Рішення від 24 травня 2026 р. у справі №358/1961/24 — Богуславський районний суд Київської області

Справа № 358/1961/24 Провадження № 2/358/58/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2026 року м. Богуслав

Богуславський районний суд Київської області у складі головуючого судді Лебединець Г.С., секретар судового засідання Ведмеденко І.В., за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача – Автуєвич Н.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «ДОБРОБУТ ПЛЮС» про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та стягнення невиплачених коштів,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2024 позивач ОСОБА_1 звернувся до Богуславського районного суду з даним позовом, який обгрунтував наступним.

Він є власником земельної ділянки кадастровий номер 3220685800:01:002:0028 площею 2,7187 га з цільовим призначенням для ведення товарно сільськогосподарського виробництва, яка розташована за адресою: Київська область, Білоцерківський район, Побережківська сільська рада. Під час відбування ним покарання в місцях позбавлення волі представник відповідача, на переконання позивача, в 2016 році підробив його підпис на Договорі оренди вказаної земельної ділянки та таким чином був укладений договір оренди. Однак жодних коштів йому не перераховували. У 2023 році він був змушений подати заяву до поліції щодо підробки документів відповідачем та, на даний час, проводяться слідчі дії. З цих підстав він змушений звернутися до суду за захистом його порушених прав. Просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 3220685800:01:002:0028, укладений у 2016 між ним та відповідачем та зобов`язати відповідача виплатити на його користь грошові кошти за користування земельною ділянкою.

13.12.2024 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею визначений суддя Тітов М.Б.

12.02.2025 ухвалою суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

29.12.2025 ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Суддею Тітовим М.Б. справа по суті не розглянута та згідно розпорядження керівника апарату суду від 23.02.2026, здійснено перерозподіл судових справ, які перебували в провадження судді Тітова М.Б. у зв`язку з його відставкою.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.02.2026 головуючим у справі суддею визначено суддю Лебединець Г.С.

11.03.2026 ухвалою суду справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позові. Зазначив, що спірний договір не підписував, оскільки перебував в місцях позбавлення волі. Довідки про звільнення не має, та знищив її, оскільки вона йому не була потрібна. Заяву на безпроцентну позику та видатковий касовий ордер не підписував. Його підписи на вказаних документах є підробними. Зазначив, що не згодний із почеркознавчою експертизою, яка була проведена в межах кримінального провадження. Відмовився від раніше поданого клопотання про призначення почеркознавчої експертизи щодо заяви на безпроцентну позику та видаткового касового ордеру. Зазначив, що поки відбував покарання грошові кошти за оренду паю, на його думку, отримували його батьки. В 2026 він отримав від відповідача грошову виплату за оренду землі, шляхом перерахування коштів на його банківську картку. Хто саме обробляв належну йому земельну ділянку йому невідомо. Просить суд повернути земельну ділянку у його власність.

В судовому засіданні представник відповідача – ОСОБА_2 позов не визнала та суду показала, що позивач є власником спірної земельної ділянки, а відповідач – її орендарем. Правовідносини між сторонами врегульовано договором оренди землі від 14.09.2016. Крім того, 26.08.2016 року ОСОБА_1 подав заяву до відповідача, в якій просив надати йому безпроценту позику в рахунок паю в розмірі 55 300,00 грн. Просив гасити борг по позиці щорічно нарахованою 100% орендною платою згідно договору оренди землі до моменту повного погашення боргу. 31.08.2016 ОСОБА_1 отримав позику у вказаному розмірі за земельний пай, про що поставив свій підпис у відповідному ордері. Таким чином, орендна плата нараховувалася та гасилася відповідно до заяви ОСОБА_1 від 26.08.2016. Згідно наявного в матеріалах справи висновку почеркознавчої експертизи – на договорі оренди підпис орендодавця зроблений саме позивачем ОСОБА_1 . Оскільки договір оренди, заява на позику та підпис та видатковому касовому ордері оформлені в один період, вказане свідчить, що підпис в вказаних документах зроблений саме позивачем. Доказів протилежного позивачем не надано. Крім того, після погашення позики та станом на дату розгляду справи судом позивачу ОСОБА_1 грошові кошти за оренду землі вже перераховуються на повідомлений ним картковий рахунок. Додала, що позивач був повідомлений стороною відповідача про можливість переукладення договору оренди в частині збільшення орендної плати, однак позивач не виявляє наміру врегулювати це питання. Доводи позивача про відбування ним покарання на час укладання оспорюваного договору не підтверджено достатніми доказами, оскільки вирок суду від 18.04.2013 не підтверджує факт відбуття позивачем покарання повного строку, який призначений судом. З цих підстав в задоволенні позову просить відмовити.

Вислухав доводи сторін, дослідив матеріали справи, оцінив зібрані у справі докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Згідно положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником земельної ділянки на праві власності площею 2.7187 га, кадастровий номер 3220685800:01:002:0028, яка розташована в межах території Побережківської сільської ради, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 69163966 від 28.09.2016 та інформацією з Державного земельного кадастру від 06.03.2025. – а.с. 25, 57-58, 63.

26.08.2016 позивач ОСОБА_1 звернувся до СТОВ «Добробут плюс» із заявою про надання безпроцентної позики в розмірі 55 300 грн та просив гасити борг по позиці щорічно нарахованою 100 відсотковою орендною платою згідно договорів оренди землі до моменту повного погашення боргу, що підтверджується копією відповідної заяви, яка містить підпис ОСОБА_1 – а.с.64.

Згідно видаткового касового ордеру від 31.08.2016 ОСОБА_1 отримав безпроцентну позику за земельний пай в сумі 55 300,00 грн, про що свідчить підпис одержувача ОСОБА_1 та, що підтверджується копією ордеру. – а.с.65.

14.09.2016 між ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» укладено договір оренди землі відносно земельної ділянки загальною площею 2,7187 га кадастровий номер 3220685800:01:002:0028, розташованої в межах території Побережківської сільської ради, що належить ОСОБА_1 на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку ЯЙ № 300565, виданого Богуславською РДА Київської області 28.12.2012, що підтверджується оригіналом вказаного договору. – а.с.117.

Відповідно до умов цього договору ОСОБА_1 передав товариству в оренду вказану вище земельну ділянку, що підтверджується актом прийому-передачі земельної ділянки. – а.с.117.

З відомостей на нарахування коштів за оренду землі за період з січня 2016 по грудень 2024 ОСОБА_1 нараховано 54 341,74 грн. – а.с.66.

Згідно копії вироку Святошинського районного суду м.Києва від 18.04.2013 у справі № 2608/19925/12, позивача ОСОБА_1 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.186 КК України та призначено покарання з урахуванням ст.71 КК України у виді 5 років 9 місяців позбавлення волі. Строк відбування покарання рахується з 09.10.2012. – а.с.13-17.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 04.11.2013 – вказаний вирок залишений без змін. – а.с.19-24.

Згідно висновку експерта від 25.01.2024 № СЕ-19/111-24/2866-ПЧ, проведеної в межах кримінального провадження № 12023116290000222 від 27.11.2023, підпис у графі «Орендодавець» у договорі оренди землі від 14.09.2016, який укладено в с.Побережка Богуславського району Київської області між орендодавцем ОСОБА_1 та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «Добробут плюс» та у акті приймання-передачі земельної ділянки виконаний ОСОБА_1 . Експерт попереджений про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 КК України. – а.с.92-103.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

За частиною 1 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на дату, зазначену в спірному договорі) договір оренди землі укладається в письмовій формі та за бажанням однієї з сторін може бути посвідчений нотаріально.

За частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та

розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та

відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 203 ЦК України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відносяться: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.2 ст.76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України визначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.80 ЦПК України питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У відповідності до ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Загальними принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, має навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Положення статті 81 ЦПК України відображають приватноправові засади змагальності цивільного процесу, відповідно до чого тягар доказування цілком покладається на сторін. У такому контексті зазначений обов`язок із доказування характеризується специфічністю та виникає тоді, коли особа реалізує своє право на судовий захист. При цьому особа наділена правом самостійно обирати коло доказів, на які вона посилається і які подає до суду, виходячи із своєї процесуальної заінтересованості і позиції у справі.

За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц (провадження № 61-18231св18) у випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин належними і допустимими доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди землі, позивач вказував, що вказаний договір не був ним підписаний, оскільки він відбував покарання у виді позбавлення волі, тому наявні підстави для визнання його недійсним.

В підтвердження вказаних доводів надав суду копію вироку та копію ухвали суду апеляційної інстанції.

Інших доказів на підтвердження наявності вказаних обставин (зокрема – довідки про звільнення, тощо) позивач суду не надав.

Разом із тим, вказані доводи позивача суперечать наявним у справі доказам, зокрема висновку почеркознавчої експертизи, яка надана за ухвалою суду. Від поданих ним клопотань про призначення почеркознавчої експертизи – відмовився.

Суд приймає, як підтвердження доводів представника відповідача, висновок експерта від 25.01.2024 № СЕ-19/111-24/2866-ПЧ в межах кримінального провадження № 12023116290000222 від 27.11.2023, як належний, допустимий та достатній доказ з урахуванням наступної судової практики.

Так, отриманий у відповідності до процесуальних норм висновок експерта у кримінальній справі є письмовим доказом у цивільній справі (ВС від 10 липня 2019 №686/23256/16-ц, від 25 березня 2021 №752/21411/17).

Допустимим є висновок експерта, складений у кримінальному провадженні, як письмовий доказ у цивільній справі, якщо експертиза у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільній справі, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі ще не ухвалений (ВС від 08 вересня 2022 №125/1501/20-ц).

Таким чином позивачем не надано належних та достатніх доказів в підтвердження його доводів про те, що договір оренди він не підписував.

Наявні у справі докази підтверджують, що ОСОБА_1 передавши належну йому земельну ділянку в оренду, щорічно отримував за її використання від орендаря орендну плату, яка була спрямована в рахунок погашення позики, не пред`являв претензій орендарю щодо строків оренди та розмірів її виплати.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова ВС від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17).

Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова ВС від 29 червня 2021 року у справі № 916/2040/20).

Також, відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова ВС від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21).

Таким чином, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідив наявні у справі докази, з`ясував обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінив належним чином зібрані по справі докази кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності, суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, яких було б достатньо для доведення його тверджень про порушення відповідачем його прав щодо розпорядження нерухомим майном, що на підставі статті 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати по справі, відповідно до положень ст.141 КПК України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.12, 81, 259, 263 265, 352 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Повний текст рішення складений 29.05.2026 року о 14:00.

Головуючий: суддя Г. С. Лебединець