Рішення від 25 травня 2026 р. у справі №339/55/26 — Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 339/55/26

Провадження № 2/339/101/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(з а о ч н е)

26 травня 2026 року Болехівський міський суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого - судді Кілик М.П.,

з участю: секретаря судового засідання Ганчар Л.В.,

представника позивача – адвоката Ільницького Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болехів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку,

в с т а н о в и в:

05.02.2026 позивач ОСОБА_1 подав до суду позов до ОСОБА_1 , у якому просив виселити відповідачку з житлового будинку, що на АДРЕСА_1 , який належить позивачеві на праві приватної власності.

У обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником житлового будинку з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 . Вказаний будинок йому подарував брат, у якому позивач проживає і дотепер. Разом з ним у будинку проживає син, ОСОБА_3 . Також в будинку проживає без реєстрації місця проживання його колишня дружина - відповідачка ОСОБА_1 7 грудня 2023 року рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано, однак відповідачка після розірвання шлюбу продовжує проживати в будинку відповідача, продовжує вчиняти скандали, сварки, під час яких викликає працівників поліції, які складають на нього протоколи про адміністративні правопорушення. Позивач вказує працівникам поліції, що це він є власником будинку та не винний у сварці чи скандалі, які спровокувала відповідачка, на що працівники поліції рекомендують звернутись до суду для вирішення спору. Відповідачка і надалі провокує сварки скандали, таким чином вона своїми протиправними діями порушує його спокій та його право на вільне користування власністю. Відповідачка має місце реєстрації на АДРЕСА_1 , однак на його прохання переїхати за місцем реєстрації не реагує. Через сварки та скандали, які виникають з вини відповідачки, він перебуває в постійному душевному хвилюванні та стресі, відповідачка навмисно доводить його до чергових переживань, які призводять до погіршення його стану здоров`я. Протиправні дії відповідачки призвели до появи негативних психосоматичних та психоемоційних змін. Відповідачка не бере участі в утриманні будинку, його ремонті і оплаті комунальних послуг, чим завдає значних матеріальних збитків.

Ухвалою судді від 09 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з наявністю недоліків позовної заяви, та надано позивачеві строк для усунення недоліків. У строк, визначений ухвалою, представник позивача усунув недоліки, відтак ухвалою судді від 19 лютого 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження, визначено дату підготовчого засідання.

Підготовче засідання 10.03.2026 відкладено, у зв`язку з неявкою відповідачки та через не закінчення строку на подання відзиву.

Ухвалою від 19.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Судові засідання 02.04.2026 та 16.04.2026 відкладено у зв`язку з неявкою учасників справи та клопотанням представника позивача, відповідно.

У судовому засіданні 07.05.2026 позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити в повному обсязі, дав пояснення, аналогічні змісту позовної заяви, проти заочного розгляду справи не заперечив. Крім цього, пояснив, що половину будинку на АДРЕСА_1 йому подарував брат, а іншу половину вони з братом добудовували і потім цю частину брат йому подарував. Позивач проживає там приблизно з 2000р. Сторони уклали шлюб у 90 роках, точніше не міг сказати. Згодом у 2012 р. вони шлюб розірвали та того ж року у листопаді знову зареєстрували шлюб. Відповідачка вселилася в цей будинок як член його сім`ї, коли будинок вже був подарований позивачу, приблизно у 2010 р. Після розірвання шлюбу в грудні 2023 р. відповідачка продовжує проживати в цьому будинку, провокує сварки та скандали, під час яких викликає поліцію. Відповідачка не повідомляє позивача про те, що влаштувалась на нову роботу, не попереджає, що виїжджає на тривалий час, через що виникають скандали. Позивач подав даний позов також для того, щоб він показав рішення суду про її виселення працівникам поліції, якщо відповідачка знову їх викличе. Відповідачка мала будинок, який успадкувала від свого батька, але вона продала це житло. Також вона мала у власності будинок на АДРЕСА_2 . Позивач не знає, чи на цей час відповідачка має житло, у якому вона може проживати, його це не цікавить. Між ним та відповідачкою не укладався договір щодо користування будинком.

Представник позивача адвокат Ільницький Я.І. просить позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві, не заперечив проти заочного розгляду справи. Зазначив, що відповідачка не має частки в праві власності на спірний будинок, відзиву не подавала, що свідчить про те, що в неї немає аргументів проти позовних вимог. Відповідачка створює для позивача нестерпні умови проживання, бо вчиняє скандали, викликає працівників поліції. Відповідно є підстави для її виселення з будинку, що належить позивачеві.

Відповідачка ОСОБА_1 у судові засідання не прибула, була належно повідомлена про місце, дату та час судових засідань, шляхом направлення судових повісток за адресою її проживання, реєстрації, шляхом телефонограм. Судову повістку на підготовче засідання 10.03.2026 відповідачка отримала під підпис. Судові повістки на інші судові засідання повернуто до суду з відміткою про відсутність адресата за вказаною адресою, відповідно до п.4 ч.8 ст.128 ЦПК України такі судові повістки вважаються врученими. Причин своєї неявки відповідач не повідомила, правом на подачу відзиву не скористалася.

Враховуючи повторну неявку відповідача в судові засідання та згоду позивача на проведення заочного розгляду справи, суд відповідно до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні надав показання, що давно знайомий зі сторонами в даній справі. ОСОБА_1 проживає в будинку на АДРЕСА_1 більше 10 років, він інколи бачить її за вказаною адресою, коли проходить повз цей будинок. Зі слів позивача, йому відомо про сварки та скандали між ОСОБА_1 та ОСОБА_1 .

Вислухавши позивача, його представника, показання свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд встановив, що позивачу ОСОБА_1 на підставі договорів дарування від 13.10.2011 та від 17.12.2021 належить житловий будинок з господарськими спорудами, що на АДРЕСА_1 (а.с.39-40).

Як вбачається з пояснень позивача, показань свідка ОСОБА_4 , у вказаному будинку відповідачка проживає тривалий час.

Як пояснив позивач, шлюб між сторонами було укладено у 90 роках, точніше не міг сказати, згодом у 2012 році вони шлюб розірвали, письмових доказів з приводу чого не надав. 20 листопада 2012 року сторони знову зареєстрували шлюб, який рішенням суду від 07.12.2023 за позовом ОСОБА_1 було розірвано. Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили 08.01.2024 (а.с.18).

Як підтвердив позивач у судовому засіданні, відповідачка ОСОБА_1 вселилася у вказаний житловий будинок зі згоди власника - позивача та проживала там як член його сім`ї (дружина) орієнтовно з 2011 року, після того, як позивач став власником будинку. При цьому, надані позивачем акти обстеження матеріально-побутових умов проживання від 19.12.2025 та 06.05.2026 не можуть бути належними доказами на підтвердження факту проживання відповідачки за вказаною адресою, оскільки акт від 19.12.2025 не містить адреси будинку, щодо якого складено акт, а в акті від 06.05.2026 висновок, про те, що відповідачка проживає за адресою АДРЕСА_1 зроблено зі слів самого позивача ОСОБА_1 та з посиланням на підтвердження сусідів без зазначення будь-яких ідентифікуючих ознак таких осіб.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України).

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду (частина третя статті 47 Конституції України).

Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (ст.379 ЦК України).

Пунктом 1 ч.2 та ч.4 ст. 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно з частинами другою та третьою статті 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до статті 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі статтею 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 ЖК України. Статтею 162 ЖК України встановлено, що плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Отже, зазначене дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись житловим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи як члена сім`ї.

Статтею 116 ЖК України передбачено, що якщо наймач, члени його сім`ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення. Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною. Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Під час вирішення питання про виселення суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право користування чужим майном регламентоване, зокрема, у статтях 401-406 ЦК України. У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Разом із цим, статтею 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно з частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Згідно із статтею 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі « МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04).

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Членів сім`ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу. Виселення провадиться у судовому порядку без надання іншого жилого приміщення (ст.157 ЖК України).

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна потреба для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Недопустимим в правовому суспільстві є свавільне виселення особи із житлового приміщення. Відтак будь-який спір про припинення права користування житлом та виселення має вирішуватися з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зазначила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.10.2020 у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) дійшла висновку про те, що питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов`язання особи звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім`ї власника на користування будинком. Також необхідно встановити обставини щодо об`єкта нерухомого майна, наявності чи відсутності іншого житла.

Суд установив, що відповідачка ОСОБА_1 вселилася до належного позивачу житлового будинку на АДРЕСА_1 як член сім`ї власника будинку (дружина).

Шлюб між ними було розірвано рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області, яке набрало чинності 08.01.2024, за позовом ОСОБА_1 . Після розірвання шлюбу відповідачка продовжує проживати в будинку на АДРЕСА_1 .

Отже спір у даній справі виник між позивачем ОСОБА_1 , як власником житлового будинку, та його колишньою дружиною ОСОБА_1 , яка вселилася до даного житлового будинку як член сім`ї власника і продовжує проживати в будинку, належному позивачу - її колишньому чоловіку, і після припинення шлюбних відносин з позивачем.

У судовому засіданні відповідач зазначив, що йому не відомо, чи наявне у відповідачки інше житло; позивач та його представник у судовому засіданні не заявляли про перешкоди в отриманні ними відповідної інформації. Також суд зазначає, що суд самостійно не збирає докази, відповідно, позбавлений можливості встановити наявність у відповідачки іншого придатного для проживання житла.

Отже позивач не надав доказів того, що відповідачці належить на праві власності чи іншому речовому праві придатне для проживання житло, у яке вона могла б вселитися, для того щоб підтвердити, що виселення зі спірного будинку не становитиме для неї надмірного тягаря і втручання у право на житло.

На підтвердження доводів позивача про те, що спільне проживання з відповідачкою є нестерпним, оскільки вона вчиняє сварки та скандали та систематично викликає без будь-яких підстав працівників поліції, які складають стосовно нього протоколи про адмінправопорушення, позивач долучив до позовної заяви копію постанови Болехівського міського суду від 13.01.2025 (набрала чинності з 23.01.2025) про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 за ч.2 ст.173-2 КУпАП у зв`язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Однак, вказана копія постанови не встановлює наведених позивачем обставин, не свідчить про неправомірні дії відповідачки стосовно позивача. Свідок ОСОБА_4 , який зазначив, що давно знайомий зі сторонами, у судовому засіданні зазначив, що про наявність між сторонами скандалів він знає не особисто, а зі слів позивача.

Надані позивачем докази не підтверджують чинення відповідачкою перешкод ОСОБА_1 у користуванні його житловим будинком на АДРЕСА_1 , або вчинення відповідачкою дій, що роблять неможливим для позивача проживання з нею в одному будинку, порушення відповідачкою правил співжиття, псування жилого приміщення або використання його не за призначенням. Доводи позивача про те, що відповідачка перешкоджає його друзям приходити до нього в будинок, також не доведені жодними доказами, зазначену обставину не підтвердив у судовому засіданні і свідок, який був допитаний за клопотанням позивача.

Інших доводів щодо того, що відповідачка чинить позивачеві перешкоди в користуванні спірним будинковолодінням, позовна заява не містить, належних та допустимих доказів щодо таких обставин до суду не надано.

Щодо доводів позивача, що відповідачка не бере участі в утриманні будинку, його ремонті і оплаті комунальних послуг, чим завдає йому значних матеріальних збитків, суд зазначає, що будь-яких доказів такої обставини до суду не надано. Крім цього, сама по собі зазначена обставина не є підставою для виселення з житла, оскільки позивач не позбавлений можливості на звернення до суду з позовом про стягнення з відповідачки частини сплачених ним комунальних послуг, витрат на утримання будинку.

Таким чином, саме по собі проживання відповідачки за адресою АДРЕСА_1 не свідчить про наявність будь-яких перешкод для позивача, як власника нерухомого майна, у користуванні ним.

ОСОБА_1 правомірно набула право користування спірним житлом. Виселення відповідачки із спірного будинку, у якому вона постійно проживала тривалий період часу, може призвести до виникнення негативних для неї наслідків, пов`язаних з відсутністю житла, що є крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог позивача у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України та з огляду на висновок щодо відмови в задоволені позову, судові витрати позивача, пов`язані з розглядом справи, залишаються за ним та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263, 264, 265, 315, 317 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення з житлового будинку - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його складення. Якщо повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 01.06.2026.

Суддя М.П.Кілик