Постанова від 24 травня 2026 р. у справі №757/8991/24-ц — Київський апеляційний суд

справа № 757/8991/24-ц

головуючий у суді І інстанції Ільєва Т.Г.

провадження № 22-ц/824/514/2026

суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

25 травня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Літвінова Євгена Володимировича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Позняки-автосервіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2024 року ТОВ «Позняки-автосервіс» звернулося до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за договором про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території у розмірі 24 480 грн, суму інфляційних нарахувань у розмірі 1 930 грн 87 коп., 3% річних у розмірі 487 грн 20 коп., судовий збір у розмірі 3028 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що ТОВ «Позняки-автосервіс» здійснює діяльність з технічного обслуговування підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 .

01 жовтня 2007 року між ТОВ «Позняки-автосервіс» та ОСОБА_1 укладений договір №1-10-100,101Б/СТ13 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території (далі - договір), згідно з умовами якого власник передає, а виконавець приймає на обслуговування місця № 100 та № 101 секції «Б» підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , що належать власникові на праві приватної власності.

Відповідно до пункту 1.2. договору виконавець забезпечує обслуговування стоянки і прилягаючої території, збереження транспортних засобів власника на стоянці, а власник оплачує послуги виконавця по обслуговуванню стоянки і бере участь витратах по її утриманню.

З 01 лютого 2019 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 410 грн щомісячно, з 01 вересня 2021 року діяв тариф - 580 грн, з 01 грудня 2022 року - 750 грн.

З вересня 2022 року відповідачка не оплачує послуги по утриманню машиномісць № 100 та № 101 секції «Б» підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , які належать їй на праві приватної власності, а тому утворилась заборгованість, яка станом на 01 лютого 2024 року становить 24 480 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року частково задоволено позов ТОВ «Позняки-автосервіс».

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Позняки-автосервіс» заборгованість (за період з вересня 2022 року по січень 2024 року) у розмірі 24 480 грн, судовий збір у розмірі 2 755 грн 79 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що з вересня 2022 року відповідач не оплачує за надані послуги по утриманню машиномісць, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 01 лютого 2024 року становить 24 480 грн. Матеріали справи не містять доказів повного виконання відповідачем зобов`язань. Розмір суми заборгованості відповідачкою не спростований. Судом відмовлено у задоволенні вимог про стягнення суми інфляційних нарахувань у розмірі 1930,87 грн, 3% річних у розмірі 487,20 грн, оскільки позивачем не надано розрахунку, за яким судом можна було визначити суми, які виходять за межі періоду, визначеного Постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2022 року.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Літвінов Є.В. подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року в частині задоволених вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом при ухваленні оскаржуваного рішення неправильно застосовані норми матеріального права, а саме: частину 1 статті 631 ЦК України, оскільки позовні вимоги побудовані на договорі, дія якого скінчилась 30 вересня 2008 року та у цьому правочині відсутні будь-які умови його пролонгації.

ОСОБА_1 повністю заперечує проти факту підписання, укладення будь-яких додаткових угод або прийняття нею будь-яких умов таких угод.

Позивачем ані не надано додаткових угод, які були б підписані відповідачкою.

Вказує, що судом необґрунтовано застосовано норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до правовідносин обслуговування паркінгу, оскільки такі послуги законодавство не відносить до житлово-комунальних, тому судова практика щодо укладення, зміни умов, продовження дії договорів про надання житлово-комунальних послуг не підлягала застосуванню судом І інстанції.

Відповідачка належним чином здійснювала оплату своєї частки у сумі, погодженій сторонами у договорі №1-10-100,1015/СТ13 від 01 жовтня 2007 року.

ТОВ «Позняки-автосервіс» жодним чином не повідомляло ОСОБА_1 про зміну тарифів чи необхідності зміни суми частки на утримання стоянки. Жодної згоди на зміну тарифі ОСОБА_1 позивачу не надавала та не підписувала жодних додаткових угод.

ТОВ «Позняки-автосервіс» належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за договором №1-10-100,1015/СТ13 від 01 жовтня 2007 року, а саме:

не забезпечує належний температурний режим у підземному паркінгу;

не утримує в належному стані гідроізоляцію підземного паркінгу, що призводить до регулярних підтоплень та протікань;

не підтримує належного санітарного стану підземного паркінгу, що стало причиною утворення плісняви та цвілі на поверхнях;

не підтримує належного технічного стану підземного паркінгу, що стало причиною деформації його залізобетонних конструкцій;

не забезпечує належну роботу вентиляційного устаткування;

не забезпечує дотримання правил протипожежної безпеки та не забезпечує нормальної роботи протипожежного обладнання та устаткування тощо.

Наказом від 23 жовтня 2024 року Головного управління ДСНС України у місті Києві на виконання вимог Кодексу цивільного захисту населення України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та з метою розгляду звернення ОСББ «Старонаводницька 13-А» від 15 жовтня 2024 року № 06 наказано провести позапланову перевірку додержання та виконання вимог законодавства у сфері цивільного захисту, техногенної та пожежної безпеки з метою перевірки стану систем протипожежного захисту паркінгу за адресою вул. Старонаводницька 13-А.

За результатами проведеної перевірки Печерським районним управлінням Головного управління ДСНС України у місті Києві складений акт № 74 від 28 жовтня 2024 року, яким виявлено наступні порушення:

системи протипожежного захисту (далі - СПЗ) в паркінгу несправні і не утримуються в постійній готовності до виконання роботи. Несправності, які впливають на їх працездатність не усуваються;

автоматичні пожежні сповіщувачі, аерозольні генератори, приймально контрольні прилади, лінійні частини шлейфів СПЗ в паркінгу, що вичерпали гарантійній термін дії та не сертифіковані на теперішній час в Україні, не замінено на такі, що відповідають чинним стандартам відповідно до п. 5.2 ДБН 2.5-56 «Системи протипожежного захисту»;

підтримання експлуатаційної придатності (технічне обслуговування) СПЗ в паркінгу не здійснюється відповідно до вимог технічної документації підприємств-виготовлювачів та затверджених регламентів робіт з технічного обслуговування.

Станом на день подання цієї апеляційної скарги за фактом вчинення зазначених вище дій відкрито кримінальне провадження 12024105060000753.

Вказує, що справу розглянуто неповноважним складом суду, оскільки неналежним та протиправним чином було вирішено питання про відвід судді;

Подану відповідачем заяву про відвід судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Т.Г., прийняту канцелярією Печерського районного суду міста Києва 08 серпня 2024 року за вх. №103282, передано для вирішення до судді Печерського районного суду міста Києва Вовка С.В.

Передача заяви відповідача про відвід судді на розгляд судді Печерського районного суду міста Києва Вовку С.В., який не входить до складу суду, що розглядає справу, призначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 ЦПК України, вказує на відсутність задоволення відводу суддею Печерського районного суду міста Києва Ільсвою Т.Г., що вимагає наявності відповідної ухвали у матеріалах справи №757/8991/24-ц. Така ухвала у матеріалах справи відсутня.

При цьому, суддею Печерського районного суду міста Києва Ільєвою Т.Г. порушено право відповідача надати відповідні докази щодо безпідставності вимог позивача шляхом залишення без задоволення його заяви про заперечення відповідача щодо розгляду справи № 757/8991/24-п у порядку спрощеного позовного провадження.

Причини необхідності вирішення спору саме за правилами загального позовного провадження змістовно викладені відповідачем у заяві «Про заперечення щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження» від 28 травня 2024 року (а.с. 51,52) та у заяві про відвід судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Т.Г. прийняту канцелярією Печерського районного суду міста Києва суду 08 серпня 2024 року за вх. №103282.

Крім того, судом першої інстанції протиправно відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення доказів та розглянуто таку заяву у протиправний спосіб.

У матеріалах справи наявна подана відповідачем заява про забезпечення доказів - аркуш справи 73. Штемпель про реєстрацію даної заяви взагалі був спочатку «скасований» суддею, а документ був повторно переданий на реєстрацію 24 липня 2024 року.

Зазначена заява була призначена суддею до розгляду на 30 липня 2024 року з очевидним порушенням законодавства без жодних належних повідомлень сторін, а відповідач у зв`язку з цим не зміг забезпечити явку свого представника для розгляду такої заяви.

Повний текст рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року у справі № 757/8991/24-ц складено 29 листопада 2024 року, проте ані відповідачем, ані його представника він отриманий не був.

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Літвіновим Є.В. до апеляційної скарги надані наказ ГУ ДСНС України у місті Києві від 23 жовтня 2024 року, акт Печерського районного управління ГУ ДСНС України у місті Києві від 28 жовтня 2024 року та припис від 29 жовтня 2024 року.

Згідно з частиною 8 статті 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, єдиний винятковий випадок, коли є можливим прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом строку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи, у цьому випадку на відповідача.

Пунктом 6 частини 2 статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційний скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз змісту пункту 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті 367 ЦПК України вказує на те, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі подання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що така розглядалася за участю відповідачки, яка скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідачки не заявлене клопотання про долучення указаних доказів та не надано доказів неможливості подання таких до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, у зв`язку з чим апеляційним судом такі не приймаються та підлягають залишенню без розгляду, як подані після закінчення процесуальних строків.

Від представника ТОВ «Позняки-автосервіс» - адвоката Фоменка Д.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Відзив обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 не довела факту неналежного виконання позивачем свої обов`язків з утримання машиномісць, належних відповідачці на праві власності.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження звернення відповідачки до позивача щодо неналежного виконання договору, чи надання роз`яснень щодо сум зазначених в рахунках на оплату послуг з утримання паркомісць. Крім того матеріали справи не містять доказів, що відповідачка оскаржувала тарифи та нарахування до виконавця.

Посилання відповідачки на те, що строк дії договору від 01 жовтня 2007 закінчився у 2008 році не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Печерського районного суду міста Києва від 16 жовтня 2023 року у цивільній справі № 757/14456/21-ц встановлено, що ОСОБА_1 визнала, що виконувала умови цього договору.

Дії відповідачки, щодо заперечень наявності її зобов`язань зі сплати коштів на утримання парко місць, через закінчення строку дії договору, суперечать її попередній поведінці, що проявлялася у сплаті нею таких платежів у період з 2018 року по липень 2021 року, відтак порушують доктрину заборони суперечливої поведінки

Оскільки позивач фактично надає відповідачці послуги з утримання та обслуговування машиномісць, які не можуть бути відокремлені, фактично надаються, а тому відповідач, як власник цього нерухомого майна, зобов`язаний оплачувати фактично надані послуги, які не можуть бути відокремлені.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на те, що зазначений спір є малозначний, ця справа є справою незначної складності, а тому справа розглядається судом апеляційної інстанції у порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року оскаржується відповідачкою в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості, тому предметом апеляційного перегляду є оскаржуване рішення лише у цій частині.

Колегія суддів, вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дійшла таких висновків.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником паркомісць № 100 та № 101 секції «Б» підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 .

ТОВ «Позняки-автосервіс» (код ЄДРПОУ 30183224) здійснює діяльність з технічного обслуговування підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , прийнятої до експлуатації державною приймальною комісією відповідно до Акта № 326 від 15 жовтня 2003 року.

01 жовтня 2007 року між ТОВ «Позняки-автосервіс» та ОСОБА_1 укладений договір №1-100,101Б/СТ13 про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території, згідно умовами якого власник передає, а виконавець приймає на обслуговування місця № 100 та № 101 секції «Б» підземної автостоянки за адресою: АДРЕСА_1 , що належать власникові на праві приватної власності.

Відповідно до пункту 1.2. договору, виконавець забезпечує обслуговування стоянки і прилягаючої території, збереження транспортних засобів власника на стоянці, а власник оплачує послуги виконавця по обслуговуванню стоянки і бере участь витратах по її утриманню.

У відповідності до умов п. 2.1. договору, виконавець зобов`язався забезпечити умови обслуговування стоянки, охорону, цілодобовий пропускний та внутрішній режим, здійснювати комплекс робіт по утриманню стоянки та прилягаючої території в належному технічному і санітарному стані та інші послуги.

Власник зобов`язався своєчасно сплачувати виконавцю вартість послуг та свою частку у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки згідно умов даного договору (п. 2.2.4 договору).

У вартість наданих послуг включено: водопостачання, електроенергію, телефон, касове обслуговування, прибирання стоянки та прилеглої території, загальногосподарські витрати, заробітну плату обслуговуючого персоналу, обов`язкові відрахування, збори, платежі і податки, передбачені чинним законодавством (п. 4.2 договору).

Відповідно до п. 4.1. договору власник оплачує надані виконавцем послуги в сумі, що відповідає частці власника у витратах по утриманню й обслуговуванню стоянки.

Згідно з п. 4.4. договору, на момент підписання даного договору сума однієї частки (одного місця) власника у витратах по утриманню і обслуговуванню стоянки на місяць складає 165 грн без ПДВ всього до сплати за два місця 330 грн.

В силу п. 4.5. договору, оплата здійснюється власником у національній валюті України на розрахунковий рахунок виконавця за поточний місяць на пізніше 25-го числа поточного місяця.

З 01 лютого 2019 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 410 грн щомісячно, з 01 вересня 2021 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 580 грн щомісячно та з 01 грудня 2022 року діяв тариф за обслуговування одного машиномісця у розмірі 750 грн щомісячно (діючий тариф).

Відповідно до розрахунку наданого позивачем у ОСОБА_1 за період з вересня 2021 року по січень 2023 року виникла заборгованість за договором про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території у розмірі 24 480 грн, суму інфляційних нарахувань в розмірі 1 930 грн 87 коп., 3% річних в розмірі 487 грн 20 коп.

Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).

За змістом статті 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Згідно з частиною 2 статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території.

Отже, власник нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку у вигляді машиномісця у вбудованому підземному паркінгу також несе обов`язок з витрат на утримання цієї автостоянки.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель та виконавці комунальних послуг (стаття 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 даного Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором (частина 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий же правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

В силу вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачка у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що позовні вимоги побудовані на договорі про надання послуг по обслуговуванню і участі у витратах по утриманню підземної автостоянки і прилеглої території, дія якого скінчилась 30 вересня 2008 року та у цьому правочині відсутні будь-які умови його пролонгації.

Однак, незважаючи на відсутність умов про пролонгацію строку договору між сторонами про відшкодування витрат на утримання підземної автостоянки, із фактичних правовідносин, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існують, оскільки позивачем надавалися у встановленому законом порядку послуги з утримання і обслуговування паркінгу відповідачу, у зв`язку з цим товариство несло витрати, а тому відповідачка повинна також нести зобов`язання по їх сплаті, як власник машиномісць.

Відсутність укладених додаткових угод не може бути підставою для звільнення відповідачки від оплати за фактично надані їй послуги з утримання машиномісця, які не можуть бути відокремлені, та щодо отримання яких відповідач не може бути позбавлена у зв`язку з специфікою їх надання (прибирання, охорона, утримання систем пожежної безпеки, освітлення, тощо, які здійснюється для власників усіх машиномісць одночасно).

Доводи апеляційної скарги про те, що правовідносини щодо обслуговування паркінгу не є житлово-комунальними, тому судова практика щодо укладення, зміни умов, продовження дії договорів про надання житлово-комунальних послуг не підлягала застосуванню судом І інстанції, є необгрунтованими та апеляційним судом відхиляються.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що справу розглянуто неналежним складом суду, оскільки питання про відвід судді вирішено з порушенням порядку його розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Статтею 40 ЦПК України регламентовано порядок вирішення заяви про відвід судді, відповідно до частин другої та третьої якої питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною першою статті 33 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід. Якщо заява про відвід судді надійшла до суду пізніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, така заява не підлягає передачі на розгляд іншому судді, а питання про відвід судді вирішується судом, що розглядає справу.

З матеріалів справи вбачається, що 08 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про відвід судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Т.Г. (а.с. 124).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 12 серпня 2024 року указану заяву про відвід передано для розгляду судді Вовку С.В. (а.с. 132-133).

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Печерського районного суду міста Києва Ільєвої Т.Г. (а.с. 135).

Однак, відповідно до вимог статті 40 ЦПК України така заява про відвід підлягала вирішенню судом, який розглядав справу та враховуючи, що така подана раніше ніж за три робочі дні до наступного засідання, мала бути передана на розгляд іншому судді лише після визнання її необґрунтованою судом, який розглядав справу.

Разом із тим, судом, який розглядав справу, на порушення вимог частини 1 статті 40 ЦПК України відповідну заяву ОСОБА_1 про відвід судді Ільєвої Т.Г. не вирішено, тому підстав передавати заяву про відвід для її вирішення на розгляд іншого судді не було.

Водночас таке порушення норм процесуального права не є безумовною підставою для скасування ухваленого судового рішення, а підлягає застосуванню лише у випадку, коли судом апеляційної інстанції підстави для відводу будуть визнані обґрунтованими (пункт 2 частини 3 статті 376 ЦПК України).

Надаючи оцінку підставам заявленого відводу судді Ільєвої Т.Г., колегія суддів враховує таке.

Пунктом 2 частини 3 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою.

Підставою відводу судді Ільєвої Т.Г. заявник зазначила, що суддею Печерського районного суду міста Києва Ільєвою Т.І. порушено вимоги чинного процесуального законодавства, а саме - норму частини, яка регулює порядок подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, за якою відзив подається протягом п?ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, тому відповідач не мала уявлення, чим закінчився розгляд її заяви «Про заперечення щодо розгляду справи в порядку прощеного позовного провадження». Через це було порушене право відповідача надати відповідні докази щодо безпідставності вимог позивача. Порушення процесуального законодавства під час порушення цієї справи свідчать про зацікавленість судді у розгляді справи.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді.

Відповідно до частини 4 статті 36 ЦПК України незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, не може бути підставою для відводу.

ЄСПЛ зазначив, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що під час вирішення того, чи є в цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України», заява № 33949/02, пункти 49-52).

Відмовляючи ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 серпня 2024 року у задоволенні заявленого судді Ільєвій Т.Г. відводу, суд першої інстанції виходив з того, що доводи наведені відповідачкою не підпадають під критерії визначені згаданими нормами процесуального закону, не свідчать про наявність ознак необ`єктивності судді, зводяться до незгоди відповідача з процесуальними рішеннями судді під час розгляду справи.

Апеляційний суд погоджується з висновками, викладеними судом першої інстанції про те, що доводи заяви ОСОБА_1 про відвід судді не містять посилання на обставини, які б дали підстави для висновку про необ`єктивність та упередженість судді Ільєвої Т.Г. згідно зі статтею 36 ЦПК України, а незгода з процесуальним рішенням судді відповідно до частини 4 статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу

Враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що заявником в апеляційній скарзі не доведено наявність підстав для визнання відводу обґрунтованим та скасування оскаржуваного судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 376 ЦПК України.

ОСОБА_1 , посилаючись в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції протиправно відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення доказів та розглянуто таку заяву у протиправний спосіб, не подала клопотання про витребування доказів до апеляційного суду.

Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ТОВ «Позняки-автосервіс» належним чином не виконує взяті на себе зобов`язання за договором №1-10-100,1015/СТ13 від 01 жовтня 2007 року, укладеним на 1 рік, оскільки у цій справі порушується питання про стягнення заборгованості за період з вересня 2021 року по січень 2023 року.

На підтвердження доводів апеляційної скарги про те, що за результатами проведеної перевірки Печерським районним управлінням Головного управління ДСНС України у місті Києві складений акт № 74 від 28 жовтня 2024 року, яким виявлено порушення на паркінгу, відповідачкою не надано доказів у встановленому законом порядку.

Таким чином, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, не спростовують, а тому відхиляються апеляційним судом у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а скарга без задоволення, то судовий збір за подання апеляційної скарги не відшкодовується та покладається на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Літвінова Євгена Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 21 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська