Постанова від 31 травня 2026 р. у справі №240/13287/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/13287/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

01 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 07.10.2025 позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькі області №063950004010 від 24.03.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.03.2025 про призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 21.06.1982 по 26.08.1982 року, з 01.08.1984 по 16.10.1984 року, з 11.08.1987 по 06.12.1990 року, з 04.01.1991 по 19.02.1991 року, з 14.09.1992 по 06.06.1993 року, з 05.05.1993 по 03.09.1994 року, з 06.06.1993 по 21.06.1995 року, з 20.03.1996 по 10.11.1996 року, з 17.07.2000 по 27.08.2003 року.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 17.03.2025 звернувся до органів Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 4 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", як учасник бойових дій та особа, яка брала участь в заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву та 01.04.2025 прийняло рішення від 24.03.2025 №063950004010 про відмову в призначенні дострокової пенсії на віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, не зараховано періоди роботи:

- з 21.06.1982 по 26.08.1982 року, оскільки наявна розбіжність між датою звільнення та датою наказу;

- з 01.08.1984 по 16.10.1984 року, оскільки дата прийому на роботу не читається;

- з 11.08.1987 по 06.12.1990 року, оскільки в записі наявне виправлення наказу та в матеріалах пенсійної справи відсутнє повідомлення заявника про неодержання пенсії від органів пенсійного фонду Латвії;

- з 04.01.1991 по 19.02.1991 року, оскільки дата про прийом на роботу дописана іншим чорнилом;

- з 14.09.1992 по 06.06.1993 року, оскільки зарахування до стажу періодів роботи після 01.01.1992 року за межами України у республіках колишнього СРСР, з якими не укладено міжнародні договори, чинним законодавством не передбачено;

- з 05.05.1993 по 03.09.1994 року, оскільки наявні виправлення про прийом на роботу та звільнення з роботи;

- з 06.06.1993 по 21.06.1995 року, оскільки в записі на роботу відсутній номер наказу;

- з 20.03.1996 по 10.11.1996 року, оскільки запис про звільнення не посвідчений печаткою;

- з 17.07.2000 по 27.08.2003 року, оскільки в записі про прийом на роботу відсутня назва організації, в яку прийнято на роботу та відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків;

- період безробіття з 14.11.2005 року, оскільки в трудовій книжці відсутній запис про припинення виплати допомоги по безробіттю;

- період підприємницької діяльності з 08.12.2005 по 30.09.2007 та з 01.05.2008 по 30.09.2020 року, оскільки відсутні інформація про сплату страхових внесків.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення в оскаржуваній частині виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі вказаної норми апеляційний суд не надає правової оцінки рішенню суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення позову за такими доводами.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003року №1058-ІV (далі - Закон від 09.07.2003 №1058-ІV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону від 09.07.2003 №1058-ІV).

Пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV передбачено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20 і 21 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до абзаців четвертого і п`ятого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, а також абзацу шостого частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Положеннями ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п`ята статті 45 Закону № 1058-IV).

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлює Постанова Правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок 22-1).

Положеннями пункту 2.1 Порядку №22-1 визначено перелік документів, що подають разом із заявою про призначення пенсії.

Згідно матеріалів справи позивач 17.03.2025 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 24.03.2025 №063950004010 відмовлено в призначенні дострокової пенсії на віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Стосовно періоду роботи: з 21.06.1982 по 26.08.1982 року (наявна розбіжність між датою звільнення та датою наказу, з 01.08.1984 по 16.10.1984 року (дата прийому на роботу не читається), з 11.08.1987 по 06.12.1990 року (в записі наявне виправлення наказу), з 04.01.1991 по 19.02.1991 року (дата про прийом на роботу дописана іншим чорнилом), з 05.05.1993 по 03.09.1994 року (наявні виправлення про прийом на роботу та звільнення з роботи), з 06.06.1993 по 21.06.1995 року (в записі на роботу відсутній номер наказу), з 20.03.1996 по 10.11.1996 року (запис про звільнення не посвідчений печаткою), суд зазначає таке.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637).

Відповідно до п. 1, п. 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз. 1 п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

За приписами п.26 Порядку №637 якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує стаж роботи, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом громадянина України або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (зі змінами) (далі Інструкція №162), що була чинна на момент видачі позивачу трудової книжки, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців.

Згідно з п. 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу; прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань, заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і уставами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції і про виплачені у зв`язку із цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не вносяться.

Пунктом 2.5 Інструкції № 162 передбачено, що у разі виявлення неправильного чи неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження і заохочення і інші виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати робітнику в цьому необхідну допомогу.

Згідно з п.2.7 Інструкції №162 якщо підприємство, що внесло неправильний чи неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності вищестоящою організацією, якій підпорядковувалося ліквідоване підприємство.

Аналогічні приписи містяться і у п.п.1.1, 2.4, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993р. за №110.

При цьому, п.1.2 Інструкції №58 від 29.07.1993р. передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.

Пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Згідно матеріалів справи, позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії подано трудову книжку від 03.09.1984 серії НОМЕР_1 та від 30.06.1982 серії НОМЕР_2 .

Виявлені відповідачем недоліки в заповненні трудової книжки не є такими, що виключають можливість зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу позивача.

При цьому відповідач не ставить під сумнів достовірність записів, внесених до трудової книжки позивача, а вказує на окремі недоліки під час заповнення трудової книжки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на відсутність підстав для зарахування вищевказаних періодів до страхового стажу позивача, оскільки в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов`язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, із зазначенням номерів наказів та дат їх видачі. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області не врахувало, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки визначальним для вирішення питання про призначення пенсії є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Водночас, за основними критеріями вказаних записів вони відповідають вимогам оформлення трудових книжок, зокрема, містять дані про накази, згідно яких позивача прийнято та звільнено з роботи, інформацію про роботодавця, запис про звільнення засвідчений печаткою підприємства.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Таким чином, зазначені відповідачем недоліки щодо виправлень не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії та позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист.

У випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Так, Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 в справі №638/18467/15-а та від 25.04.2019 в справі №593/283/17 зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду України для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Вказане свідчить про невідповідність зауважень відповідача до записів трудової книжки позивача, а відтак необґрунтованість відмови у зарахуванні таких періодів: з 21.06.1982 по 26.08.1982 року, з 01.08.1984 по 16.10.1984 року, з 11.08.1987 по 06.12.1990 року, з 04.01.1991 по 19.02.1991 року, з 05.05.1993 по 03.09.1994 року, з 06.06.1993 по 21.06.1995, з 20.03.1996 по 10.11.1996 року до страхового стажу позивача.

Стосовно незарахування до страхового стажу періоду з 14.09.1992 по 06.06.1993 року, оскільки зарахування до стажу періодів роботи після 01.01.1992 року за межами України у республіках колишнього СРСР, з якими не укладено міжнародні договори, чинним законодавством не передбачено, суд зазначає таке.

Згідно матеріалів справи у вказаний період позивач працював на території російської федерації.

13 березня 1992 Україна стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення (далі - Угода).

Відповідно до вимог статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Вказана Угода підписана Україною та російською федерацією та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації від 14 січня 1993 року «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн», трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» (далі Закон № 1906-IV) припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються, зокрема, щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону № 1906-IV припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у місті москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376(із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України у повідомленні від 10.01.2023, яке опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України можна дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Крім того, закон не має зворотної дії в часі. До того ж незарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Інших підстав для неврахування вказаного періоду роботи поза межами України до страхового стажу позивача відповідачем у рішенні не зазначено.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що подані позивачем документи підтверджують стаж роботи з 14.09.1992 по 06.06.1993 року згідно записів у трудовій книжці від 03.09.1984 серії НОМЕР_1 .

Щодо не зарахування періоду роботи з 17.07.2000 по 27.08.2003 року, оскільки в записі про прийом на роботу відсутня назва організації, в яку прийнято на роботу, та відсутня інформація про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків, суд зазначає таке.

Згідно з записами №№31, 32 у трудовій книжці від 03.09.1984 серії НОМЕР_1 , позивач працював шофером 2 категорії в приватному підприємстві «Брати Коваленки».

Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058-IV, відповідно до якої страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Як передбачено у абзаці 1 частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно зі статтею 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати.

Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XIІ до стажу роботи для призначення пенсії зараховується, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, оскільки страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Тому відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює таке нарахування страхових внесків, їх сплату (утримання) із заробітної плати застрахованої особи.

За обставин, що склались, фактично, внаслідок недотримання страхувальником вимог щодо внесення індивідуальних відомостей по сплаті внесків до Пенсійного фонду України або ж невиконання обов`язку нарахування та сплати страхових внесків, позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи у приватному підприємстві «Брати Коваленки», що, на переконання суду, є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам у сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі індивідуальних відомостей та в системі персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків за спірний період щодо зарахування страхового стажу не є підставою для позбавлення позивача права на призначення пенсії.

Схожі висновки зроблено Верховним Судом за подібних зі спірними правовідносин у постанові 02 серпня 2022 року у справі № 560/4616/20. У цьому судовому рішенні Верховний Суд висловився про те, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірні періоди не може бути підставою для неврахування при призначенні застрахованій особі пенсії, заробітної плати з якої не нараховані страхові внески.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність в реєстрі застрахованих осіб стосовно позивача інформації про сплату страхових внесків, у тому числі відсутність даних про отриману заробітну плату, не може мати наслідком позбавлення позивача права на зарахування періоду з 17.07.2000 по 27.08.2003 року його трудової діяльності до страхового стажу.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області діяло частково необґрунтовано, не врахувало усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу та допустило неналежний розгляд поданої заяви і документів, прийнявши незаконне і необґрунтоване рішення.

Відтак, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькі області №063950004010 від 24.03.2025 про відмову у призначенні дострокової пенсії є протиправним та підлягає скасуванню, а позов - частковому задоволенню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Хмельницькій області повторно розглянути заяву позивача від 17.03.2025 про призначення дострокової пенсії відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та зарахувати до страхового стажу позивача періоди: з 21.06.1982 по 26.08.1982 року, з 01.08.1984 по 16.10.1984 року, з 11.08.1987 по 06.12.1990 року, з 04.01.1991 по 19.02.1991 року, з 14.09.1992 по 06.06.1993 року, з 05.05.1993 по 03.09.1994 року, з 06.06.1993 по 21.06.1995 року, з 20.03.1996 по 10.11.1996 року, з 17.07.2000 по 27.08.2003 року.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Боровицький О. А. Курко О. П.