Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №127/4941/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/4941/26

Провадження 2/127/1383/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючого судді Борисюк І.Е., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування, -

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького міського суду Вінницької області звернулось Товариство з доатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.10.2022 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Mercedes-Benz E270», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а їх власникам було завдано матеріальних збитків. У судовому порядку відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ст. 1224 та 124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність відповідача, як водія автомобіля «Mercedes-Benz E270», д.н.з. НОМЕР_1 , станом на дату настання ДТП була забезпечена в ТДВ «СГ «Оберіг» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-208940883. Позивач на виконання вимог полісу страхування, на підставі заяви про виплату страхового відшкодування, з метою відшкодування шкоди за пошкодження транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив виплату відповідного страхового відшкодування в сумі 107 428, 04 гривень. Відповідно до пп. «в» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Враховуючи винуватість відповідача у настанні ДТП, порушення ним обов`язків, встановлених Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також здійснення виплати страхового відшкодування, позивач отримав право звернутися до відповідача за компенсацією виплаченого страхового відшкодування в розмірі виплаченого страхового відшкодування, що становить 107 428, 04 гривень. Також на думку позивача з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати, пеня та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язань.

Вищевикладене й стало підставою для звернення до суду позивача із вимогою про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суму сплаченого страхового відшкодування в розмірі 107 428, 04 гривень, інфляційних втрат, пені та 3 % річних за несвоєчасне виконання зобов`язань за період з дати подання позову до дати ухвалення судового рішення, розрахунок яких позивач просив здійснити суд. Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.

Ухвалою суду від 02.03.2026 вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми сплаченого страхового відшкодування, враховуючи відкликання позивачем заяви в частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, пені та 3 % річних до вирішення судом питання про прийняття до розгляду цієї частини вимог і відкриття провадження у справі. Розгляд справи вирішено провести в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою запропоновано учасникам справи надати суду заяви по суті справи та докази у строк, встановлений судом; відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів.

На виконання вимог ч. 7 ст. 43 і абз. 2 ч. 1 ст. 177 ЦПК України та ухвали суду від 20.02.2026 позивачем надано до позову, поданого до суду в електронній формі, докази надсилання відповідачу за адресою його місця проживання (перебування), зареєстрованою у встановленому законом порядку, листом з описом копії позовної заяви із доданими до неї документами (трекінг відправлення 7904908702095). (а.с. 52)

За інформацією з офіційного вебсайту Укрпошти вбачається, що вищевказане поштове відправлення повернулося на адресу відправника із відміткою «за закінченням терміну зберігання».

З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 02.03.2026 була отримана відповідачем 05.03.2026, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 57)

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що адвокату відповідача було надано доступ до підсистеми «Електронний суд» і доставленого до його електронного кабінету 25.03.2026 усі матеріали даної цивільної справи, що підтверджується відповідними довідками. (а.с. 60-62)

Отже, суд вжив усіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.

Враховуючи положення ст. 128 ЦПК України, вважається, що відповідач був належним чином повідомленим про розгляд справи. Також, враховуючи положення п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України, ухвала суду від 02.03.2026 вважається врученою відповідачеві 05.03.2026.

У строк, визначений судом ухвалою суду від 02.03.2026, від відповідача та/або його адвоката відзив на позов не надійшов.

Будь-які докази по справі чи клопотання, крім поданих позивачем разом із позовною заявою, від учасників справи на адресу суду не надходили.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.11.2022 у справі № 127/25141/22, яка набрала законної сили 06.12.2022, що підтверджується відомостями з ЄДРСР, інформація з якого перебуває у публічному доступі, було встановлено наступне:

«29.10.2022 о 09.28 год. на перехресті вулиць Театральна - Соборна в м. Вінниці ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки Mercedes, д.н. НОМЕР_1 , на перехресті нерівнозначних доріг, рухаючись по вул. Театральній, не надав переваги в русі автомобілю марки Volkswagen, д.н. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 , яка рухалась по вул. Соборній зі сторони вул. Хлібної по головній дорозі. В результаті зазначеного відбулось зіткнення, від якого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.

Після цього, ОСОБА_1 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП), яка мала місце 29.10.2022 о 09.28 год., самовільно залишив місце події.».

Даним судовим рішенням ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ст. 1224 та ст. 124 КУпАП та накладено відповідне адміністративне стягнення.

Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортний засобів серії ЕР № 208940883 станом на 29.10.2022 транспортний засіб «Mercedes-Benz E270, д.н.з. НОМЕР_1 , був забезпечений і відповідальність водія застрахованою. (а.с. 17зв.)

Судом встановлено, що подія, яка сталася 29.10.2022, є страховим випадком.

Згідно із ст.ст. 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України)

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Судом встановлено, що на час скоєння 29.10.2022 ДТП ОСОБА_1 на відповідній правовій керував транспортним засобом марки «Mercedes-Benz E270, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності, оскільки під час керування мав посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб. (а.с. 12-13зв.) Іншого з матеріалів справи не вбачається.

Внаслідок ДТП, транспортний засіб марки «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , який належить на праві власності ОСОБА_3 і яким на відповідній правовій підставі володіла ОСОБА_2 на час ДТП, (а.с. 12-13зв., 18зв.-19), був пошкоджений.

Судом встановлено повідомлення ОСОБА_3 страхової компанії про настання страхового випадку і звернення 21.12.2022 до ТДВ «СГ «Оберіг» із заявою про виплату страхового відшкодування. (а.с. 18)

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Частиною першою статті 25 Закону України «Про страхування» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, що складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, визначеній страховиком.

Відповідно до звіту № 122786 від 10.12.2022 про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу «Volkswagen Tiguan», д.н.з. НОМЕР_2 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу заподіяного власнику КТЗ станом на 21.11.2022 складає 123 448, 81 гривень. (а.с. 19зв.-31зв.)

На підставі страхового акту № 39960/1 від 24.01.2023, складеного в рамках страхової справи № 39960, рішенням страховика погоджено суму відшкодування, яка складає 107 428, 04 гривень, яку було виплачено ОСОБА_3 24.01.2023, що підтверджується платіжною інструкцією № 4666. (а.с. 32-32зв.)

Згідно із ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.11.2022 у справі № 127/25141/22 встановлено, що ОСОБА_1 винний у скоєнні, зокрема адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 1224 КУпАП.

Так, відповідно до пп. «в» пп. 38.1.1. п. 38.1. ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, що узгоджується із пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 37 діючого Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпечуваного транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

Таким чином, позивач правомірно звернувся до суду із вимогою про стягнення з відповідача на його користь страхового відшкодування в порядку регресу.

Відповідачем не доведено суду, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 1 – ч. 3 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви, а відповідач - разом з поданням відзиву.

Сторонами по справі у відповідності до ч. 4 ст. 83 ЦПК України не було повідомлено про неможливість подання доказів у встановлений законом строк. Крім того, будь-які інші докази, ніж ті, що були надані позивачем разом із позовом, до суду сторонами по справі подані не були. Заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, до суду не надходили.

Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв`язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавалися.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.

Також, судом в ухвалі від 02.03.2026 було роз`яснено сторонам по справі наслідки ненадання суду доказів по справі, дії в разі неможливості надання доказів, а також право і порядок звернення до суду із заявами та клопотаннями.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд.

Згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У даному випадку, суд позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Згідно із ч. 2 і ч. 3 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з п. 2, п. 4, п. 6 – п. 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Згідно із ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеному у ст. 13 ЦПК України саме відповідач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами, визначає докази, якими підтверджуються його заперечення проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. Правом на подання відзиву на позовну заяву, у якому відповідач міг би викласти свої заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, не скористався. Відповідачем не оспорювався розмір пред`явленої до відшкодування страхової виплати. При цьому, судом враховується стандарт доказування «більшої вірогідності».

Суд, дослідивши письмові пояснення викладені позивачем у позові та оцінивши, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, враховуючи вищевикладене, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, а також ст. 16 ЦК України, згідно якої суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, суд приходить до висновку, що в даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивача шляхом стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суми виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 107 428, 04 гривень.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено сплату позивачем при зверненні до суду судового збору в сумі 2 662, 40 гривень (із застосуванням коефіцієнту 0,8 відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»), що підтверджується платіжною інструкцією № 35257 від 09.02.2026. (а.с. 8)

Враховуючи положення ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що 16.07.2025 між ТДВ «СГ «Оберіг» та ФОП ОСОБА_4 було укладено договір про надання професійної правничої допомоги б/н, на підставі якого адвокату Войціховському А.В. було видано довіреність № 2026/Ю/5 від 01.01.2026. (а.с. 33зв.-35зв., 37)

Як вбачається з ЄДРЮОФОПГФ, доступ до якого є публічним, ОСОБА_4 з 01.02.2021 зареєстрований ФОП; вид діяльності – діяльність у сфері права, зокрема.

Згідно Єдиного реєстру адвокатів України Войціховський А.В. є адвокатом, здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВА № 1208 від 20.03.2020.

За приписами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, може бути, зокрема, договір про надання правової допомоги.

Судом прийнято до уваги, що укладення позивачем із Войціховський А.В. договору про надання правової допомоги б/н від 16.07.2025 як фізичною особою – підприємцем, не позбавляє його статусу адвоката, а тому в розумінні приписів процесуального закону і не впливає на правильність розподілу судових витрат у справі.

На вищевказане звернув увагу й Верховний Суд в постановах від 01.02.2022 по справі № 910/10935/20, від 29.10.2024 по справі № 911/22/24.

Згідно із ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження виконання адвокатом Войціховським А.В. умов вищевказаного договору суду надано акт прийому-передачі наданих послуг № 39960/1 від 09.02.2026. (а.с. 33)

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Як вбачається із умов додаткової угоди до договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 16.07.2025, сторони даного правочину досягли домовленості, що вартість наданих послуг правничої допомоги за підготовку та направлення позовної заяви складає 8 022, 50 гривень (п. 1.1 додаткової угоди до договору).

Судом прийнято до уваги, що у разі встановлення сторонами договору про надання правової допомоги гонорару у фіксованому розмірі, як у даному випадку, надання детального опису робіт на виконання положень ч. 3 ст. 137 ЦПК України, не є необхідним, оскільки розмір гонорару, в такому випадку, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.

Крім цього, подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Суду не надано докази сплати позивачем за надання адвокатом правничої допомоги. Водночас, судом прийнято до уваги, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Фактичність витрат на правничу допомогу слід розглядати у широкому сенсі, включаючи не лише оплату таких витрат, але й виходячи власне із того, що достатньою є наявність відповідного договірного обов`язку. Отже, оскільки в даному випадку, договірний обов`язок щодо оплати наявний, то такого обов`язку достатньо для визначення витрат фактичними і такими, що підлягають компенсації позивачу.

На вищевикладене неодноразово звертав Верховний Суд у своїх постановах. Такий же висновок також викладений у рішеннях ЄСПЛ, зокрема, у справі «Савін проти України» (заява № 34725/08), «Тебєті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03).

Водночас, за змістом ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 2 ст. 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Матеріали справи не містять клопотання відповідача про зменшення витрат позивача, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат, з урахуванням наведених обставин, відсутні.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях ч. 5 і ч. 6 ст. 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.

Суд прийшов до висновку, що зазначена сума витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 8 022, 50 гривень є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на те, що справа є незначної складності, а її розгляд відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Оцінка дій адвоката, вказаних у акті прийому-передачі наданих послуг № 39960/1 від 09.02.2026 – підготовка та направлення позовної заяви, вказує на їх невідповідність критеріям обґрунтованості, розумності та пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 3 ст. 141 ЦПК України з огляду на те, що такі дії не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, не потребували вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складеного позову не є занадто значними. При цьому судом прийнято до уваги, що позов є шаблонним, який пред`являється адвокатом Войціховським А.В. не лише до відповідача, як те вбачається з умов договору про надання професійної правничої допомоги № б/н від 16.07.2025.

Також суд звертає увагу учасників справи на те, що суд не втручається у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару, а лише виконує свій обов`язок щодо розподілу судових витрат.

Зважаючи на викладене вище та приймаючи до уваги те, що вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у заявленій позивачем сумі (8 022, 50 гривень) буде суперечити принципу розподілу таких витрат, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який є співмірним у відповідності до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру, становить 4 000, 00 гривень, який і підлягає розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на корить позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000, 00 гривень, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (100 %). Решту витрат на професійну правничу допомогу слід залишити за позивачем.

До ухвалення рішення у справі ні позивач, ні відповідач не повідомили суд про неможливість надання доказів, що підтверджують розмір понесених інших витрат; про причини неможливості надання таких доказів. Відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не має підстав та обов`язку вирішувати питання щодо встановлення учасникам справи терміну для надання суду доказів щодо розміру понесених витрат, як і призначати засідання для вирішення питання про судові витрати, вказуючи про це у резолютивній частині рішення (п. 5 ч. 7 ст. 265 ЦПК України).

Отже, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 15, 16, 1166, 1187, 1188, 1191 ЦК України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 2, 4, 10-13, 76-83, 89, 133, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» суму виплаченого страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 107 428, 04 гривень, судовий збір в сумі 2 662, 40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000, 00 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг»: код ЄДРПОУ 39433769; місцезнаходження: 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 14.

ОСОБА_1 : ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ; місце проживання зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .

Рішення суду складено 01.06.2026.

Суддя