Постанова від 26 травня 2026 р. у справі №753/15387/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 753/15387/25 Головуючий у суді першої інстанції - Колесник О.М.

Номер провадження № 22-ц/824/6979/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О.М., у місті Києві, у справі за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відповідно до якого просила суд:

- визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 ;

- визнати за нею право власності на 1/2 частину однокімнатної квартири АДРЕСА_2 , в порядку поділу майна подружжя;

- визнати за нею право власності на автомобіль марки „SKODA", модель „FABIA", а за відповідачем - на автомобіль марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 в порядку поділу майна подружжя і стягнути з відповідача на її користь 200 000 грн грошової компенсації.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що сторони уклали між собою шлюб, який був зареєстрований 17 липня 2005 року. Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 08 грудня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано.

В період зареєстрованого шлюбу у сторін по справі народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Перебуваючи в зареєстрованому шлюбу, вона та відповідач придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 кв. м., житловою площею 57,2 кв. м. за ціною 878 050 грн станом на 2014 рік, на момент подачі даного позову до суду орієнтовна її вартість 4 545 200 грн; однокімнатну квартиру (об`єкт незавершеного будівництва) АДРЕСА_2 , загальною площею 46,87 кв. м. за ціною 1 031 140 грн станом на 2021 рік, станом на день подачі позову до суду її вартість становить 2 062 280 грн; автомобіль марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_3 , який за середньою ціною аналогічних транспортних засобів коштує 200 000 грн та автомобіль марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_4 , який також за середньою ціною аналогічних транспортних засобів коштує 600 000 грн.

Квартира АДРЕСА_1 була придбана за її особисті кошти, які не були спільним сумісним майном подружжя. В той час вона перебувала у декретній відпустці і не мала власного заробітку, а відповідач працював, отримуючи заробітну плату в розмірі 1 000 грн щомісяця, родина спільних заощаджень не мала.

Позивач на праві власності успадкувала квартиру АДРЕСА_3 , яка нею була продана 11 березня 2014 року за 570 000 грн, а вказані кошти були вкладені на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Крім того, оскільки даних коштів не вистачало для придбання даної квартири, тому її батько - ОСОБА_5 продав в м. Славута, Хмельницької області земельну ділянку та будинок і передав їй гроші для придбання вказаної трикімнатної квартири. Грошовими коштами допоміг позивачу і її рідний брат ОСОБА_6 , надавши зі своїх заощаджень 200 000 грн.

Тому саме договір про участь у Фонді фінансування будівництва від 13 березня 2014 року був укладений між нею, як довірителем, а не відповідачем, і ПрАТ «Фінансова компанія Княгиня Ярославна», як управителем, на фінансування будівництва спірної квартири.

Квартира АДРЕСА_2 , як об`єкт незавершеного будівництва, була придбана нею та відповідачем за спільні кошти сім`ї в період зареєстрованого шлюбу.

Також в період шлюбу ними було придбано два автомобілі марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 та марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 . Практично у неї в користуванні перебуває автомобіль „SKODA", а відповідач фактично користується транспортним засобом „NISSAN".

У серпні 2025 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, відповідно до якого просив суд:

- визнати за ним в порядку поділу майна подружня право власності на 1/2 частики квартири АДРЕСА_1 ;

- визнали за ним в порядку поділу майна подружжя право володіння на 3/4 частки майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружня право володіння на 1/4 частки майнових прав на квартиру АДРЕСА_2 ;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на автомобіль марки Skoda, модель Fabia, рік випуску 2007, VIN НОМЕР_5 / НОМЕР_6 , д.н.з. НОМЕР_7 ;

- визнати за ним в порядку поділу майна подружня право власності на автомобіль марки Nissan, модель Rogue. рік випуску 2019, VIN НОМЕР_8 , д.н.з. НОМЕР_9 ;

- стягнути з нього на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі різниці вартості автомобіля марки Nissan, модель Rogue, piк випуску 2019, VIN НОМЕР_4 , д.н.з. НОМЕР_10 від автомобіля марки Skoda, модень Fabia, рік випуску 2007, VIN НОМЕР_3 / НОМЕР_11 , д.н.з. НОМЕР_2 у розмірі 163 405 грн.

Та просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь сплачений судовий збір в розмірі 15 140 грн, витрати на професійну правову допомогу, вартість проведення незалежної оцінки у розмірі 3 500 грн.

Доводи зустрічної позовної заяви обґрунтовані тим, що у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти було інвестовано у житлову нерухомість, зокрема укладено відповідні договори та здійснено повну оплату квартири АДРЕСА_1 (згодом - АДРЕСА_5 ). Після введення об`єкта в експлуатацію право власності на квартиру оформлено на подружжя.

З огляду на те, що спірна квартира набута під час шлюбу за спільні кошти, вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а частки сторін є рівними.

Відтак квартира підлягає поділу шляхом визначення за кожним із подружжя по частці у праві власності.

Вказує, що він проходив військову службу у 2003-2020 роках та після звільнення 13 листопада 2020 року отримав одноразову вихідну допомогу у розмірі 405 100 грн, яка має персоніфікований характер і є його особистою приватною власністю відповідно до ст. 57 СК України.

Зазначені кошти були використані для фінансування придбання квартири АДРЕСА_2 , при цьому після фактичного припинення сімейних відносин він самостійно здійснював оплату решти вартості об`єкта.

З огляду на істотну нерівність внесків сторін у придбання майна, вважає, що наявні підстави для відступу від принципу рівності часток та визначення часток у праві власності: за ним - , за відповідачем - .

Автомобілі марки Skoda Fabia, 2007 року випуску (зареєстрований за ОСОБА_1 ) та Nissan Rogue, 2019 року випуску (зареєстрований за ним), є об`єктами спільної сумісної власності подружжя.

Вартість автомобіля Skoda Fabia становить 200 000 грн, а автомобіля Nissan Rogue - 526 810 грн відповідно до висновку незалежної оцінки.

З урахуванням вартості майна, зазначені транспортні засоби підлягають поділу між сторонами з урахуванням принципу рівності часток або із виплатою відповідної грошової компенсації.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 кв. м., житловою площею 57,2 кв. м. в порядку поділу майна подружжя. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 кв. м., житловою площею 57,2 кв. м. в порядку поділу майна подружжя, в задоволенні решти позовної вимоги первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Визнати за ОСОБА_1 право на майнові права на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,87 кв. м. в порядку поділу майна подружжя. Визнати за ОСОБА_2 право на майнові права на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 46,87 кв. м. в порядку поділу майна подружжя, в задоволенні решти позовної вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на транспортний засіб марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_3 в порядку поділу майна подружжя.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_4 в порядку поділу майна подружжя.

Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 163 405 грн грошової компенсації в рахунок різниці вартості виділених у власність транспортних засобів, в задоволенні решти позовної вимоги первісного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 570 грн судового збору, 12 000 грн витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, 3 500 грн вартості проведення незалежної оцінки транспортного засобу, а всього 23 070 грн, в задоволенні стягнення решти суми судового збору за зустрічним позовом ОСОБА_2 відмовлено.

Згідно ч.12, ст.265 ЦПК України здійснено зустрічне зарахування призначених сум, стягнувши зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 140 335 грн грошової компенсації в рахунок різниці вартості виділених у власність транспортних засобів.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині визнання за нею права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 51,2 м2 в порядку поділу майна подружжя та в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаної квартири - скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги визнавши за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 57,2 м2. Вирішити питання про розподіл судових витрат понесених нею у зв?язку із поданням апеляційної скарги на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що вона у позовній заяві просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , зазначаючи, що хоча спірне майно набуте під час шлюбу, воно придбане за її особисті кошти та кошти членів її сім`ї.

Фінансування придбання вищевказаної квартири здійснювалося, зокрема, за рахунок коштів, отриманих від продажу належної їй на праві спадщини за заповітом від 25 березня 2010 року квартири АДРЕСА_3 . Згідно договору купівлі-продажу від 11 березня 2014 року нею було продано таку квартиру за 570 000, 00 грн. Крім того, частину коштів було надано її батьком та братом, що підтверджується нотаріально посвідченими заявами.

З огляду на вище зазначене апелянт вважає, що так як оплата спірної квартири відбулась за рахунок продажу її спадщини та коштів її батька та брата, які були передані для купівлі вказаної квартири, право власності на трикімнатну квартиру має бути в повному обсязі визначено за нею. Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного цивільного Верховного суду від 22 лютого 2021 року у справі № 756/2527/16-ц.

ОСОБА_1 також зазначала, що на момент придбання квартири сторони не мали достатніх спільних заощаджень, вона перебувала у відпустці по догляду за дитиною, а дохід відповідача був незначним, що, на її думку, виключає можливість придбання спірного майна за рахунок спільних коштів подружжя.

Додатково на підтвердження джерела походження коштів апелянтом подано банківську виписку, з якої вбачається зарахування коштів від продажу спадкового майна на її рахунок та їх подальше перерахування у якості оплати за договором участі у фонді фінансування будівництва, що свідчить про цільове використання саме особистих коштів для придбання квартири АДРЕСА_1 .

Даний запис із банківської виписки підтверджує декілька фактів, а саме: дата проведення платежу співпадає з датою укладення Договору купівлі-продажу квартири від 11 березня 2014 року; прізвище та ініціали особи, які відображені у виписці за вказаний період повністю співпадають з прізвищем та ініціалами покупця за договором купівлі-продажу спадкового майна ОСОБА_1 , а посилання в призначенні платежу на «ВТТ618771» повністю співпадає з написом здійсненим нотаріусом на останній сторінці Договору, що підтверджує факт перерахунку грошових коштів від ОСОБА_7 на її рахунок, саме як оплату за договором купівлі-продажу її спадкового майна.

З урахуванням наведеного, апелянт вважає, що спірна квартира набута не за рахунок спільних коштів подружжя, а за її особисті кошти та кошти членів її родини, у зв`язку з чим є її особистою приватною власністю та не підлягає поділу між подружжям.

Вказує, що їх спільні діти, після розлучення з відповідачем, по сьогоднішній день проживають з нею.

Враховуючи існуючі вимоги житлових норм, а також те, що від шлюбу з ОСОБА_2 народилось двоє дітей різної статі, враховуючи те, що житлова площа вказаної спірної трикімнатної квартири становить 57,2 кв. м. та складається з 3-х житлових кімнат вона наголошує на тому, що визнання права власності на вказану квартиру за нею повністю буде відповідати інтересам дітей сторін та забезпечить дотримання вимог чинного житлового законодавства.

Крім того, згідно Річних декларацій Відповідача поданих за 2023 та 2024 роки останній має у спільній частковій власності квартири загальною площею 47 кв. м. в селищі Нова Ушиця, Кам?янець - Подільського району, Хмельницької області, тобто ОСОБА_2 має власне житло, яке останнім на потреби родини не було продано, а отже, може використовуватися ним для проживання.

12 березня 2026 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив від ОСОБА_2 , відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін та стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правову допомогу.

Заперечуючи проти доводів, викладених у апеляційній скарзі вказує, що доводи ОСОБА_1 про відсутність у подружжя спільних заощаджень не відповідають фактичним обставинам справи. Встановлено, що він у період 2003-2020 років проходив військову службу та отримував стабільне грошове забезпечення, частина якого використовувалась на потреби сім`ї, а частина -накопичувалась як спільні заощадження, у тому числі для придбання нерухомості. Також сімейний бюджет формувався за рахунок грошових подарунків, отриманих під час укладення шлюбу.

Крім того, після придбання квартири подружжя у короткий строк здійснило повноцінний ремонт та заселилось до неї, що свідчить про наявність значних фінансових ресурсів, які не могли обмежуватися лише коштами, на які посилається позивач за первісним позовом.

Посилання ОСОБА_1 на отримання коштів від батька та брата не підтверджені належними та допустимими доказами, оскільки нотаріальні заяви складені лише у 2025 році, тобто через значний час після нібито передачі коштів, та після виникнення спору між сторонами. При цьому будь-які первинні документи, що підтверджують передачу коштів у 2014 році, відсутні, а обставини їх складання викликають сумніви у достовірності.

За таких обставин наведені доводи апелянта є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами та не спростовують висновку про набуття спірної квартири за рахунок спільних коштів подружжя.

Крім того, доводи про постійне проживання дітей разом із ОСОБА_1 не відповідають дійсності та не підтверджуються фактичними обставинами. За таких умов посилання останньої на інтереси дітей як на підставу для обґрунтування своїх вимог у даній справі є формальними та не заслуговують на увагу суду, оскільки не відображають реального стану речей щодо проживання та виховання дітей.

Посилання на наявність у нього частки у квартирі в іншому населеному пункті як на підставу для обмеження його прав на спірне майно є безпідставним та не може бути прийняте судом до уваги.

Посилання на внесення 13 березня 2014 року грошових коштів у розмірі 532 911 грн не підтверджує їх особистого походження, оскільки з наданих банківських документів неможливо встановити джерело цих коштів - відсутні відомості про їх призначення чи походження.

При цьому навіть підтверджене надходження грошових коштів від ОСОБА_7 не покриває повної вартості спірної квартири, що свідчить про необхідність залучення інших коштів.

За таких обставин доводи апелянта про придбання квартири виключно за рахунок особистих коштів є необґрунтованими, а різниця у вартості об`єкта вказує на використання спільних коштів подружжя.

При апеляційному розгляді справи позивачка у справі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 підтримали, доводи викладені в апеляційній скарзі, та просили її задовольнити, рішення суду в оскаржуваній частині щодо поділу квартири АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення про задоволення поданого ОСОБА_1 позову у повному обсязі з підстав, зазначених в позовній заяві та мотивів, викладених в апеляційній скарзі. В іншій частині рішення ними не оскаржується.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_9 заперечили щодо доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просили залишити її без задоволення, посилаючись на те, що доводи, на які посилається апелянт не спростовують обставин, які були встановлені судом при розгляді справи та висновків викладених у рішенні суду. Вважають рішення суду таким, що ухвалено з дотриманням норм матеріального права та з дотримання норм процесуального законодавства, просили залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача, представників позивача та відповідача у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали між собою шлюб, який був зареєстрований 17 липня 2005 року відділом реєстрації цивільного стану Славутського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області (т.1, а.с.13).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 8 грудня 2022 року шлюб між сторонами було розірвано (т.1, а.с.14-16). Згідно запису на штампі суду рішення набрало законної сили 9 січня 2023 року (т.1, а.с.16).

В період зареєстрованого шлюбу у сторін по справі народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1, а.с.17) та донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с.18).

Судовим наказом Дарницького районного суду м. Києва від 2.02.2013 року стягнуто зі ОСОБА_2 та користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/3 частини з усіх його доходів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку (т.1, а.с.19-20).

Також судом встановлено, що 13 березня 2014 року ОСОБА_1 як довіритель та Приватне акціонерне товариство „Фінансова компанія „Княгиня Ярославна" як управитель уклали між собою договір №3-165/03/2010 про участь у Фонді фінансування будівництва, за змістом якого ОСОБА_1 зобов`язалась передати фіксовану грошову суму управителю, а управитель, в свою чергу, отримати вказані кошти від інвестора, зарахувати грошові кошти на рахунок ФФБ, використати кошти ФФБ на інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 , а після здачі будинку в експлуатацію передати інвестору необхідні документи для реєстрації за нею права власності на об`єкт інвестування (т.1, а.с.37-48; т.2, а.с.17-28).

За п.1.7 договору планова вартість об`єкта інвестування становить 878 050 грн. За договором уступки майнових прав на нерухомість №3-165/03/2010 від 13.03.2014 року управитель ПрАТ „Фінансова компанія „Княгиня Ярославна" уступає майнові права довірителю ОСОБА_1 на набуття у власність об`єкту інвестування - квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с.49-51; т.2, а.с.29-31). За змістом довідки ПрАТ „Фінансова компанія „Княгиня Ярославна" №382 від 13 березня 2014 року довіритель ОСОБА_1 оплатила суму 878 050 грн. за квартиру АДРЕСА_1 в повному обсязі (т.1, а.с.53; т.2, а.с.32). 10.04.2014 року Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві Степановій Н.А. було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, за яким вона є власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 57,2 м2 (т.1, а.с.55; т.2, а.с.33). На підставі даного свідоцтва 4.04.2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві Заіко І.В. було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на трьохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 , номер запису про право власності:5308188, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1, а.с.54; т.2, а.с.34).

Крім того 03 серпня 2021 року між ТОВ „ДБК", іменованого як „Продавець", в особі Генерального директора ТОВ „Управління залучення інвестицій", та ОСОБА_2 , іменованого як „Покупець", був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №6/1-71, за яким продавець продає, а покупець придбає майнові права на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 46,87 м2. За змістом п.1.4 даного договору продавець зобов`язаний передати покупцю майнові права на квартиру в повному обсязі після повної сплати їх вартості, а покупець прийняти їх. Передача та приймання майнових прав здійснюється сторонами за актом приймання-передачі майнових прав. Покупець набуває право власності на майнові права після оформлення акту приймання-передачі майнових прав (т.1, а.с.56-58; т.2, а.с.50-53).

За змістом довідки ТОВ „Управління залучення інвестицій" від 29.09.2021 року ОСОБА_2 згідно договору купівлі-продажу майнових прав №6/1-71 від 3.08.2021 року сплатив за майнові права на однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 1 100 938 грн. 23 коп., що становить 100% вартості майнових прав (т.2, а.с.61). Сплата ОСОБА_10 зазначеної суми вартості квартири підтверджується і ксерокопіями квитанцій та платіжних інструкцій, наданих ним при зверненні до суду з зустрічним позовом (т.2, а.с.62-82).

Також судом встановлено, що в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя придбали два автомобілі: марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_3 та марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_4 .

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_12 , виданого 16.05.2020 року ТСЦ 8046, ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 , 2007 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_3 (т.1, а.с.59; т.2, а.с.83).

А згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_13 , виданого 17.11.2020 року ТСЦ 8046, ОСОБА_2 є власником транспортного засобу марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 , 2019 року випуску, сірого кольору, VIN НОМЕР_4 (т.2, а.с.84).

Районним судом зазначено, що автомобіль марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 , а автомобіль марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 перебуває у постійному користуванні ОСОБА_1 . Остання оцінила автомобіль марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 у 200 000 грн. ринкової вартості на день розгляду справи, з чим погодився ОСОБА_2 та його представник.

Вирішуючи вказаний спір між сторонами суд першої інстанції дійшов висновку, що вказане майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 ; квартира АДРЕСА_2 ; автомобіль марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 ; автомобіль марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 були набути ОСОБА_1 та ОСОБА_10 в період шлюбу за спільні сумісні кошти подружжя, а тому з урахування положень ст. 60, 63 СК України визнав їх частки у вказаному майні рівними визнавши за кожним із них право власності по частині у квартирі АДРЕСА_1 та квартирі АДРЕСА_2 , та здійснив поділ належних подружжю автомобілів залишивши автомобіль марки „NISSAN", модель „ROGUE", д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , а автомобіль марки „SKODA", модель „FABIA", д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 , стягнувши із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за різницю ринкової вартості між автомобілями - 163 405 грн.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 щодо визнання за нею права особистої власності на квартиру АДРЕСА_1 із посилання на те, що дана квартира була придбана за особисті кошти позивача ОСОБА_1 , які не були спільним сумісним майном подружжя, суд першої інстанції посилався на те, що позивачка ОСОБА_1 та її представник не надали суду доказів в розумінні ст.76-80 ЦПК України, що саме отримані грошові кошти від проданої успадкованої квартири позивачки, а також надані кошти її батьком і рідним братом були внесені нею для придбання спірної квартири: таких даних не містить ані договір №3-165/03/2010 про участь у Фонді фінансування будівництва від 13.03.2014 року, ні договір уступки майнових прав на нерухомість №3-165/03/2010 від 13.03.2014 року, ні довідка ПрАТ „Фінансова компанія „Княгиня Ярославна" №382 від 13.03.2014 року про те, що довіритель ОСОБА_1 оплатила суму 878 050 грн. за квартиру АДРЕСА_1 в повному обсязі, ні будь-які платіжні документи (платіжні доручення, платіжні інструкції, квитанції, прихідні касові ордери, тощо).

Твердження ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що містяться у нотаріально посвідчених заявах від 30.06.2025 року (т.1, а.с.117-118), про те, що вони надавали свої власні кошти позивачу ОСОБА_1 для придбання спірної трикімнатної квартири, суд також не прийняв як належні та допустимі докази посилаючись на те, що дані покази не підтверджені будь-якими іншими доказами, що саме надані грошові кошти були передані позивачкою за первісним позовом або іншою особою за її дорученням управителю ПрАТ „Фінансова компанія „Княгиня Ярославна" для придбання квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційний суд, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині вирішення вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири АДРЕСА_1 не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції в цій частині виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає з огляду на наступне.

Згідно зі статтю 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів, одним з яких, зокрема, є визнання права (пункт 1).

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такі висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), на яку посилається заявниця.

Сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, адже в разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 24 січня 2020 року в справі № 546/912/16-ц, від 02 лютого 2022 року в справі № 335/1576/20, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункт 3 частини першої статті 57 СК України).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Перевіряючи доводи поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильності висновків суду першої інстанції в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири АДРЕСА_1 колегія суддів виходить із наступних обставин справи та норм матеріального права.

Так, звертаючись до суду із первісним позовом, та заявляючи вимоги про визнання особистою приватною власністю квартиру АДРЕСА_1 позивачка у справі ОСОБА_1 посилалася на придбання вказаного нерухомого майна, хоч і в період перебування її в шлюбі із відповідачем у справі ОСОБА_2 , однак за рахунок коштів, які належали їй особисто, зокрема отриманих нею від продажу 11 березня 2014 року отриманої у спадщину квартири АДРЕСА_3 .

На підтвердження вказаних обставин позивачка надала до суду копію свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно до якого 25 березня 2010 року вона набула права власності на квартиру АДРЕСА_3 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 21,22 т.1) та договір купівлі-продажу квартири від 11 березня 2014 року за умовами якого ОСОБА_1 продала вище вказану квартиру ОСОБА_7 , за 570000 грн (а.с. 24, 25 т.1).

Зазначені докази є належними, допустимими та свідчать про отримання позивачкою у особисту власність грошових коштів від продажу належного їй особисто майна.

Із довідки про право довірителя на набуття у власність об`єкта інвестування виданого головою правління ПАТ «Фінансова компанія «Княгиня Ярославна» від 13 березня 2013 року, а фактично 13 березня 2014 року вбачається, що 13 березня 2014 року ОСОБА_1 було в повному обсязі оплачено вартість квартири АДРЕСА_1 - 878 050,00 грн, відповідно до договору про участь у фонду фінансування будівництва виду «А» ( а.с. 53 т.1)

Даючи оцінку даті видачі вказаної довідки - саме 13 березня 2014 року, суд апеляційної інстанції враховує той факт, що саме 13 березня 2014 року між ОСОБА_1 як довірителем та Приватним акціонерним товариством „Фінансова компанія „Княгиня Ярославна" як управителем було укладено договір №3-165/03/2010 про участь у Фонді фінансування будівництва, за змістом якого ОСОБА_1 зобов`язалась передати фіксовану грошову суму управителю, а управитель, в свою чергу, отримати вказані кошти від інвестора, зарахувати грошові кошти на рахунок ФФБ, використати кошти ФФБ на інвестування будівництва квартири АДРЕСА_1 , а після здачі будинку в експлуатацію передати інвестору необхідні документи для реєстрації за нею права власності на об`єкт інвестування (т.1, а.с.37-48; т.2, а.с.17-28).

З урахування дати продажу позивачкою ОСОБА_1 успадкованої нею квартири АДРЕСА_3 - 11 березня 2014 року, а також дати оплатили нею вартості квартири АДРЕСА_1 - 13 березня 2014 року колегія суддів погоджується із доводами апелянта/позивача у справі ОСОБА_1 про те, що 65/100 частин (570000 х100/878050 = 64,91 %) вище вказаної квартири було придбано саме за її особисті кошти, тому саме вище вказана частина даної квартири, може бути визнана в якості її особистої власності.

Перевіряючи доводи апелянта в частині неправильності оцінки судом першої інстанції наданих нею доказів щодо сплати решти частини квартири 35/100 також за її особисті кошти, які вона отримала від свого батька ОСОБА_5 , набутих останнім від продажу 15 січня 2014 року земельної ділянки площею 0,0667 га розташованої в АДРЕСА_9 та 54/100 частин житлового будинку, розташованого за адресою АДРЕСА_9 , оскільки належних та допустимих доказів щодо передання ОСОБА_5 позивачці коштів у розмірі 31976 грн та 107230 грн отриманих від продажу вказаного нерухомого майна на момент їх передачі (січень -березень 2014 року), а також отримання позивачкою 200000 грн від брата ОСОБА_6 матеріали справи не містять, а подана нотаріально посвідчена заяви вказаних осіб не може підмінити відповідних правочинів як то договору дарування грошових коштів.

Тому з урахуванням викладених обставин колегія суддів доходить висновку, що решта 35/100 частин АДРЕСА_1 була придбана подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за спільні сумісні кошти та відповідно до положень ст. 60, 62 СК України їх частки щодо цієї частини квартири (350/1000) є рівними по 175/1000 кожного.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що за позивачкою у справі за ОСОБА_1 необхідно визнати право власності на 650/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , в якості особистого майна та 175/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя, а всього визнати за ОСОБА_1 , право власності на 825/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 57,2 м.2 , а за відповідачем у справі ОСОБА_2 право власності на 175/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 57,2 м.2 в порядку поділу майна подружжя.

В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартири АДРЕСА_1 , необхідно відмовити з мотивів, які викладені вище.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року сторонами не оскаржується, а тому повинно бути залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом неправильно надано оцінки поданим сторонами доказам, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач у справі ОСОБА_1 звертаючись до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою сплатила судовий збір - 22710 грн, при цьому суд апеляційної інстанції в цілому визнав її доводи доведеними на 82,5 %, тому вона має право на компенсацію сплаченого судового збору за рахунок відповідача у розмірі 18735,35 грн ( 22710 х 18.5/100).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційнускаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року скасувати в частині вирішення первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири АДРЕСА_1 , а також розподілу судових витрат та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 у вказаній частині задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 650/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , в якості особистого майна та 175/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , в порядку поділу майна подружжя, а всього визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зареєстр. АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_14 ) право власності на 825/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 57,2 м.2 .

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зареєстр. АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_15 ) право власності на 175/1000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 103,3 м2, житловою площею 57,2 м.2 в порядку поділу майна подружжя.

В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на квартири АДРЕСА_1 , відмовити.

В іншій частині рішення Дарницького районного суду міста Києва від 05 грудня 2025 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зареєстр. АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_15 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (зареєстр. АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_14 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору про подачі апеляційної скарги у розмірі 18735,35 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 01 червня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді : Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв