Рішення від 28 травня 2026 р. у справі №711/1386/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/1386/26

Провадження № 2/711/1453/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого-судді Скляренко В.М.,

при секретарі Півень С.А.,

за участі:

позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення коштів на утримання спадкового майна та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , в якому просила стягнути з відповідачів на її користь кошти в сумі 2675 грн. на утримання спадкового майна та 3 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що позивачка спільно з відповідачами є співвласниками частки домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 . Розмір частки позивачки складає 1/5. Між співвласниками відсутня згода та домовленість щодо порядку користування спільним домоволодінням. На території домоволодіння наявний сарай Д, який позивачка будувала та ремонтувала за свої кошти. З часом сарай Д, д, д1, к, а також літня кухня Б, б, вбиральня В, г стали руйнуватись і позивачка за власний кошт здійснювала ремонт таких об`єктів. Згодом позивачці прийшлося добудовувати й веранди а2, а3 та перекривати їх профнастілом. На ремонті роботи такого майна позивачкою витрачено 3 116 грн. особистих коштів, а отже частину таких коштів в сумі 2675 грн. їй мають компенсувати відповідачі.

Відповідачі не подавали до суду письмових заперечень проти позовних вимог.

19.02.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про причини неявки не повідомили, про час і місце розгляду справи повідомлялись шляхом надсилання повісток за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання та шляхом розміщення відповідного оголошення на веб-порталі суду. Отже, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи, відповідачі не з`явились у судові засідання 24.03.2026р., 17.04.2026р., 20.05.2026р. без поважних причин.

На підставі ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України судом ухвалено рішення про заочний розгляд справи.

19.03.2026р. від відповідача ОСОБА_2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до припинення перебування такого відповідача у складі Збройних Сил України, оскільки такий відповідач з 28.07.2024р. й дотепер перебуває на військовій службі. До клопотання додано довідку відповідної військової частини від 25.11.2025р.

На запит суду ІНФОРМАЦІЯ_1 листом від 24.04.2026р. підтвердив факт проходження відповідачем ОСОБА_2 військової служби у в/ч НОМЕР_1 .

Позивачка заперечила проти зупинення провадження у справі.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі відмовлено.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що вона власними зусиллями та за власний кошт купляла відповідні будівельні матеріали та здійснювала ремонт даху приміщень, які входять до складу домоволодіння, оскільки відповідачі, як співвласники такого майна, самоусунились від виконання свого обов`язку по утриманню такого майна. Необхідність самотужки здійснювати всі ремонтні роботи та пасивна поведінка відповідачів, які свідомо не бажають брати участь в утримання їх спільного майна, завдали позивачці моральних страждань, а відтак вона зазнала моральної шкоди, яку їй має бути відшкодовано відповідачами.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши надані суду письмові докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 разом із відповідачами є співвласниками частини житлового будинку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (далі – спірне домоволодіння).

Розмір частки позивачки складає 1/5 частки від 1/2 частини житлового будинку, а саме домоволодіння являє собою жилий будинок з прибудовами (жила площа - 72,9кв.м, загальна площа – 109,1кв.м) та надвірними спорудами (сарай К; погріб Ж; вбиральні В, Г; сарай Д, д, д’; погріб З; літня кухня з прибудовою Б, б; сарай Л; огорожа 1-3; водоколонка4, 5; відмостка І; погріб Е), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно /а.с. 6/.

Між сторонами тривалий час існує спір, пов`заний з користуванням спірним домоволодінням.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.05.2015р. у справі №711/7955/14 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди було частково задоволено позовні вимоги та вирішено зобов`язати ОСОБА_7 привести спадкове майно, яке знаходиться по АДРЕСА_1 в попередній стан, а саме: провести електропроводку до туалету «В»; провести в літній кухні «Б» газове опалення та світло; провести газове опалення та електропроводку від частини будинку до літньої кухні «Б»; огорожу № 3, водоколонку № 4 привести в попередній стан; встановити плиту газову «Електра» та газовий котел КЧМ; привести в попередній стан труби (батареї) опалення в 2-х кімнатах, кухні, коридорі, встановити два вікна в середній кімнаті, п`ятеро дверей по всьому будинку, виключателі, розетки, патрони, огорожу замість стіни прибудови «а-4». Відповідне рішення суду набрало законної сили 20.07.2015р., але до теперішнього часу залишається невиконаним.

Зазначені обставини підтверджуються відповідними судовими рішеннями у судових справах №711/7955/14-ц, 712/13070/17, 712/989/18, які набрали законної сили і опубліковані в Єдиному державному реєстрі судових рішень, а отже є загальновідомими і не потребують доказування на підставі ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно наданих суду товарних чеків підтверджується факт придбання будівельних матеріалів на загальну суму 3211грн. (22.08.2023 – 95грн.; 02.10.2025 – 2900грн.; 25.11.2025 – 216грн.) /а.с. 7/.

Позивачка стверджує, що придбання таких будівельних матеріалів обумовлено необхідністю їх використання при здійсненні ремонтно-будівельних робіт у спірному домоволодінні, а відтак відповідачі мають компенсувати їй частину таких коштів в сумі 2675 грн., що складає 5/6 частин від загальної суми, тобто пропорційно розміру часток співвласників у праві власності на спірне домоволодіння. До того ж внаслідок бездіяльності відповідачів, яка полягає в ухиленні від участі в утриманні спільного майна, позивачці завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Таким чином між сторонами наявний спір, який походить з правовідносин щодо порядку користування спільним майном, а також з правовідносин про відшкодування шкоди, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі – ЦК) та інших нормативно-правових актів. При цьому при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Надаючи оцінку доводам сторін в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 316 ЦК визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч. 1).

Згідно зі ст. 319 ЦК, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1). Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства (ч. 2). Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (ч. 3). Власність зобов`язує (ч. 4). Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі (ч. 5). Держава не втручається у здійснення власником права власності (ч. 6). Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 7).

Положення частини четвертої статті 319 ЦК про те, що власність зобов`язує, кореспондується зі ст. 322 ЦК (тягар утримання майна), якою передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 355 ЦК, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (ч. 1). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (ч. 2).

Частиною 1 ст. 356 ЦК визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 358 ЦК передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі ст. 360 ЦК співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги або регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення із співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Подібний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.03.2019 у справі № 521/3743/17-ц, від 19.08.2020 у справі №703/2200/15-ц.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

У постанові від 22.09.2021р. у справі № 463/3724/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.

Також Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/14452/20, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суд не може вважати доведеними обставини, про які стверджує одна сторона і заперечує інша, якщо вони не підтверджені належними та допустимими доказами, а згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, слід виснувати, що враховуючи зміст позовних вимог та підстави позову, саме на позивача в даному випадку покладається обов`язок надати суду докази на підтвердження розміру здійснених ним витрат на утримання майна, підстави здійснення таких витрат, а також наявності у відповідачів обов`язку відшкодування таких витрат. Ненадання суду відповідних доказів може мати наслідком ухвалення судом рішення про відмову в позові через недоведеність обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що підставою позову позивачка визначила ту обставину, що нею власними зусиллями було здійснено деякі ремонтні роботи у домоволодінні, яке є об`єктом спільної власності сторін.

Разом з тим, варто звернути увагу, що особливістю використання співвласниками спільного майна є те, що таке використання здійснюється за їх спільною згодою. Відповідно, для здійснення поліпшень спільного майна також потрібна згода всіх співвласників. Відсутність такої згоди унеможливлює покладання на співвласника обов`язку по відшкодуванню витрат на здійснення такого поліпшення, окрім випадків, передбачених статтею 360 ЦК.

Натомість передумовою притягнення співвласника до цивільної відповідальності на підставі ст. 360 ЦК є встановлення протиправності у його діях чи бездіяльності, які полягають в ухиленні від виконання обов`язку по утриманню та збереженню спільного майна. Тобто положеннями статті 360 ЦК передбачається можливість застосування до співвласника заходів примусового характеру для відшкодування витрат, необхідних для належного функціонування спільного майна у випадках, коли законом передбачено необхідність здійснення таких витрат незалежно від волі співвласника. Іншими словами здійснення таких витрат без згоди співвласника має бути виправдано, тобто такі витрати мають відповідати критеріям доцільності та необхідності.

В той же час, позивачка, всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не надала суду доказів, які б свідчили про необхідність здійснення ремонтних робіт у спірному домоволодінні. До того ж, суду не надано доказів того, що придбані позивачкою будівельні матеріали були використані нею саме для проведення ремонтно-будівельних робіт у спірному домоволодінні.

В цьому контексті слід зауважити, що надані позивачкою копії товарних чеків підтверджують лише факт придбання будівельних матеріалів, але не підтверджують обставин їх цільового використання. Також суду не надано будь-яких доказів щодо технічного стану спірного домоволодіння, як до, так і після моменту придбання позивачкою будівельних матеріалів.

Тож з точки зору належності та достатності доказів, в контексті їх об`єктивності та взаємозв`язку, суд доходить висновку, що позивачкою не доведено правомірності підстав її позовних вимог, оскільки не доведено необхідності здійснення ремонтних робіт спірного домоволодіння без згоди співвласників, а також не доведено факту здійснення таких ремонтних робіт. А за таких обставин позовні вимоги про покладання на співвласників обов`язку по відшкодуванню позивачці витрат на придбання ремонтно-будівельних матеріалів є необґрунтованими.

Позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від первісних вимог, а відтак також не підлягають задоволенню, оскільки судом не встановлено у діяннях відповідачів ознак протиправної поведінки щодо позивачки.

За таких обставин суд доходить висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з того, що відповідні витрати складаються з судового збору, який підлягає сплаті при поданні позову. Натомість, оскільки позовні вимоги не підлягають задоволенню, а позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то відповідно до ч. 1, 2, 6, 7 ст. 141 ЦПК України витрати з оплати судового збору слід віднести на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 5, 11-13, 81, 83, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про стягнення коштів на утримання спадкового майна та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складений 29 травня 2026 року.

Головуючий: В.М. Скляренко