Рішення від 01 червня 2026 р. у справі №711/4347/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/4347/26

Провадження № 2/711/2706/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді Булгакової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання – Кошубінської Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Бізпозика», в особі представника за довіреністю Танцуріну Є.В., звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за Договором № 532236-КС-005 про надання кредиту від 25.10.2025 у розмірі 14 150,00 грн. та судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

Позов обґрунтований тим, що 25.10.2025 між ТОВ «Бізпозика» та ОСОБА_1 укладено Договір № 532236-КС-005 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до пункту 1 Договору, ТОВ «Бізпозика» зобов`язалося надати ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн., на засадах строковості, поворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути грошові кошти та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених Договором кредиту та Правилами про надання грошових коштів у кредит. Згідно з умовами договору кредиту, сторони визначили, що плата за користування кредитом є фіксованою та становить 1% за кожен день користування кредитом. ТОВ «Бізпозика» свої зобов`язання за договором кредиту виконало та надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5 000,00 грн. шляхом перерахування на банківську картку № НОМЕР_1 . Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на 07.04.2026 утворилась заборгованість у розмірі 14 150,00 грн., яка складається з: 5 000,00 грн. - сума прострочених платежів по тілу кредиту; 5 650,00 грн. – сума прострочених платежів по процентах; 2 500,00 грн. – сума заборгованості по відсотках відповідно до статті 625 ЦК України; 1 000,00 грн. - сума прострочених платежів за комісією.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2026, вказану справу передано для розгляду судді Булгаковій Г.В.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.05.2026 відкрито провадження по справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Позивачу встановлено п`ятиденний строк із дня отримання відзиву для подання відповіді на нього.

07.05.2026 відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги визнав частково - в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 5 000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог просив відмовити.В обґрунтування заперечень зазначив, що у паспорті споживчого кредиту вказано про відсутність пені та штрафів за прострочення зобов`язання. Крім того, відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану споживач звільняється від відповідальності за прострочення. Оскільки нарахування за статтею 625 ЦК України є мірою відповідальності, вимогу про стягнення 2 500,00 грн. відповідач вважає безпідставною та протиправною. Також відповідач наголосив на незаконності нарахованої комісії за видачу кредиту в розмірі 1 000,00 грн. Посилаючись на статтю 11 Закону України «Про споживче кредитування» та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19, зазначив, що видача кредиту є обов`язком кредитодавця, а не супутньою послугою для споживача. Умови договору щодо нарахування процентів у розмірі 1% на день (365% річних) відповідач вважає дискримінаційними та несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки вони призводять до істотного дисбалансу прав сторін. Крім того, відповідач зазначив, що є військовослужбовцем. Згідно з частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду проценти за користування кредитом, а також штрафні санкції та пеня не нараховуються.

13.05.2026 представник позивача за довіреністю Басалига Д.М. подала додаткові пояснення, у яких наголосила, що відповідач у відзиві не заперечує факти укладення кредитного договору, отримання коштів та наявності заборгованості. Щодо посилань відповідача на пільги, передбачені частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначила, що доданий витяг із системи «Резерв+» свідчить про статус військовослужбовця лише станом на 03.05.2026. Відповідач не надав належних та достатніх доказів (зокрема, копії наказу про зарахування до списків особового складу, військового квитка чи довідки форми 5 ЗСУ) , які б підтверджували факт його перебування на військовій службі безпосередньо в період дії кредитного договору (з 25.10.2025 по 14.02.2026). Оскільки цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, а обов`язок доказування покладено на сторін, позивач вважає, що правові підстави для звільнення відповідача від сплати процентів відсутні. Крім того, представник позивача наголосила на правомірності нарахування відсотків за користування кредитом, зауваживши, що позивач не нараховував пені чи штрафів та не здійснював нарахувань поза межами строку дії договору, а збільшення загальної вартості кредиту відбулося виключно внаслідок порушення відповідачем графіка платежів. Також у поясненнях обґрунтовано законність установлення комісії за надання кредиту небанківською установою та зазначено, що відповідач погодився з усіма істотними умовами договору під час його укладення.

22.05.2026 відповідач ОСОБА_1 подав заперечення на додаткові пояснення позивача, у яких зазначив, що він визнає факт укладення кредитного договору, отримання коштів у розмірі 5 000,00 грн. та наявності боргу в межах тіла кредиту. Правомірність нарахування відсотків, комісій та штрафних санкцій він заперечує. Щодо ненадання доказів на підтвердження статусу військовослужбовця зазначив, що частина 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не містить виключного чи регламентованого переліку документів, які військовослужбовець повинен надати для підтвердження призову на військову службу. На підтвердження факту проходження служби за мобілізацією відповідач просив долучити витяг із Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 360 від 09.12.2024, відповідно до якого його було призвано та направлено для проходження служби з 09.12.2024.

25.05.2026 представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 подала додаткові пояснення, у яких просила визнати недопустимими та залишити без розгляду докази, додані відповідачем до заперечень на відповідь на відзив від 21.05.2026. Свою позицію обґрунтувала тим, що вказані докази подані з порушенням встановленого ЦПК України порядку та строків, без зазначення поважних причин їх пропуску та за відсутності клопотання про поновлення процесуального строку. Крім того, представник позивача вказала на відсутність правових підстав для застосування пільг, передбачених частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо ненарахування процентів за кредитом. Зазначила, що відповідач не надав належних, достовірних та достатніх доказів перебування на військовій службі саме протягом строку дії кредитного договору з 25.10.2025 по 14.02.2026. З наданих фотокопій документів неможливо ідентифікувати особу відповідача через відсутність у них дати народження, РНОКПП та адреси реєстрації.

26.05.2026 відповідач ОСОБА_1 подав заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подання вищевказаних доказів. Необхідність подання доказів обґрунтував тим, що на момент подання відзиву ним було надано первинний електронний доказ із офіційної державної системи, який підтверджував обставини проходження служби та не викликав сумнівів щодо достатності. Об`єктивна процесуальна необхідність у додатковому наданні Витягу з Наказу № 360 виникла лише після 13.05.2026, коли позивач у своїх поясненнях заперечив факт перебування відповідача на військовій службі. Крім того, відповідач зазначив, що розгляд справи по суті ще не розпочався, а позивач повністю ознайомився з Наказом № 360 та реалізував право на відповідь, тому поновлення строку не порушить балансу інтересів сторін.

27.05.2026 представник позивача за довіреністю Виноградов Ю.Е. подав заперечення проти заяви відповідача про поновлення процесуального строку, в яких просив суд визнати додані ОСОБА_1 докази недопустимими на підставі частини 1 статті 78 ЦПК України та залишити їх без розгляду відповідно до частини 2 статті 126 ЦПК України.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.06.2026 поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк для подання доказів. Прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи Витяг із Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 360 від 09.12.2024.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У додаткових поясненнях представник позивача за довіреністю Басалига Д.М. просила проводити розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином; у відзиві на позовну заяву просив розглядати справу без його участі.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 25.10.2025 між ТОВ «Бізпозика» (далі – кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі – позичальник) в електронній формі укладено Договір № 532236-КС-005 про надання кредиту, відповідно до якого кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 5 000,00 грн.на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених Договором та Правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізпозика». Строк, на який надається кредит – 16 тижнів.

Згідно з пунктами 2.4., 2.5., 2.8. Договору стандартна процентна ставка за кредитом – 1% в день, фіксована. Комісія за видачу кредиту – 1 000,00 грн. Строк дії договору - до 14.02.2026.

ТОВ «Бізнес Позика» виконало свої договірні зобов`язання в повному обсязі, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 5 000,00 грн. на платіжну картку № НОМЕР_2 , яку відповідач вказав під час заповнення анкетних даних в особистому кабінеті. Факт перерахування та отримання коштів підтверджується наявним у матеріалах справи листом ТОВ «ПрофітГід».

З розрахунку заборгованості, сформованого ТОВ «Бізпозика» за Договором № 532236-КС-005 від 25.10.2025, встановлено, що відповідач належним чином не виконав покладені на нього договірні зобов`язання, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість у розмірі 14 150,00 грн., яка складається з: 5 000,00 грн. – заборгованість за кредитом; 5 650,00 грн. – заборгованість по відсотках; 1 000,00 грн. – заборгованість по комісії; 2 500,00 грн. – заборгованість по відсотках відповідно до статті 625 ЦК України.

На час розгляду справи судом, відповідачем не надано доказів, що свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Відповідно до частини 1, 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (стаття 626 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1, 2 статті 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 5, 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (пункт 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботи, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526, 530 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Згідно зі статтею 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Враховуючи наведені положення закону та встановлені судом обставини справи, зважаючи на те, що відповідач отримав кредитні кошти, однак у передбачений договором строк кредит не повернув, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 000,00 грн.

Щодо стягнення комісії за видачу кредиту, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Судом установлено, що у пункті 2.5 Договору № 532236-КС-005 від 25.10.2025 сторони узгодили умову про сплату комісії за видачу кредиту в розмірі 1 000,00 грн.

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідач ОСОБА_1 добровільно погодився з усіма запропонованими ТОВ «Бізпозика» умовами кредитування, зокрема з розміром комісії, акцептувавши їх шляхом накладення електронного підпису.

Будь-яких дій щодо оскарження Договору чи визнання його умов (зокрема, пункту 2.5) недійсними відповідач у встановленому законом порядку не вчиняв, зустрічного позову не заявляв.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності правочину).

За таких обставин, оскільки умова про сплату комісії за видачу кредиту чітко визначена Договором, погоджена сторонами при його укладенні та передбачена Законом України «Про споживче кредитування» як складова частина загальних витрат за кредитом, вимога позивача про стягнення комісії в розмірі 1 000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо стягнення заборгованості за процентами, суд зазначає наступне.

Частиною 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, яка діяла на момент укладення відповідачем кредитного договору) передбачено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Зазначена норма є самостійною і не потребує обов`язкової наявності у особи статусу учасника бойових дій; її дія поширюється на всіх військовослужбовців без виключення з моменту набуття відповідного статусу. Вказаний правовий висновок узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21).

Поняття особливого періоду визначено у Законі України «Про оборону України» та Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до статті 1 України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

На підставі Указу Президента України № 303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» з 18.03.2014 в Україні розпочався особливий період.

Окрім того, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Верховною Радою України, в Україні введено воєнний стан. У подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, зокрема Указом Президента України № 342/2026 від 27.04.2026 строк дії воєнного стану продовжено до 02.08.2026.

Згідно з долученим відповідачем Витягом із Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 360 від 09.12.2024, ОСОБА_1 був призваний та направлений для проходження військової служби за мобілізацією з 09.12.2024. Крім того, відповідно до відомостей військово-облікового документа, сформованого 03.05.2026 із системи «Резерв+», відповідач перебуває у військовому званні «солдат», а підставою його обліку визначено категорію - «військовослужбовці».

Суд відхиляє заперечення представника позивача щодо неможливості ідентифікації статусу відповідача як військовослужбовця за наданими документами. Сформований через застосунок «Резерв+» військово-обліковий документ містить унікальний QR-код, а відображені в ньому персональні дані (ПІБ, дата народження, РНОКПП) тотожні анкетним даним відповідача, зазначеним у Кредитному договорі. Будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували статус відповідача як чинного військовослужбовця, позивач суду не надав.

Таким чином, надані відповідачем письмові докази у їх сукупності підтверджують, що на момент укладення кредитного договору № 532236-КС-005 від 25.10.2025 та протягом усього періоду його дії відповідач перебував і продовжує перебувати у статусі військовослужбовця під час дії мобілізації в особливий період.

Оскільки положення частини 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» мають імперативний характер, нарахування відповідачу процентів за користування кредитом за вказаним Договором є протиправним. Специфіка діяльності ТОВ «Бізнес Позика» як небанківської фінансової установи не звільняє її від обов`язку неухильно дотримуватися встановлених державою пільг та гарантій для військовослужбовців.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика» про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом у розмірі 5 650,00 грн. та відсотків, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, у розмірі 2 500,00 грн. є необґрунтованими, суперечать закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується положеннями статті 141 ЦПК України, згідно з якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 2 662,54 грн. Оскільки позовні вимоги ТОВ «Бізпозика» підлягають частковому задоволенню на загальну суму 6 000,00 грн., що становить 42,40% від загальної ціни позову (14 150,00 грн.), із відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір пропорційно задоволеній частині вимог у розмірі 1 128,93 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 259, 265, 268, 273, 277, 279 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (код ЄДРПОУ 41084239, місцезнаходження: вул. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ) заборгованість за Договором № 532236-КС-005 про надання кредиту від 25.10.2025 у розмірі 6 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 128,93 грн., а всього 7 128,93 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Черкаського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: Г. В. Булгакова