Рішення від 31 травня 2026 р. у справі №711/1306/26 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа №711/1306/26

Провадження № 2-а/711/19/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого – судді: Скляренко В.М.

при секретарі Півень С.А.,

за участі:

представник позивача – адвокат Сененко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив: 1) поновити йому пропущений з поважних причин процесуальний строк на подання адміністративного позову на постанову ІНФОРМАЦІЯ_3 про накладення адміністративного стягнення; 2) скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4363/25 від 29.09.2025р. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на нього накладено стягнення у вигляді штрафу у сумі 17 000 грн., а справу про адміністративне правопорушення закрити; 3) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на його користь понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 665,60 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позові зазначено, що оскаржувана постанова є незаконною, прийнятою з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, що потягло за собою однобічне та неповне з`ясування усіх фактичних обставин справи, їх недослідження. Позивач зазначає, що оскаржувана постанова винесена за наслідком розгляду протоколу №4363/25 від 19.09.2025р. про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, складеного уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 . В той же час, відповідний протокол про адміністративне правопорушення вже був розглянутий начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 і за результатом його розгляду винесено постанову №R92050 від 22.09.2025р. про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП. Посилаючись на принцип заборони подвійного притягнення до одного виду юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення, позивач стверджує, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню в судовому порядку, а провадження про адміністративне правопорушення закриттю у зв`язку із відсутністю складу інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідач надав суду відзив, в якому заперечив проти позовних вимог та просив відмовити у позові. В обґрунтування своєї позиції відповідач послався на те, що з 16.09.2025р. позивач перебував у розшуку для доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 оскільки він з дня набрання чинності Законом України від 21.03.2024р. №3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» і до 05 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим не виконав вимоги пункт 2 розділу II Закону №3621-ІХ, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Офіцером ВОМР ІНФОРМАЦІЯ_5 капітаном ОСОБА_2 , через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Оберіг) було здійснено перевірку позивача щодо вчинення порушень за ч. 3 ст. 210 та ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та було виявлене дане правопорушення, у зв`язку з чим, складено протокол №4363/25 від 19.09.2025р. та повідомлено позивача, що розгляд справи про вчинене ним адміністративне правопорушення відбудеться в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 о 14 годині 30 хвилин 29 вересня 2025 року. Провадження у справі здійснювалось з дотриманням вимог діючого законодавства, а оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, а тому підлягає залишенню без змін. Твердження позивача, що розгляд справи відбувся 22.09.2025р. не відповідає протоколу складеному у ІНФОРМАЦІЯ_6 , адже розгляд було призначено 29.09.2025р. на 14год. 30хв. в ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується його підписом про ознайомленням з місцем, датою та часом розгляду справи та про отримання протоколу. Також відповідач звертає увагу, що з доданої до позовної заяви постанови №R 92050 відсутні відомості про закриття справи в описовій частині, норми закону п. 1 ст. 247 КУпАП не існує, оскільки дана стаття складається з частини.

19.02.2026р. судом відкрито провадження у справі з визначенням здійснення розгляду справи в порядку позовного провадження з особливостями, встановленими параграфом 2 глави 11 КАС України. Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі судом розглянуто та задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

04.03.2026р. на адресу суду надійшов письмовий відзив відповідача, в якому викладено позиція відповідача та обґрунтування заперечень проти позовних вимог.

10.03.2026р. судом постановлено ухвалу про витребування доказів, якою зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_8 надати суду належним чином засвідчену копію постанови №4363/25 від 29.09.2025р. та докази направлення її копії позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_9 – належним чином засвідчену копію постанови №R 92050 від 22.09.2025р. та копії матеріалів адміністративної справи на підставі яких вищевказана постанова була винесена.

16.03.2026р. на адресу суду надійшли витребувані судом докази з ІНФОРМАЦІЯ_3 .

25.03.2026р. на адресу суду надійшли витребувані судом докази з ІНФОРМАЦІЯ_4 .

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та наполягала на їх задоволенні з підстав, викладених у позові. Додатково пояснила, що за одним протоколом про адміністративне правопорушення наразі існує дві постанови органу ТЦК та СП. Зауважила, що оскільки станом на момент винесення оскаржуваної постанови вже була постанова ІНФОРМАЦІЯ_4 про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо позивача, то у посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 не було правових підстав для винесення оскаржуваної постанови.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, проте у відзиві викладене клопотання про розгляд справи без участі представника ІНФОРМАЦІЯ_3 .

29.05.2026р. суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані учасниками справи суду докази, судом встановлену наступні обставини справи.

Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 з 11.07.2017р. і за результатом проходження медичного огляду 10.04.2017р. у ІНФОРМАЦІЯ_11 визнаний непридатним для проходження військової служби в мирний час та обмежено придатним у воєнний час.

16.09.2025р. стосовно позивача у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів зареєстровано відомості про оголошення останнього у розшук для доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 через порушення правил військового обліку.

19.09.2025р. позивача доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де офіцером ІНФОРМАЦІЯ_5 капітаном ОСОБА_2 , через Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (Оберіг) було здійснено перевірку позивача щодо вчинення порушень за ч. 3 ст. 210 та ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Перевіркою було встановлено, що громадянин України віком від 25 до 60 років ОСОБА_1 був визнаний обмежено придатним до військової служби до набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-ІХ (не будучи визнаним в установленому порядку особою з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, чим не виконав вимоги пункт 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21 березня 2024 року № 3621-ІХ де зазначено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, тобто він вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. У зв`язку з виявленням такого правопорушення було складено протокол № 4363/25 від 19.09.2025р. про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач копію протоколу отримав, про що він особисто поставив підпис в протоколі, також підписався про ознайомлення зі ст. 63 КУ, ст. 268 КУпАП, що розгляд справи про вчинене ним адміністративного правопорушення відбудеться в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 о 14 годині 30 хвилин 29 вересня 2025 року /а.с. 35-36, 58/.

У зв`язку з доставкою позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів зареєстровано відомості про взяття позивача на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

22.09.2025р. позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де був поновлений на військовому обліку та в цей же день пройшов медичний огляд і рішенням ВЛК від 22.09.2025р. визнаний придатним до проходження військової служби.

Зазначені обставини підтверджуються відомостями за обліковою карткою щодо позивача в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів /а.с. 11, 60/.

Згідно постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №R92050 від 22.09.2025р., винесеної за результатом розгляду справи про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , що здійснювалась на підставі протоколу про адміністративне правопорушення №4363/25 (F3237990) від 19.09.2025р., провадження у справі було закрито на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП /а.с. 59/.

В той же час, 29.09.2025р. начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 виніс постанову №4363/25 про накладення на позивача штрафу в сумі 17 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Згідно вказаної постанови громадянин ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що всупереч вимог п. 2 розділу ІІ Закону України №3621-ІХ від 21.03.2024р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» в період з дня набрання чинності таким законом й до 05.06.2025р. не пройшов повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Копія оскаржуваної постанови була направлена відповідачем позивачу засобами поштового зв`язку /а.с. 55/, проте відомості про вручення такого поштового відправлення суду не надано.

Не погоджуючись з правомірністю винесення постанови №4363/25 від 29.09.2025р. позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку доводам сторін в контексті обставин спірних правовідносин суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

В той же час, суд бере до уваги, що з огляду на засади презумпції невинуватості, позивач не зобов`язаний доводити свою невинуватість, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Право не бути притягненим до суду або покараним двічі за одне й те саме діяння (non bis in idem) закріплено в статті 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Так, статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Статтею 210-1 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Вказана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення цих ознак необхідно звертатися до норм іншого нормативного акту.

Відповідно до вимог ст. 293 КУпАП і роз`яснень, викладених в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 24.06.1988 року «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні правопорушення» зі змінами та доповненнями, орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови. Суд повинен перевірити: чи накладено адміністративне стягнення правомочним органом; чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні; чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної відповідальності; чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; чи враховані пом`якшуючі обставини, майновий стан винного, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що стосовно обставин допущення позивачем порушень вимог пункту 2 розділу ІІ Закону України від 21 березня 2024 року № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» (далі – Закон №3621) в частині виконання обов`язку про проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_3 був складений протокол про адміністративне правопорушення №4363/25 від 19.09.2025р.

Протокол про адміністративне правопорушення за своєю сутністю є засобом фіксації обставин події правопорушення і свідчить про початок провадження щодо притягнення особи до адміністративної відповідальності. Натомість результатом розгляду протоколу є винесення належним суб`єктом (уповноважений державний орган чи посадова особа відповідного органу) постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. У такій постанові відповідний суб`єкт здійснює оцінку обставин події адміністративного правопорушення та приймає рішення про притягнення чи не притягнення до адміністративної відповідальності особи, стосовно якої здійснювалось провадження у справі про адміністративне правопорушення. Повторний розгляд питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності за тими ж самими обставинами не допускається. Такий висновок узгоджується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП відповідно до якого провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за наявністю по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення.

В судовому засіданні було встановлено, що за обставинами події, яка зафіксована протоколом про адміністративне правопорушення №4363/25 від 19.09.2025р., начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 було винесено постанову №R92050 від 22.09.2025р. про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП /а.с. 59/. Докази про скасування такої постанови суду не надано.

Таким чином слід виснувати, що на момент розгляду начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 протоколу №4363/25 від 19.09.2025р. та винесення ним оскаржуваної постанови №4363/25 від 29.09.2025р., відносно позивача по тому самому факту вже була наявна постанова компетентного органу (посадової особи) про закриття справи про адміністративне правопорушення, а відтак оскаржуване рішення відповідача не відповідає вимогам п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

При цьому, суд бере до уваги, що на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення №4363/25 відносно позивача, відповідач мав доступ до відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а відтак мав можливість отримати відомості про наявність за тим самим фактом постанови ІНФОРМАЦІЯ_4 від 22.09.2025р.

Таким чином, оцінюючи обставини події, яка стала підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з огляду на обсяг доказів, наданих суду сторонами, та обставини, викладені у письмових поясненнях позивача, суд доходить висновку, що начальник ІНФОРМАЦІЯ_3 при винесенні оскаржуваної постанови не виконав належним чином вимог, встановлених ст. 280 КУпАП, а за своїм змістом та характером його дії під час розгляду справи про адміністративне правопорушення не відповідають засадам, які передбачають для суб`єктів владних повноважень обов`язок діяти наступним чином: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення. Таким чином, відповідач діяв не у спосіб визначений законами та Конституцією України, а оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, внаслідок чого позов належить задовольнити, скасувати оскаржувану постанову та закрити справу про адміністративне правопорушення на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП через наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення.

Що стосується інших доводів сторін, то фактично вони зводяться до тлумачення положень законодавства, що регулюють процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення. Натомість, в контексті обставин спірних правовідносин, які мають значення для правильного вирішення справи за даним позовом, відповідні доводи не мають значення, оскільки не впливають на правильність висновків суду.

Відповідно до статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Також, ухвалюючи дане судове рішення суд також враховує статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (пункт 58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При цьому, у рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, суд прийшов до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Таким чином позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат позивача на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позов підлягає до задоволення, то судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору за подання позову в розмірі 665,60грн. слід покласти на відповідача за рахунок бюджетних асигнувань. При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до п. 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ №154 від 23.02.2022р., Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства, а районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва та Севастополя. За таких обставин належним відповідачем у справі є ІНФОРМАЦІЯ_12 , як юридична особа публічного права, а відтак відшкодування судових витрат позивача слід здійснити за рахунок бюджетних асигнувань саме такої юридичної особи.

Стосовно витрат позивача на правову допомогу, то суд зауважує наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У позовній заяві заявлено вимогу про компенсацію позивачу витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн. Натомість всупереч вимог ст. 77, ч. 7 ст. 139 КАС стороною позивача не надано суду доказів розміру таких витрат, як і не було зроблено заяви про подання таких доказів після ухвалення рішення у справі. За таких обставин доводи сторони позивача про компенсацію витрат на правову допомогу є необґрунтованими та не підлягають до задоволення.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.1, 7, 9, 33, 210-1, 247, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 2, 9, 20, 77, 241-246, 271, 286 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 4363/25 від 29.09.2025р. по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою на ОСОБА_1 накладене стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити на підставі п. 8 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_13 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) в якості відшкодування судових витрат суму коштів в розмірі 665 грн. 60 коп.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: В.М. Скляренко