Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №2-н-15788/2009 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 2-н-15788/2009

Провадження № 22-ц/4808/881/26

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Луганської В.М., Мальцевої Є.Є.,

секретаря Кузів А.В.,

з участю представника ОСОБА_1 – Головатюка І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду, постановлену головуючою суддею Мелещенко Л.В. 12 березня 2026 року, повний текст якої складений 16 березня 2026 року, у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Укрсиббанк», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на бездіяльність органу примусового виконання,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою на бездіяльність органу примусового виконання. Скарга обґрунтована тим, що згідно з інформацією з державних реєстрів на все її нерухоме майно накладено арешти в межах виконавчих проваджень №29965655 (від 24.11.2011) та №19865949 (від 11.06.2010). Водночас, виконавче провадження №19865949 з примусового виконання судового наказу №2-н-15788/2009, виданого Івано-Франківським міським судом 04.12.2009 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 908 818,95 грн та виконавче провадження №29965655 з примусового виконання судового наказу №2н-15784, виданого Івано-Франківським міським судом 04.12.2009 про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 377081,20 грн були завершені: виконавчі документи повернуті стягувачу 28.02.2011 на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови, а самі провадження згодом знищені. При цьому стягувач не звертався до суду щодо поновлення строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, у зв`язку з чим такі строки сплинули.

Незважаючи на це, арешти з майна заявниці досі не зняті та продовжують обмежувати її право користування і розпорядження майном протягом тривалого часу.

ОСОБА_1 вказала, що зверталася до органу державної виконавчої служби із заявою про скасування арештів, однак отримала відмову з посиланням на відсутність підстав для зняття арешту з її майна.

Зважаючи на викладене, просила визнати неправомірною бездіяльність Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття заходів по скасуванню арешту майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП №29965655 від 24.11.2011 старшим державним виконавцем відділу ДВС Тисменицького РУЮ, та постановою про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП № 19865949 від 11.06.2010 відділом ДВС Тисменицького РУЮ; зобов`язати Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна ОСОБА_1 , накладений постановою про відкриття виконавчого провадження №29965655 від 24.11.2011 та постановою про відкриття виконавчого провадження № 19865949 від 11.06.2010 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із вказаною ухвалою, представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду не відповідають обставинам справи.

Представник скаржниці зазначив, що згідно з даними державних реєстрів на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешти в межах виконавчих проваджень №29965655 (від 24.11.2011) та №19865949 (від 11.06.2010). Водночас встановлено, що обидва виконавчі провадження завершені: виконавчі документи були повернуті стягувачу ще 28.02.2011 через відсутність майна для стягнення, а матеріали проваджень знищені. Стягувач не скористався правом повторного пред`явлення виконавчих документів у встановлений законом строк, який на сьогодні сплив.

Вважає, що законні підстави для існування арешту на майно боржника відсутні, оскільки виконавчі листи повернуті стягувачу, строк на їх пред`явлення пропущений та не поновлений судовим рішенням, яке набрало законної сили, а арешт на майні боржника існує протягом тривалого часу, а саме від 04.12.2013 року (тобто 12 років), що є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

На думку апелянта, за відсутності відкритого виконавчого провадження та фактичного здійснення примусового виконання збереження такого арешту протягом багатьох років перетворюється із заходу забезпечення виконання на самостійне та невиправдане обмеження права власності особи. Навіть якщо саме повернення виконавчого документа стягувачу не створює автоматичного обов`язку державного виконавця зняти арешт, це не звільняє суд від обов`язку перевірити, чи є подальше збереження такого арешту законним, необхідним та пропорційним у конкретних правовідносинах. Вважає, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про правомірність бездіяльності органу ДВС, оскільки обмежився лише формальним посиланням на те, що повернення виконавчого документа стягувачу не є безумовною підставою для зняття арешту з майна боржника.

На думку представника скаржниці, суд не здійснив належної перевірки правомірності подальшого існування арешту та не забезпечив ефективного захисту порушеного права.

За таких обставин представник скаржника просить оскаржену ухвалу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити.

Правом на подання відзиву заінтересовані особи не скористалися.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представники заінтересованих осіб у судове засідання не з`явилися, хоча про час і місце судового розгляду були повідомлені належно. Отже, є правові підстави для розгляду справи за їх відсутності.

Представник скаржниці в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника Скиби С.Я., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку, що державний виконавець діяв у межах закону та своїх повноважень, а підстав для зняття арешту немає, оскільки повернення виконавчих документів стягувачу не є підставою для скасування арешту. При цьому місцевий суд зазначив, що відсутні докази погашення заборгованості, а арешти на майно боржника накладені державним виконавцем відділу ДВС Тисменицького РУЮ. Повноважень та підстав на зняття цих арештів в Івано-Франківського відділу державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції немає. У зв`язку з цим суд відмовив у задоволенні скарги, не встановивши протиправної бездіяльності державного виконавця.

Колегія суддів не погоджується з цим висновком суду першої інстанції.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта ОСОБА_1 , на все нерухоме майно ОСОБА_1 накладено арешт на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП №29965655, виданої 24.11.2011 старшим державним виконавцем відділу ДВС Тисменицького РУЮ, а також постанови про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП № 19865949, виданої 11.06.2010 відділом ДВС Тисменицького РУО (а.с. 9).

З відповіді Івано-Франківського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області вбачається, що матеріали виконавчих проваджень № 19865949 та № 29965655 знищені у зв`язку із закінченням строків зберігання (а.с. 10).

Представник ОСОБА_1 – адвокат Головатюк І.М. 31.10.2025 звертався до Івано-Франківського ВДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про зняття арешту з усього майна заявниці, що накладений в межах виконавчих проваджень № 19865949 та № 29965655, номери записів обтяжень 3681670, 3681639 (а.с. 11-12).

Згідно з відповіддю ВДВС у виконавчому провадженні № 19865949 з виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду №2н-15784 від 04 грудня 2009 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 377081,20 грн 10.10.2012 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна), у виконавчому провадженні № 29965655 з виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду №2н-15788/2009 від 04 грудня 2009 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 908818,95 грн 28.02.2011 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) (а.с.15-17).

04 грудня 2009 року Івано-Франківським міським судом Івано-Франківської області був виданий судовий наказ №2н-15788/2009 про стягнення зі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь Акціонерного комерційного інноваційного банку «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором у сумі 908818,95 гривень, а також судового збору в сумі 850 гривень та 30 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 30).

Ухвалою суду від 14 листопада 2011 року судовий наказ №2н-15788/2009 від 04 грудня 2009 року скасовано (а.с. 32).

Однак колегія суддів зауважує, що державний виконавець, всупереч вимогам пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», не закінчив виконавче провадження № 29965655, у межах якого було накладено арешт на майно боржника, та не зняв накладений арешт.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-ХІV тут і далі - у редакції, чинній на момент вчинення виконавчих дій) державний виконавець зобов`язаний вжити передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Зокрема державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного у документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

За змістом положень частини першої статті 47 Закону № 606-ХІV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у тому числі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Відповідно до частини п`ятої статті 47 Закону № 606-ХІV повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.

Відповідно до статті 30 Закону № 606 державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження - згідно із статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу - згідно із статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, - згідно із статтею 48 цього Закону.

Тож, як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження. Після завершення виконавчого провадження ніякі інші дії державним виконавцем не проводяться.

Статтею 52 Закону № 606-ХІV встановлювалось, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення (стаття 57 Закону). Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону № 606-ХІV підлягає примусовому виконанню.

Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) в редакції, чинній на момент звернення заявника до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, у статті 59 визначено випадки, коли арешт з майна та коштів боржника знімається постановою державного виконавця чи постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби. У той же час, частиною п`ятої наведеної статті передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Законом № 1404-VIII не врегульовано правовідносини щодо припинення заходів примусового виконання виконавчого документа після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав відсутності майна у боржника, на яке може бути звернено стягнення.

Частиною першою статті 447 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

У цій справі встановлено, що у виконавчому провадженні № 19865949 з виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду №2н-15784 від 04 грудня 2009 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 377081,20 грн 10.10.2012 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна), у виконавчому провадженні № 29965655 з виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду №2н-15788/2009 від 04 грудня 2009 року про стягнення зі ОСОБА_1 на користь АКІБ «УкрСиббанк» 908818,95 грн 28.02.2011 винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (відсутність у боржника майна) (а.с.15-17).

Повторно виконавчі документи до виконання не пред`являлися.

Стягувачам, які пропустили строк пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (стаття 371 ЦПК України 2004 року та стаття 433 ЦПК України).

Відповідно до статті 4 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Доказів про заміну стягувача у виконавчих провадженнях, а також про поновлення строку пред`явлення виконавчих документів до виконання після їх повернення матеріали справи не містять, як і не містять ухвали суду щодо вирішення зазначеного питання.

Отже, строк пред`явлення до виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду №2н-15784 від 04 грудня 2009 року та судового наказу Івано-Франківського міського суду №2н-15788/2009 від 04 грудня 2009 року сплив та не був поновлений.

Проте, майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанов про відкриття виконавчого провадження №29965655 від 24.11.2011 та про відкриття виконавчого провадження № 19865949 від 11.06.2010.

Верховний Суд у постанові від 03 грудня 2025 року у справі № 753/10678/22 зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Вказані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.

Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У постановах Верховного Суду від 3 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 3 серпня 2022 року у справі № 2-5422/11 (провадження № 61-1437св22), викладено висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, а також за відсутності будь-яких відомостей стосовно рішення про стягнення виконавчого збору, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

У цій справі судові накази, на виконання яких накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебувають на примусовому виконанні більше 10 років, строк пред`явлення до виконання виконавчих документів сплив та не був поновлений.

Відомостей про пред`явлення стягувачем майнових претензій до ОСОБА_1 у розпорядженні суду немає.

Подальше накладення арешту на майно боржника є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном та обмежує права ОСОБА_1 , позбавляє її можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.

Враховуючи вищенаведене, бездіяльність посадових осіб Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо не зняття арешту майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП №29965655 від 24.11.2011 старшим державним виконавцем відділу ДВС Тисменицького РУЮ, та постановою про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП № 19865949 від 11.06.2010 відділом ДВС Тисменицького РУО, є неправомірною.

Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 серпня 2025 року у справі № 751/9335/24 (провадження № 61-17091св24).

За таких обставин суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги.

Верховний Суд у свої постановах неодноразово наголошував на те, що здійснюючи правосуддя та ухвалюючи рішення, які покликані забезпечити особі захист порушеного права, повинні застосовувати і принцип пропорційності щодо кожного конкретного випадку з урахуванням загальної картини спору.

Застосування принципу пропорційності полягає в забезпеченні балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод чи законних інтересів особи та цілями прийняття процедурного рішення, вчинення процедурної дії, а також у вжитті заходів для мінімізації таких наслідків.

Також, принцип «пропорційності» пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Вжиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, необхідно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеним у постановах від 17 жовтня 2018 року у справі № 681/203/17-ц, від 01 червня 2020 року у справі № 185/777/17.

Враховуючи принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, дотримуючись загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність та розумність, виходячи з принципів законності та пропорційності, на забезпечення виконання завдань цивільного судочинства щодо ефективного захисту порушених, невизнаних прав та інтересів, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, враховуючи обставини, на які посилався представник скаржниці, колегія суддів дійшла висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2026 року з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись статтями 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 12 березня 2026 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Укрсиббанк», Івано-Франківський відділ державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на бездіяльність органу примусового виконання задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність Івано-Франківського відділу Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо невжиття заходів по скасуванню арешту майна боржника ОСОБА_1 , РНОКПП — НОМЕР_1 , накладеного постановою про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП №29965655 від 24.11.2011 старшим державним виконавцем відділу ДВС Тисменицького РУЮ, та постановою про відкриття виконавчого провадження, серія та номер: ВП № 19865949 від 11.06.2010 відділом ДВС Тисменицького РУО.

Зобов`язати Івано-Франківський відділ Державної виконавчої служби в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зняти арешт з майна ОСОБА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 , накладений постановою про відкриття виконавчого провадження №29965655 від 24.11.2011 та постановою про відкриття виконавчого провадження № 19865949 від 11.06.2010 та вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Луганська

Є.Є. Мальцева

Повне судове рішення складено 01 червня 2026 року.