Рішення від 17 травня 2026 р. у справі №554/1824/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 18.05.2026Справа № 554/1824/26

Провадження № 2/554/2384/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2026 року м. Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді Черняєвої Т.М.,

за участі секретаря Кравченко А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,-

ВСТАНОВИВ :

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - Гурський Г.Ю. звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому прохав стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №3633903524-617147 від 15.02.2022 в розмірі 13 565,37 грн., що складається з: заборгованість за сумою кредиту: 4550,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 9 015,37 грн., також просив стягнути судовий збір та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову зазначає, що 15.02.2022 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кошельок», було укладено договір № 3633903524-617147 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язавсь повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі.

Однак відповідач не виконала свої зобов`язання за укладеним договором - не повернула кредит та не сплатила проценти, у зв`язку з чим, станом на момент звернення до суду у відповідача, за договором № 3633903524- 617147 від 15.02.2022 р., утворилась заборгованість.

Загальна сума боргу за договором № 3633903524-617147 від 15.02.2022 року станом на дату подання позову до суду становить 13 565,37 грн., яка складається з: заборгованість за сумою кредиту: 4 550,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 9 015,37 грн.

У зв`язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по вказаному кредитному договору.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави від 26.02.2026 року відкрито провадження по справі та постановлено проводити розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощено позовного провадження від сторін не надходили.

20.04.2026 року від ОСОБА_3 надійшли до суду заперечення, в яких вона зазначила, що нею змінено прізвище. В запереченнях посилалася на сплив строку позовної давності, також зазначила, що вона не здійснювала жодних платежів, не визнавала борг та не підписувала документів, які могли б переривали перебіг позовної давності, оскільки в зазначений період перебувала у складному матеріальному становищі, мала фінансові труднощі та обмежені можливості для виконання зобов`язань.

Зазначила, що у разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, прохала врахувати її згоду на сплату основної суми заборгованості у розмірі 4 550 грн. без нарахованих штрафних санкцій та надмірних відсотків, оскільки заявлена позивачем сума є значно завищеною.

Представник позивача у судове засідання не з`явися, у прохальній частині позовної заяви висловив прохання про розгляд справи за відсутності представника позивача, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, в запереченнях від 20.04.2026 року просила проводити розгляд справи за її відсутності у зв`язку з неможливістю бути присутньою у судовому засіданні.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 15.02.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_2 укладено договір №3633903524-617147 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, відповідно до умов якого кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 4550,00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Проценти за користування кредитом: 6.37 грн., які нараховуються за ставкою 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Дисконтна процентна ставка за користування кредитом становить 0.01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом на строк Лояльного періоду. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п.3.4., 3.5., 3.6. цього Договору. Проценти нараховуються за фактичне число календарних днів користування кредитом.

Сторони погоджуються що у випадку користування кредитом з боку позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлении? п.2.1 Договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього договору процентна ставка менша ніж 2 (два) відсотки від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.3.4 Договору скасовуються з моменту початку э?х застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 2,2% (два цілих два десятка процента) за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту.

Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 0.01% розповсюджуються на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 договору.

Проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.4.3. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування.

Кредит надається строком на 14 (чотирнадцять діб) днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. Сторони погодили, що встановлений в п.2.1 договору строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування Кредитом.

Кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитам платіжної картки № НОМЕР_1 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якої надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту.

З заяви відповідача від 20.04.2026 року вбачається, що нею змінено прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Судом встановлено, та не заперечується відповідачем, що ТОВ «Кошельок» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі, та перераховано відповідачу кредитні кошти в розмірі 4550 грн. В свою чергу відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконала, заборгованість в розмірі 4550 грн. не погасила.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно ч. 2ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» від 03.09.2015 № 675-VIIIвизначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в сумі 4550 грн.

З приводу стягнення заборгованості за відсотками суд зазначає наступне.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).

Отже, саме на позивача законом покладено обов`язок доказування обставин, на які він посилається у позовній заяві.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У даній справі предметом спору є стягнення простроченої заборгованості та відсотків з відповідача за кредитним договором на користь кредитора.

Судом встановлено, що до позову не надано повного детального розрахунку заборгованості за договором №3633903524-617147від 15.02.2022 року сформованого позивачем ТОВ «Кошельок».

Позивачем надано розрахунок заборгованості проведений з 15.02.2022 року по 27.03.2022 рік. Також в розрахунку заборгованості наданого позивачем не зазначено загальну суму заборгованості, суму заборгованості по тілу кредиту та суму заборгованості за відсотками.

Без надання повного детального розрахунку заборгованості суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування відсотків та ухвалити законне й обґрунтоване рішення в цій частині.

Суд зауважує, що у даній справі позивач мав можливість надати докази на обґрунтування позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України, проте зазначеного обов`язку позивач не виконав, належних та достатніх доказів суду не надав.

Зважаючи на вказані обставини, у задоволенні позову у частині стягнення відсотків за користування коштами необхідно відмовити.

З приводу заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Як передбачено ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно з ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позовна давність, відповідно до ч. 1 ст. 260 ЦК України, обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст. 253-255 цього кодексу.

Вимогами п.3 ч.1 ст.263 ЦК України закріплено, що перебіг позовної давності зупиняється у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини.

За ч.2 ст.263 ЦК України у разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення (ч.3 ст.263 ЦК України).

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позов давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-ІХ від 30 березня 2020 року.

Положеннями п. 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, і спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 1236 від 09.12.2020 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року на всій території України.

Крім того, пункт 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257- 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан в Україні, і наступними Указами воєнний стан був продовжений, а Указом Президента № 793/2025 р від 20 жовтня 2025 року строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 5 листопада 2025 року строком на 90 діб.

З урахуванням вказаних положень та того, що станом на день розгляду справи термін дії воєнного стану продовжений, позивач не пропустив трирічний строк для звернення до суду з вказаним позовом.

Виходячи з викладеного, та з того, що відповідачем не заперечується факт отримання кредитних коштів та неповернення нею кредитних коштів, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Згідно ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

У ч. 4 ст. 137 ЦПК України зазначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

У ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що на підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано: копію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 року, додаток до договору про надання правничої допомоги, Акти №1 приймання-передачі правової допомоги, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3354 грн.

Враховуючи викладене, у відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне, стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 892,57 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором № 3633903524-617147 від 15.02.2026 р. в розмірі 4550, 00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судовий збір в розмірі 892,57 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3354 грн.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок», місцезнаходження: Київська обл., Бучанський район, с. Чайки, вул. Антонова, 8А, ЄДРПОУ 40842831.

Відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , остання відома адреса реєстрації АДРЕСА_1 .

Суддя Т.М. Черняєва