Постанова від 20 травня 2026 р. у справі №953/9383/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2026 року

м. Харків

справа № 953/9383/25

провадження № 22-ц/818/2388/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Мальованого Ю.М., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Національний технічний університет «Харківський політехнічний університет»,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року в складі судді Кіндера В.А.

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , тертя особа: Національний технічний університет «Харківський політехнічний університет», про визнання інформації недостовірною, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 31 липня 2025 року під час складання єдиного фахового вступного випробування у вигляді співбесіди у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» голова комісії Копп А.М. повідомив, що він під час спілкування з комісією не продемонстрував навичок професійного спілкування, академічної і професійної етики, не продемонстрував усвідомлення професійної відповідальності, що очікувалося від випускника бакалаврату за сформованими загальними компетентностями відповідно до стандарту вищої освіти.

Зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 34 Закону України «Про освіту», кваліфікація вважається повною у разі здобуття особою повного переліку компетентностей відповідного рівня Національної рамки кваліфікацій, що визначені відповідним стандартом. Розділом IV стандарту вищої освіти зі спеціальності комп`ютерна інженерія, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 19 листопада 2018 року, передбачені, зокрема, такі компетентності: навички міжособистісної взаємодії; вміння виявляти, ставити та вирішувати проблеми. Факт наявності у нього цих компетентностей підтверджується дипломом бакалавра комп`ютерної інженерії, що здобутий ним у 2023 році, а тому висловлювання члена комісії ОСОБА_2 є неправдивим.

Вважав, що зважаючи на семантичне значення, висловлювання члена комісії ОСОБА_2 містить неправдиву інформацію, порушує його право на повагу до честі, гідності та ділової репутації.

Просив визнати інформацію, яку поширював ОСОБА_2 щодо ОСОБА_1 під час оголошення результатів фахового випробування недостовірною; зобов`язати ОСОБА_2 здійснити спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_2 сплатити ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити судове рішення про задоволення позовних вимог.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд самостійно взяв на себе функцію лінгвістичного експерта, зробивши висновок про характер висловлювання виключно на основі наявності одного слова "оцінка" у преамбулі промови, проігнорувавши зміст самого твердження. Фраза "не продемонстрували навичок... за стандартом" є твердженням про факт відсутності прояву конкретних, нормативно закріплених компетентностей під час іспиту. Цей факт можна перевірити шляхом перегляду відеозапису іспиту та співставлення поведінки вступника з вимогами стандарту. Суд помилково проігнорував те, що вислів мав під собою перевірювану фактичну основу, а отже, не є чистим оціночним судженням. Відповідач виголошував промову не як приватна особа у приватній розмові, а як Голова екзаменаційної комісії під час офіційної процедури оголошення результатів. Вживання множини "маємо зауважити" (а не "я вважаю") та посилання на "стандарт вищої освіти" надає висловлюванню характеру офіційної констатації факту професійної непридатності вступника в аспекті soft skills, а не просто суб`єктивного враження. Якщо суд вбачав, що за законом відповідати має юридична особа, він, реалізуючи принцип процесуального керівництва та сприяння учасникам процесу, зобов`язаний був роз`яснити це питання та поставити на обговорення залучення НТУ "ХПІ" як співвідповідача або заміну відповідача ще на стадії підготовчого засідання. Суд неодноразово запізнювався з початком засідань (06.10.2025, 13.11.2025). Під час підключення виникали технічні проблеми (суд не чув позивача), які суд не намагався усунути належним чином (наприклад, використати альтернативні засоби зв`язку, оголосити технічну перерву для налаштування), а натомість просто відкладав розгляд або переходив до розгляду без ефективної участі позивача.

03.02.2026 за допомогою системи «Електронний суд» Національний технічний університет «Харківський політехнічний університет» подав відзив на апеляційну скаргу. в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

04.02.2026 за допомогою системи «Електронний суд» ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважав рішення суду законним, а апеляційну скаргу необґрунтованою.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до копії Наказу від 22 грудня 2023 року № 2018С ОСОБА_2 , доцента кафедри програмної інженерії та інтелектуальних технологій управління, переведено на посаду завідувача цієї ж кафедри, за контрактом, як обраного за конкурсом (37-39,40).

Вчене звання доцента кафедри програмної інженерії та інтелектуальних технологій управління присвоєно ОСОБА_2 рішенням вченої ради Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 28 жовтня 2022 року, протокол № 8. Науковий ступінь доктора філософії здобув у Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут» та отримав диплом на підставі рішення ради від 29 грудня 2020 року (а.с.25,26).

ОСОБА_2 є членом відбіркової приймальної комісії Навчально-наукового інституту комп`ютерних наук та інформаційних технологій, згідно із наказом ректора Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 20 лютого 2025 року № 54ОД (а.с.27-33).

Відповідно до диплома № НОМЕР_1 від 30 червня 2023 року та додатку до диплома, виданого Національним технічним університетом «Харківський політехнічний інститут» ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію та ступінь бакалавра з комп`ютерної інженерії (а.с.4-10).

Наказом Міністерства освіти і науки України від 19 листопада 2018 року № 1262, затверджений стандарт вищої освіти за спеціальністю 123 «Комп`ютерна інженерія», галузь знань 12 «Інформаційні технології».

Відповідно до зазначеного стандарту, в розділі IV, визначений перелік компетентностей випускника (бакалавра), зокрема: Z6 Навички міжособистої взаємодії; Z7 Вміння виявляти, ставити, та вирішувати проблеми; N18 Використовувати інформаційні технології та для ефективного спілкування на професійному та соціальному рівнях; N21 Якісно виконувати роботу та досягати поставленої мети з дотриманням вимог професійної етики (а.с.44-47).

31 липня 2025 року ОСОБА_1 складав фаховий іспит для вступу на спеціальність F2 Інженерія програмного забезпечення, магістерський рівень вищої освіти у формі індивідуальної усної співбесіди, що зафіксовано на відеозаписах проведення фахового іспиту.

З дослідженого в судовому засіданні відеозапису «Фаховий іспит на F2_20250731_111206_оголошення_результатів_випробування» вбачається, що після оголошення оцінки за результатами вступного випробування, член комісії ОСОБА_2 повідомив: «комісія хоче висловити оцінку Ваших soft skills, звичайно ця оцінка не врахована у вашу відповідь по білету, однак, маємо зауважити, що під час спілкування з комісією Ви не продемонстрували навичок професійного спілкування, академічної і професійної етики, не продемонстрували усвідомлення професійної відповідальності, що очікувалося від випускника бакалаврату за сформованими загальними компетентностями відповідно до стандарту вищої освіти» (а.с.48).

31 липня 2025 року ОСОБА_1 на ім`я ректора Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» подана скарга щодо перевірки дотримання членами відбіркової приймальної комісії: Коппом А.М., ОСОБА_3 та Шматко О.В. вимог академічної доброчесності та кодексу етики (а.с.60-62).

Розпорядженням ректора Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» від 26.08.2025 № 53 зобов`язано провести засідання комісії з академічної етики для розгляду скарги ОСОБА_1 (а.с.64)

За результатами розгляду скарги здобувача освіти ОСОБА_1 , Комісія з академічної етики дійшла висновку, що факти, викладені у скарзі, щодо можливого порушення Кодексу етики академічних відносин та доброчесності під час проведення фахового іспиту для вступу на спеціальність F2 Інженерія програмного забезпечення, магістерський рівень вищої освіти не знайшли підтвердження, дії членів екзаменаційної комісії під час проведення зазначеного вступного випробування відповідають нормам академічної та педагогічної етики, принципам академічної доброчесності та правилам ділового етикету (а.с.65-67).

Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Основним національним нормативно-правовим підґрунтям, яке регулює відносини щодо захисту гідності, честі та ділової репутації, є Конституція України та книга 2 ЦК України, яка присвячена особистим немайновим правам фізичної особи: у статті 297 ЦК України вказано, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; у статті 299 ЦК України зазначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації.

Окрім зазначених нормативно-правових актів, під час розгляду справ про захист гідності, честі та ділової репутації фізичної та юридичної особи суд також застосовує, зокрема, Закон України «Про інформацію», інші нормативно-правові акти.

Також суди керуються статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка вказує на те, що суди повинні застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Так, відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

Разом із тим згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18 (провадження № 12-110гс19).

Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їхнього суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року у справі № 205/1262/24).

Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частина перша й абзац перший частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»).

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто поширює інформацію, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів тощо.

Отже, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.

Отже, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.

Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Відмовляючи у задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погоджується апеляційний суд, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, надавши оцінку доводам сторін, дослідивши та оцінивши всі докази у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що поширена інформація, яку позивач вважає недостовірною, є оціночними судженнями, а тому не підлягає спростуванню.

Оціночні судження говорять не про об`єкт, а про відношення суб`єкта до цього об`єкта. На відміну від твердження про факти, у думці висловлюється відповідність факту, який оцінюється, не об`єктивному світу, а суб`єктивним поняттям і уявленням окремої особи, яка висловлює таку оцінку.

Поширена відповідачем інформація не містить будь-яких фактичних відомостей, висловлених у категоричній формі, тверджень, а є оціночним судженням з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на його особистій думці, а не твердженнях про факти.

Спростовувана інформація є оціночним судженням, що обґрунтовується тим, що висловлювання відповідача є його особистою думкою про виступ позивача, яка містить ознаки критики та ґрунтується на особистих припущеннях останнього.

Колегія суддів зауважує, що висловлена відповідачем спірна інформація хоч і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

Таким чином, установивши, що висловлювання відповідача щодо позивача відображають лише його власну оцінку реальних подій, висловлену у формі оціночних суджень, критичних зауважень, припущень, а тому не є недостовірною інформацією, що відповідно до статті 277 ЦК України підлягає спростуванню, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Оскільки вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 здійснити спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 та сплати компенсації моральної шкоди є похідними вимогами від визнати інформації недостовірної, тому задоволенню також не підлягають.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в даній справі належним відповідачем є Національний технічний університет «Харківський політехнічний університет», оскільки висловлення ОСОБА_2 були здійсненні не від імені відповідного університету, а як власні оціночні судження. Крім того, ці судження були висловлені вже після оголошення оцінки за результатами вступного випробування.

Таким чином, належним відповідачем у даному випадку є саме ОСОБА_2 , як особа, яка поширила інформацію.

Виходячи з наведеного колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в цій частині слід змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки по суті вимог апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 січня 2026 року – змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді Ю.М. Мальований

В.Б. Яцина