Постанова від 25 травня 2026 р. у справі №758/16827/24 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2026 року місто Київ

Справа № 758/16827/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/7019/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Желепи О.В., суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Рябошапки М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гук Альоною Юріївною, на рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року (ухвалено у складі судді Войтенко Т. В., дата складення повного рішення не вказана)

у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст заяви

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту його перебування на утриманні батька ОСОБА_2 .

Заява обґрунтована тим, що заявник є сином ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання військового обов`язку в Донецькій області; мати заявника померла у 2019 році.

До загибелі батька заявник проживав разом із ним однією сім`єю за спільною адресою, вів спільне господарство та мав спільний сімейний бюджет. На момент смерті батька заявник був повнолітнім і одруженим, однак не працював та не мав власних доходів, у зв`язку з чим перебував на матеріальному утриманні батька, який забезпечував його фінансово, що підтверджується регулярними грошовими переказами. Після смерті батька заявник організував його поховання та прийняв спадщину.

У позасудовому порядку встановити факт перебування на утриманні загиблого батька він не зміг, тому звернувся до суду з метою встановлення факту належності до членів сім`ї загиблого військовослужбовця та перебування на його утриманні для подальшого оформлення і отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої законодавством.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Подільський районний суд міста Києва рішенням від 01 грудня 2025 року в задоволенні заяви відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись із таким рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Гук А.Ю. 09 січня 2026 року засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.

Зазначає, що висновок суду про передчасність заяви (через відсутність відмови ІНФОРМАЦІЯ_3 з підстав ненадання доказів перебування на утримані померлого та вказівки про надання неповного пакету документів) є помилковим з огляду на відсутність у районних ІНФОРМАЦІЯ_3 повноважень щодо такої відмови, а також щодо зазначення про відсутність документів, роз`яснення яких документів не вистачає чи роз`яснення наявності/відсутності права на звернення із заявою про виплату чи отримання ОГД. Такі повноваження надані лише обласному ІНФОРМАЦІЯ_3.

Вважає, що заявник надав достатньо доказів перебування на утриманні батька, а тому висновки суду про недоведеність цієї обставини є необґрунтованими. Указавши, що відсутність доходу не є доказом, що саме на утриманні батька перебував заявник, суд мав установити, чиї кошти були основним і постійним джерелом до існування заявника, і залежно від цього вирішити питання, на чиєму утриманні перебував заявник.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник Міністерства оборони України - Кучма А.Г. проти апеляційної скарги заперечувала в повному обсязі, просила її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

У судовому засіданні представник заявника - адвокат Гук А.Ю. апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, просила її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представник Міністерства оборони України - ОСОБА_7. проти апеляційної скарги заперечував у повному обсязі, просив її відхилити через безпідставність викладених у ній доводів з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду були повідомлений належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України (т. 2 а. с. 202-206).

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16 викладено позицію, що неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи є їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, а тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України, та враховуючи зміст доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи, які не з`явилися в судове засідання.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Cуд першої інстанції установив, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 19.07.1995, батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Згідно відомостей з Реєстру територіальної громади заявник ОСОБА_1 та його батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 мати заявника ОСОБА_6 померла, що доводиться копією Свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 від 17 січня 2019р..

12 червня 2021р. заявник ОСОБА_1 одружився та дружина ОСОБА_5 , як зазначено у заяві, почала проживати однією сім`єю з чоловіком - заявником по справі та його батьком ОСОБА_2 .

7 березня 2022р. ОСОБА_2 було призвано на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 . Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_3 №239 від 17 грудня 2022р. ОСОБА_2 зарахований у розпорядження Військової частини НОМЕР_3 №239 головним сержантом.

Відповідно до Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв`язку з військовою агресію російської федерації, вбачається, що батько заявника ОСОБА_2 в період з 17 грудня 2022р. по ІНФОРМАЦІЯ_2 брав участь у цих діях в районі Донецької області, населений пункт Солодке, населений пункт Новомихайлівка.

28 липня 2023р. ІНФОРМАЦІЯ_3 складено на ім`я заявника ОСОБА_1 сповіщення №5493, в якому зазначалося, що його батько головний сержант ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , старший стрілець - оператор стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_3 , призваний на військову службу ІНФОРМАЦІЯ_3 7 березня 2022р., героїчно загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в районі населеного пункту Новомихайлівка Донецької області під час захисту Вітчизни, внаслідок обстрілу військами російської федерації позиції підрозділу. Смерть настала від отримання поранень, несумісних з життям.

Причина смерті також підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №5440 від 29 липня 2023р., витягом з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 15 листопада 2023р. №43333 та довідкою про причину смерті від 29 липня 2023р..

05 лютого 2024 р. до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю її сина звернулася мати ОСОБА_2 - ОСОБА_3 (т.1, а.с. 170). У заяві мати загиблого повідомила, що окрім неї на виплату одноразової допомоги претендує її чоловік ОСОБА_4 .

05 лютого 2024 р. до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина ОСОБА_2 звернувся його батько ОСОБА_4 (т.1, а.с. 169). У заяві батько загиблого повідомив, що окрім нього на виплату одноразової допомоги претендує його дружина ОСОБА_3 .

Одночасно із подачею заяви про призначення та виплату одноразової допомоги батьками загиблого подано згоду на збір та обробку персональних даних (т. 1, а.с.171).

Встановлено, що заявник по справі ОСОБА_1 - син загиблого, заяву на виплату одноразової грошової допомоги направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 засобами поштового зв`язку «Укрпошта». Така заява була зареєстрована за №349-м від 05.02.2024 р.(т. 1, а.с.196).

Як повідомив Міністерству оборони України (Управління військової юстиції) ІНФОРМАЦІЯ_3 , заява на виплату одноразової грошової допомоги від ОСОБА_1 не була задоволена, у зв`язку з наданням неповного пакету документів, про що було повідомлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку листом від 13 лютого 2024р.. (т. 1, а.с.172).

Так з листа від 13 лютого 2024р. Подільського районного ІНФОРМАЦІЯ_1 на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив ОСОБА_1 про те, що його заява не може бути задоволена у зв`язку з наданням неповного пакету документів, передбаченого наказом №45 від 25.01.2023 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті військовослужбовців Збройних сил України в період дії воєнного стану». ОСОБА_1 запропоновано особисто з`явитися до кабінету №6 за адресою: АДРЕСА_2 з оригіналами документів для написання заяви особисто (т. 1, а. с. 195).

ІНФОРМАЦІЯ_6 було складено висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги батькам загиблого - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

У Доповіді про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за одноразовою грошовою допомогою, значиться батьки загиблого. В графі «дружина» значиться, що така померла до дати загибелі ОСОБА_2 , в графі «Син ОСОБА_1 » значиться, що останній відмовився подавати заяву, наполягання та нотаріально завірену заяву про відмову від виплати (т.1, а.с. 163).

На вимогу Міністерства оборони України листом від 5 лютого 2024р. ІНФОРМАЦІЯ_6 повідомив, що син загиблого - ОСОБА_1 відмовився надавати заяву на призначення йому одноразової допомоги, а також не подав нотаріально завірену заяву про відмову від виплати (т.1, а.с. 162).

Головне Управління соціальної підтримки Міністерства оборони України листом від 21 лютого 2025р. повідомило, що за результатами опрацювання особової справи щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги, членами сім`ї загиблого військовослужбовця значяться мати ОСОБА_3 та батько ОСОБА_4 . Комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення про призначення їм одноразової грошової допомоги в розмірі 2/3 частин 15 000 000 грн, в сумі 10 млн. грн у рівних частках кожному (протокольне рішення комісії від 17 травня 2024р. №108/168) (т.2, а.с.60).

Вже під час провадження у справі, 23 липня 2025р. ОСОБА_1 подав на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю батька, долучивши документи, перелік яких встановлений Порядком (т.2, а.с. 10-17).

Листом №03/12391 від 20 серпня 2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив ОСОБА_1 про те, що його документи не можуть бути розглянуті у зв`язку з наданням неповного пакету документів. Для з`ясування усіх обставин ОСОБА_1 запропоновано з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 в приміщення бібліотеки на прийом громадян, написати заяву особисто та надати оригінали документів (т.2, а.с.81).

Листом від 15.09.2025 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив суд, що Військова частина НОМЕР_3 повний пакет документів на виплату одноразової грошової допомоги та пенсії по втраті годувальника згідно Постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022р. для подачі заяви до Департаменту соціальної політики направила до ІНФОРМАЦІЯ_8 , так як там перебувають батьки загиблого. У зв`язку з чим, у подальшому всі справи веде саме ІНФОРМАЦІЯ_8 .( т.2, а.с. 96).

Отже, станом на день ухвалення даного рішення, обставини справи склалися таким чином:

- заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні батька, який загинув, та стверджує, що таке рішення йому необхідне для призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька, посилаючись на те, що такий факт може бути встановлено лише судовим рішенням;

- ІНФОРМАЦІЯ_3 , куди двічі засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 направляв заяви на виплату йому допомоги, стверджує, що заявник подає неповний пакет документів та не заповнює заяви особисто в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3, у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_1 пропонує ОСОБА_1 з`явитися особисто з оригіналами документів; до цього моменту документи ОСОБА_1 не направляє до ІНФОРМАЦІЯ_9 ;

- Військова частина НОМЕР_3 надала повний пакет документів для призначення і виплати одноразової грошової допомоги та пенсії по втраті годувальника згідно Постанови Кабінету Міністрів №168 від 28 лютого 2022р. для подачі заяви до Департаменту соціальної політики;

- комісія Міністерства оборони України прийняла рішення про виплату 10 000 000 грн у рівних частках батькам загиблого, що становить 2/3 частини від 15 млн грн одноразової грошової допомоги відповідно до Постанови Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022р. №168;

- у доповіді ІНФОРМАЦІЯ_6 про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за грошовою допомогою, зазначено сина загиблого ОСОБА_1 , як такого, який відмовився подавати документи стосовно розгляду питання щодо призначення одноразової грошової допомоги. Станом на 24 лютого 2025р. нерозподілена 1/3 частка одноразової грошової допомоги залишається зарезервованою за сином загиблого військовослужбовця - ОСОБА_1 .

Позиція суду апеляційної інстанції

Заслухавши доповідь головуючого судді Желепи О. В., пояснення представника заявника та Міністерства оборони України, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, з урахуванням відзиву на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення зміні чи скасуванню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

За правилами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Якщо поза увагою доводів апеляційної скарги залишилася очевидна незаконність або необґрунтованість рішення суду першої інстанції у справах окремого провадження, суд апеляційної інстанції переглядає справу в повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Указаним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За приписами норм статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, перебування фізичної особи на утриманні.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21).

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала такий висновок: «В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів».

Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21.

Розглядаючи заяви в окремому провадженні, суд на підставі поданих доказів з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22).

У пункті 2 Постанови № 168 (у редакції, чинній на час смерті батька заявника) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Законом України №3515-IX від 09.12.2023, зокрема, ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладена у новій редакції.

При цьому, ч. 1 ст. 16-1 вказаного Закону встановлено, що у випадках, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у п. 4 цієї статті.

Разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у пп. 1-3 п. 2 ст. 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів.

Таким чином, у відповідних правовідносинах для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого необхідно дослідити зазначені обставини в сукупності та враховувати, що одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів чи окреме проживання від померлого не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №210/343/19, від 22.05.2019 у справі №520/6518/17, від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-ц.

Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Рішення суду мотивовано так:

- за матеріалами судової справи встановлено, що такі не містять відмови ОСОБА_1 призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу саме у зв`язку з тим, що ним не доведено факту перебування на утриманні ОСОБА_2 , який загинув;

- фактично, доводи заінтересованих осіб зводилися виключно до того, що ОСОБА_1 не в повному обсязі та особисто не подавав заяву про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, як це передбачено «Порядком і умовами призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі смерті військовослужбовців Збройних сил України в період дії воєнного стану», затвердженим наказом №45 від 25.01.2023;

- станом на день ухвалення судового рішення відомостей про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 відмовив заявнику у прийнятті документів як особи, яка не перебувала на утриманні, не має. У цьому аспекті заява ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні є передчасною, адже документи ОСОБА_1 ще не розглядалися по суті. На користь цієї позиції свідчить інформація про те, що 1/3 частина від 15 млн грн зарезервована під виплату ОСОБА_1

- втім, зважаючи на позицію Міністерства оборони України про те, що ОСОБА_1 є повнолітнім та одруженим чоловіком, що виключає можливість його перебування на утриманні батька, суд дає оцінку обставинам справи про те, чи наявні докази перебування ОСОБА_1 на утриманні його батька, який загинув;

- заявником не надано суду переконливих доказів того, що він перебував на повному утриманні померлого військовослужбовця ОСОБА_2 . Матеріали справи містять відомості про систематичні перекази ОСОБА_2 грошових коштів своїй невістці ОСОБА_5 (т.1, а.с. 33-46), втім, не містять жодного доказу про утримання заявника. Сама по собі та обставина, що заявник ОСОБА_1 не мав офіційних доходів у період 2019-2021, 2024 рр. (а.с. 31-32) не свідчить про те, що його утримувачем був саме батько. Також суд не виключає вірогідність отримання неофіційних доходів. Зважаючи на відсутність доказів про те, що доходи ОСОБА_2 або одержання від нього допомоги, були для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до існування, суд дійшов висновку про відмову у встановленні факту перебування на утриманні батька;

- таких висновків суду не спростовують доводи представника заявника про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 не мав права не розглядати документи ОСОБА_1 , зважаючи на те, що питання призначення допомоги належить до виключної компетенції обласних ІНФОРМАЦІЯ_1, оскільки в межах цієї справи суд розглядає питання виключно щодо перебування чи не перебування на утриманні батька та не дає оцінку правомірності чи неправомірності дій ІНФОРМАЦІЯ_1.

Колегія суддів повністю погоджується із такими висновками суду першої інстанції враховуючи таке.

Так, предметом розгляду у цій справі наявність / відсутність підстав для встановлення факту перебування ОСОБА_1 на утриманні його батька - ОСОБА_2 , тобто факту, з яким заявник пов`язує можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця.

Враховуючи це, доводи апеляційної скарги про відсутність у ІНФОРМАЦІЯ_3 повноважень відмовляти у призначенні одноразової грошової допомоги, визначати повноту чи неповноту поданого пакета документів, надавати роз`яснення щодо переліку необхідних документів або порядку реалізації права на відповідну виплату не стосуються предмета доказування у цій справі.

Такі доводи фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень під час прийняття, опрацювання та подальшого скерування документів для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги, проте за наявності відповідного спору такі питання можуть бути предметом самостійного судового розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки стосуються порядку реалізації владних управлінських функцій відповідним ІНФОРМАЦІЯ_3.

У межах цієї цивільної справи суд не перевіряє законність листів, повідомлень, дій чи бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3, не вирішує питання про обов`язок такого органу прийняти документи заявника, передати їх до уповноваженого органу Міністерства оборони України чи надати певне роз`яснення. Установлення таких обставин не є необхідним для вирішення заяви про встановлення факту перебування на утриманні, а тому відповідні доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й відхиляються колегією суддів як безпідставні.

Колегія суддів також враховує, що матеріали справи не містять доказів того, що уповноваженим органом було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги саме з підстав недоведеності його перебування на утриманні батька. Навпаки, з установлених судом першої інстанції та перевірених апеляційних судом обставин убачається, що документи заявника по суті питання призначення допомоги не розглядалися, а 1/3 частина одноразової грошової допомоги залишається зарезервованою за сином загиблого військовослужбовця, що свідчить про правильність висновку суду першої інстанції щодо передчасності звернення із заявою про встановлення відповідного факту саме з наведеною заявником метою.

Разом із тим суд першої інстанції, зважаючи на позицію учасників справи, надав оцінку й доводам заявника щодо фактичного перебування на утриманні батька, з якою погоджується і колегія суддів враховуючи таке.

Для встановлення факту перебування особи на утриманні померлого доведенню підлягає не лише факт родинних відносин, спільного проживання чи епізодичного отримання допомоги, а й те, що така допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування заявника або що заявник перебував на повному утриманні померлого. Отже, визначальним є не сам факт надання грошової допомоги, а її характер, регулярність, обсяг, цільове призначення та співвідношення з іншими можливими джерелами існування заявника.

Надані заявником докази таких обставин не підтверджують, при цьому матеріали справи свідчать про те, що на час загибелі батька ОСОБА_1 був повнолітньою особою, перебував у зареєстрованому шлюбі, а тому мав самостійну сім`ю та окремий обсяг майнових прав і обов`язків. Саме по собі спільне проживання з батьком або реєстрація за однією адресою не є доказом перебування на його утриманні, оскільки такі обставини можуть свідчити лише про побутовий зв`язок між членами сім`ї, але не підтверджують, що кошти загиблого були основним і постійним джерелом існування заявника.

Не доводить цього й посилання на відсутність у заявника офіційних доходів у певні періоди, оскільки відсутність відомостей про офіційний дохід не є тотожною доведенню повного утримання саме батьком, оскільки не виключає існування інших джерел забезпечення потреб заявника, зокрема доходів його дружини, заощаджень, допомоги інших осіб або неофіційних доходів. Обов`язок доведення того, що саме допомога батька була для заявника основним і постійним джерелом засобів до існування, покладався на заявника, однак належними та достатніми доказами ця обставина не підтверджена.

Так само не можуть бути визнані достатнім доказом перебування заявника на утриманні батька надані відомості про грошові перекази, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, такі перекази здійснювалися не заявнику, а його дружині - ОСОБА_5 , при цьому з матеріалів справи не вбачається, що ці кошти призначалися саме для утримання ОСОБА_1 , використовувалися для забезпечення його особистих потреб, мали систематичний характер саме як утримання заявника та становили основне джерело його існування.

Організація поховання батька, прийняття спадщини, родинні стосунки із загиблим, проживання за однією адресою та сам факт отримання грошових переказів членом сім`ї заявника у сукупності також не підтверджують юридичного факту перебування ОСОБА_1 на утриманні ОСОБА_2 . Ці обставини не доводять того, що загиблий військовослужбовець узяв на себе постійне матеріальне забезпечення заявника, а заявник фактично існував переважно або виключно за рахунок такої допомоги.

Доводи апеляційної скарги в частині перебування заявника на утриманні батька зводяться до переоцінки доказів та власного тлумачення встановлених обставин, однак не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів того, що допомога ОСОБА_2 була для ОСОБА_1 постійним і основним джерелом засобів до існування.

При цьому колегія суддів ураховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (п. 30 рішення ЄСПЛ у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, встановила, що при вирішенні справи суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, правильно визначив характер правовідносин, належним чином оцінив надані сторонами докази, застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та не допустив порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування або зміни рішення.

Керуючись статтями 259, 263, 268, 367, 374, 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Гук Альоною Юріївною, - залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 01 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 01 червня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова