Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №208/4842/25 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 208/4842/25

провадження № 2/208/725/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді - Гречаної В.Г.,

за участі секретаря судового засідання Якимчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кам`янське в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 208/4842/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації, визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2025 року представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Ворон Артем Ігорович звернувся до Заводського районного суду міста Кам?янського Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації та визнання права власності.

Згідно до позовних вимог просить:

1. Припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частку нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 ?янське Дніпропетровської області, загальної площі 67,2 кв.м., житлової площі 46,4 кв.м., шляхом сплати їй ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) грошової компенсації вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 коп.).

2. Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право спільної сумісної власності на 1/6 частку нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , загальної площі 67,2 кв.м., житлової площі 46,4 кв.м., що є підставою для реєстрації права власності у відповідних компетентних органах державної влади.

В обґрунтування позову представник позивачів зазначає, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками 5/6 часток нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , загальної площі 67,2 кв.м., житлової площі 46,40 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами. Зазначену частку нерухомого майна позивачі отримали у спільну сумісну власність від ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 04.04.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Бузоверя С.А., реєстр № 882.

Інша 1/6 частина житлового будинку належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою 15.07.1988 року, реєстр № 28/5, та зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ за № 19071 книга № 105.

Відповідач ОСОБА_3 у спірному житловому будинку не проживає, починаючи ще з 14.05.1979 року, та за наявною у позивачів інформацією вона виїхала з території України на територію нинішньої російської федерації ще під час існування СРСР, наприкінці 1980-х років. Будь-який зв`язок із ОСОБА_3 було втрачено і на даний моент, через агресію російської федерації не можливо відновити з нею зв`язок.

Відповідно до акту №07/10/2 від 24.02.2025 р., виданого головою квартального комітету №10 Заводського району м. Кам?янське ОСОБА_3 не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 1979 року по теперішній час.

Згідно звіту про оцінку майна № 6032025-001 від 06.03.2025 року, наданого ФОП ОСОБА_5 , ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 ?янське Дніпропетровської області складає 360 000,00 грн. (триста шістдесят тисяч гривень 00 копійок). Таким чином, сума грошової компенсації за 1/6 частину складає 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 коп.).

У зв`язку з неможливістю врегулювати дане питання в досудовому порядку позивачі змушені звернутися до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2025 року по цивільній справі №208/4842/25 визначено головуючого суддю Гречану В.Г.

Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, визначених в ухвалі суду.

12.05.2025 року представником позивачів - адвокатом Ворон А.І. усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.05.2025 року відкрито провадження по справі №208/4842/25 в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

21.08.2025 року адвокат Ворон А.І. надав до суду клопотання про долучення доказів.

01.12.2025 року адвокат Ворон А.І. подав заяву до суду, якою просив долучити до матеріалів справи квитанцію про внесення позивачем ОСОБА_1 на депозитний рахунок грошових коштів на виконання вимог ст. 365 ЦПК України.

05.12.2025 року адвокат Ворон А.І. надав до суду клопотання про витребування доказів.

Ухвалою суду від 13.02.2026 року клопотання задоволено та витребувані докази з :

- Відділу державноії реєстраціії актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса);

- Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області;

- Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

20.02.2026 року на виконання ухвали суду від 13.02.2026 року надійшла інформація з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України.

02.03.2026 року на виконання ухвали суду від 13.02.2026 року надійшла інформація з Відділу державноії реєстраціії актів цивільного стану у місті Кам`янське Кам`янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

12.03.2026 року на виконання ухвали суду від 13.02.2026 року надійшла інформація з Першої Кам`янської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області.

Ухвалою суду від 17.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

28.05.2026 року представник позивачів – адвокат Ворон А.І. не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивачів. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про місце, день та час розгляду справи неодноразово повідомлялась шляхом направлення судових повісток засобами поштового зв`язку «Укрпошта» за адресою, зазначеною у позові та шляхом розміщення оголошення про виклик до суду на офіційному сайті судової влади, що в розумінні п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України є належним повідомленням про розгляд справи, причини своєї неявки суду не повідомила. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалась. Заяв та клопотань про проведення розгляду справи за її відсутності не подавала.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи, що дозволило суду вважати за необхідне визнати його неявку з неповажних причин, провести заочний розгляд справи, розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст.280,281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є власниками 5/6 часток нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 ?янське Дніпропетровської області, загальної площі 67,2 кв.м., житлової площі 46,40 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: літня кухня (літера Б-1), сарай (літера В-1), вбиральня (літера Г-1), сарай (літера Д-1), сарай (літера Ж-1), огорожі (літера №1,4), водопровід (літера 2), зливна яма (літера 3), тротуар (літера І).

Зазначену частку нерухомого майна позивачі отримали у спільну сумісну власність від ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 04.04.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпродзержинського міського нотаріального округу Бузоверя С.А., реєстр № 882.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОКП «Дніпродзержинське БТІ» № 16642907 від 13.11.2007 року, позивачі володіють 5/6 частиною спірного житлового будинку, право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстроване за номером 19071, в книзі 105.

Відповідно до технічного паспорту від 17.10.2009 року, виготовленого ОКП «Дніпродзержинське БТІ», інвентарна справа № 20088, реєстровий номер 19071, підтверджується, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить 5/6 вказаного житлового будинку, а 1/6 частина житлового будинку з 15.07.1988 року, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Третьою дніпродзержинською державною нотаріальною конторою 15.07.1988 року, реєстр № 28/5, та зареєстрованого в Дніпродзержинському БТІ за № 19071 книга № 105, що підтверджується листом-довідкою БТІ про реєстрацію права власності, належати ОСОБА_3 .

Відповідно до акту № 07/10/2 від 24.02.2025 року, виданого головою квартального комітету №10 Заводського району м. Кам?янське ОСОБА_6 , ОСОБА_3 у спірному житловому будинку не проживає, починаючи із 1979 року і по теперішній час, що також підтвердили сусіди.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи домової книги, відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , була прописана до спірного будинку 24.08.1974 року та знята з реєстрації (вибула) до м. Уссурійська Хабаровського краю 14.05.1979 року.

Таким чином вбачається, що ще в 1979 році відповідач ОСОБА_3 виїхала за межі території України до російської федерації.

Також в матеріалах справи наявні копії з поштових конвертів, які направлялися відповідачем на адресу позивачів, де зазанчено адресою її проживання російська федерація, а саме:, АДРЕСА_2 .

В подальшому позивачі втратили зв`язок із відповідчкою, та на даний момент взагалі не представляється за можливим відновити його через збройну агнесію російської федерації.

Як вбачається з наданих позиваачами квитанцій про оплату комунальних порслуг за 1980-ті, 1990-ті роки, особовий рахунок був оформлений на ОСОБА_4 , та виключно ОСОБА_4 , а у подальшому позивач ОСОБА_1 здійснювали оплату комунальних послуг.

Відповідно до звіту про оцінку майна № 6032025-001 від 06.03.2025 року, наданого ФОП ОСОБА_5 , сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №242/2024, виданий ФДМУ від 30.05.2024 р., ринкова вартість житлового будинку АДРЕСА_1 ?янське Дніпропетровської області, загальної площі 67,2 кв.м., житлової площі 46,4 кв.м., на дату оцінки складає 360 000,00 грн. (триста шістдесят тисяч гривень 00 копійок). Таким чином, сума грошової компенсації 1/6 частини складає 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч гривень 00 коп.).

Зазначена сума у розмірі 60 000,00 грн. внесена позивачами на депозитний рахунок суду, що підтверджується відповідною квитанцією до платіжної інструкції № 53005473 від 18.11.2025 року, отримувач ТУ ДСА України в Дніпропетровській області, призначення платежу: «попереднє внес.позив.варт.частки у спільному майні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , справа № 208/4842/25, ОСОБА_1 , (№РН 270743635)».

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За правиломстатті 41 Конституції Україникожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У статті 13 Конституції Українизакріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Отже, власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності.

Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Стаття 321 Цивільного кодексу України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у статті 317 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ч. 3 ст. 358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Як вбачається з ч. 1 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

У відповідності до вимог ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Для припинення права на частку у спільному майні суд має встановити будь-яку із обставин, передбачених п.1-3 частини 1 цієї статті, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім?ї та за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Відповідно до правової позиції ВП ВС від 18.12.2018 р. у справі № 908/1754/17, для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 Цивільного кодексу України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідного співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

Як слідує із позиції ВП ВС від 08.02.2022 року у справі № 209/3085/20, судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача із відповідачем та вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту (п. 22). Спосіб захисту є права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним та забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Вирішення спору зокрема, щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме виплату одному із них компенсації іншим співвласникам і про гарантії їх отримання. Якщо одна із сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09.09.2024 року у справі № 671/1543/21, провадження № 61-18278сво23, дійшов висновку, що за умови доведення наявності підстав, передбачених частинами першою та другою статті 365 ЦК України, для припинення права на частку у спільному майні, право відповідача на таку частку підлягає припиненню. З метою уникнення ситуації правової невизначеності, недопущення спору при проведенні державної реєстрації права власності за позивачем, судам доцільно задовольняти одночасно з вимогою про припинення права власності на частку у спільному майні й заявлену вимогу про визнання права власності на неї за співвласником, який попередньо вніс на депозитний рахунок вартість спірної частки.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі надають суду докази, які підтверджують: право їх власності на 5/6 частку спірного житлового будинку; факт непроживання відповідача у спірному будинку з 1979 року; відсутність будь-якого зв`язку із відповідачем внаслідок її виїзду за межі України; ринкову вартість спірного нерухомого майна та розмір грошової компенсації.

Окрім того позивачами внесено на депозитний рахунок суду відповідну суму компенсації для відповідача.

Також суд зазначає, що частка відповідача у спільному майні є незначною (1/6 частка), спірний житловий будинок є неподільною річчю, а спільне володіння та користування будинком є фактично неможливим з огляду на те, що відповідач не проживає у будинку понад 45 років та виїхала на постійне проживання до іншої країни.

Вказана обставина також свідчить про відсутність будь-якого інтересу відповідача до спірного майна.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, визначальним є наявність в особи іншого місця проживання, а не обов`язково наявність житла на праві власності. Враховуючи, що відповідач постійно проживає на території іншої держави (російська федерація), має інше місце проживання, припинення її права власності на 1/6 частку спірного будинку не завдасть їй істотної шкоди.

Окрім того, без наявності згоди співвласника житлового будинку ОСОБА_3 позивачі позбавленні можливосіт вирішити ряд юридичних питань, зокрема, розпочати приватизацію земельної ділянки площею 600 кв.м., на якій розташований будинок. Залишення неподільної речі у спільній власності позивачів та відповідача породжуватиме подальшу юридичну невизначеність щодо неподільної речі.

Припинення права власності шляхом виплати грошової компенсації жодним чином не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача ОСОБА_3 , оскільки з огляду на обставини справи вона взагалі не користується спірним нерухомим майном протягом тривалого часу та виїхала на постійне проживання до іншої країни ще наприкінці 1980-х років.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації та визнання права власності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Позивачами при зверненні до суду сплачено судовий збір за дві вимоги майнового характеру у загальному розмірі 2 422,40 грн. У зв`язку з тим, що вимоги позивачів задоволені в повному обсязі, з відповідача на користь позивачів підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. (по 1211,20 грн. на користь кожного з позивачів).

Керуючись ч. 1 ст. 29, 183, 316, 317, 319, 321, 355, 356, 358, 364, 365 ЦК України, статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні шляхом сплати грошової компенсації та визнання права власності – задовольнити у повному обсязі.

Припинити право власності ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/6 частку нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м., житловою площею 46,4 кв.м., шляхом сплати їй ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 грошової компенсації вартості частки у праві спільної часткової власності в розмірі 60 000,00 грн. (шістдесят тисяч) гривень 00 коп. шляхом виплати грошових коштів з депозитного рахунку ТУ ДСА України в Дніпропетровській області.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 право спільної сумісної власності на 1/6 частку нерухомого майна – житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 67,2 кв.м., житловою площею 46,4 кв.м., що є підставою для реєстрації права власності у відповідних компетентних органах державної влади.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: невідомий на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: невідомий на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його переглядякщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем заочне рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідачем заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Відомості про сторони:

Позивач-1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Позивач-2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: невідомий; остання відома адреса проживання: АДРЕСА_3 .

Суддя В.Г. Гречана