Рішення від 26 травня 2026 р. у справі №751/10449/25 — Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №751/10449/25

Провадження №2/751/411/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року місто Чернігів

Новозаводський районний суд міста Чернігова

у складі: головуючого-судді Топіхи Р.М.,

секретаря судового засідання Островської А.С.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

представники позивача – адвокати Якуба Галина Олександрівна, Хоменко Маріанна Арутюнівна,

відповідач Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

відповідач ОСОБА_2 ,

відповідач ПАТ «Дельта Банк»,

відповідач ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

І. Стислий виклад позиції позивача.

Представник позивача – адвокат Якуба Г.О. в інтересах

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 , Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про зняття арешту з належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладеного на підставі постанови державного виконавця у межах виконавчого провадження № АСВП 45708189 від 09 грудня 2014 року (номер запису про обтяження 7992875).

Вимоги обґрунтовує тим, що позивач ОСОБА_1 є власником квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі нотаріально посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. договору дарування квартири від 24 травня 2011 року. Згідно з цим договором дарувальником є ОСОБА_2 , а обдаровуваним – ОСОБА_1 , проте позивач не може вільно володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому на праві власності квартирою, оскільки йому стало відомо, що 09 грудня 2014 року державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанову про накладення арешту на вказану квартиру. Тобто, арешт накладений вже після переходу до позивача права власності.

У відповідь на адвокатський запит Центральний відділ ДВС у місті Чернігові повідомив, що на виконанні не перебувають відкриті виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 , а отже у державного виконавця не було правових підстав для накладення арешту на майно. Разом з тим, при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/751/1120/2014 щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 1 192 194 гривні 35 копійок державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження у межах виконавчого провадження № 45708189 від 09 грудня 2014 року. При накладенні арешту на майно, а саме на трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису обтяження 7992875, запис за номером 18911047 в Державному реєстрі речових прав був відсутній, тому державний виконавець не володів інформацією щодо зміни власника квартири. Зазначене виконавче провадження 16 травня 2015 року було повернуто стягувачеві через відсутність у боржника майна, матеріали передано до архіву та знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання. Станом на 26 листопада 2025 року у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 .

Отже, арешт на нерухоме майно було здійснено в межах виконавчого провадження, відкритого щодо іншої особи ОСОБА_2 , який не є власником квартири з 24 травня 2011 року. Крім того, матеріали виконавчого провадження знищені, однак арешт продовжує існувати, що фактично та безпідставно обмежує права законного власника майна.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи та інші процесуальні дії у справі.

Новозаводський районний суд міста Чернігова ухвалою від 11 грудня 2025 року відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02 січня 2026 року від представника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції надійшов відзив на позовну заяву з додатками до нього (а.с. 45-49, 50-54). Позовні вимоги відділом не визнаються та у їх задоволенні просять відмовити повністю. В обґрунтування заперечень зазначають, що накладення арешту на майно боржника вчинено відповідно до закону в межах повноважень державного виконавця органу державної виконавчої служби. Станом на 31 грудня 2025 року у державного виконавця відсутня інформація щодо сплати боргу згідно виконавчого листа № 2/751/1120/2014, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова 17 вересня 2014 року щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі 1 192 194 гривні 35 копійок у повному обсязі та відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна, а саме квартири

АДРЕСА_2 , що перебуває у власності ОСОБА_1 , у зв`язку із відсутністю даного запису в Реєстрі прав власності на нерухоме майно на день накладення арешту.

05 січня 2026 року від представника ПАТ «Дельта Банк» надійшла заява про продовження процесуального строку для подання документів з процесуальних питань та відкладення розгляду справи (а.с. 57-59).

Протокольною ухвалою суду від 06 січня 2026 року клопотання представника ПАТ «Дельта Банк» задоволено, розгляд справи відкладено.

09 січня 2026 року представник Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав доповнення до відзиву на позовну заяву (а.с. 90-93), а саме заперечують щодо стягнення з відділу судових витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі, оскільки у договорі відсутні докази, які підтверджують здійснення відповідних витрат зазначеної вартості наданих послуг у розмірі 13 000 гривень, тобто відсутні розписані суми, що сплачені позивачем за певну процесуальну дію.

13 січня 2026 року представник позивача – адвокат Якуба Г.О. подала відповідь на відзив (а.с. 105-110). Вважає висновки відповідача такими, що не заслуговують на увагу. Відповідач не заперечує факту набуття позивачем права власності на квартиру на підставі договору дарування від 24 травня 2011 року. Отже, право власності ОСОБА_1 на квартиру виникло з моменту нотаріального посвідчення договору дарування. Державна реєстрація права власності здійснена 03 лютого 2017 року має декларативний характер і не є юридичним фактом набуття права власності, а лише підтверджує вже набуте право на підставі нотаріально посвідченого договору дарування. Крім того, зазначає, що Державний реєстр речових прав на нерухоме майно почав функціонувати лише з 01 січня 2013 року, тоді як право власності виникло ще 24 травня 2011 року, тобто до запровадження ведення такого реєстру. До 2013 року реєстрація прав власності нерухомого майна займалися бюро технічної інвентаризації та вся інформація зберігалася на паперових носіях. Права на нерухоме майно набуті до 01 січня 2013 року є дійсними незалежно від реєстрації у Державному реєстрі речових прав. Таким чином, відсутність відомостей про право власності позивача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на дату накладення арешту не свідчить про відсутність у нього права власності на квартиру та не могло бути підставою для накладення арешту на належне йому нерухоме майно, оскільки норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не встановлюють обов`язку власника нерухомого майна набутого до 01 січня 2013 року в обов`язковому порядку вносити відомості про належне йому право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, на момент винесення постанови державного виконавця від 09 грудня 2014 року у межах виконавчого провадження № 45708189 квартира не належала боржнику, а перебувала у приватній власності позивача, тому підстави для накладення арешту були відсутні.

Доводи відповідача про відсутність підстав для зняття арешту через несплату боргу боржником є юридично нерелевантними до спірних відносин, оскільки позивач не є боржником у виконавчому провадженні № 45708189, не несе жодних зобов`язань перед ПАТ «Дельта Банк» та не може відповідати за боргові зобов`язання іншої особи.

Відсутність відомостей у Державному реєстрі речових прав на день накладення арешту не звільняє державного виконавця від обов`язку діяти в межах закону та не може легалізувати порушення права власності особи, яка фактично та юридично є власником майна. Крім того, виконавче провадження було завершене шляхом повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю майна у боржника, а матеріали знищені. Доводи відповідача не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, не містять правових підстав для подальшого існування арешту та зводяться до формального обґрунтування протиправного обмеження права власності позивача.

21 січня 2026 року від представника відповідача – адвоката Якуби Г.О. надійшли заперечення на додаток до відзиву (а.с. 122-126). Вказує, що додаток до відзиву направлений відповідачем після спливу встановленого судом строку для подання відзиву, без подання клопотання про поновлення процесуального строку та без наведення поважних причин, а отже є таким, що поданий з порушенням вимог ЦПК України. Вважає твердження відповідача про те, що відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу не заслуговує на увагу. На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача були надані відповідні докази. В договорі № 17/11/25/1 від 17 листопада 2025 конкретизований (описаний) обсяг наданих послуг, а саме складання та подання до суду першої інстанції позовної заяви про зняття арешту, представництво позивача під час розгляду цивільної справи в суді першої інстанції. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Згідно наявної у матеріалах справи квитанції від 17 листопада 2025 позивач ОСОБА_1 сплатив адвокатському об`єднанню «ЛІГАЛ АЙК`Ю ГРУП» 13 000 гривень, таким чином підтвердив факт отримання послуг адвоката та понесені витрати на ці послуги.

30 січня 2026 року від представника відповідача ПАТ «Дельта Банк» надійшла заява, в якій звертають увагу, що право вимоги АТ «Дельта Банк» за Кредитним договором № 49.37.6/19/07-КМК від 23 лютого 2007 року, укладеним з ОСОБА_3 , у забезпеченні за яким перебувала порука ОСОБА_2 на підставі Договору поруки № 49.37.6/19/07-ПМК/2 від 23 лютого 2007 року, заборгованість за якими була стягнута на підставі рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 червня 2014 року в справі № 751/5597/14, з приводу примусового виконання якого було видано виконавчий лист 2/751/1120/2014 та відкрито виконавче провадження № 45708189 в рамках якого, відповідно накладено спірний арешт, було відступлено на користь ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал». Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 травня 2021 року в справі № 751/5597/14 замінено сторону виконавчого провадження Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал». АТ «Дельта Банк» є неналежним відповідачем у вказаній цивільній справі, що в свою чергу є окремою підставою для відмови у задоволенні позову, а також просить відкласти розгляд справи у зв`язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні (а.с. 129-130).

02 лютого 2026 року від представника відповідача Центрального відділу ДВС у місті Чернігові надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку з хворобою державного виконавця (а.с. 146).

06 лютого 2026 року представник позивача – адвокат Хоменко М.А. подала клопотання про залучення у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал».

Ухвалою суду від 02 березня 2026 року задоволено клопотання представника позивача, залучено до участі у справі як співвідповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», розгляд справи відкладено (а.с. 168-171).

30 березня 2026 року та 30 квітня 2026 року через систему «Електронний суд» представник ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» подав заяви про відкладення розгляду справи та надання можливості ознайомитися з матеріалами справи (а.с. 179, 185, 187).

Протокольною ухвалою суду від 01 травня 2026 року розгляд справи відкладено.

26 травня 2026 року від представника ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» надійшли письмові пояснення, відповідно до яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. Зазначають, що доводи позивача є безпідставними, оскільки чинне законодавство не пов`язує повернення виконавчого документа стягувачу з автоматичним припиненням дії накладених заходів примусового виконання, зокрема арешту майна боржника. Законодавство не передбачає таку підставу зняття арешту судом, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про фактичне виконання рішення суду чи припинення зобов`язань боржника, а стягувач не позбавлений права повторно пред`явити виконавчий документ до примусового виконання у межах строків, встановлених законодавством. Позивач у поданій позовній заяві фактично обґрунтовує свої вимоги саме фактом повернення виконавчого документа стягувачу, помилково ототожнюючи таке повернення із припиненням виконавчого провадження та наявністю підстав для зняття арешту з майна. Проте, таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження, й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (чинний на момент розгляду цієї справи).

При цьому станом на дату накладення арешту право власності на спірну квартиру було зареєстровано саме за ОСОБА_2 , який був боржником у виконавчому провадженні. Державний виконавець, здійснюючи свої повноваження, керується офіційними даними державних реєстрів та не має обов`язку встановлювати існування незареєстрованих речових прав третіх осіб. Позивач у позовній заяві посилається на договір дарування квартири, укладений у 2011 році, однак державна реєстрація права власності за ОСОБА_1 була проведена лише у 2017 році, тобто через декілька років після накладення арешту. Позивачем не наведено жодних належних та допустимих доказів того, що він не міг дізнатися про наявність арешту раніше або був об`єктивно позбавлений можливості звернутися до суду у межах встановленого ЦПК України строку. Наведені обставини свідчать про суперечливість доводів позивача та відсутність належного обґрунтування причин тривалого незвернення до суду. Крім того, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність об`єктивних перешкод для своєчасного судового звернення. Також позовна заява не містить належного обґрунтування того, які правові підстави існували для звернення із даним позовом лише після спливу значного проміжку часу.

Отже, на момент накладення арешту державний виконавець мав усі законні підстави вважати спірне майно власністю боржника та діяти відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, виконавчий документ у 2015 році був повернутий стягувачу без фактичного виконання рішення суду, а заборгованість боржником ОСОБА_2 не погашена до теперішнього часу.

Позивач у судове засідання не з`явився, його представник позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити у повному обсязі. Зазначила, що позивач є власником квартири, яка була подарована його батьком ОСОБА_2 . Арешт на вказану квартиру було накладено державним виконавцем після переходу до позивача права власності. Державний виконавець відмовив у скасуванні арешту.

Відповідач ОСОБА_2 та представники відповідачів Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові, ПАТ «Дельта Банк», ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Відповідно до Договору дарування квартири від 24 травня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Беловою О.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2427, дарувальник ОСОБА_2 безоплатно передав у власність обдаровуваному ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру, що розташована за адресою:

АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

Пунктом 11 Договору передбачено, що право власності на дарунок – квартиру у обдаровуваного виникає з моменту нотаріального посвідчення цього договору згідно з положеннями ч. 3 ст. 334 ЦК України та з моменту прийняття дарунка відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України. Сторони домовились, що з моменту нотаріального посвідчення цього договору дарунок вважається прийнятим обдаровуваним (в особі Законного представника). Факт прийняття дарунка підтверджується отриманням обдаровуваним (в особі Законного представника) цього примірника нотаріально посвідченого договору дарування. Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності на квартиру підлягає державній реєстрації у Комунальному підприємстві «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради.

Відповідно до розпорядження Чернігівської міської ради № 308-р від

24 грудня 2015 року про перейменування вулиць міста вулиці Комсомольська повернуто історичну назву Реміснича (а.с. 20-21).

Згідно актуальної інформації про нерухомість з Реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 24 травня 2011 зареєстроване за ОСОБА_1 03 лютого 2017 року державним реєстратором Александренко Л.В. КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (а.с. 19, 52).

Заочним рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 липня 2014 року у справі № 751/5597/14 задоволено позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма СІТ-С», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма СІТ-С», ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 49.37.6/19/07-КМК від 23 лютого 2007 року в сумі 1 192 194 гривні 35 копійок (а.с. 142-143).

Відповідно до відповіді начальника Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 26 листопада 2025 року № 96445 при перевірці даних автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що на виконанні не перебувають відкриті виконавчі провадження стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У зв`язку із відсутністю виконавчого провадження, державним виконавцем не було правових підстав для накладення арешту на майно.

Разом з тим, відповідно до даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень при примусовому виконанні виконавчого листа

№ 2/751/1120/2014 виданого 17 вересня 2014 Новозаводським районним судом міста Чернігова щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованості у розмірі

1 192 194 гривні 35 копійок державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у межах виконавчого провадження АСВП № 45708189 від 09 грудня 2014 року, якою накладено арешт на нерухоме майно ОСОБА_2 , а саме трикімнатну квартиру за адресою:

АДРЕСА_1 (номер запису про обтяження 7992875).

Зазначене виконавче провадження 16 травня 2015 повернуто стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 (відсутність у боржника майна) Закону України «Про виконавче провадження» (попередня редакція). Матеріали завершеного виконавчого провадження за № АСВП 45708189 передано до архіву та знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

При накладенні арешту на майно, а саме: трикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , (номер запису про обтяження 7992875) запис за номером 18911047 в Державному реєстрі речових прав був відсутній, а тому державний виконавець не володів інформацією щодо зміни власника квартири. Станом на 26 листопада

2025 року у державного виконавця відсутні підстави для зняття арешту з нерухомого майна, що перебуває у власності ОСОБА_1 (а.с. 24-26).

ІV. Норми права, які застосував суд, та оцінка аргументів сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12, 13 ЦПК України).

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм правом та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. При цьому, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин 1, 3, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч. 1 ст. 722 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Проте у справі відсутні докази про наявність будь-якого виконавчого провадження, у якому ОСОБА_1 є боржником.

Виконавчі дії, в тому числі і зняття арешту з майна боржника, проводяться виключно по відкритому виконавчому провадженню та на підставі п. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Вичерпний перелік випадків, у яких державний виконавець (виконавець) вправі чи зобов`язаний зняти арешт з майна боржника міститься у частинах 2-4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Частиною 5 ст. 59 даного Закону передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року в справі

№ 2/0301/806/11 зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинне призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Арешт, який є об`єктом судового розгляду, перешкоджає позивачу користуватися та розпоряджатися належною йому власністю на власний розсуд, відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України.

Існування арешту майна ОСОБА_1 направлено на виконання рішення суду щодо іншого боржника та створює обмеження у вільному володінні майном законному власнику. Внаслідок арешту нерухомого майна позивач перебуває у ситуації, в якій до нього на невизначений термін застосовано обмеження права володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю. Ця ситуація суперечить принципу правової визначеності.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада

2019 року в справі № 905/386/18 зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках – особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі № 904/51/19.

Предметом спору у вказаній справі є вимога ОСОБА_1 про зняття арешту з майна, накладеного державним виконавцем під час здійснення виконавчих дій щодо стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 травня 2021 року замінено сторону виконавчого провадження Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал», у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа № 751/5597/14, виданого Новозаводським районним судом міста Чернігова про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма СІТ-С», ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором (а.с. 140-141).

Враховуючи викладене, Публічне акціонерне товариство «Дельта банк» та Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України є неналежними відповідачами у справі, тому у задоволенні позовних вимог до вказаних відповідачів слід відмовити.

Судом встановлено, що будь-які виконавчі провадження, в яких ОСОБА_1 є боржником відсутні, наявність обтяження у виді арешту нерухомого майна порушує право позивача на вільне володіння та розпорядження нерухомим майном, тому суд вважає, що позовні вимоги до відповідачів ОСОБА_2 та ТОВ «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» слід задовольнити та скасувати арешт, накладений у межах виконавчого провадження № АСВП 45708189 постановою державного виконавця Центрального відділу ДВС ЧМУЮ від

09 грудня 2014 року.

V. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем понесені та документально підтвердженні витрати по сплаті судового збору (а.с. 34), які у відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач просить стягнути з відповідачів на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000 гривень.

Статтею 137 ЦПК України врегульовано порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно із частинами 2, 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 вказував на те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 також дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правнича допомога позивачу надавалася Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АЙК`Ю ГРУП» на підставі Договору № 17/11/25/1 про надання правової (правничої) допомоги від 17 листопада 2025року, ордерів на надання правової допомоги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 27-29, 32,150).

Відповідно до рахунку на оплату № 267 та платіжної інструкції від

17 листопада 2025 позивач сплатив на користь АО «ЛІГАЛ АЙК`Ю ГРУП» 13 000 гривень за надання правової допомоги (а.с. 30, 31).

Суд з урахуванням складності справи, спрощеного порядку її розгляду, обсягом виконаних адвокатом робіт, заперечень представника відповідача щодо стягнення таких витрат з Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає вказані витрати неспівмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатським об`єднанням послуг, що є підставою для визначення витрат на правничу допомогу в розмірі 10 000 гривень.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76, 77, 81, 141, 142, 263-265, 268, 274-279, 354 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» про зняття арешту з майна задовольнити.

Скасувати арешт з належного на праві власності ОСОБА_1 нерухомого майна, а саме квартири за адресою:

АДРЕСА_1 , накладений на підставі постанови державного виконавця у межах виконавчого провадження

№ АСВП 45708189 від 09 грудня 2014 року (номер запису про обтяження 7992875).

Стягнути з ОСОБА_2 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок по 605 гривень 60 копійок з кожного, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень по 5 000 гривень з кожного

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Публічного акціонерного товариства «Дельта Банкпро зняття арешту з майна відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Відповідач: Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (юридична адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Княжа, буд. 28 ЄДРПОУ 36931595)

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 )

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17, код ЄДРПОУ 34047020)

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт Кепітал» (місцезнаходження: 01001, м. Київ,

вул. М.Грушевського, буд. 4, інше н/п № 53, код ЄДРПОУ: 38489695)

Суддя Р.М. Топіха