі-продажу 19.02.2018 року нотаріус Іванова Ю.В. у встановленому законодавством порядку перевірила відсутність обтяжень по об`єкту та суб`єкту продажу. Тобто в державних реєстрах не існувало даних про обтяження, а відповідно – не існувало перешкод для оформлення договору купівлі-продажу. В ході розгляду кримінальної справи було встановлено, що державний реєстратор Харківської міської ради Гетьман П.С. 14.02.2028 року отримав ухвалу Московського районного суду м. Харкова із заявою про накладення арешту на відповідну квартиру, але реєстраційну дію не провів (зупинив реєстраційну дію своїм рішенням від 15.02.2028 року № 39686838). Вказаний державний реєстратор відновив реєстраційну дію своїм рішенням № 39758259 та зареєстрував обтяження (арешт) тільки 20.02.2018 року, тобто на наступний день після оформлення договору купівлі-продажу. Відповідно відомості про наявність обтяження, накладеного на квартиру, буле внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно тільки 20.02.2018 року. Наведені обставини підтверджуються: інформаційною довідкою № 114060993 від 15.02.2018 станом на 09:17:17 годин, рішенням про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39686838 від 15.02.2018 року, рішенням про відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 39758259 від 20.02.2018 року, інформаційною довідкою № 114565057 від 20.02.2018 станом на 09:51:24 годин. Отже документально доведено, що нотаріальне оформлення договору купівліпродажу, згідно якого набувачем виступала ОСОБА_2 , було здійснено нотаріусом Івановою Ю.В. за відсутності зареєстрованих обтяжень, тобто без порушень законодавства з боку нотаріуса.

05.05.2025 до суду від представника позивачки ОСОБА_2 - адвоката Крижановського М.В. надійшла відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначено наступне. Підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові такі елементи: шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв`язок між ними, а також вину заподіювача шкоди (стаття 1166 ЦК України). Вироком Київського районного суду м. Харкова від 16.10.2023 по справі №643/3313/21, який залишений без змін судом апеляційної та касаційної інстанції, було встановлено, що приватний нотаріус Іванова Ю.В., діючи як державний реєстратор, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, здійснила пошук у базі даних заяв Державного реєстру прав за заявою № 26849005 лише за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна, проте не здійснила пошук у базі даних заяв за ідентифікатором, визначеним у пп. 2 п. 11 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року (далі – Порядок № 1141), хоча мала реальну можливість виконати цей обов`язок, що призвело до порушення розгляду черговості заяв про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, та, відповідно, не прийняла невідкладного рішення про відмову у розгляді заяви № 26849005 від 19 грудня 2018 року на підставі п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» № 1952-IV від 01 липня 2004 року, через наявність заяви № 26779122 від 14 лютого 2018 року, яка зареєстрована у базі даних раніше, та якою зареєстровано обтяження (арешт) на вказану квартиру. Тобто через недбалість відповідача позивач не була проінформована про наявність заяви про обтяження у виді арешту на квартиру та відповідач не зупинила вчинення нотаріальних та реєстраційних дій, що призвело до придбання позивачем квартир яка фактично належала ОСОБА_9 та втрати позивачем коштів у сумі 516 497 грн.

Крім того, вказує, що відповідач перед вчиненням нотаріальної дії – посвідчення договору купівлі-продажу було здійснено перевірку обтяжень не відповідає дійсним обставинам та зокрема це вже було встановлено під час розгляду кримінального провадження. Для спростування твердження сторони відповідача слід звернутися до спеціального законодавства, яке регулювало, на час посвідчення договору купівлі-продажу та вчинення реєстраційної дії – 19.02.2018, дані відносин. Хочемо вказати, що нормативно правові акти викладені у подальшому станом на 19.02.2018. Порядок посвідчення нотаріусами договорів купівлі-продажу нерухомості регламентований Законом України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5 та Зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 за №282/20595 (далі – Порядок №296/5). Відповідно до статті 42 вищевказаного Закону, нотаріальні дії вчиняються після їх оплати, а також після сплати в бюджет держави податку з доходів фізичних осіб та в день подачі всіх необхідних документів. Відповідно до ст. 46-1 Закону України «Про нотаріат», нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій обов`язково використовує відомості Єдиного державного демографічного реєстру, а також Державного реєстру актів цивільного стану громадян, Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших єдиних та державних реєстрів, що функціонують у системі Міністерства юстиції України. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру. Інформація з єдиних та державних реєстрів, отримана нотаріусом під час вчинення нотаріальних дій, залишається у відповідній справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування єдиними та державними реєстрами здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію. Згідно вимог п. 2.1 Порядку № 296/5, при підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Також, вказує, що перед вчиненням нотаріальної дії, зокрема такої як посвідчення договору купівлі-продаж, нотаріус зобов`язаний перевірити спеціальний бланк, зазначене дійсно було зроблено відповідачем, але слід звернути увагу на час перевірки бланків. Відповідно до інформаційних довідок з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, відповідачем було здійснено перевірку бланків 19.02.2018 о 17:52:36 та о 17:53:54. За таких обставин можливо дійти лише одного висновку, що правочин було посвідчено після перевірки бланків тобто 19.02.2018 після 17:53:54. Беручи до уваги положення Порядку №296/5, перевірку бланків відповідач мав здійснити перед посвідченням договору купівлі-продажу. Окрім, перевірки бланків, відповідач мав здійснити перевірку обтяжень об`єкта нерухомого майна, але згідно тих дій, які були вчинені відповідачем та вказані вище в хронологічній послідовності за часом реєстрація права власності почалася до посвідчення договору купівлі-продажу. Відповідачем було прийнято заяву з реєстраційним номером 26849005, дата і час реєстрації заяви: 19.02.2018 17:19:46, заявник: ОСОБА_2 . А також відповідачем було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39755028 від 19.02.2018 17:32:32, приватного нотаріуса ХМНО Іванової Ю.В.

Вважає, що доводи сторони відповідача, що дії відповідача пов`язані із посвідченням договору купівлі-продажу не спричинили позивачу збитків повністю спростовуються вище викладеним та підтверджуються вироком Київського районного суду від 16.10.2023 по справі №643/3313/21.

16.05.2025 до суду від представника відповідачки ОСОБА_3 - адвоката Миронова О.А. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначив наступне. Всупереч твердженням представника позивачки, в межах кримінальної справи не встановлювались факти здійснення приватним нотаріусом Івановою Ю.В. реєстраційної дії до нотаріального вчинення правочину. Жодним судовим рішенням не встановлювався факт того, що попередня перевірка наявності інших заяв про реєстраційні дії щодо ОНМ була умовою підписання та нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Всіма судами підтверджено, що реєстраційна дія мала вчинятись і вчинялась після нотаріального оформлення договору. Для оформлення договору не було перешкод, оскільки вдержавному реєстрі не існувало обтяжень відповідного ОНМ. Судами в кримінальній справі зроблені безпідставні висновки (тобто оцінки) щодо причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та порушенням процедури пошуку заяв приватним нотаріусом. Упереджено та невмотивовано надано перевагу показанням зацікавлених осіб, які не були учасниками нотаріальної дії – ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 . В той же час не усунуто істотні суперечності між показаннями позивачки ОСОБА_2 та змістом підписаного нею договору купівлі-продажу щодо порядку розрахунків за придбану квартиру. Вказує, що відповідачка піддається свавільному переслідуванню за шкоду, яку не спричиняла, засуджена за дії, які не містять в собі складу кримінального правопорушення. Наявність постанови Касаційного кримінального суду, яка не підлягає оскарженню, не означає, що остання є законною з огляду положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З цього приводу відповідачка звернулась зі скаргою до Європейського суду з прав людини.

У підготовчому судовому засіданні 13.11.2025 залучено в якості третіх осіб: ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 17.03.2026 підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_3 ), треті особи: ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» (місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_6 ) про відшкодування майнової шкоди закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином. Від представника позивачки – адвоката Крижановського М.В. шляхом подачі через систему «Електронний суд» надійшла заява про проведення судового засідання без його участі та за відсутності позивачки.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином.

Представник відповідачки – адвокат Миронов О.А. в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив.

Треті особи ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, заслухавши думку учасників справи, вивчивши матеріали справи та всебічно проаналізувавши обставини в їх сукупності, давши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, дійшов наступного висновку.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 N 2передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду у кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковим для суду, що розглядає цивільну справу, лише в питаннях, чи мали місце дії та чи вчинені вони цією особою.

Судом встановлено, що відповідно до даних, які містяться в Договорі купівлі-продажу квартири № 98 від 19.02.2018, продаж за домовленістю сторін вчиняється за 516497, 00 грн. На момент підписання договору ОСОБА_6 та ОСОБА_2 підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, який було здійснено протягом чотирьох банківських днів до підписання цього договору (п. 3 Договору) (том 1, а.с. 136).

Даний Договір купівлі-продажу квартири № 98 від 19.02.2018 був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою Ю.В. (том 1, а.с. 136 на звороті).

Вироком Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року засуджено ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 367 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади державного реєстратора та займатися діяльністю, пов`язаною з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяженням на строк 1 рік із штрафом у розмірі 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5 100 грн. Керуючись ст. 75 КК, звільнено ОСОБА_3 від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, з покладення на неї обов`язків, передбачених у ст. 76 КК. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнено ОСОБА_3 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Відповідно до змісту вироку ОСОБА_3 , будучи приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області (свідоцтво № 1877), тобто уповноваженою державою фізичною особою, яка здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема, посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності, а також будучи при цьому спеціальним суб`єктом, була наділена функцією державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, 19 лютого 2018 року у приміщенні на АДРЕСА_7 (офіс приватного нотаріуса Іванової Ю.В.), між ОСОБА_6 , як продавцем, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який, як приватним нотаріусом, посвідчений ОСОБА_3 , після чого ОСОБА_2 подала приватному нотаріусу Івановій Ю.В. заяву про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру.

Разом з тим, 14 лютого 2018 року о 16:48 державним реєстратором прав на нерухоме майно Департаменту реєстрації Харківської міської ради у базі даних заяв Державного реєстру прав зареєстровано заяву, подану уповноваженою особою - слідчим Московського ВП ГУНП в Харківській області за реєстраційним номером № 26779122 про арешт квартири АДРЕСА_1 на підставі ухвали слідчого судді Московського районного суду м. Харкова від 14 лютого 2018 року, у наслідок чого 20 лютого 2018 року о 09:44 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за вказаною заявою та зареєстровано у Державному реєстрі прав обтяження (арешт) щодо цієї квартири (запис № 24912642).

Таким чином, приватний нотаріус Іванова Ю.В., діючи як державний реєстратор, неналежно виконуючи свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, здійснила пошук у базі даних заяв Державного реєстру прав за заявою №26849005 лише за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна, проте не здійснила пошук у базі даних заяв за ідентифікатором, визначеним у пп. 2 п. 11 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1141 від 26 жовтня 2011 року (далі - Порядок № 1141), хоча мала реальну можливість виконати цей обов`язок, що призвело до порушення розгляду черговості заяв про держану реєстрацію прав та їх обтяжень, та, відповідно, не прийняла невідкладного рішення про відмову у розгляді заяви № 26849005 від 19 грудня 2018 року на підставі п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» № 1952-IV від 01 липня 2004 року, через наявність заяви № 26779122 від 14 лютого 2018 року, яка зареєстрована у базі даних раніше, та якою зареєстровано обтяження (арешт) на вказану квартиру.

Водночас, в порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу від 19 лютого 2018 року ОСОБА_2 у зв`язку із нотаріальним посвідченням договору та подальшим проведенням за нею державної реєстрації права власності на придбану квартиру, не будучи проінформованою про наявність у базі даних заяви про обтяження у виді арешту на квартиру, накладеного у кримінальному провадженні за фактом шахрайства, та яка фактично належала ОСОБА_9 , передала ОСОБА_6 грошові кошти у сумі 516 497 грн, які у подальшому їй так і не повернуто.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 2 ст. 367 КК, як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов`язків через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року апеляційні скарги захисника Миронова О.А. та представника потерпілої ОСОБА_2 - адвоката Мирошниченка М.П. залишено без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року - без змін.

Постановою Верховного Суду від 13.02.2025 (справа №643/3313/21, провадження №51-4101 км 24) касаційну скаргу захисника Миронова Олега Антоновича в інтересах засудженої ОСОБА_3 залишено без задоволення. Касаційну скаргу представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Крижановського Миколи Валентиновича задоволено. Вирок Київського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2023 року та ухвалу Харківського апеляційного суду від 08 серпня 2024 року стосовно ОСОБА_7 щодо вирішення цивільного позову скасовано та призначено в цій частині новий розгляд провадження в порядку цивільного судочинства в суді першої інстанції. В іншій частині вирок та ухвалу залишено без зміни.

Так, службова недбалість може виявлятися у формі: а) бездіяльності, коли суб`єкт повністю не виконує покладені на нього службові обов`язки, або б) дії, коли покладені на нього службові обов`язки хоча і виконуються, але неналежним чином - не так, як того потребують інтереси служби, тобто не відповідно до закону та умов, що склалися, або відповідно до них, але неякісно, неточно, неповно, несвоєчасно, поверхово, у протиріччі з встановленим порядком тощо.

Вказівка закону на невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків через несумлінне ставлення до них характеризує перш за все об`єктивну сторону вчиненого і свідчить про те, що службова особа не тільки повинна була, а й мала реальну можливість виконати покладені на неї службові обов`язки належним чином, тобто могла діяти так, як того вимагають інтереси служби. Тому для наявності об`єктивної сторони службової недбалості необхідно встановити: а) нормативний акт, яким визначаються компетенція службової особи і коло службових обов`язків, покладених на неї цим актом; б) які саме обов`язки, в якому обсязі та порядку вона повинна була виконувати у відповідних умовах; в) чи мала вона реальну можливість належним чином виконати ці обов`язки в умовах, що склалися; г) у чому саме виявилися допущені особою порушення службових обов`язків і які наслідки вони спричинили; ґ) чи перебували службові порушення у причинному зв`язку з тими наслідками, що настали.

Для кваліфікації злочину за ст. 367 КК України діяння службової особи обов`язково повинно бути зумовлене її службовим становищем, а дії, які вона не виконала чи виконала неналежним чином, входили в коло її службових обов`язків. Тому невиконання або неналежне виконання не службових, а інших (наприклад, суто професійних) обов`язків не може розглядатися як службова недбалість і кваліфікується за наявності до того підстав за іншими нормами. Не може бути застосована ст. 367 КК України і тоді, коли несумлінне ставлення службової особи до виконання своїх службових обов`язків передбачено як самостійний склад злочину в спеціальних нормах КК України.

Вказівка закону на несумлінне ставлення службової особи до виконання службових обов`язків виключає можливість кваліфікації діяння як службова недбалість у випадках, коли істотна шкода була заподіяна внаслідок недосвідченості, недостатньої кваліфікації, відсутності належних навичок або з інших обставин, що не залежать від службової особи і виключають реальну можливість належного виконання покладених на неї службових обов`язків. Виключається відповідальність за службову недбалість і тоді, коли службова особа не виконує чи виконує неналежним чином свої службові обов`язки за наявності обставин, передбачених статтями 39 чи 40 КК України.

Службова недбалість належить до злочинів із матеріальним складом, який за ч. 1 ст. 367 КК України визнається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди, а за ч. 2 ст. 367 КК України - спричинення тяжких наслідків. Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення службовою особою лише дисциплінарного чи адміністративного проступку.

Суб`єктивна сторона службової недбалості найчастіше виявляється в необережній формі вини як щодо діяння, так і щодо його наслідків. Можлива й змішана форма вини - умисел до діяння і необережна вина до наслідків. Не виключається службова недбалість і тоді, коли умисне порушення службових обов`язків призводить до наслідків, спричинення яких службова особа хоча й не бажала, але свідомо припускала їх.

Суб`єктом злочину за ст. 367 КК України може бути будь-яка службова особа, тобто така, яка здійснює службову діяльність як у публічній, так і в приватній сфері.

Передбачений ч. 1 ст. 367 КК України склад злочину, як і будь-який інший, містить обов`язкові елементи: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єктивна сторона, суб`єкт.

Об`єктивна сторона службової недбалості включає в себе наявність наступних складових: 1) діяння у формі невиконання чи неналежного виконання службовою особою своїх службових обов`язків через недбале чи несумлінне ставлення до них (дія чи бездіяльність); 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб (ч. 1 ст. 367 КК України) або тяжких наслідків (ч. 2 ст. 367 КК України); 3) причинний зв`язок між діянням (бездіяльністю) та наслідками.

Разом з цим, службова недбалість належить до злочинів з матеріальним складом, який визнається закінченим з моменту заподіяння істотної шкоди, яка у 100 і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 1 ст. 367 КК України), чи тяжких наслідків, які у 250 і більше разів перевищують неоподаткований мінімум доходів громадян (ч. 2 ст. 367 КК України).

Системний аналіз положень ст. 367 КК України дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили у коло службових обов`язків цієї службової особи, або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 17 серпня 2021 року по справі № 484/1376/18.

Отже, кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 367 КК України визнається закінченим з моменту заподіяння тяжких наслідків. Відсутність таких наслідків може свідчити про вчинення службовою особою лише дисциплінарного чи адміністративного проступку (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2021 року, у справі № 755/10013/16-к).

Як зазначив Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 712/17490/14-к, у вироку (ухвалі) має бути чітко встановлено і доведено, що саме вчинення того чи іншого службового злочину стало причиною відповідних наслідків. Обчислення їх розміру, на думку суду, має бути належним чином підтверджено (у тому числі цивільним позовом, як підтвердження факту та розміру реальної майнової шкоди) та не викликати сумніву.

Крім того, суд зазначає, що за наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених статтею 49 КК України, та за згодою обвинуваченого ухвалою закриває кримінальне провадження та звільняє обвинуваченого від кримінальної відповідальності, а у разі відсутності такої згоди - звільняє за вироком суду від призначеного покарання.

Разом з цим, з огляду на та, що ОСОБА_3 не вважає себе винуватою у вчинені інкримінованого їй злочину, остання не надала згоду звільнення її від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтею 49 КК України. Таким чином, з моменту вчинення кримінального правопорушення сплинули строки давності притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, що є обов`язковою підставою для звільнення обвинувачену від призначеного покарання даним вироком суду, відповідно до статті 49 та частини 5 статті 74 КК України.

Проте, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою, а тому в разі її звільнення потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду з позовом про відшкодування заподіяної шкоди в порядку цивільного судочинства.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що вироком Київського районного суду м. Харкова від 16.10.2023 встановлено вину відповідачки ОСОБА_3 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України.

Але відповідачка ОСОБА_3 в своєму відзиві заперечила наявність вини у вчиненому злочині.

У ч. 1 ст. 2 чинного КК України передбачено, що «підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення…». Кримінальним правопорушенням є «…суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом кримінального правопорушення» (ч. 1 ст. 11 КК України). Тобто лише винне діяння буде вважатися кримінальним правопорушенням. Ключовим є формулювання «винне діяння», яке відсилає до визначення вини (ст. 23 КК України) - «психічного ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності». Отже, звільнятися від кримінальної відповідальності може лише особа, яка є винною у вчиненні кримінального правопорушення. З цих мотивів, власне, цю підставу звільнення від кримінальної відповідальності в теорії і вважають нереабілітуючою.

Пленум Верховного Суду України в Постанові від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності`вказав судами, що «при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд (суддя) … повинен переконатися …, що діяння, яке поставлено особі за провину, дійсно мало місце, що воно містить склад злочину і особа винна в його вчиненні…».

Однак Верховний Суд сформував іншу практику в цьому питанні. Так, у Постанові від 26 березня 2020 року у справі № 730/67/16-к Верховний Суд зазначив, що «визнання винуватості є правом, а не обов`язком підозрюваного, обвинуваченого, а отже невизнання вказаними особами своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення за наявності їхньої згоди на звільнення від кримінальної відповідальності не може бути перешкодою в реалізації ними свого права на таке звільнення та правовою підставою для відмови судом у задоволенні заявленого клопотання. Передбачений законом (ст. 49 КК України) інститут звільнення підозрюваного, обвинуваченого від кримінальної відповідальності не пов`язує таке звільнення із визнанням ними своєї винуватості у вчиненні злочину».

Отже судом доведено, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_3 своїх службових обов`язків, ОСОБА_2 спричинено збитки на загальну суму 516497, 00 грн., що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом правам, свободам та інтересам останньої.

Таким чином, факт вчинення відповідачкою ОСОБА_3 дій, які призвели до заподіяння шкоди позивачці ОСОБА_2 , є встановленим та не підлягає повторному доказуванню.

Так, положеннями частини 1 статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У статті 1166 ЦК України визначені загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.

Згідно із загальними нормами цивільно-правової відповідальності при вирішенні спору про відшкодування шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність дій, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок, як умова відповідальності, виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2020 року у справі № 686/25718/19, від 30 грудня 2020 року у справі № 482/48/19.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювана шкоди. Відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє її від відповідальності, крім випадків, встановлених нормамиЦК України.

У свою чергу, загальні підстави відшкодування майнової шкоди визначені ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Крім того, статями 128, 129 КПК України встановлено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Отже, позивачка ОСОБА_2 визнана потерпілою у вказаному кримінальному провадженні. Вона не позбавлена права на відшкодування такої шкоди у разі завершення кримінального провадження. Така позиція висловлена і у постанові Верховного Суду 03.02.2022 у справі №757/5974/19-ц.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пункті 2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, з наступними змінами та доповненнями, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За змістом ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, відповідно до даних, які містяться в Договорі купівлі-продажу квартири № 98 від 19.02.2018, продаж за домовленістю сторін вчиняється за 516497, 00 грн. На момент підписання договору ОСОБА_6 та ОСОБА_2 підтверджують факт повного розрахунку за продану квартиру, який було здійснено протягом чотирьох банківських днів до підписання цього договору (п. 3 Договору) (том 1, а.с. 136). Даний Договір купівлі-продажу квартири № 98 від 19.02.2018 був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Івановою Ю.В. (том 1, а.с. 136 на звороті).

Приймаючи вищевикладене, враховуючи факт протиправних дій відповідачки, встановлену вироком суду вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, та наслідками у виді заподіяння позивачці ОСОБА_2 , як потерпілій у даному кримінальному правопорушенні, шкоди є причинно-наслідковий зв`язок, суд, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить висновку про задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь держави підлягає стягненню судовий збір, пропорційно задоволеним вимогам, оскільки позивачка звільнена від його сплати відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265, 280 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про відшкодування майнової шкоди – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 516497 (п`ятсот шістнадцять тисяч чотириста дев`яносто сім) гривень 00 копійок в якості відшкодування майнової шкоди.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 5164 (п`ять тисяч сто шістдесят чотири) грн. 97 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_2 );

Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_3 ).

Треті особи:

ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» (місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 31);

ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_4 );

ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_5 );

ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , місцеперебування за адресою: АДРЕСА_6 ).

Повний текст рішення складено 01 червня 2026 року.

СУДДЯ Г.А. ЗУБ