Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №380/23277/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/23277/24 пров. № А/857/52846/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 25 листопада 2025 року, ухвалене суддею Яворським С.Й. у м.Львові у справі №380/23277/24 за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про скасування постанови про правопорушення, пов`язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями,-

ВСТАНОВИВ:

15 листопада 2024 року позивач - Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просило скасувати постанову про правопорушення, пов`язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, №8 від 04.11.2024.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 09 вересня 2025 року справу направлено до Личаківського районного суду м. Львова за встановленою предметною юрисдикцією з врахуванням приписів ч.1 ст.13 Закону України «Про відповідальність перевізника під час здійснення міжнародних перевезень», згідно яких постанову про накладення штрафу, що прийнята посадовою особою, зазначеною у статті 2 цього Закону, може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним, та враховуючи правову позицію Верховного Суду України, що викладена у постановах від 04.11.20215 (21-3549а15) та від 01.11.2016 (21-142а16).

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 25 листопада 2025 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що перевізник АТ «Укрзалізниця» не виконав обов`язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира -громадянки ФРН ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, чим порушив вимоги ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» та ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт».

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про задоволення заявлених вимог.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 23.10.2024 0 12 год. 00 хв в пункті пропуску для залізничного сполучення «Львів» прикордонним нарядом «Перевірка документів» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » під час перевірки документів у пасажирів, які перетинали державний кордон, у потязі № 705 сполученням «Перемишль-Львів-Київ» (виконується перевізником АТ «Укрзалізниця») у вагоні № 9 (на місці №035) без необхідних документів для в`їзду в Україну виявлено громадянку ФРН, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка пред`явила на паспортний контроль ідентифікаційну картку громадянина ФРН серiї L4W1Y6V8Y, видану 25.05.2018, дійсну до 24.05.2028, яка не дає права на перетинання державного кордону України

23.10.2024 стосовно вказаного пасажира на підставі ст.14 Закону України «Про прикордонний контроль» уповноваженим представником Державної прикордонної служби України прийнято рішення про відмову в пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю необхідних документів.

Цього ж дня, посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 складено протокол про правопорушення, пов`язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями №440243.

Протокол про правопорушення, пов`язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, №440243 складений у присутності представника перевізника Лопана Дмитра Сергійовича, останній зі змістом відповідного протоколу (в т.ч. про дату та час розгляду справи) ознайомлений (наявний підпис), другий примірник протоколу вручено ОСОБА_2 (дана інформація підтверджується записом із відеореєстратора).

Також (після надходження протоколу про правопорушення та інших матеріалів справи) НОМЕР_2 прикордонним загоном додатково 25.10.2024 направлено лист до Акціонерного товариства «Українська залізниця» із зазначенням дати та часу розгляду справи.

На момент розгляду справи про правопорушення, пов`язані з міжнародними пасажирськими перевезеннями, у представників 7 прикордонного Карпатського загону було підтвердження, що міжнародним перевізником, а саме Акціонерним товариством «Українська залізниця», не виконано обов`язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира паспортного документа, необхідного для в`їзду до держави прямування та здійснено перевезення пасажира через державний кордон України без паспортного документа, візи або інших документів, необхідних для в`їзду до держави прямування або транзиту.

04.11.2024 начальник Прикордонного загону виніс постанову № 8 про правопорушення, пов`язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, якою на АТ «Укрзалізниця» накладено штраф у розмірі 142316,00 грн за вчинення правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

Акціонерне товариство «Українська залізниця», вважаючи постанову про накладення штрафу протиправною, звернулось до суду з вимогою про її скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду справи, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Так, відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» на органи та посадових осіб Держприкордонслужби України серед іншого покладено обов`язок запобігання та недопущення перетинання державного кордону України особами, яким згідно із законодавством не дозволяється в`їзд в Україну або яких тимчасово обмежено у праві виїзду з України, у тому числі згідно з дорученнями правоохоронних органів, постановами державного виконавця; розшук у пунктах пропуску через державний кордон та у контрольних пунктах в`їзду - виїзду, а під час дії воєнного або надзвичайного стану - на блокпостах чи контрольних постах осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбуття кримінальних покарань; виконання в установленому порядку інших доручень правоохоронних та уповноважених законом державних органів, у тому числі доручень митних органів щодо інформування митних органів про факт наміру перетинання державного кордону України особами, стосовно яких митними органами було виявлено порушення митних правил; здійснення самостійно або у взаємодії з органами Національної поліції і органами Служби безпеки України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальними органами чи територіальними підрозділами в межах контрольованих прикордонних районів контролю за дотриманням іноземцями та особами без громадянства, а також біженцями, особами, які потребують додаткового захисту, та особами, яким надано притулок в Україні, установлених правил перебування на її території.

Як передбачено ст. 22-1 Закону України «Про залізничний транспорт», під час перевезення у міжнародному залізничному сполученні пасажир зобов`язаний мати належним чином оформлені документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, держав за маршрутом слідування, та пред`явити їх перевізникові на його вимогу, а перевізник при перевезенні пасажира у міжнародному залізничному сполученні зобов`язаний до початку такого перевезення перевірити наявність у пасажира паспортного документа, що посвідчує особу пред`явника, або документ, що його замінює, та відмовити у перевезенні пасажиру, який на його вимогу не пред`явив необхідні документи.

За невиконання обов`язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному залізничному сполученні наявність у нього паспортного документа, що посвідчує особу пред`явника, або документа, що його замінює, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.

Згідно преамбули Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» №2920-ІІІ від 10.01.2002 цей Закон відповідно до Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю, що доповнюють Конвенцію Організації Об`єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності, Конвенції Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми встановлює відповідальність перевізників за невиконання обов`язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність, але не справжність, у пасажирів документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажирів через державний кордон України без необхідних документів, а також визначає порядок застосування цієї відповідальності.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» передбачено, що підприємства (їх об`єднання), установи, організації та фізичні особи - підприємці, які здійснюють міжнародні пасажирські перевезення (далі - перевізники), за невиконання обов`язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира паспортного документа, візи або інших документів, необхідних для в`їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без таких документів, несуть відповідальність у вигляді штрафу в розмірі сорока семи прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленому на 1 січня календарного року, за кожного такого пасажира, але не більше шестисот таких прожиткових мінімумів за одне перевезення, а за ненадання або надання недостовірних даних реєстрації пасажирів - у розмірі п`ятдесяти таких прожиткових мінімумів за кожне перевезення. Перевізник звільняється від відповідальності, передбаченої цією статтею, якщо доведе, що документи, надані йому пасажиром перед початком міжнародного пасажирського перевезення, дали йому достатні підстави вважати, що пасажир мав документи, необхідні для в`їзду до держави прямування, транзиту.

Пунктом 7.2 Правил перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 27.12.2006 року №1196, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 04.04.2007 року за №310/13577 (далі - Правила) передбачено, що посадка в поїзд осіб, здійснюється за такими документами, що посвідчують особу: паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідчення водія, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа для виїзду за кордон особи, яку визнано біженцем, та особи, яка потребує додаткового захисту, довідки про звернення за захистом в Україні, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, картки мігранта, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, паспортного документа іноземця та особи без громадянства.

Положеннями статті 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначено, що в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється: іноземців та осіб без громадянства - за паспортним документом за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України; іноземців, які постійно проживають на території України, - за паспортним документом та посвідкою на постійне проживання; осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України, - за посвідченням особи без громадянства для виїзду за кордон; іноземців та осіб без громадянства, яких визнано біженцями в Україні або особами, які потребують додаткового захисту в Україні, - за проїзним документом для виїзду за кордон.

Пунктом 12 статті 1 Закону України «Про прикордонний контроль», визначено, що паспортний документ - виданий уповноваженими державними органами України чи іншої держави або статутними організаціями ООН документ, що підтверджує громадянство, посвідчує особу пред`явника, дає право на в`їзд або виїзд з держави і визнаний Україною. Пунктом 13 статті 1 цього ж Закону визначено, що перевізник - будь-яка фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт діяльність із перевезення пасажирів чи (та) вантажів через державний кордон.

Як передбачено пунктом 7 Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року №735 визначено, що одним із предметів діяльності товариства є надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів, зокрема небезпечних вантажів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом у внутрішньому та міжнародному сполученні.

Відтак, враховуючи вищезгадані норми суд першої інстанції зробив правильний висновок, що перевізник був зобов`язаний перед початком здійснення міжнародного пасажирського перевезення перевірити у пасажира – громадянки ФРН ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наявність документів, які необхідні для в`їзду в Україну.

Разом з тим, позивачем не виконано такий обов`язок, оскільки, як правильно вказав суд першої інстанції, документ, пред`явлений громадянкою ФРН ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційна картка громадянина ФРН НОМЕР_3 , видана 25.05.2018, дійсна до 24.05.2028, не давала права на перетинання державного кордону України.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що надані відповідачем процесуальні документи, а саме: рішення про відмову в перетинанні державного кордону України відносно громадянки ФРН ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та її пояснення, пояснення представника позивача, рапорти військовослужбовців НОМЕР_2 прикордонного загону, свідчать саме про те, що в особи були відсутні документи, що надають право на перетинання державного кордону України, а тому доводи скаржника є необґрунтованими.

Також колегія суддів також вважає безпідставними доводи скаржника про порушення порядку складення протоколу від 23.10.2025 № 440243 у зв`язку із відсутністю належного представника, оскільки визначення поняття «представник перевізника» не міститься у Законі України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень».

Як правильно встановлено судом першої інстанції, окрім вручення примірника протоколу ОСОБА_2 як преставнику перевізника, 25 жовтня 2024 року позивачу додатково направлено повідомлення про дату і час розгляду справи про правопорушення, пов`язаного з міжнародними пасажирськими перевезеннями. Проте з матеріалів справи вбачається, що позивач своїми процесуальними правами не скористався, зокрема, правом звернення із клопотаннями, ознайомлення із протоколом та матеріалами справи, явки представника для розгляду справи не забезпечив.

Відтак апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що відповідач розглянув справу у спосіб, що передбачений законом, а покликання представника позивача на порушення положень вимог частини 1 статті 6 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень», згідно яких справа про правопорушення розглядається в присутності представника перевізника, є безпідставними, оскільки позивачу було надано можливість забезпечити присутність представника при розгляді справи.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що перевізником АТ «Українська залізниця» не виконано обов`язок перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, чим порушено вимоги ст.1 Закону України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» та ст.22-1 Закону України «Про залізничний транспорт».

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на те, що оскаржувана постанова №8 від 04 листопада 2024 року про правопорушення, пов`язане з міжнародними пасажирськими перевезеннями, та накладення на Акціонерне товариство «Українська залізниця» штрафу складена повноважною особою, за своєю формою і змістом відповідає нормам чинного законодавства, містить необхідну інформацію та усі істотні ознаки складу правопорушення, пов`язаного з міжнародними пасажирськими перевезеннями; розмір штрафу (142 316,00 гривень) відповідає санкції статті 1 Закону 2920-ІІІ, а доводи позивача є необгрунтованими та спрямовані на уникнення відповідальності.

Посадова особа відповідача під час винесення оскаржуваної постанови діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Доказів упередженості відповідача щодо позивача перед судом не доведено.

Підстав для сумніву щодо об`єктивності відповідача щодо позивача не вказано.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" залишити без задоволення, а рішення Личаківського районного суду м.Львова від 25 листопада 2025 року у справі №380/23277/24 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді В. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк