Суд: Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 20 травня 2026 р.
Справа: №344/3963/25
Суддя: Бабій О. М.
Справа № 344/3963/25
Провадження № 2/344/454/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 травня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої – судді Бабій О.М.
секретарів Волощук Є.Ю., Семенюка А.В.,
за участі представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката Савчука Р.Р., відповідачки ОСОБА_2 та її представника – адвоката Сметанікова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Савчук Роман Романович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заданої вчинення перешкод в користуванні та володінні житловим приміщенням, -
В С Т А Н О В И В:
Представник позивачки звернувся в суд з наведеним позовом в обґрунтування якого посилається на те, що позивачка є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 . Власниками іншої частини квартири є відповідачі, які чинили позивачці перешкоди у користуванні квартирою. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19.02.2021 року, яке залишено в силі постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17.05.2021 року задоволено позов ОСОБА_1 та вирішено вселити її в квартиру АДРЕСА_1 та встановити порядок користування житловим приміщенням. Вселення позивачки у квартиру відбулось лише 03.11.2022 року в примусовому порядку.
Відповідачі чинили перешкоди позивачці у володінні та користуванні часткою квартири, чим завдали їй майнову шкоду, яка полягає у вартості доходів від вказаного майна, які позивачка могла одержати за весь час володіння ним, але не отримала у зв`язку із незаконними діями відповідачів. Доходи, які позивачка могла отримати від володіння вказаною квартирою можливо визначити на основі середньої орендної плати за користування аналогічним житловим приміщенням. За період з жовтня 2019 року по жовтень 2022 року (місяць, що передував вселенню позивачки в квартиру) загальна вартість завданої матеріальної шкоди в результаті вчинення відповідачами перешкод в користуванні квартирою становить 72 666 грн. 67 коп.
Окрім цього, в результаті вказаних незаконних дій відповідачів позивачці також було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях пов`язаних із позбавленням права володіння та користування належним їй майном, а також зусиллях, яких вона була змушена докласти для відновлення такого права, зокрема шляхом звернення до суду та органів виконавчої служби. Позивачка оцінює вартість завданої їй моральної шкоди в 50 000 гривень.
02 червня 2025 року представник відповідачки ОСОБА_2 подав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що відповідачка позові вимоги не визнає, вважає, їх необґрунтованими та безпідставними.
Позов є безпідставним у силу того, що не містить жодного належного та/або допустимого доказу тих обставин, що хто-небудь із відповідачів створювали чи створюють на даний час перешкоди позивачці в здійсненні нею права власності на частку в спірній квартирі. Зокрема, і на це не звернув уваги суд при розгляді справи № 344/698/18, позивачка ще тоді не надавала жодного доказу щодо намагання врегулювати з відповідачами питання користування спільною власністю поза судовим порядком. Сама лише заява до поліції про те, що особі вчиняються перешкоди у здійсненні нею прав власності, не може бути достатнім доказом створення перешкод у користуванні спільним майном, оскільки факти, зазначені в такій заяві, не знайшли свого підтвердження. А сама лише рекомендація поліції щодо звернення з даним питанням до суду, аж ніяк не може слугувати належним доказом того, що наведені в заяві факти мають місце.
Не зважаючи на набрання рішенням суду в справі № 344/698/18 законної сили вже 17 травня 2021 року, ОСОБА_1 не вчиняла жодних дій на виконання даного рішення суду, не намагалась контактувати з боржниками задля добровільного його виконання, при цьому, штучно створюючи обставини, за яких нібито відповідачка ОСОБА_2 та інші відповідачі по справі, не бажають добровільно виконувати дане судове рішення, вона подала до виконавчої служби виконавчий лист із метою виконання даного рішення суду в примусовому порядку, чим, зокрема, створила додаткові матеріальні витрати відповідачам, в чому, з рештою, не було необхідності. Позивачка ОСОБА_1 єдиний раз перебувала в спірній квартирі саме в день її, так званого, примусового вселення - 03.11.2022 року,т що свідчить про відсутність її інтересу до даного спільного майна. Дещо пізніше, без узгодження з відповідачкою, до квартири з`явився чоловік позивачки - ОСОБА_5 , який організував підрядників для монтажу дверей до кімнати, яку суд у своєму рішенні віддав у користування ОСОБА_1 .
Звернення до відповідачів про необхідність звільнення від майна третини квартири теж не можна вважати доказом вчинення ними перешкод в користуванні спільним майном, оскільки, на момент такого звернення жодна зі сторін не подавала пропозиції щодо поділу квартири в натурі, тобто, визначення конкретної житлової площі для користування позивачки, яка є співвласником квартири, проте не є членом сім`ї відповідачів, в чиїй спільній сумісній власності є більша частина спірної квартири. За таких обставин не може йти мова про здавання в оренду невизначеного майна, оскільки, таким чином, створюються негативні наслідки для всіх співвласників, а також і для імовірних орендарів такого майна, бо ж предмет оренди чітко не визначений.
Інші відповідачі відзив на позовну заяву не подали, жодних заяв від них не надходило.
Представник позивачки у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених в позові, вважає, що рішення суду про вселення позивачки і підтверджує той факт, що позиваці чинились перешкоди в користуванні квартирою.
Відповідачка ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні позовні вимоги не визнали з підстав наведених у відзиві та в додаткових поясненнях.
Додатково звернули увагу суду на те, що при розгляді судом справи № 344/698/18 про вселення позивачки у спірну квартиру та визначення порядку користування нею, позивачкою жодного разу не заявлялася вимога про завдану їй матеріальну чи моральну шкоду, а отже, звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом уже після здійснення її вселення в квартиру,в якій вона жодної хвилини не проживала, оскільки й не мала подібного наміру, носить явно штучний характер, оскільки не підтверджується жодними належними та допустимими доказами. Натомість, з огляду на те, що на даний час позивачка має вільний доступ до квартири, точніше, до визначеної їй частки, з урахуванням і приміщень спільного користування, але жодного разу не ставила питання про здавання її в оренду, і то при наявності значно більшого попиту на даному ринку у цей період, порівняно з спірним періодом, то можна зробити небезпідставний висновок про чергове зловживання процесуальними правами позивачки, шляхом подання до суду позовної заяви, яка має завідомо штучний характер для позивачки і спрямована виключно на створення конфліктної ситуації з відповідачами. Відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 не створювали і не створюють перешкод позивачці, оскільки тривалий час перебувають за межами території України, як, до речі, сама позивачка. Факт перебування відповідачів за кордоном підтверджується наданою на запит суду інформацією від Державної Прикордонної Служби України.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судові засідання не з`являлись, про час та місце розгляду справи повідомлялись
Заслухавши пояснення представників сторін відповідачки, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Відповідно до ст.ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні й суспільні інтереси в спосіб, визначений законами України.
З 06.03.2007 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 належало по 1/6 частки вказаної квартири, що також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.169).
На даний час квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 1/18 частки з 22.04.2021, ОСОБА_4 1/6 частки з 22.04.2021, ОСОБА_6 1/9 частки з 15.04.2021, ОСОБА_4 1/6 частки з 19.02.2020, ОСОБА_1 1/3 частки з 28.12.2015, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.168).
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_10 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про вселення та визначення порядку користування квартирою.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що є власником 1/3 частини трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 63 кв.м. Іншими співвласниками квартири є відповідачі. Останні ігнорують її неодноразові пропозиції надати доступ до квартири і визначити порядок користування такою. Тому враховуючи житлову площу квартири (35,8 кв.м), розмір часток сторін у праві власності, ОСОБА_1 просила суд вселити її у вказану квартиру та визначити порядок користування нею, виділивши їй разом з сім`єю житлову кімнату площею 11,2 кв.м. У спільному користуванні співвласників залишити коридор 10,1 кв.м, кухню площею 9,7 кв.м, вбиральню - 1,4 кв.м, ванну кімнату - 2,7 кв.м та балкон - 5,9 кв.м.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 19 листопада 2020 року закрито провадження в частині позовних вимог щодо ОСОБА_10 в зв`язку з його смертю.
Того ж дня іншою ухвалою суду до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 19 лютого 2021 року позов задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 разом з сім`єю у квартиру АДРЕСА_1 . Встановлено порядок користування вказаною квартирою: виділено ОСОБА_1 разом з сім`єю в користування житлову кімнату площею 11,0 кв.м, залишено у спільному користуванні співвласників квартири коридор площею 10,1 кв.м, кухню площею 9,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,7 кв.м, вбиральню площею 1,4 кв.м та балкон площею 5,9 кв.м. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 352,40 грн витрат по оплаті судового збору.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 19 лютого 2021 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 про вселення та визначення порядку користування квартирою змінено.
Вселено ОСОБА_1 в квартиру АДРЕСА_1 .
Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , виділивши в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 11,00 кв.м. та лоджію площею 3,6 кв.м.
У спільному користуванні співвласників квартири залишено: коридор площею 10,0 кв.м, кухню площею 9,7 кв.м, ванну кімнату площею 2,7 кв.м, вбиральню площею 1,4 кв.м., лоджію площею 5,3 кв.м. (а.с.13-23).
Позивачку вселено в квартиру 03 листопада 2022 року, що підтверджується копією акту державного виконавця (а.с.24).
Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядженням своїм майном.
У силу частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Так, справді, судом, під час розгляду цивільної справи № 344/698/18 встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 та разом з тим не має можливості користуватися своїм майном, оскільки їй чиняться перешкоди у реалізації цих прав, суд дійшов висновку про наявність підстав для її вселення в квартиру і таким чином захистив права позивачки.
Позивачка зазначає, що відповідачі чинили перешкоди позивачці у володінні та користуванні належною їй часткою житлового приміщення, чим завдали їй майнову шкоду, яка полягає у вартості доходів від вказаного майна, які позивачка могла одержати за весь час володіння ним, однак не отримала у зв`язку із незаконними діями відповідачів.
Представник позивачки зазначив, що доходи, які позивачка могла отримати від володіння вказаною квартирою можливо визначити на основі середньої вартості орендної плати за користування аналогічним житловим приміщенням.
На підтвердження своїх вимог до позову додано Висновок про вартість орендної плати.
Згідно з Висновком середня вартість місячної орендної плати аналогічної квартири в 2019-2021 роках та протягом перших шести місяців 2022 року становила 5000-6000 грн., в другій половині 2022 року 9500-10 000 грн. Тому позивачка могла розраховувати на третину від вказаних сум.
Позивачка заявляє вимогу про стягнення вартості завданої їй шкоди за останні три роки, які передували відновленню її порушеного права, а саме, за період з жовтня 2019 по жовтень 2022 року в сумі 72 666 грн. 67 коп.
Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок доказування і подання доказів. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Але, позивачкою не надано суду жодних доказів того, що вона намагалась здати квартиру чи кімнату в оренду, жодного оголошення про оренду, договору оренди не надано. А також доказів того, що саме дії відповідачів було перешкодою для цього.
Також, як вбачається із довідки наданої Державною прикордоною службою України, ОСОБА_6 25.10.2021 року виїхала з території України та станом на 08.07.2025 року не поверталась, тому не зрозуміло яким чином вона могла перешкоджати позивачці здавати кімнату в оренду та отримувати дохід (а.с.133).
Крім того, відповідно до ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Отже, в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими та не доведеними.
Позивачка також зазначає, що їй завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях пов`язаних із позбавленням права володіння та користування належним їй майном, а також зусиллями яких вона була змушена докласти для відновлення такого права, зокрема шляхом звернення до суду та органів виконавчої служби.
Позивачка оцінює моральну шкоду в суму 50 000 грн.
За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав
В ході розгляду справи судом не встановлено порушення відповідачами законних прав позивачки, зокрема права на користування чи розпорядження належною їй часткою у спільній власності, тому вимога про відшкодування моральної шкоди не містить правових підстав для її задоволення.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 22, 23, 369, 386, 1166, ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
У Х В А Л И В :
В задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Савчук Роман Романович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, заданої вчинення перешкод в користуванні та володінні житловим приміщенням – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Бабій О.М.
Повний текст рішення складено та підписано 01 червня 2026 року.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua