Постанова від 20 квітня 2026 р. у справі №522/4421/24-Е — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2026/26

Справа № 522/4421/24-Е

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.04.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.

за участю секретаря: Турик А.Ф.к.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення коштів, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановленого під головуванням судді Домусчі Л.В. 05 березня 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У березні 2024 року АТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулось до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 91827,89 грн.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.07.2024 року позовну заяву АТ «Перший Український Міжнародний Банк» було задоволено.

29.08.2024 року ОСОБА_1 надав суду заяву про перегляд заочного рішення від 12.07.2024 року.

Ухвалою суду від 11.10.2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення суду було задоволено. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12.07.2024 року по справі № 522/4421/24-Е скасовано і призначено справу у порядку спрощеного позовного провадження.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2025 року позовні вимоги АТ «Перший Український Міжнародний Банк» було задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Перший Український Міжнародний Банк» заборгованість за кредитним договором № 2001729967201 від 09.11.2020 року, станом на 01.02.2024 року, у розмірі 91827,89 грн., з яких:

- заборгованість за кредитом- 52979,22 грн.;

- заборгованість за процентами – 38848,67 грн.;

- судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при укладенні кредитного договору Банк поклав на слабшу сторону - відповідача, невиправданий тягар, не повідомивши останнього про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк.

Крім того, судом першої інстанції не було враховано, що апелянтом сплачено на погашення заборгованості 19783,19 грн., однак, вказана сума не була прийнята до уваги позивачем.

Сторони про розгляд справи на 21.04.2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явився ОСОБА_1 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.11.2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Перший Український Міжнародний Банк» із заявою № 2001729967201 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, на підставі якого відповідачу було видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 3000 грн., реальна річна процентна ставка складає 47,88 % (а.с. 8 зв.).

Укладання Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб відповідачем не оспорюється.

У паспорті споживчого кредиту, який надано ОСОБА_1 до укладення договору про споживчий кредит, та підписано останнім, викладено інформацію про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, а саме: тип кредиту кредитна лінія, ліміт кредиту 3000,00 грн., строк кредитування 12 місяців, зі спливом вказаного строку продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін, стандартна процентна ставка 47,88 %, тип процентної ставки - фіксована.

Згідно п. 5 паспорту споживчого кредиту, повернення кредиту повинно здійснюватися щомісячно не пізніше настання платіжної дати, протягом строку кредитування, за наявності заборгованості за кредитом на кінець звітного розрахункового періоду. Розмір платежів розраховується щомісячно і залежить від суми заборгованості за кредитом на кінець звітного розрахункового періоду (а.с. 8).

Умовами Публічної пропозиції ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб передбачено право Банку змінювати клієнту кредитний ліміт.

Пунктом 4.3.6.4 ч. 4 розділу 2 Публічної пропозиції ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб встановлено, що змінити (зменшити, збільшити) розмір наданого Кредитного ліміту або закрити Кредитний ліміт взагалі за умови інформування Клієнта шляхом направлення SМS-повідомлення на Номер мобільного телефону. В SМS-повідомленні про зміну розміру Кредитного ліміту Банк повідомляє Клієнту новий розмір Кредитного ліміту. У разі незгоди Клієнта із зміненим розміром Кредитного ліміту, за винятком випадку, передбаченого п. 4.2.19 Розділу 2 цього Договору, Клієнт протягом 30 (тридцяти) календарних днів повинен звернутися до Банку та особисто подати відповідну письмову заяву. У випадку, якщо Клієнт протягом вказаного строку не заявив про свою незгоду зі зміною розміру Кредитного ліміту та/або здійснив першу Платіжну операцію після отримання вказаного SМS-повідомлення Банку, згода Клієнта зі зміною умов Договору вважається підтвердженою (а.с. 20-31).

Згідно довідки про збільшення кредитного ліміту за договором № 2001729967201 від 09.11.2020 року, ОСОБА_1 було неодноразово збільшено кредитний ліміт, який станом на 15.06.2023 року становив 52980 грн. (а.с. 9).

Відповідач не сплачував своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.

Так, згідно розрахунку заборгованості за договором № 2001729967201 від 09.11.2020 року, який укладено між позивачем та ОСОБА_1 , відповідач станом на 01.02.2024 року мав заборгованість перед позивачем за наданим кредитом, яка становить 91827,89 грн., з яких: 52979,22 грн. - заборгованість за сумою кредиту; 38848,67 грн. - заборгованість за відсотками

Крім того, з виписки з особового рахунку відповідача та розрахунку заборгованості, наданого Банком вбачається, що відповідач періодично користувався кредитною карткою та здійснював платежі на погашення заборгованості за кредитним лімітом в межах встановленого ліміту Кредитної лінії, який змінювався, починаючи з листопада 2020 року, при цьому з боку ОСОБА_1 жодних зауважень щодо підвищення ліміту не було.

З наданої банком випискою/особовим рахунком у період з 09.11.2020 року по 01.02.2024 року судом встановлено, що відповідачем були здійснені наступні платежі на погашення заборгованості:

1) погашення заборгованості за відсотками:

- 31.05.2021 року – 230 грн.;

- 08.06.2021 року - 39,59 грн.;

- 07.07.2021 року - 435,50 грн.;

- 06.08.2021 року - 400,96 грн.;

- 07.09.2021 року – 466,33 грн.;

- 01.10.2021 року – 1695,86 грн.;

- 02.11.2021 року – 500 грн.;

- 22.11.2021 року – 2027,37 грн.;

- 22.12.2021 року – 1969,94 грн.;

- 21.01.2022 року – 1914,62 грн.;

- 22.02.2022 року – 1957,39 грн.;

- 30.05.2022 року – 112,52 грн.;

- 08.06.2022 року – 1043,80 грн.;

- 22.06.2022 року – 700 грн.;

- 30.06.2022 року – 1972,85 грн.;

- 30.07.2022 року – 2979,22 грн.;

- 30.08.2022 року – 6,01 грн.;

- 06.09.2022 року – 86,95 грн.;

2) погашення заборгованості згідно договору:

- 30.05.2022 року – 112,52 грн.;

- 08.06.2022 року – 1043,80 грн.;

- 30.06.2022 року – 2,78 грн.;

- 30.07.2022 року – 79,63 грн.;

- 30.08.2022 року – 5,55 грн.(а.с. 14-15)

Таким чином, відповідачем у загальному на погашення заборгованості було внесено 19783,19 грн., які були враховані та знайшли своє відображення у розрахунку заборгованості, наданому Банком.

Вказані обставини у повному обсязі спростовують доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що апелянтом сплачено на погашення заборгованості 19783,19 грн., однак, вказана сума не була прийнята до уваги позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підставі ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

«Користування кредитом» - це можливість позичальника за плату правомірно не повертати кредитору борг (кредит) протягом певного періоду часу, погодженого сторонами кредитного договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року у справі № 320/5115/17 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає ч. 2 ст. 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що на момент звернення до суду АТ «Перший Український Міжнародний Банк» із позовом у даній справі, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №2001729967201 від 09.11.2020 року становила суму у розмірі 91827,89 грн., з яких: 52979,22 грн. - заборгованість за кредитом; 38848,67 грн. - заборгованість за процентами; 0 грн. заборгованості за комісією.

ОСОБА_1 не спростував цей розмір заборгованості, що є його процесуальним обов`язком, якщо він на це посилається, свого контррозрахунку суду першої та апеляційної інстанцій не надав.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, як в цілому, так і кожному окремо, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог Банку.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що при укладенні кредитного договору Банк поклав на слабшу сторону - відповідача, невиправданий тягар, не повідомивши останнього про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк, є необґрунтованими, оскільки позичальнику достовірно були відомі умови кредитного договору, умови і підстави сплати відсотків за користування кредитом. Крім того, відповідач тривалий час користувався кредитними коштами, при цьому умови кредитного договору не оспорив, а у ст. 204 ЦК України закріплена презумпція правомірності правочину.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам заперечень на позовну заяву, які суд першої інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

При цьому, судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05.03.2025 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 — залишити без задоволення

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 05 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 29 травня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе