Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №759/4977/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/4977/26

пр. № 2/759/7505/26

01 червня 2026 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Петренко Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просить визнати факт завдання їй моральної та майнової шкоди протиправними діями малолітньої особи ОСОБА_3 та стягнути з Відповідача ОСОБА_2 на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 листопада 2025 року малолітній син Відповідача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який є учнем ліцею № 50 та не проживає в під`їзді Позивача, перебуваючи на третьому поверсі будинку АДРЕСА_3 , спіймав домашнього кота Позивача на кличку Сем. Малолітній завдав тварині тілесних ушкоджень, після чого скинув її з вікна між поверхами на козирок під`їзду, а згодом самостійно виліз через вікно на дах вказаного козирка та умисно, з метою доведення свого жорстокого наміру до кінця, вдарив кота ногою, скинувши його на асфальтове покриття, внаслідок чого тварина загинула. Позивач зазначає, що кіт Сем перебував на її постійному утриманні, вона мала до нього глибоку емоційну прив`язаність. Загибель улюбленця спричинила їй та членам її родини глибокі душевні страждання, нервовий шок, безсоння та депресивний розлад, що підтверджується лікарським висновком від 12.01.2026 року. Позивач вказує, що Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 року у справі № 759/29574/25 Відповідача ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП. На думку Позивача, вказане свідчить про наявність вини Відповідача у формі неналежного виховання та контролю за своїм малолітнім сином, який систематично перебував на вулиці без супроводу дорослих та проявляв жорстокість і асоціальну поведінку. .

ІІ. Процесуальні рішення у справі.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

ІІІ. Позиції учасників судового провадження.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Посилається на те, що її малолітній син є особою з інвалідністю з дитинства та має підтверджені медичними документами діагнози: розлад аутистичного спектра (РАС), розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ), а також генералізований тривожний розлад (ГТР). Відповідач зазначає, що вказані патологічні захворювання унеможливлювали повне усвідомлення сином соціального контексту та наслідків своїх дій. Того дня, 24.11.2025 року, поведінка дитини була спровокована сенсорним перевантаженням через перебування в укритті під час повітряної тривоги та загальним психоемоційним станом у сім`ї (батько дитини є військовослужбовцем, квартира родини постраждала від ракетної атаки в квітні 2025 року). Син діяв імпульсивно, сприймаючи взаємодію з котом як специфічну гру або захищаючи себе від тварини, яка опинилася з ним у кабіні ліфта. Відповідач стверджує, що приділяє максимальну увагу лікуванню та реабілітації сина, регулярно відвідує з ним лікарів-психіатрів та психологів. В момент події дитина випала з її поля зору лише на короткий проміжок часу, коли вона очікувала кур`єра біля під`їзду. Притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП з мінімальним стягненням, на думку Відповідача, свідчить про відсутність злісного ухилення з її боку від виконання батьківських обов`язків.

Представником Позивача через систему «Електронний суд» було подано відповідь на відзив, у якій вона заперечувала проти доводів Відповідача. Позивач зазначила, що наявність діагнозів РАС та РДУГ не свідчить про повну несвідомість дій хлопчика, оскільки це може встановити лише судово-психіатрична експертиза. Крім того, характер дій дитини повністю спростовує версію про «самозахист».

23 квітня 2026 року Позивач подала до суду клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо попередньої деструктивної поведінки малолітнього ОСОБА_3 та обставин події 24.11.2025 року.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом.

Малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином Відповідача ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що 24 листопада 2025 року малолітній ОСОБА_3 , перебуваючи у під`їзді будинку АДРЕСА_3 , викинув з вікна між поверхами на козирок під`їзду кота Сема , який належав Позивачу, після чого скинув тварину на асфальт, внаслідок чого кіт загинув від чисельних травм.

За цим фактом Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 року у справі № 759/29574/25 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Згідно з наданими Відповідачем медичними висновками, малолітній ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства та має важкі психічні й поведінкові розлади (РАС, РДУГ, ГТР), що супроводжуються порушенням соціального функціонування, специфічними інтересами з малоадаптивними та протестними формами поведінки.

V. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо оцінки аргументів наведених учасниками справи

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом зазначених норм підставою цивільної відповідальності за завдану шкоду є протиправність поведінки заподіювача, його вина, негативні наслідки у вигляді втрати чи пошкодження майна та причинний зв`язок між цими діями та наслідками.

Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав і законних інтересів іншої особи. Залежно від характеру юридичного обов`язку, покладеного на особу правовим актом, договором, службовими обов`язками тощо, протиправна поведінка може бути у формі протиправної дії або протиправної бездіяльності.

Майнова шкода, грошовим виразом якої є збитки, поділяється на реальну шкоду, якою є витрати на відновлення порушеного права у зв`язку з втратою та пошкодженням майна, а також упущену вигоду, тобто доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (стаття 22 ЦК).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та наслідками полягає в тому, що шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки, тобто не існує будь-яких інших обставин, які вплинули на ці події (опосередкований причинний зв`язок).

Вина, тобто психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що настали в результаті такої поведінки або діяння, можлива у формі умислу або необережності. Умисел полягає в тому, що особа розуміє значенні своїх дій, передбачає настання негативних наслідків і свідомо їх допускає. Необережність полягає в тому, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов`язку її передбачити.

Відшкодування шкоди на підставі спеціальних умов відповідальності відбувається в межах спеціальних деліктів.

Так, частиною першою статті 1178 ЦК України передбачено, що шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

За загальним правилом цього положення відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов`язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва батьки в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що закон встановлює презумпцію вини батьків за шкоду, завдану їхніми малолітніми дітьми. Проте ця відповідальність не є об`єктивною і не настає автоматично за сам факт родинних зв`язків чи факт заподіяння шкоди.

Особливістю цивільної відповідальності батьків є те, що вони відповідають за свою власну вину, яка проявляється у формі несумлінного здійснення виховання та нагляду, злісного ухилення від виконання батьківських обов`язків.

Таким чином, для покладення на Відповідача ОСОБА_2 обов`язку відшкодувати моральну шкоду, в її діях має бути встановлений повний склад цивільного правопорушення, включаючи її особисту вину у формі недбалості щодо контролю за сином.

Позивач у позові та відповіді на відзив наполягає на тому, що характер дій малолітнього ОСОБА_3 свідчить про умисний, тривалий та жорстокий характер його дій, який не залежав від наявності діагнозів.

Суд не може погодитися з цими доводами з огляду на наступне. Оцінка здатності особи з інвалідністю внаслідок психічного розладу усвідомлювати свої дії та керувати ними потребує виключно спеціальних знань у галузі судово-психіатричної експертизи.

Відповідно до вимог ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається (ст. 81 ЦПК). Позивач, стверджуючи, що дитина діяла повністю свідомо та умисно, клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи малолітнього ОСОБА_3 перед судом не заявляла, поклавшись виключно на власні припущення. За таких умов, надані Відповідачем офіційні медичні діагнози є чинними, неспростованими та повністю підтверджують, що дії дитини були обумовлені її важким хворобливим станом, а не свідомим протиправним наміром чи хуліганським мотивом.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Позивач послалася на письмові пояснення мешканців будинку, які зазначали, що дитина і раніше поводилася агресивно, неадекватно та вчиняла дрібні капості у під`їзді.

Суд відхиляє ці документи, як неналежні та недопустимі докази, з огляду на порушення процесуального закону при їх отриманні та поданні.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, суд досліджує докази безпосередньо. Показання свідків приймаються судом лише тоді, коли вони надані усно в судовому засіданні під присягою та після попередження про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання.

Вказані особи до суду не викликалися і не допитувалися. Свідки (мешканці будинку) є некомпетентними особами для оцінки психічного стану малолітнього хлопчика. Специфічні прояви розладу аутистичного спектра (відсутність візуального контакту, дивні звуки, хаотичні рухи, збирання гілок), які є симптомами хвороби, свідки трактували на свій власний розсуд як неадекватність та агресію. Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому суд виключає ці пояснення з числа доказів.

Притягнення Відповідача ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 року не є безумовною підставою для задоволення цивільного позову про стягнення моральної шкоди.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд приходить висновку, що загибель тварини стала наслідком трагічного збігу обставин, викликаного некерованим імпульсивним нападом малолітньої дитини, яка страждає на тяжке психічне захворювання і має статус особи з інвалідністю. Оскільки вини матері у формі злісного ухилення від виховання чи свідомого залишення дитини без контролю судом не встановлено, правові підстави для покладення на неї обов`язку з відшкодування моральної шкоди за ст. 1178 ЦК України відсутні. Позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 23, 1167, 1178 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 93, 141, 213, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.О . Петренко