Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №366/3903/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Кафідова О.В.

№ 22-ц/824/8323/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 366/3903/25

28 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кафідової О.В.

суддів - Оніщука М.І.

- Шебуєвої В.А.

при секретарі - Тітковій І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2026 року, постановлену під головуванням судді Гончарук О.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна.

Разом з позовною заявою представник позивача подав до Іванківського районного суду Київської області заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування заявлених вимог зазначав, що відповідач всупереч інтересам сім`ї відчужує спірне майно на користь третіх осіб без згоди позивача. Вказує на те, що відповідач вже продала автомобільний причіп та мотоцикл, чинить позивачу перешкоди у користуванні спірним майном.

З огляду на вище викладене просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на будинок АДРЕСА_1 .

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2026 рокув задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, 18 лютого 2026 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що заява про забезпечення позову, яка була подана разом із позовною заявою 03.12.2025 року, розглянута судом першої інстанції за відсутності позивача, представника позивача, тому у сторони позивачане було можливості звернути увагу суду на важливі фактичні обставини і надати додаткові докази, а саме: до позовної заяви, разом із заявою про забезпечення позову до суду було надано витяг з реєстру територіальної громади від 11.11.2025 року, відповіді на адвокатський запит згідно яких встановлюється, що право власності на будинок номер АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3 згідно договору купівлі-продажу житлового будинку № 5347 від 14.11.2003 року.

Вважає, що суд першої інстанціїне звернув належної уваги і на те, що даний об'єкт нерухомості, був придбанийу 2003 році, коли діяв старий реєстр в БТІ, будинок не внесений у державний реєстр відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», запроваджений в Україні з 01 січня 2013 року. При цьому, право власності, оформлене у 2003 році, не вимагає обов`язкової перереєстрації, об`єкти нерухомості, придбані у 2003 році, зареєстровані в БТІ (Бюро технічної інвентаризації) та нотаріально посвідчені, вважаються законними.

В судове засідання з`явився представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , який підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась засобами поштового зв`язку. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштова кореспонденція була доставлена адресату 31 березня 2026 року.

З огляду на вище викладене колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності не з`явившихся сторін.

Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції посилався на те, що припущення заявника про не накладення арешту на майно, може значно ускладнити виконання рішення суду, не доведене та у матеріалах цивільної справи відсутні будь-які докази належності відповідачу об`єкта нерухомості, на яке необхідно накласти арешт.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Як вбачається з роз`яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) вказано, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

У постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду визначила, що «як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.»

Предметом спору у даній справі є поділ спільного майна подружжя, до складу якого, за твердженням позивача, входить житловий будинок. Отже, спір стосується права на конкретний об`єкт нерухомого майна, а тому існує обґрунтований ризик його відчуження чи вчинення інших дій, які можуть ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність ризику ускладнення виконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову, однак безпідставно зазначив про відсутність доказів належності спірного нерухомого майна відповідачу.

Колегія суддів звертає увагу, що на стадії вирішення питання про забезпечення позову суд не вирішує спір по суті та не встановлює остаточно обсяг прав сторін на майно. Для застосування заходів забезпечення позову достатнім є наявність спору між сторонами та обґрунтованого припущення про існування загрози утруднення чи неможливості виконання рішення суду.

При цьому сам факт заперечення відповідачем належності йому майна або відсутність на момент розгляду заяви достатніх доказів права власності не спростовує необхідності вжиття заходів забезпечення позову, якщо заявлені вимоги безпосередньо стосуються такого майна.

З огляду на характер спірних правовідносин, предмет позову та необхідність забезпечення ефективного захисту прав сторін, колегія суддів вважає, що накладення арешту на спірний будинок є співмірним заявленим позовним вимогам заходом забезпечення позову, який спрямований на збереження існуючого стану майна до вирішення спору по суті.

За таких обставин, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що наявність арешту вказаного майна ніяким чином не обмежує відповідача в праві користування майном, обмеження стосується лише права відчуження даного майна на час розгляду спору судом.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вище викладене колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Іванківського районного суду Київської області від 13 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про забезпечення позову задовольнити.

Накласти арешт на будинок АДРЕСА_1 .

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена

в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 29 травня 2026 року

Головуючий: Судді: