Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №758/2247/18 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року місто Київ

Справа № 758/2247/18

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6496/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року (у складі судді Захарчука С.С., повне рішення складено 18 грудня 2025 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войнарська Ірина Анатоліївна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, Одинадцята київська державна нотаріальна контора про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У 2018 році ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із цим позовом, у якому посилаючись на те, що ОСОБА_6 на момент укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 : 07.03.2013, не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати, просив визнати зазначений договір недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войнарської І.А. № 775876 від 07.03.2013 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що спірна квартира належала ОСОБА_6 на праві власності з 2002 року, однак 07.03.2013 він уклав договір купівлі-продажу цієї квартири з ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_6 у 2016 році відкрилася спадщина, а єдиним спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 , інтереси якого представляє позивач. Позивач у встановленому порядку прийняв спадщину (у тому числі з наданням судом додаткового строку для її прийняття).

Позивач указував, що на момент укладення договору купівлі-продажу квартири 07.03.2013 ОСОБА_6 перебував у тяжкому психічному стані та фактично не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, що підтверджується рішенням суду від 09.06.2016, яким ОСОБА_6 визнано недієздатним; висновком судово-психіатричної експертизи від 24.12.2015, де встановлено стійкий хронічний психічний розлад і нездатність усвідомлювати свої дії; медичною документацією, що свідчить про багаторічне тяжке психічне захворювання.

На думку позивача, указаний стан існував і на момент укладення договору купівлі-продажу у 2013 році, а тому правочин був укладений особою, яка не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 18 грудня 2025 року позов залишив без задоволення.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 30 грудня 2025 року подав безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази щодо психічного стану продавця квартири на момент укладення договору від 07.03.2013 та не врахував висновки судово-психіатричних експертиз. Зокрема, відповідно до висновку № 648 від 15.11.2021, під-експертний на березень 2013 року страждав на хронічний психічний розлад із вираженими психоорганічними порушеннями, які позбавляли його можливості усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними. Указані висновки підтверджують недійсність спірного договору, однак суд першої інстанції їх належним чином не врахував.

Повторна посмертна судово-психіатрична експертиза 2024 року не спростовує первісних висновків, а лише вказує на неможливість остаточно встановити ступінь вираженості психічних порушень саме на дату укладення договору через відсутність повних медичних даних. Водночас вона підтверджує тривалий патологічний процес і високу ймовірність того, що на момент укладення договору у 2013 році у особи вже спостерігалися психоорганічні розлади. Указане свідчить про помилковість висновків суду щодо здатності продавця усвідомлювати значення своїх дій.

У доповненнях від 08 січня 2026 року звертає також увагу на порушення судом норм процесуального права в частині призначення повторної експертизи, оскільки після скасування першої ухвали про призначення повторної експертизи, нове клопотання було подано вже під час розгляду справи по суті, а тому безпідставно задоволено судом фактично з власної ініціативи із поверненням на стадію підготовчого провадження.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - адвокат Майстренко Л.О. проти апеляційної скарги заперечувала, просила відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Лісовой Р.О. апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити з підстав викладених у ній з урахуванням доповнень до неї.

Представник відповідача та третіх осіб ОСОБА_4 й ОСОБА_5 - адвокат Майстренко Л.О., а також ОСОБА_5 заперечували проти апеляційної скарги, просили відмовити у її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, заяв чи клопотань до суду не подали, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України.

У постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 Верховний Суд зробив висновок, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладено, положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України та позиції учасників справи, які не заперечували проти розгляду справи за відсутності осіб, що не з`явилися, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не з`явилися та були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання не з`явилися без поважних причин.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд встановив, що відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18.05.2017 визнано недієздатним ОСОБА_2 та встановлено над ним опіку, призначено його опікуном - ОСОБА_7

29.10.2002 на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

07.03.2013 між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , відповідно до якого ОСОБА_6 відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 .

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до заповіту, складеного ОСОБА_6 05.02.2003, останній заповів все належне йому майно ОСОБА_2 .

Обґрунтовуючи позов про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним ОСОБА_1 посилався на те, що на момент його укладення 07.03.2013 його батько - ОСОБА_6 не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

Відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 09.06.2016 ОСОБА_6 було визнано недієздатним, та встановлено над ним опіку, призначено його опікуном - ОСОБА_2 .

Відповідно до вказаного судового рішення установлено, що відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії АВ № 0418765 ОСОБА_6 є інвалідом першої групи з 23.04.2015.

Згідно з довідкою ТМО «Психіатрія» від 14.09.2015 ОСОБА_6 знаходиться на стаціонарному лікуванні в госпітальному відділенні з 05.03.2015 по теперішній час у зв`язку з психо-неврологічним захворюванням.

Висновком судово-психіатричного експерта № 1055 від 24.12.2015 встановлено, що ОСОБА_6 виявляє ознаки стійкого хронічного психічного розладу - органічне ураження головного мозку судинно-атрофічного генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F07.9, за МКХ - 10). На теперішній час ОСОБА_6 за своїм психічним станом не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 1055 від 24.12.2015 з наданої на дослідження МКАХ № 11748 випливає, що ОСОБА_6 звернувся до диспансерного відділення «Інституту геронтолігії ім. Д.Ф. Чоботарьова НАМН України» 06.01.2015, був оглянутий неврологом на прийомі у супроводі сина.

Наступного разу оглянутий 12.01.2015 (невролог) скарги на зниження пам`яті, дезорієнтування у часі та просторі. З анамнезу захворювання відомо, що з 2000 року зниження пам`яті, з 2014 року - дезорієнтування у часі та просторі, з 2015 року - самопочуття різко погіршилося.

Із наданої на дослідження МКАХ з Київського міського неврологічного диспансеру № 1 відомо, що на прийомі у психіатра за місцем свого проживання ОСОБА_6 з`явився вперше 27.02.2015 року у супроводі сина.

Як свідчить МКСХ № 1546 з 05.03.2015 по 07.10.2015 перебував на стаціонарному лікуванні в ТМО «Психіатрія» у м. Києві з діагнозом «Деменція вираженого ступеню важкості судинно-атрофічного генезу, не ускладнена».

У даній МКСХ наявний висновок магнітно-резонансної томографії головного мозку (№ 51 від 08.01.2015) відділу променевої діагностики Київського міського консультативно-діагностичного центру, в якому зазначено, що у ОСОБА_6 наявні МРТ-ознаки вогнищевого ураження перенхіми мозку вірогідно судинного генезу. Атрофічні зміни мозку. Із аналізу щоденникових записів МКСХ випливає, що підекспертний у відділенні іноді недоладно, був тривожним, розгубленим, відмічалося зниження критичних здібностей. У психічному стані на першому плані відмічалися виражені порушення темпу психічних процесів, порушення пам`яті, уваги, як на минулі, так і на поточні події, торпідність мислення, психотичної продуктивної симптоматики не відмічалося.

23.04.2015 був оглянутий медико-соціальною експертною комісією (атк № 430-В). у результаті огляду, з діагнозом «Деменція тяжкого ступеню, судинно-атрофічного генезу, стійкий, виражений тривожно-депресивний синдром», був визнаний інвалідом 1 групи.

Вперше оглядався амбулаторною судово-психіатричною експертизою експертною комісією 04.08.2015.

Як свідчить надана на дослідження медична документація, з початку 2015 року при обстеженні підекспертного ОСОБА_6 у нього зафіксовані розлади психічних функцій у вигляді порушення пам`яті, мислення, емоційно-вольової сфери.

У січні 2015 року при обстеженні його неврологом виявилися ознаки дисциркулярної атеросклеротичної енцефалопатії, судинних та атрофічних змін головного мозку, що супроводжувалися синдромом когнітивного зниження.

З березня по жовтень 2015 року перебував на лікуванні у психіатричному стаціонарі ТМО «Психіатрія» у м. Києві.

У квітні 2015 року був визнаний інвалідом 1 групи.

Експерти дійшли висновку, що ОСОБА_6 виявляє ознаки стійкого хронічного психічного розладу - органічне ураження головного мозку судинно-атрофічного генезу з вираженим психоорганічним синдромом (F07.9, за МКХ - 10); за своїм психічним станом ОСОБА_6 не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; потребує встановлення над ним опіки; клінічні симптоми наявного у ОСОБА_6 психічного розладу вперше зафіксовано у січні 2015 року.

Згідно медичної документації, доданої до позовної заяви (а.с. 37-59 т. 1) погіршення психічного стану здоров`я ОСОБА_6 зафіксовано, починаючи з 2015 року.

Зі змісту висновку судово-психіатричного експерта № 648 від 15.11.2021 складеного на виконання ухвали Подільського районного суду м. Києва від 13.05.2021 (а.с. 47- т. 3), вбачається те, що 06.01.2015 ОСОБА_6 у супроводі сина звернувся до невролога.

12.01.2015 був оглянутий неврологом скарги на зниження пам`яті, дезорієнтування у часі та просторі. Згідно повідомленого анамнезу з 2000 року зниження пам`яті, з 2014 року - дезорієнтування у часі та просторі, з 2015 року - самопочуття різко погіршилося.

27.02.2015 під-експертний у супроводі сина звернувся за амбулатороною допомогою.

З 05.03.2015 по 07.10.2015 під-експертний перебував на стаціонарному лікуванні в ТМО «Психіатрія» у м. Києві з діагнозом «Деменція вираженого ступеню важкості судинно-атрофічного генезу, не ускладнена».

23.04.2015 під-експертний був оглянутий медико-соціальною експертною комісією (атк № 430-В). у результаті огляду, з діагнозом «Деменція тяжкого ступеню, судинно-атрофічного генезу, стійкий, виражений тривожно-депресивний синдром», був визнаний інвалідом 1 групи.

24.12.2015 було проведено судово-психіатричну експертизу під-експертного та встановлено органічне ураження головного мозку судинно-атрофічного генезу з вираженим психоорганічним синдромом; за своїм психічним станом ОСОБА_6 не здатний усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

У період з 12 по 15 січня 2016 року під-експертний перебував на стаціонарному лікуванні у КЗ «Вишгородська центральна районна лікарня».

12.05.2016 син під-експертного повідомив дільничному психіатру, під-експертний знаходиться у санаторії, відповідно до рішення Подільського районного суду м. Києва від 09.06.2016 під-експертний був визнаний недієздатним, дільничному психіатру родичами під-експертного 31.08.2016 було повідомлено, що під-експертний знаходиться в Херсонській області, а 20.10.2016, що він проживає у родичів в м. Узині, ІНФОРМАЦІЯ_1 під-експертний помер.

Обґрунтовуючи вказаний висновок експерти зазначили, що при проведенні поточної експертизи в матеріалах цивільної справи відсутня на під-експертного будь-яка медична документація по середину 2010-х років, у тому числі і на період часу, що цікавить суд. Таким чином, у зв`язку з повною відсутністю у медичній документації на під-експертного, що була надана на дану експертизу, відомості про фактичний психічний стан під-експертного на той час (тобто не надані відомості, як про відсутність, так і наявність у підекспертного на той час будь- яких психічних та поведінкових порушень), при вирішенні питань з приводу стану дієздатності під-експертного на весну 2013 року експерти прийняли до уваги покази свідків (а.с. 50-51 т. 3) та дійшли висновку, що ОСОБА_6 на час укладення ним договору купівлі-продажу квартири від 07.03.2013 страждав на хронічний психічний розлад у вигляді органічного ураження головного мозку травматично-судинного генезу з вираженим психоорганічним синдромом і за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.

Відповідно до ухвали Подільського районного суду м. Києва від 29.01.2024 було призначено у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, проведення якої доручено Київському міському центру судово-психіатричної експертизи (крім експертів, які склали попередній висновок: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ), у зв`язку з тим, що висновок Київського міського центру судово-психіатричної експертизи від 15.11.2021 № 648 є необґрунтованим і викликає сумнів щодо його правильності.

Обґрунтовуючи висновок судово-психіатричного експерта № 1078 від 26.05.2024 експерти вказували на те, що з наданої медичної документації відомо, що психічні розлади у ОСОБА_6 об`єктивно зафіксовані 06.01.2015 в ДУ «Інститут геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМИ України» на прийомі у невропатолога. Відмічено, що зі слів сина, у ОСОБА_6 з`явилось порушення пам`яті, «періодично падає». Вищезазначені скарги почали турбувати з 2000 року, а значно погіршились протягом останнього року. Відмічена недоступність контакту, загальна брадікінезія, певна неврологічна симптоматика, що діагностично було розцінено як «дисциркуляторна атеросклеротична і гіпертонічна енцефалопатія II ступеню з екстрапірамідною недостатністю та синдромом когнітивного зниження». В запису невропатолога від 12.01.2015р. вказано, що зниження пам`яті почалося з 2000р., з 2014р. дезорієнтація в часі та просторі, з 2015р. самопочуття різко погіршилось. Дані про початок «зниження пам`яті» у ОСОБА_6 зазначаються в медичній документації зі слів сина, мають суперечливий характер. Так, в МКАХ №11748 зазначено, що пам`ять почала знижуватись з «2000-го року», в МАСХ №1746 зазначено, що пам`ять у ОСОБА_6 почала знижуватись з «2005-го року». В той же час медична документація з об`єктивними записами та оцінкою психічного стану ОСОБА_6 до 2015р. відсутня. Рік запису завідувача відділенням в МКАХ №11748 від 12.01.2014р. очевидно зазначений помилково (2014р. замість 2015р.), судячи з хронології та контексту попередніх записів. Таким чином, дані медичної документації (МКАХ №11748, МКАХ із Київського ПНД №1, МКСХ №1546, виписка з МКСХ №148/66, акт огляду МСЕК №430-В) про об`єктивний психічний стан ОСОБА_6 на весну 2015р. узгоджуються між собою. Виявлена навесні 2015 симптоматика (виражені порушення пам`яті на поточні та минулі події, зниження інтелекту в`язкість, докладність, предметна конкретність мислення, зниження критики, олігофазія, дезорієнтація в місці та часі) розцінена як «Деменція судинно-атрофічного ґенезу вираженого ступеню». Враховуючи клінічні закономірності перебігу цереброваскулярної хвороби, атрофічних процесів головного мозку, слід зазначити, що деменція діагностована у ОСОБА_6 навесні 2015р., свідчить про тривалий перебіг патологічного процесу у ОСОБА_6 , про високу ймовірність, що на період весни 2013р. (в тому числі 07.03.2013р.) у ОСОБА_6 спостерігались ознаки психоорганічніх розладів судинно-атрофічного ґенезу. Однак, у зв`язку з відсутністю об`єктивних медичних даних про психічний стан ОСОБА_6 на період весни 2013р. (зокрема, на 07.03.2013р.), встановити ступінь вираженості вищезазначених психічних розладів, їхній вплив на здатність ОСОБА_6 в період укладання договору купівлі-продажу 07.03.2013р. усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, не є можливим. Крім того, свідчення свідків у судовому процесі мають суперечливий та взаємовиключний характер. Так, згідно зі свідченнями ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_6 ще з 2012р. мав виражені психічні розлади, губився, в нього були записки, по яких його доставляли додому, був дезорієнтований, не впізнавав свідка ОСОБА_13 , мав «неадекватний стан з затемненнями та просвітленнями». Показання іншої групи свідків, які були присутні при укладанні договору купівлі-продажу від 07.03.2013р. ( ОСОБА_4 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , нотаріуса ОСОБА_16 ), абсолютно суперечать показанням першої групи свідків. Згідно зі свідченнями другої групи свідків, під час укладання договору купівлі-продажу 07.03.2013 ОСОБА_6 був абсолютно нормальною людиною, був орієнтований, спілкувався зі свідками, розумів для чого він продає квартиру (щоб погасити борг сина ОСОБА_1 ). Згідно з показаннями цих свідків ОСОБА_1 , який теж був присутній в нотаріальній конторі, нічого не казав про те, що ОСОБА_6 психічно хворий і не може усвідомлювати свої дії. Суперечність і взаємовиключність показань цих двох груп свідків неможливо усунути через відсутність об`єктивної медичної документації про психічний стан ОСОБА_6 за період зими-весни 2013р.

На підставі вищезазначеного комісія дійшла висновку, шо вирішити питання про наявність та ступінь вираженості психічних розладів у ОСОБА_6 , його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в період укладання договору купівлі-продажу 07.03.2013р. не є можливим.

У судовому засіданні 09.12.2025 допитаний експерт ОСОБА_17 вказала на те, що ті розлади здоров`я, які були наявні у ОСОБА_6 розвиваються поступово і призводять до деменції.

По тим розладам, які були зафіксовані у 2015 році у ОСОБА_6 не можливо встановити точно, коли вони почалися.

Оскільки медична документація відносно ОСОБА_6 за 2012-2013 роки відсутня, встановити ступінь цих розглядів у ОСОБА_6 станом на момент укладення договору - 07.03.2013 неможливо.

У додаткових поясненнях приватний нотаріус Войнарська І.А. вказала на те, що ОСОБА_6 був неодноразово у неї в нотаріальній конторі підписантом, а саме спірного договору купівлі-продажу квартири за реєстровим № 337 та попередньо до цього договору іпотеки (отримала дозвіл про відкриття нотаріальної таємниці від ОСОБА_18 ) укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_18 в забезпечення виконання зобов`язання позичальника ОСОБА_2 .

ОСОБА_6 перебував при здоровому розумі, діяв вільно, розумів значення своїх дій та правові наслідки укладених договорів.

Будь-яких ознак нерозуміння, недієздатності у ОСОБА_6 у вчинених діях не було, що підтверджується Медичною довідкою 50166 про проходження обов`язкових та періодичного психіатричних оглядів серія 10 ААГ № 081459, виданою 04.12.2012 Психоневрологічного диспансеру № 3.

Позичальник ОСОБА_2 самостійно знайшов покупця.

Продавець і покупець чітко розуміли свої дії, оскільки ОСОБА_6 був особою похилого віку, а саме 1935 року народження, нею була проведена бесіда з ним, також було витребувано Довідку про проходження обов`язкових та періодичного психіатричних оглядів.

До додаткових пояснень нотаріусом були надані: договір позики від 05.12.2012, укладеного між ОСОБА_19 та ОСОБА_18 , відповідно до якого ОСОБА_18 передав у боргу ОСОБА_19 522 742 грн. 20 коп. (а.с. 112-113 т.4), договір іпотеки із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.12.2012, укладеного між ОСОБА_19 , ОСОБА_6 (іпотекодавець), ОСОБА_18 (іпотекодержатель), відповідно до якого забезпечується виконання зобов`язань боржника ОСОБА_19 , предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1 (а.с. 114-116 т. 4), договір про розірвання договору іпотеки від 07.03.2013, укладеного між ОСОБА_6 (іпотекодавець) і ОСОБА_18 (іпотекодержатель) (а.с. 117 т. 4).

Також згідно з медичною довідкою про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів № 50166, виданою психоневрологічним диспансером № 3, яка була додана до пояснень приватним нотаріусом та, яка була врахована останньою при посвідченні спірного договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 , 1935 року народження на обліку у психіатра не перебуває (дата проходження огляду - 04.12.2012).

Крім того, під час розгляду справи були допитані свідки.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_1 , який є сином ОСОБА_6 , вказав, що ОСОБА_6 , з 90-х років страждав судинною патологією головного мозку, яка тоді, зокрема, проявлялась у нього у вигляді «забудькуватості». Весною 2013 ОСОБА_6 вже був хворий. При укладенні спірного договору він був з батьком та вказував на те, що його батько психічно хвора людина і щоб покупці не купували квартиру.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_12 вказав, що знав ОСОБА_6 з 90х років. У психічному стані ОСОБА_6 відмічалася певна нестійкість. 07.03.2013 він випадково зустрів ОСОБА_6 під час бесіди з останнім вони спілкувалися з приводу здоров`я останнього, ОСОБА_6 при цьому плутався.

Допитана в якості свідка ОСОБА_13 вказала, що безпосередньо 07.03.2013 вона з померлим не спілкувалася, починаючи з 2012 року ОСОБА_6 почав проявляти ознаки психічної хвороби.

При цьому, як вказали свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_12 вони не були присутні при укладенні оспорюваного договору.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_4 чоловік ОСОБА_3 , вказав на те, що при укладенні договору був присутній ОСОБА_6 , ОСОБА_1 , ОСОБА_20 , та особа, у якої позивач взяв кошти в борг. ОСОБА_6 при укладенні договору не проявляв ознаки психічно-хворої людини. При цьому ОСОБА_1 не вказував на те, що його батько психічно-хвора людина.

Допитаний в якості свідка ОСОБА_15 представник агентства нерухомості «ПаркЛейн» вказав на те, що на угоді по купівлі-продажу спірної квартири був присутній власник квартири та його представник Драч В.І., він був спостерігачем під час угоди.

ОСОБА_6 був психічно нормальним чоловіком, у нього не виникли сумніви щодо психічного стану ОСОБА_6 ні родичі, ні сам ОСОБА_6 під час укладення договору не повідомляв про те, що ОСОБА_6 є психічно-хворою особою.

Допитана в якості свідка ОСОБА_14 директор агентства нерухомості «ПаркЛейн» вказала на те, що вона була ріелтором зі сторони ОСОБА_3 , угода відбулася відповідно до чинного законодавства, при укладенні угоди були присутні ОСОБА_6 та покупець - ОСОБА_3 , вона контактувала з ріелторами продавця, ніхто з них не повідомляв про те, що ОСОБА_6 психічно хворий, навпаки він був адекватним при укладенні договору та був зацікавлений в продажі квартири, оскільки хотів розрахуватися за борги.

Медична документація відносно ОСОБА_6 за період з 2012 по 2013 роки в матеріалах справи відсутня.

Згідно з медичною довідкою про проходження обов`язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів № 50166, виданою психоневрологічним диспансером № 3, яка була додана до пояснень приватним нотаріусом та, яка була врахована останньою при посвідченні оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_6 , 1935 року народження на обліку у психіатра не перебуває (дата проходження огляду - 04.12.2012).

Згідно медичної документації, доданої до позовної заяви (а.с. 37-59 т. 1) погіршення психічного стану здоров`я ОСОБА_6 зафіксовано, починаючи з 2015 року.

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О.В., пояснення представників сторін та третіх осіб, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 № 9 роз`яснено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.

Аналогічні висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 523/14606/13-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 278/4583/13-ц, від 27 жовтня 2021 року у справі № 182/6521/16.

Тобто стан, у якому перебувала особа в такий момент, характеризується

як тимчасово недієздатний, тому для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

При цьому лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними може бути підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першою статті 225 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26 квітня

2022 року у справі № 700/491/20.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Справи про визнання правочинів недійсними з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України, вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів. Судам слід оцінювати належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності відповідно до статей 89, 110 ЦПК України.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експерта в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку у сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була особа в конкретний момент здатна вчинити правочин, розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14.

Рішення суду мотивовано тим, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 , на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Позивач доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 , на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу квартири, мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними суду не надав, що є його процесуальним обов`язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України. При цьому суд критично поставився до показів свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_14 оскільки вони є суперечливими та взаємовиключними.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Скаржник наполягає на пріоритеті висновку посмертної судово-психіатричної експертизи 2021 року (№ 648), який містить категоричний висновок про неспроможність ОСОБА_6 усвідомлювати значення своїх дій станом на березень 2013 року, та пропонує одночасно використати окремі міркування (описову частину) висновку повторної експертизи 2024 року (№ 1078) щодо «тривалого перебігу патологічного процесу» і «високої ймовірності» наявності психоорганічних розладів у 2013 році.

Однак такий підхід є вибірковим і не відповідає принципу оцінки доказів у сукупності, визначеному у ст. 89 ЦПК України.

Висновок експерта, як і будь-який інший доказ, не має наперед встановленої сили, а підлягає оцінці разом з іншими доказами та з урахуванням його повноти й обґрунтованості (ст. 109 ЦПК України).

У цій справі сукупність доказів свідчить про послідовну, логічно пов`язану хронологію дій сторін, яка узгоджується із показами другої групи свідків (учасників угоди) та даними про неперебування ОСОБА_6 на психіатричному обліку станом на 04 грудня 2012 року.

Зокрема, із матеріалів справи вбачається таке.

05.12.2012 укладено договір позики між ОСОБА_18 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) на суму 522 742,20 грн (65 400 доларів США) (т. 4 а. с. 112-113), а також цього ж дня укладено договір іпотеки, де ОСОБА_6 виступив іпотекодавцем (майновим поручителем) (т. 4 а. с. 114-116).

07.03.2013 укладено оспорюваний договір купівлі-продажу квартири, і в той самий день укладено договір про розірвання договору іпотеки у зв`язку з виконанням забезпеченого зобов`язання.

Ця послідовність об`єктивно свідчить про наявність зрозумілої мети правочинів (забезпечення та подальше припинення забезпечення після виконання зобов`язання), а також узгоджується із показами осіб, які були присутні при укладенні договору купівлі-продажу, та які вказували на адекватність (усвідомленість) поведінки ОСОБА_6 на момент укладення оспорюваного договору.

Колегія суддів також бере до уваги, що позов фактично демонструє суперечливу правову позицію позивача (його представника) щодо цивільної дієздатності ОСОБА_6 у близький проміжок часу.

Зокрема, позивач (через свого представника) фактично виходить із того, що ОСОБА_6 був здатний у грудні 2012 року виступити майновим поручителем та укласти договір іпотеки на забезпечення зобов`язання позивача за договором позики, але водночас стверджує, що вже у березні 2013 року (через 3 місяці) ОСОБА_6 був нібито абсолютно неспроможний усвідомлювати значення своїх дій при відчуженні квартири, причому саме за рахунок цього відчуження було припинено забезпечення (розірвано іпотеку) у зв`язку з виконанням основного зобов`язання.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 сформульований висновок, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) базується на римській правовій максимі - non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Доводи про процесуальне порушення при призначенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи колегія суддів оцінює критично з огляду на таке.

По-перше, ухвала від 29 січня 2024 року про призначення повторної експертизи позивачем (його представником) не оскаржувалась, що свідчить про прийняття (не заперечення) самого факту необхідності призначення такої експертизи (враховуючи, що перше призначення повторної експертизи було успішно оскаржене).

По-друге, колегія суддів погоджується з мотивами призначення повторної експертизи, викладеними в ухвалі від 29 січня 2024 року, оскільки в матеріалах справи об`єктивно відсутня медична документація щодо психічного стану ОСОБА_6 за 2012-2013 роки, а отже, категоричний висновок 2021 року про стан саме на 07 березня 2013 року обґрунтовано викликав сумніви та потребував перевірки в ході повторної експертизи.

Водночас те, що повторна експертиза 2024 року не дала категоричної відповіді щодо впливу розладів на здатність усвідомлювати значення дій саме на 07 березня 2013 року обумовлено не процесуальними порушенням при постановленні ухвали про призначення повторної експертизи, а об`єктивною нестачею первинних медичних даних за релевантний період та суперечливістю свідчень, що правильно оцінено експертами.

Намагання скаржника одночасно покласти в основу резолютивну частину висновку 2021 з урахуванням описової частини висновку 2024 року (щодо високої ймовірності, тривалого перебігу тощо) є безпідставним, оскільки стандарт застосування ст. 225 ЦК України вимагає встановлення саме абсолютної неспроможності особи в момент вчинення правочину усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними.

Висновок 2024 року прямо вказує на неможливість встановити ступінь вираженості розладів та їх вплив на здатність ОСОБА_6 діяти усвідомлено саме на 07 березня 2013 року через відсутність об`єктивних медичних даних. Отже, сукупність матеріалів справи не підтверджує необхідного для задоволення позову рівня доведеності абсолютної неспроможності, а припущення про «високу ймовірність» не може підмінити обов`язок та стандарт доказування і не відповідає припису про недопустимість ґрунтування доказування на припущеннях.

Доводи про порушенням судом норм процесуального права внаслідок повернення суду до стадії підготовчого провадження (ухвала від 07 грудня 2023 року) колегія суддів відхиляє як неспроможні враховуючи таке.

У постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.10.2019 у справі № 902/271/18, від 16.02.2021 у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22.06.2021 у справі № 923/525/20, постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

За приписами пп. 3, 6 ч. 1 ст. 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Положеннями ч. 2 ст. 2 ЦПК України визначено, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Враховуючи викладене, повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження у цій справі не свідчить про порушення процесуальних норм, оскільки було зумовлене необхідністю виконання процесуальних дій, які за своєю природою та прямою вказівкою закону належать саме до завдань підготовчого провадження і спрямовані на забезпечення правильного та справедливого вирішення спору.

Так, оскільки предметом доказування у цій справі є встановлення наявності (або відсутності) у ОСОБА_6 саме на 07 березня 2013 року такого психічного стану, який би виключав його здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, з`ясування цього питання є ключовим для вирішення спору по суті, а тому належить до тих обставин, які повинні бути повно і всебічно встановлені судом у межах завдань цивільного судочинства.

Як було вказано вище, висновок посмертної судово-психіатричної експертизи 2021 року, попри наявність категоричного формулювання, складений за відсутності об`єктивної медичної документації щодо психічного стану ОСОБА_6 за період 2012-2013 років і фактично вимушено опирався на свідчення, які у справі є суперечливими та взаємовиключними. За таких умов виникла об`єктивна потреба усунути сумніви щодо повноти й обґрунтованості доказу, який має вирішальне значення для справи, шляхом призначення повторної експертизи.

Інші доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до незгоди скаржника із ухваленим рішенням.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

Судові витрати

Оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, відсутні підстави для зміни розподілу витрат на стадії апеляційного провадження відповідно до статей 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 01 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова