Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №591/11431/25 — Зарічний районний суд м. Сум

Справа № 591/11431/25

Провадження № 2/591/2826/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді Косар А. І.,

за участю:

секретаря судового засідання Семи Д. О.

розглянув у порядку загального позовного провадження

на стадії судового розгляду

цивільну справу 591/11431/25

про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та інших пов`язаних виплат, ціна позову 225 811.82 грн

сторони та інші учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

в інтересах якого діє представник адвокат Качан Наталія Федорівна

відповідач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО "СУМИХІМПРОМ",

УСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року в системі «Електронний суд» представник позивача адвокат Качан Н. Ф. в інтересах ОСОБА_1 сформувала до суду позов до АТ "СУМИХІМПРОМ" про стягнення заборгованості, відповідно до якого просить суд стягнути з АТ «СУМИХІМПРОМ» на користь ОСОБА_1 :

нараховану, але не виплачену заробітну плату при звільненні у розмірі 105 775.22 грн (без утримання з цієї суми установлених законодавством податків та зборів),

середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16.07.2025 по дату ухвалення рішення суду, але не більше як за шість місяців (станом на 06.10.2025 сума середнього заробітку становить 40 197.29 грн),

вихідну допомогу у розмірі 62 340.00 грн (з утримання з цієї суми установлених законодавством податків та зборів),

компенсацію втрати частини заробітку у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 12 499.31 грн,

моральну шкоду у розмірі 5 000.00 грн,

процесуальні витрати: судовий збір у розмірі 968.96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000.00 грн.

Заявлені вимоги мотивовано тим, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем та 15.07.2025 був звільнений з підприємства на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного договору. З грудня 2023 р. підприємство виплачувало позивачу заробітну плату не у повному розмірі, внаслідок чого у період з 01.12.2023 і по день звільнення 15.07.2025 утворилась заборгованість у розмірі 105 775.22 грн. Крім того, зважаючи на те, що АТ «СУМИХІМПРОМ» при звільненні Позивача не виплатило йому заробітну плату, тому останній має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 16.07.2025 по дату ухвалення рішення, але не більше як за шість місяців; право на стягнення вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітну; право на отримання компенсації втрати частини заробітної плати. Крім цього, вважає, що внаслідок порушення відповідачем законних прав позивача щодо невиплати заробітної плати, конституційного права на оплату праці, позивач поніс моральні страждання, які виразились у неотриманні коштів на проживання протягом значного періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідності докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім`ї, та визначається моральною шкодою, яка з урахуванням характеру та обсягу душевних, психічних страждань, яких він зазнав, характеру немайнових витрат, тяжкості вимушених змін у його житті, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості становить 5 000.00 грн. З метою захисту своїх порушених трудових прав він був змушений звернутися до суду та понести витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000.00 грн, судовий збір сплачений у розмірі 968.96 грн.

Відповідач подав відзив на позов, відповідно до якого визнає факт наявності заборгованості перед позивачем при звільненні. Разом з тим представник відповідача заперечує проти задоволення вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та вихідної допомоги, ці виплати відповідач вважає необґрунтованими, несправедливими та не спів мірними із розміром заборгованості по заробітній платі, характером цієї заборгованості, та просить суд відмовити у позові в цій частині, оскільки відповідач не мав наміру умисно ухилятись від виконання зобов`язань по оплаті праці позивача, до цього призвели об`єктивні причини: тривала збройна агресія проти України, введення вимушеного простою на підприємстві, пошкодження майна підприємства, тяжкий фінансовий стан, втрата виробничих потужностей, ринків збуту продукції тощо. Щодо інфляційних витрат за розрахунком відповідача, загальна компенсація за втрату заробітку складає 11 449.93 грн. Вимоги позивача щодо стягнення 5 000.00 грн моральної шкоди уважає вимогу необгрунтованою, не підтвердженою належними доказами. Причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювана шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Затримка з виплати заробітної плати Позивачу виникла не внаслідок протиправної поведінки та вини Відповідача, а внаслідок непереборної сили (воєнного стану), втрати активів та інших факторів. Відтак, Відповідач вважає, що в його діях відсутня протиправна поведінка, щодо не здійснення встановлених законом виплат Позивачу, а як наслідок відсутній причинний зв`язок із завдання їй моральної шкоди, а тому у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Також подав заяву про зменшення витрат на правничу допомогу до 2 000.00 грн, оскільки заявлений до стягнення розмір відшкодування не відповідає критеріям співмірності, реальності та розумності. Справа про стягнення заборгованості із заробітної плати є не значної складності.

Рух справи у суді першої інстанції

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.10.2025 справу призначено судді Сидоренко А. П.

17 жовтня 2025 року Ухвалою суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи. Призначено судове засідання на 13 січня 2026 року.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Зарічного районного суду м. Суми № 641 від 25.12.2025 у зв`язку з призначенням ОСОБА_2 суддею Сумського апеляційного суду здійснено повторний автоматизований розподіл вищезазначеної справи, та передана для розгляду головуючому судді Косар А. І.

14 січня 2026 року ухвалою суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання.

16 лютого 2026 року ухвалою суду закінчено підготовче провадження та призначено справу №10302 до судового розгляду по суті.

Сторони та їх представники у судове засідання не прибули, про розгляд справи повідомлені належним чином. Представник позивача подав заяву про розгляд справи у відсутність сторони позивача, позов підтримує. Неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

У відповідності до частини другої статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов наступних висновків.

Фактичні обставини справи з`ясовані судом

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумихімпром» (яке на даний час змінило найменування на АТ «Сумихімпром») та до 16.07.2025 працював на посаді заступника начальника відділу.

15.07.2025 позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з підприємства за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України з причини невиконання власником законодавства про працю, колективного договору, а саме вимог статті 24 Закону України «Про оплату праці» та статті 115 КЗпП України.

Наказом (розпорядженням) №339 про припинення трудового договору (контракту) від 15.07.2025 позивача з 16.07.2025 звільнено з підприємства за власним бажанням за частиною третьою статтею 38 Кодексу законів про працю України, що підтверджується копією наказу (розпорядження) №613 про припинення трудового договору (контракту) від 16.12.2025.

Згідно розрахункового листа за липень 2025 року та повідомлення АТ «Сумихімпром» позивачу підлягала виплаті заробітна плата у розмірі 105 775.22 грн, яка станом на час розгляду справи позивачу у повному обсязі не виплачена, оскільки відомості про це відсутні.

Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і у повноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Частиною першою статті 116 КЗпП України у свою чергу визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Судом установлено, що у день звільнення позивача відповідачем не було виплачено належних йому як звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Відповідно до частин першої та другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ході розгляду справи судом було встановлено, що позивачу при звільненні була нарахована заробітна плата, однак у повному розмірі та у порядку, визначеному законодавством про працю, вказані виплати у повному обсязі не проведені, через що у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 105 775.22 грн.

Відповідач у поданому до суду відзиві не висловлював заперечень щодо позовних вимог в частині стягнення з нього заборгованості перед позивачем по заробітній платі.

Таким чином, з урахуванням відсутності заперечень відповідача, заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі визнаються судом обґрунтованими та правомірними, оскільки підтверджені належними і допустимими доказами.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 105 775.22 грн заборгованості по заробітній платі.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги у розмірі 62 340.00 грн, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 38 КЗпП України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Відповідно до положень статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40, пункті 6 частини першої статті 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Вихідна допомога - це грошова виплата працівнику, який звільняється з роботи не з його власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами (умовами трудового договору або колективним договором).

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20, за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об`єктивних причин.

Звертаючись до суду з вимогою про стягнення з АТ «СУМИХІМПРОМ» вихідної допомоги, позивач посилається на те, що він був звільнений на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, тому має передбачене статтею 44 КЗпП України право на вихідну допомогу.

Суд звертає увагу, що у наказі №339 від 15.07.2025 про припинення трудового договору причина звільнення ОСОБА_1 вказана: за власним бажанням – частина третя статті 38 КЗпП України.

Згідно довідки про доходи від 15.07.2026, копія якої наявна у матеріалах справи, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 681.3162 грн, середньомісячна заробітна плата складає 20 780.00 грн.

Згідно розрахунку, проведеного позивачем, йому підлягає до сплати вихідна допомога у розмірі 62 340.00 грн.

Відповідач, у свою чергу, наголошує, що порушення ним трудового законодавства припадає на період дії форс-мажорних обставин, а саме: введення воєнного стану на території України, що призвело до негативних наслідків для діяльності Товариства, а тому він не може нести відповідальність за порушення трудового законодавства за наявності обставин непереборної сили.

Суд вважає таку позицію відповідача помилковою з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Відповідно до положень статті 263 ЦК України непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини) - це обставини, що перешкоджають виконанню зобов`язань однією із сторін, незалежні від її волевиявлення і контролю, а також непереборні при вживанні всіх розумних заходів щодо їх запобігання. Визначення обставин непереборної сили наведено у статті 79 Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (укладена у Відні 11 квітня 1980 року). Для визначення яких-небудь обставин форс-мажорними необхідно обов`язкова наявність ряду чинників: непереборність сили, що викликала ці обставини; неможливість контролювати ситуацію, впливати на неї; виникнення перешкоди не могло бути передбачено під час укладення зобов`язання.

Положеннями частини другої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Із урахуванням положень частини першої статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та пункту 6.10 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого Рішенням Президії Торгово-промислової палати України 18 грудня 2014 року № 44(5), документом, який засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), є сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), який видає Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, вимоги до якого встановлені пунктом 6.11 Регламенту.

З огляду на вищезазначене слідує, що роботодавцю необхідно довести настання обставин непереборної сили, які б свідчили про відсутність вини підприємства у затримці виплат позивачу належних при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Кожен суб`єкт, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов`язання, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти позовних вимог в частині стягнення з нього вихідної допомоги, належної позивачу при звільненні, проте не надав суду належних і допустимих доказів того, що порушення по невиплаті усіх необхідних сум заробітної плати при його звільненні сталися внаслідок настання обставин непереборної сили (форс-мажору ведення на території, де знаходиться роботодавець, воєнних дій). Такі докази мали бути підтверджені сертифікатом Торгово-промислової палати України (уповноважених нею регіональних торгово-промислових палат), як це передбачено чинним законодавством України та, в даному випадку, були б підставою для звільнення його від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань по своєчасній виплаті заробітної плати.

За таких обставин позовні вимоги позивача у цій частині також підлягають задоволенню та з відповідача на його користь підлягає стягненню вихідна допомога при звільненні в розмірі 62 340.00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

15.07.2025 позивач звільнений за власним бажанням на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України на підставі заяви працівника – у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю та умов колективного договору.

Судом встановлено, що при звільненні позивача у порушення вимог статті 116 Кодексу законів про працю України роботодавцем не було здійснено йому виплату усіх належних сум.

Вказана обставина є підставою для застосування до роботодавця заходів, передбачених статтею 117 КЗпП України, якою визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно довідки про доходи № 460 від 15.07.2025 середньоденна заробітна плата позивача складає 681.31 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням принципу справедливості та співмірності, просив врахувати, що внаслідок негативних факторів, пов`язаних із збройною агресією РФ проти України, підприємство вимушене вживати додаткових заходів для пошуку нових замовлень на виконання робіт, несприятливі умови для ведення бізнесу вплинули на спроможність контрагентів відповідача до своєчасного та повного розрахунку за виконані Товариством роботи. На сьогоднішній день Товариство активну господарську діяльність не здійснює. Також на думку відповідача стягнення з нього такої компенсації не може розглядатися як спосіб збагачення позивача за рахунок роботодавця. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні з 16.07.2025 по дату ухвалення рішення, буде не співмірним із заборгованістю по заробітній платі, поряд із задоволенням аналогічних вимог, інших позивачів - працівників АТ «СУМИХІМПРОМ», та створить для підприємства значний майновий тягар відповідних виплат, та унеможливить виконання роботодавцем зобов`язань із виплати заробітної плати іншим працівникам, при цьому цей тягар внаслідок вимушеного простою підприємства в умовах воєнного стану може бути непосильним.

У відповідності до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Як встановлено у ході розгляду справи, відповідачем всупереч вимог статті 116 КЗпП України не було виплачено у день звільнення позивача усі належні йому суми.

Як вбачається із змісту відзиву на позов, відповідач внаслідок загальновідомих фактів активної збройної агресії рф проти України зазнав негативного впливу, внаслідок чого активну господарську діяльність не проводить, відповідач не має наміру ухилятись від виконання обов`язків як роботодавця, однак він з об`єктивних причин не може на даний час сплатити існуючу заборгованість позивачу, хоча вживає відповідних заходів для вирішення цього питання.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Розмір компенсації втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період визначений позивачем становить 12 499.31 грн та регулюється Законом України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Відповідних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) та неодноразово підтверджених Верховним Судом, зокрема у постановах від 08 квітня 2020 року у справі № 569/7584/18, від 08 липня2020 року у справі № 761/17815/18, від 08 липня 2020 року у справі № 569/13794/18, від 29 липня 2020 року у справі № 212/6331/19, від 02 грудня 2020 року у справі № 152/1957/15-ц, від 27 січня 2021 року у справі № 332/3682/17, від 29 березня 2021 року у справі № 760/23306/17,від 16 квітня 2021 року у справі № 761/11253/19, від 09 червня 2021 року у справі № 213/817/20, від 09 червня 2021 року у справі № 213/719/20.

Також суд враховує правові висновки, наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23.

З огляду на вказане, враховуючи розмір заборгованості по заробітній платі, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, а також загальновідомі обставини щодо наявності негативного впливу наслідків триваючої збройної агресії на економіку, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам справи, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення виплати ним належних при звільненні позивача сум у розмірі 15 000.00 грн. Така сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих його втрат, які розумно можна було б передбачити.

За таких обставин вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягає стягненню сума в розмірі 15 000.00 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 5 000.00 грн, суд зазначає наступне.

Вимоги про стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовує тим, що порушення відповідачем конституційного права на оплату праці призвело до моральних страждань, позивач був позбавлений можливості отримувати дохід протягом значного терміну, змушений був докладати зусиль для організації життя.

Відповідно до частини першої статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Суд визначає розмір грошового відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частини третя, четверта статті 23 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21) вказано, що «абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати».

Суд вважає, що відповідачем позивачу у зв`язку з невиплатою заробітної плати була спричинена моральна шкода, оскільки відповідачем було порушено чинне трудове законодавство, що привело до моральних страждань позивача, неотримання доходу призвело до погіршення рівня життя позивача, зазнали змін його нормальні життєві зв`язки. Позивач змушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідачем не наведено доводів, які б спростували позицію позивача з приводу заподіяння йому моральної шкоди.

На думку суду позовні вимоги у частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. При цьому визначаючи розмір моральної шкоди, суд виходить з характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливість відновлення). Окрім того, судом враховується пов`язані з цим вимушені зміни в життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Суд враховує тривалість періоду, за який утворилась заборгованість із заробітної плати, розмір цієї заборгованості, тому виходячи з засад розумності та справедливості сума грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом у розмірі 3 000.00 грн, що є відповідною і достатньою грошовою компенсацією за завдану позивачу моральну шкоду, пов`язану із не проведенням повного розрахунку при звільненні.

Отже позов є підставним до задоволення частково.

Аналізуючи всі доводи сторін, Суд також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до статті 3 ЦПК України та статті 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Щодо вирішення питання судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір та судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідач звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 906.88 грн, а також на користь позивача у розмірі 145.34 грн.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

За приписами частин другої-четвертої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відтак пропорційно до задоволеної частини позовних вимог з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 400.00 грн, факт понесення та розмір яких підтверджується наявними в матеріалах справи належними і допустимими доказами, зокрема, договором про надання правничої допомоги у цивільній справі б/н від 02.10.2025, квитанцією від 02.10.2025 за договором про надання правничої допомоги в цивільній справі б/н від 02.10.2025 про прийняття адвокатом Качан Н. Ф. від ОСОБА_1 оплати послуг адвоката у розмірі 4 000.00 грн.

При цьому суд не вбачає підстав для зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки розмір гонорару є обґрунтованим, відповідає складності справи та обсягу виконаної адвокатом роботи з надання позивачу правничої допомоги у даній справі.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК України суд вважає необхідним допустити негайне виконання судового рішення про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Керуючись стст. 137, 141, 263-265, 268, 272, 352, 354, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» (код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 105 775 (сто п`ять тисяч сімсот сімдесят п`ять) грн 22 коп. без утримання податків та зборів; інфляційне збільшення у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в сумі 12 499 (дванадцять тисяч чотириста дев`яносто дев`ять) грн 31 коп., вихідну допомогу у розмірі 62 340 (шістдесят дві тисячі триста сорок) грн. 00 коп. без утримання податків та зборів, 15 000 (п`ятнадцять тисяч) грн. 00 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні без утримання податків та зборів, 3 000 (три тисячі) грн 00 коп. моральної шкоди; 145 (сто сорок п`ять) грн 34 коп. витрат по сплаті судового збору; 2 400 (дві тисячі чотириста) грн 00 коп.витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «СУМИХІМПРОМ» (код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна) на користь держави судовий збір у розмірі 2 906 (дві тисячі дев`ятсот шість) грн 88 коп. (одержувач коштів: Головне управління казначейства у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, рахунок UA908999980313111256000026001, банк одержувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106).

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Видати виконавчі листи після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Інформація про сторони:

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

представник позивача адвокат Качан Наталія Федорівна ОРДЕР СЕРІЯ ВМ № 1073972 від 08.10.2025;

відповідач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СУМИХІМПРОМ» код ЄДРПОУ 05766356, місцезнаходження: вул. Харківська, п/в 12, м. Суми,40003, Україна.

Суддя А. І. Косар